Поняття, ознаки, види та склад злочину

Поняття злочину є одним з центральних у кримінальному праві. Всі інші його інститути так чи інакше обертаються навколо нього, розкриваючи зміст окремих елементів, що характеризують його, окремих сторін тощо.

Відповідно до ч.І ст.П КК України злочином визнається суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Даною статтею визначено два види злочинного діяння: 1) злочинна дія - цс суспільно небезпечна винна поведінка особи, яка заборонена кримінальним законом; 2) злочинна бездіяльність - цс суспільно небезпечна пасивна поведінка особи, яка виявляється в утриманні від вчинення дії, яку вона могла і зобов'язана була вчинити за вимогою закону.

Для того щоб конкретне діяння було визначено злочином, воно повинно містити комплекс відповідних ознак, які відрізняють його від інших діянь. КК України чітко називає ознаки, які притаманні поняттю „злочин".

Характерними ознаками злочину є:

1) суспільна небезпечність. Означає, що дія чи бездіяльність завдає шкоду чи створює загрозу завдання шкоди об'єктам, що охороняються кримінальним законом;

2) протиправність. Означає, що злочином є лише те діяння, яке прямо передбачене кримінальним законом. Під протиправністю розуміється порушення особою конкретної кримінально-правової норми;

3) винність. Означає, що діяння вважається злочином тільки тоді, коли в діях особи є вина у формі умислу чи необережності;

4) караність. Означає, що злочином є тільки те діяння, за яке кримінальним законом передбачений певний вид і розмір покарання.

Діяння не може вважатися злочином, якщо воно не має хоча б однієї з цих ознак. З іншого боку не є злочином діяння, яке формально має всі ознаки злочину, але не становить суспільної небезпеки.

Злочини різняться між собою за внутрішньою і за зовнішньою ознаками. У Загальній частині КК України в основу поділу злочинів на певні категорії покладено два критерії: 1) характер і ступень суспільної небезпечності злочинного діяння; 2) вид покарання (позбавлення волі) і розмір його санкцій, передбачених законом.

За цими критеріями злочини поділяються на чотири категорії (ст.12 КК України):

1) злочини невеликої тяжкості - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш двох років, або інше, більш м'яке покарання;

2) злочини середньої тяжкості - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш п'яти років;

3) тяжкі злочини - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більш десяти років;

4) особливо тяжкі злочини - за які передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

У кожній науці завжди є щось особливе, що є серцевиною цієї науки. В кримінальному праві - це склад злочину. Але це поняття є науковою дефініцією, абстракцією і немає нормативного характеру.

Як же співвідносяться поняття „злочин" та „склад злочину"? „Злочин" - це поняття явища, яке визначається, передусім, з позиції соціально-політичних і кримінально-правових, а „склад злочину" - це вчення про це явище виключно з кримінально-правових позицій. Таким чином співвідношення понять „злочин" і „склад злочину" це співвідношення явища та вчення про це явище.

Значення складу злочину полягає в тому, що він дає можливість єдиного підходу до розуміння змісту злочину, його конструкції, єдиного застосування кримінального закону.

Склад злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які визначають конкретне суспільно небезпечне діяння як злочинне.

Кожному конкретному складу злочину притаманні певні елементи: об'єкт злочину і об'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають об'єктивними ознаками складу), суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину (їх сукупність називають суб'єктивними ознаками складу). У своїй єдності об'єктивні і суб'єктивні ознаки й утворюють склад злочину.

Об'єкт злочину - це суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом і на що посягає злочин. Ст.1 КК України містить перелік об'єктів, які перебувають під кримінально-правовою охороною: права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій Україні, мир і безпека людства.

Саме об'єкт дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення самого поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішнє вираження злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

Але не всі зазначені ознаки об'єктивної сторони входять до кожного складу злочину, а тому не всі вони мають значення для кваліфікації. У теорії кримінального права вищезазначені ознаки поділяються на обов'язкові та факультативні.

До обов'язкових ознак належать діяння у формі дії або бездіяльності. Ці ознаки вказуються в диспозиції норми Особливої частини КК України або випливає з її змісту і мають бути встановлені при кваліфікації злочину.

До факультативних ознак належать час, місце, спосіб вчинення злочину, використані знаряддя та засоби вчинення злочину. Ці ознаки для одних складів злочину є обов'язковими, якщо зазначені у диспозиції конкретної правової норми або її частини, для інших - необов'язковими, оскільки вони не вказані у диспозиції правової норми і не впливають на кваліфікацію злочину.

Об'єктивна сторона кожного складу конкретного злочину майже завжди різна. Тому вона є головним критерієм розмежування окремих конкретних злочинів. Виявлення усіх ознак об'єктивної сторони складу злочину сприяє встановленню вини особи у вчиненому нею злочині.

Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, яка вчинила злочин, при цьому усвідомлювала суспільну небезпеку свого діяння та керувала ним.

У КК України приписи щодо суб'єкта злочину об'єднані в IV розділі.,Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)'' і в якому використано два види суб'єкта злочину: загальний і спеціальний, а також дано визначення кожного з цих видів і зазначено ознаки, які характерні для кожного із них.

Згідно ст.18 КК України суб'єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов'язковими ознаками:

1) фізична особа - тобто суб'єктом злочину може бути тільки людина. Юридичні особи не можуть бути суб'єктами злочину:

2) осудна особа - тобто здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Питання про осудність особи виникає тільки у зв'язку з вчиненням нею злочину;

3) особа, яка досягає до моменту вчинення злочину встановленого кримінальним законом віку. У ч.І ст.22 КК України прямо зазначено, що „кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років". Цей вік називають загальним віком кримінальної відповідальності. За окремі злочини, вичерпний перелік яких наведений в ч,2 ст.22 КК України (умисні вбивства, бандитизм, зґвалтування, крадіжка, розбій, грабіж тощо) відповідальність настає з 14 років.

Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину, яка охоплює психічну діяльність особи до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків.

Суб'єктивна сторона має обов'язкові та факультативні ознаки.

До обов'язкових ознак суб'єктивної сторони відноситься вина. Вина особи - це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значної мірою її зміст. Згідно ст.23 КК України вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражених у формі умислу або необережності.

Ст.24 КК України поділяє умисел на два види:

1) прямий умисел - це коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання;

2) непрямий умисел - це коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Ст.25 КК України поділяє необережність на два види:

1) злочинну самовпевненість - це коли особа передбачала можливість настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення;

2) злочинну недбалість -- це коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Без наявності обов'язкових ознак взагалі немає складу злочину в діях людини і тому її не можна притягувати до відповідальності. До факультативних ознак суб'єктивної сторони відносять мотив та мету злочину.

Мотив вчинення злочину - це внутрішнє спонукання особи до вчинення злочину. Мотив вказує на те, чим керувалась особа, вчиняючи злочин.

Мета вчинення злочину - це уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин.

Факультативні ознаки суб'єктивної сторони враховується при кваліфікації злочину лише тоді, коли вони вказані у диспозиції відповідної норми кримінального права.