Змістом цивільно-правових відносин є цивільні суб'єктивні права та обов'язки суб'єктів таких відносин.

Право, що належить конкретній особі, називається суб'єктивь їм цивільним правом, а відповідний цьому праву обов'язок іншої особ - суб'єктивним цивільним обов'язком. Здійснення суб'єктивного цивільні о права - це реалізація його змісту через вчинення уповноваженої особи дій, що визначають можливість певної поведінки. Особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд як особисто, так і через інших осіб-представників. Цивільний обов'язок має виконуватися в межах, встановлених договором або актами цивільного законодавства, забезпечуватися відповідними засобами заохочення та застосування санкцій.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Розрізняють дві основні форми захисту - юрисдикційну та неюрисдикційну. До юрисдикційної форми захисту відносять діяльність уповноважених державою органів - суд, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування та нотаріусів. Так, згідно ст. 16 ЦК України особа може звернутися до суду з позовами про:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

8) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

9) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Неюрисдикційна форма захисту цивільних прав полягає в особливих діях громадян і організацій, що здійснюється ними самостійно, без звернення до державних та інших компетентних органів. Ст.19 ЦК України розкриває поняття та форми самозахисту цивільних прав.

4. Поняття і форми права власності в Україні. Суб'єкти права власності та захист їх прав

Однією з фундаментальних підгалузей цивільного права є речове право, тобто сукупність правових норм, які забезпечують задоволення інтересів особи шляхом безпосереднього впливу на річ, що перебуває у сфері її панування. У системі речового права право власності с одним із основних інститутів. Його значення обумовлене тим, що право власності юридично закріплює сформовані в суспільстві економічні відносини.

Право власності належить до природних прав людини, є абсолютним правом і ніхто не може його порушувати. Поняття права власності відображено у ст. 316 ЦК України: "Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб." Характерною ознакою права власності є те, що воно існує само по собі незалежно від відносин між особами. Окрім ЦК України додаткове регулювання відносин власності здійснюється Законом України "Про власність'" від 7 лютого 199] року. Право власності - це приватне право, але воно має забезпечувати і публічний інтерес, і тому має свої межи. Згідно ст.41 Конституції, ст.319 ЦК України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Розрізняють право власності в об'єктивному і суб'єктивному розумінні.

Право власності в об'єктивному значенні - це сукупність правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини щодо володіння, користування та розпоряджання майном.Право власності в суб'єктивному значенні - це закріплення в нормах права можливості конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися майном.Зміст права власності згідно зі ст.317 ЦК України складаються з трьох правомочносте!! власника: права володіння - це юридично закріплена можливість фактич­ного господарського панування власника над річчю (майном). Володіння може бути законним та незаконним, але "право володіння" завжди є тільки законним; право користування - це юридично забезпечена можливість вилучення з речі (майна) корисних властивостей, шляхом її використання. Користування може здійснюватися шляхом вчинення фактичних дій, а також шляхом вчинення юридичних дій; 3) право розпоряджання - це юридично забезпечена можливість визначити фактичну і юридичну долю речі (майна). Визначення фактичної долі речі полягає в зміні її фізичної сутності, аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ. Усі зазначені повноваження в своїй сукупності становлять "тріаду" повноважень власника. При цьому, законодавець гарантує непорушність та неможливість безпідставного позбавлення чи обмеження права власності.На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник має не тільки право власності, а й несе певні обов'язки. Зокрема, він зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Він також несе ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

В Україні існують такі форми власності:

1) власність Українського народу, тобто земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони;

2) приватна власність, тобто майнові та особисті немайнові блага конкретної фізичної чи юридичної особи (житлові будинки, транспортні засоби та інше майно споживчого й виробничого призначення);

3) державна власність, тобто майно, в тому числі ірошові кошти, необхідні для виконання державою своїх функцій (єдина енергетична система, системи зв'язку, транспорт загального користування, кошти державного бюджету);

4) комунальна власність, тобто майно, що належить територіальній громаді села, селища, міста і необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території.

ЦК України називає суб'єктів права власності в Україні, до яких відносяться:

1) український народ, який здійснює свої права власника через референдум, Верховну Раду України, місцеві ради;

2) фізичні особи - громадяни України, а також іноземні громадяни і особи без громадянства, які користуються однаковими з громадянами України майновими й особистими немайновими правами за винятками, встановленими у законі.юридичні особи - вітчизняні, іноземні, спільні, вітчизняні з іноземними інвестиціями тошо;

3) держава Україна, яка здійснює свої права власника через органи державної влади;

4) Автономна Республіка Крим:

5) територіальні громади села, селища, міста;

6) іноземні держави та інші учасники цивільних відносин.
Усі суб'єкти права власності є рівні перед законом.

Конституція України встановила принцип непорушності (недоторкан­ності) приватної власності, сутність якого полягає в тому, що ніхто не може бути протиправно позбавлений прав власності. На захист права власності спрямовані норми не тільки цивільного права, а й інших галузей права, зокрема, кримінального, адміністративного, трудового, сімейного, житлового тощо.

Забезпечуючи охорону та захист відносин власності в Україні, цивільне право вирішує декілька завдань. По-перше, право забезпечує стабільність відносин власності у суспільстві, шо досягається шляхом законодавчого врегулювання відносин власності. По-друге, воно забезпечує відновлення порушених відносин власності, якщо таке трапляється, та притягнення до відповідальності осіб, які є винними у таких порушеннях.

Під цивільно-правовим захистом права власності розуміється сукупність передбачених цивільним законодавством засобів, які застосовуються у зв'язку зі зробленими проти цих прав порушеннями і спрямованих на відновлення чи захист майнових інтересів їхніх власників.

Цивільне законодавство забезпечує громадянам та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Захист, як правило, здійснюється судом, господарським або третейським, шляхом подання позову, які поділяються на речово-правові та зобов'язально - правові.

До речово-правових позовів відносять:

1) віндикаційннй позов, тобто витребування власником свого манна з чужого незаконного володіння;

2) негаторний позов, тобто вимога власника до третіх осіб, про усунення перешкод у здійсненні правомочностей користування та розпорядження майном:

3) позов про визнання права власності, тобто позадоговірна вимога власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Щодо зобов'язально-правових способів захисту права власності, то вони, здебільшого, засновані на договорах, але можуть бути пов'язані з позадоговірним зобов'язанням. До них відносять позови про відшкодування збитків; про повернення речей, відданих у користування за договором і таке інше.

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права і повернення його майна з чужого незаконного володіння протягом трирічної позовної давності.