Джерела адміністративного права. Загальна характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Джерела адміністративного права. Загальна характеристика Кодексу України про адміністративні правопорушення



Під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму вираження його норм. Джерела адміністративного права - це нормативно-правові акти, шо містять адміністративно-правові норми. Існують різні критерії для класифікації норматнвно-правових актів, що являють собою джерела адміністративного права. За юридичною силою найдоцільнішою є така класифікація:

1) Конституція України;

2) закони України;

3) постанови Верховної Ради України;

4) укази й розпорядження Президента України:

5) нормативні акти органів виконавчої влади:

 

— постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України;

— накази й інструкції керівників центральних органів виконавчої влади;

— акти урядових органів управління;

— розпорядження місцевих державних адміністрацій (їх голів);

 

6) нормативні акти місцевих рад, їх виконавчих органів:

7) нормативні накази керівників державних підприємств, установ, організацій:

8) міжнародно-правові договори, ратифіковані та визнані державою:

9) акти судових органів.

Важливим джерелом адміністративного права є КодексУкраїни про адміністративні правопорушення (далі КУпАП).який було прийнято 7 грудня 1984 року і введено в дію 1 червня 1985 року. У ньому зосереджені норми, що регулюють і охороняють матеріальні і процесуальні суспільні відносини в сфері адміністративних правопорушень і адміністративної відповідальності.

Структура КУпАП складаєтьсяз 5 розділів:

Розділ І. „Загальні положення"містять завдання та систему законодавства про адміністративні правопорушення, компетенцію й повноваження державних органів і органів місцевого самоврядування щодо вирішення питань про адміністративні порушення, їх запобігання, виявлення та усунення причин і умов, що сприяють їх вчиненню, чинність законодавства та забезпечення режиму законності при провадженні в справах про адміністративні правопорушення.

Розділ II. „Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність"складається із Загальної та Особливої частин. У Загальній частині закріплюється поняття адміністративного правопорушення, окремі елементи об'єктивних і суб'єктивних ознак складу адміністративного проступку, поняття та види адміністративних стягнень, загальні правила їх накладання.

В Особливій частині закріплюються види адміністративних проступків у різних галузях і визначенні стягнення за їх здійснення, а саме:

1) охорони праці й здоров'я населення;

2) ті, що посягають на власність;

3) охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури;

4) в промисловості, будівництві та в сфері використання паливно-енергетичних ресурсів;

5) у сільському господарстві, порушення ветеринарно-санітарних норм;

6) на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку;

7) в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

8) в галузі торговлі, громадського харчування, сфері послуг, в галузі фінансів і підприємницькій діяльності;

9) в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації;

10) ті, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку;

11) ті, що посягають на встановлений порядок управління.

Розділ III. „Органи, уповноважені розглядати справипро адміністративне правопорушення" містить перелік державних органів і їхніх посадових осіб, до компетенції яких належить розгляд справ про адміністративне правопорушення. До них належать адміністративні комісії при виконавчих комітетах органів місцевого самоврядування, виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад. комісії в справах неповнолітніх, районі (міські) суди (судді), органи внутрішніх справ, органи державних інспекцій та інші.

Розділ IV. „Провадження в справах про адміністративне правопорушення"містить завдання і принципи провадження в справах про адміністративні правопорушення, порядок складання протоколів, затримання правопорушників, їх особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів. Визначається коло осіб, які беруть участь у провадженні в справі про адміністративне правопорушення, порядок внесення на розгляд справ, оскарження і опротестування постанов відносно справ про адміністративне правопорушення.

Розділ V. „Виконання постанов про накладання адміністративних стягнень"закріплює основні положення та порядок провадження щодо виконання постанов про:

1) винесення попередження;

2) накладання штрафу;

3) оплатне вилучення предмета;

4) конфіскацію предмета, грошей;

5) позбавлення спеціального права;

6) застосування виправних робіт;

7) застосування адміністративного арешту;

8) відшкодування майнової шкоди.

Отже, чинний Кодекс України про адміністративні правопорушення
врегульовує матеріально-правові та матеріально-процесуальні

адміністративні деліктні правовідносини.

Поняття і сутність державного управління та його співвідношення з виконавчою владою

Необхідність у визначенні змісту понять і сутності категорії "управління" обумовлена природою адміністративного права, яке виступає регулятором саме управлінських відносин. Термін "адміністрація" в перекладі з латинської означає "управління". Тому словополучення „адміністративне право" цілком закономірно можна трактувати як ..управлінське право". Термін „управління" в буквальному розумінні - це діяльність, що спрямована на керівництво чимось. Управління слід розгляд-дати як цілісну систему, яка складається із взаємодіючих компонентів. Головною ланкою і носієм усіх складових і ознак управління є управлінська система. Управлінська система- це єдине ціле, що існує і розвивається внаслідок взаємодії його компонентів. До основних компонентів управлінської системи належать:

1) суб'єкт управління,тобто джерело управлінського впливу, той, хто управляє, виконує функції керівництва і впливає на об'єкт з метою переведення його у новий стан:

2) об'єкт управління,тобто те, на що спрямовано управлінський вплив суб'єкта, що функціонує під цим впливом:

3) управлінський вплив,тобто комплекс цілеспрямованих і організуючих команд, заходів, прийомів, методів, за допомогою яких здійснюється вплив на об'єкт і досягаються реальні зміни в ньому;

4) зворотні зв'язки,тобто інформація для суб'єкта щодо результативності управлінського впливу та змін в об'єкті.

Управлінський процес як багатоманітне явище здійснюється у природі (біологічне управління), техніці (технократичне управління) та суспільстві (соціальне управління). За змістом структурних елементів, управлінських взаємозв'язків та взаємозумовленосте!! найскладнішим визнається соціальне управління, тобто управління людьми та їх колективами. Одним звидів соціального управління є державне управління.

Державне управління - це діяльність органів усіх гілок державної влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації ними делегованих державою повноважень з метою вдосконалення суспільної системи відповідно до публічних інтересів.

Кожна з гілок державної влади, зберігаючи загальні ознаки соціального й державного управління, має специфічні керівні структури, форми та методи, прийоми, способи й засоби керівного впливу на об'єкт управління.

Види державного управління:

1) законодавча;

2) виконавчо-розпорядча (власне управлінське);

3) судова;

4) контрольно-наглядова.

Причому в кожному із зазначених видів державного управління існує внутрішня та зовнішня сторони. Внутрішня сторона характеризується управлінською діяльністю всередині системи, а зовнішня - спрямована на структурні елементи громадянського суспільства.

Державне управління здійснюється спеціально уповноваженими на те виконавчо-розпорядчими органами держави (суб'єктами управління), до яких відносяться:

1) Кабінет Міністрів України;

2) міністерства, державні комітети, інші органи виконавчої влади зі спеціальним статусом:

3) місцеві державні адміністрації.

 

4) Державному управлінню властиві такі риси:

 

1) діяльність з реалізації завдань і функцій держави:

2) воно здійснюється спеціально створеними для цього державними органами й посадовими особами;

3) останні діють за дорученням держави, від її імені і мають державно-владні повноваження;

4) форми та методи роботи управлінських органів регламентуються нормативно-правовими актами.

Організація державної влади в Україні згідно зі ст. 6 Конституції здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Всі ці види влади повинні співробітничати між собою й доповнювати одна одну, залишаючись при цьому певною мірою незалежними, а також мати можливість впливати одна на одну.

Влада у найзагальнішому розумінні - це здатність і можливість здійснювати свою волю, підкоряти їй. спонукати людей та їх колективи до певних дій і певної поведінки. Реалізація влади відбувається шляхом панування або за допомогою відповідних владних команд, цілеспрямованого вольового впливу, тобто через управління.

Таким чином, суб'єкти управління через волю впливають на поведінку, а через поведінку - на суспільні відносини тасоціальні процеси. Звідси випливає, що управління є способом (формою) реалізації (вияву) влади.

Виконавча влада є органічною складовою державної влади і її основними функціями є:

1) регулювання зв'язків між структурними утвореннями;

2) перетворення політичних проблем на організаційно-правові завдання, плани, програми;

3) практична реалізація законів у загальнодержавному масштабі.
Виконавчою владою охоплюється найшнрша сфера відносини в

державі. По-перше, це відносини як з кожним окремим громадянином, так і з громадянським суспільством у цілому, а також з громадськими організаціями, політичними партіями, професійними спілками. Виконавча влада у цих відносинах має переважно правозастосовний і забезпечувальний характер. її завдання полягає в забезпеченні вільного розвитку громадянського суспільства в межах приписів представницької влади. По-друге, це економіка, соціально-культурна й адміністративно-політпчна сфера. Усі вони в той чи інший спосіб організаційно оформленні та виражені. Це відносини між різними суб'єктами в межах самої виконавчої влади. При цьому найповніше використовуються усі можливості останньої. її виконавчо-розпорядчий характер. По-третє, це відносини з органами представницької та судової гілок влади, а також з прокуратурою, діяльність якої доповнює діяльність усіх гілок влади. Будучи підвладною, виконавча влада забезпечує життєдіяльність організаційних структур Верховної Ради України, судових і прокурорських органів.

Виконавча влада - це єдина система виконавчо-розпорядчих державних органів, які здійснюють безпосереднє управління державними справами, відповідальна перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольна та підзвітна Верховній Раді України.

Оскільки виконавча влада, як і будь-який інший вияв владних повноважень, відзначається здатністю підкоряти інших своїй волі і є специфічною складовою влади взагалі, а державне управління - це невід'ємна частина управлінської діяльності в цілому, співвідношення між ними випливає із співвідношення між владою й управлінням.

Активне використання законодавцем терміна „орган виконавчої влади" зумовлює необхідність розглянути питання про співвідношення понять „орган виконавчої влади" і „орган державного управління". Під останнім, як правило, розуміють структуру, яка реалізує управлінські функції держави. Звідси випливає, що органи виконавчої влади водночас є й органами державного управління. Проте не всі органи державного управління є органами виконавчої влади. Нині найбільш чітким критерієм їх розмежування є нормативне закріплення за останніми статусу органів виконавчої влади. Так, міністерства, державні комітети, місцеві державні адміністрації у відповідних документах визначені як органи виконавчої влади. Однак цього не можна сказати про адміністрації державних підприємств, установ, організацій. Вони є лише органами державного управління.

На підставі викладеного можна стверджувати, що органом виконавчої влади є орган державного управління, офіційно визнаний органом виконавчої влади.

4. Адміністративно-правові норми та адміністративно-правові відносини

Адміністратнвно-нравова норма - це обов'язкове правило поведінки, шо встановлене і охороняється державою, спрямоване на регулювання суспільних відносин, що виникають, змінюються і припиняються у сфері публічного управління. Норми адміністративного

права конкретизують управлінську волю держави, перетворюють її на обов'язкове правило поведінки для керованих суб'єктів. Адміністративно-правові норми мають відповідні цілі та певні функції. До цілей відносяться: 1) інформаційні, які забезпечують необхідний зв'язок суб'єкта й об'єкта управління. Норма ніби „говорить", шо вимагається від учасників управлінських відносин, і тим самим інформує їх про належну й можливу поведінку;

2) охоронні,які спрямовані на забезпечення законності та дисципліни в державному управлінні. Через їх реалізацію забезпечується чітка робота виконавчо-розпорядчих органів, охорона суспільних відносин, прав і свобод громадян;

3) заохочувальні,які забезпечують творчу активність учасників адміністративно-правових відносин, розвиток їхньої ініціативи та самостійності в розв'язанні завдань державного управління;

4) соціально-моральні,які забезпечують формування у громадян, державних службовців, службовців органів місцевого самоврядування відповідної правосвідомості та ставлення до праці, громадського порядку, громадянської безпеки, правил співіснування.

До функцій адміністративно-правових норм належать:

1) забезпечення ефективної діяльності органів державного управління;

2) забезпечення честі, гідності, прав, свобод і здоров'я особи;

3) охорона системи суспільних відносин матеріальної та нематеріальної сфер;

4) виховна;

5) взаємодія з нормами інших галузей права;

6) взаємодія з іншими соціальними нормами.

Структура адміністративно-правової норми складається з трьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції. Разом з тим норми адміністративного права як третій компонент можуть містити заохочення або зовсім його не мати.

Гіпотеза вказує на фактичні умови, обставини, з настанням яких слід керуватися цією правовою нормою.

Диспозиція- це сформульоване у вигляді приписів, заборон, дозволів саме правило поведінки суб'єкта. Диспозиція часто формулюється у вигляді вказівок або опису діяння, шо тягне за собою накладання стягнення.

Санкціявказує на зміст реагування держави в разі порушення тих чи інших правил поведінки, передбачених правовою нормою. Слід зазначити, що не всі норми адміністративного права містять санкції. Так. правові норми, що регулюють управлінську діяльність, виходять з того, шо взаємовідносини між вищестоячими і нижчими адміністративно-управлінськими працівниками будуються на засадах дисциплінарної влади. Санкції у цьому випадку містяться в правових нормах загального характеру, що належать інституту державної служби. Заохоченняяк елемент правової норми - це публічне визнання заслуг юридичної або фізичної особи за виконання адміністративно-правових чи громадських обов'язків, яке формулюється, як правило, в диспозиції норми. Підставою для заохочення є визначені нормою права дії (поведінка), що стимулюються державою. У зв'язку з тим, що адміністративно-правові норми різняться за своєю регулюючою спрямованістю, своїм юридичним змістом, їх класифікують за видами.

За спрямованістю змісту:

1) такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб'єктів;

2) такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності;

3) такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права та обов'язки державних службовців;

4) такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності вдержавному управлінні;

5) такі, що регулюють управління окремими галузями, державними функціями і територіями;

6) норми, що встановлюють права та обов'язки громадян у сфері виконавчої та розпорядчої діяльності держави, в тому числі адміністративну відповідальність за порушення громадянами своїх обов'язків.

За адресами або суб'єктами призначення:

1) адресовані органам державно-виконавчої влади:

2) іншим державним виконавчо-розпорядчим органам:

3) державним службовцям;

4) державним підприємствам, установам, організаціям;

5) недержавним об'єднанням, підприємствам, закладам:

6) громадянам.

За формою припису:

1) зобов'язуючі (приписуючі)- ці норми зобов'язують вчинювати певні дії при виникненні передбачених ними умов;

2) заборонні - ці норми забороняють вчинення тих чи інших дій за умов, що ними визначені:

3) уповноважуючі (дозвільні, диспозитивні)- ці норми уповноважують чи дозволяють адресату діяти в межах вимог норм за своїм розсудом, проте, підкоряючись правовому режиму, що ними встановлений;

4) стимулюючі (заохочувальні) - це норми, шо забезпечують за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин або заохочують до діяльності, що задовольняє громадські чи державні інтереси:

5) рекомендаційні- це норми які не мають юридично-обов'язкового

характеру. За галузевою належністю:

1) матеріальні- юридично закріплюють комплекс прав та обов'язків, а також відповідальність учасників управлінських відносин;

2) процесуальні- регламентують динаміку державного управління і пов'язані зним управлінські відносини.

За межею дії:

1) у просторі- дія норми передбачає відповідну територію, на яку поширюється її юридична сила;

2) у часі- дія норми може обмежуватися (строкові норми) або не обмежуватися (безстрокові норми) будь-якими строками.

За ступенем загальності:

1) загальні- мають загальне значення;

2) міжгалузеві- регулюють одну функцію в усіх галузях;

3) галузеві- регулюють відносини в межах однієї галузі;

4) місцеві- норми місцевих органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування.

За повнотою викладених велінь:

1) визначенні;

2) бланкетні (відсильні). За юридичною силою:

 

1) викладені в законах;

2) викладені в указах;

3) викладені в постановах;

4) викладені в рішеннях;

5) викладені в наказах тощо.

Адміністративно-правова норма містить абстрактну конструкцію адміністративно-правових відносин, сутність якої полягає в тому, що правова норма від імені держави визначає належну поведінку кожного зі своїх адресатів. З моменту вступу такої норми в силу відносини між сторонами будуються в межах її приписів. Якщо до моменту прийняття правової норми адмішетративно-правових зв'язків між ними не існувало, то вони формуються. Якщо ж такі зв'язки існували, то вони, по-перше, упорядковуються, як того вимагає норма, по-друге, набувають характеру юридичних зв'язків, які і будуть адміністративно-правовими відносинами.

Адміністративні правовідносини- це суспільні відносини, врегульовані нормамиадміністративного права, щовпливають наповедінку суб'єктіву сферідержавного управління та призводять до виникнення між такими суб'єктами правовихзв'язків державно-владного характеру.

Основні ознаки адміністративних правовідносин:

1) вони виникають на основі адміністративно-иравових норм;

2) характеризуються наявністю сторін, що іменуються суб'єктами адміністративного права;

3) за змістом включають в себе адміністративні права владного характеру й юридичні обов'язки;

4) є видом суспільних відносин державних органів, фізичних абоюридичних осіб, спільностей;

5) здійснення суб'єктивних прав або додержання юридичних обов'язків у правовідносинах контролюється і забезпечується державою.

Існує кілька критеріїв класифікації адміністративних право­відносин:

1) залежно від кількості суб'єктів - прості та складні;

2) залежно від дії в часі - довготривалі та короткотривалі;

3) за змістом поведінки зобов'язаної сторони - пасивні та активні дії чи бездіяльність;

4) залежно від функціонального призначення - регулятивні та охоронні;

5) за галузевою належністю - матеріальні та процесуальні;

6) за сферами управління окремими галузями - соціально-культурні, адміністративно-політичні, економічні та інші.

Адміністративні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за настанням конкретних життєвих обставин, що передбачені гіпотезою адміністративно-нравової норми, і які прийнято називати юридичними фактами.

Залежно від підстав розглядають різні види юридичних фактів:

1) за юридичними наслідками - правоутворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі;

2) залежно від форми її прояву - позитивні та негативні;

3) за характером дії - одноразові та безперервної дії;

4) за характером дій - активні та пасивні;

5) за галузевою ознакою - матеріальні та процесуальні;

6) за розподілом прав та обов'язків - односторонні та багатосторонні;

7) за функціями в механізмі правового регулювання - регулятивні та охоронні;

8) залежно від кількості суб'єктів - прості та складні;

9) залежно від наявності зв'язку факту з волею суб'єкта - юридичні дії та юридичні події. Юридичні дії, у свою чергу поділяються на правомірні та неправомірні. Структуру адміністративних правовідносин складають- суб'єкти, об'єкти, зміст правовідносин.

Суб'єктами адміністративних правовідносин називають державні органи, фізичних та юридичних осіб, які наділяються адміністративно-правовими нормами, певним обсягом повноважень у сфері державного управління.

Необхідно розрізняти поняття „суб'єкт адміністративного права" і „суб'єкт адміністративних правовідносин", які близькі, але не тотожні. Суб'єкт адміністративного права в конкретному випадку може не бути учасником адміністративних правовідносин, у той час як суб'єкт адміністра­тивних правовідносин є фактичним учасником правових зв'язків у сфері управління, тобто він обов'язково в них бере участь. Для того щоб суб'єкт адміністративного права став суб'єктом адміністративних правовідносин, необхідні такі три умови:

1) наявність адміністративно-правової норми, що передбачає адміністративні права та обов'язки;

2) наявність адміністративної правосуб'єктності, тобто володіння адміністративною правоздатністю та адміністративною дієздатніс­тю. Адміністративна правоздатність - це здатність суб'єкта мати права і обов'язки в сфері державного управління. Адміністративна правоздатність фізичної особи виникає змоменту народження і припиняється її смертю, юридичної особи - з моменту державної реєстрації і припиняється з моменту її ліквідації. Адміністративна дієздатність - це здатність суб'єкта своїми діями реалізувати надані йому права і виконувати покладені на нього обов'язки в сфері державного управління. Складовою дієздатністі є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність суб'єкта нести запорушення адміністративно-правових норм юридичну відповідальність;

3) наявність адміністративного юридичного факту.

До суб'єктів адміністративних правовідносин слід віднести:

1) Президента України,який згідно ст. 102 Конституції України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина;

2) органи виконавчої влади,які є основними функціонально-галузевпми носіями виконавчої влади в державі та поділяються на вищі, центральні та місцеві:

3) державних службовців, які будучи співробітниками державного органу, перебувають на службі у держави й виконують її завдання та функції.Саме вони є останньою ланкою державного управлінського механізму, через яку реалізується виконавча влада, втілюються в життя державні вимоги та управлінські рішення. Загальні положення діяльності й статус державного службовця, передбачені Законом України „Про державну службу". Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Проведення єдиної державної політики у сфері державної служби здійснює Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України (Головдержслужба), яке є центральним органом державно-виконавчої влади;

4) громадян України,які виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов'язки у сфері державного управління;

5) іноземців та осіб без громадянства,за якими, згідно ст.26 Конституції, закріплюються ті самі права і свободи, що й за громадянами України, за винятками, встановленими Конституцією, законами України чи міжнародними договорами:

6) об'єднання громадян.Ст.36 Конституції передбачено, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації, до останніх відносяться і професійні спілки. Діяльність політич­них партій та об'єднань громадян регламентується Законами України .,Про об'єднання громадян". .,Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", „Про політичні партії в Україні". Адміністративно-правовий статус цих формувань відрізняється від адміністративно-правового статусу державних структур тим, що у відносинах з іншими суб'єктами права і між собою вони виступають виключно від власного імені, не маючи державно-владних повноважень.

Чинне законодавство передбачає, що держава забезпечує додержання їх прав і законних інтересів, а втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднання громадян, як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, не допускається, крім випадків, передбачених законом;

7) органи самоорганізації громадян, які входять до системи
місцевого самоврядування. До них належать:

— громадські селищні, сільські, вуличні, квартальні комітети;

— батьківські комітети в школах;

— різноманітні громадські ради при установах культури і охорони здоров'я;

— ради громадськості мікрорайонів;

— ради громадськості пунктів охорони порядку;

— товариські суди;

— народні дружини тощо.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.232.99 (0.015 с.)