Статус суддів - це сукупність прав та обов’язків, закріплених чинним законодавством стосовно порядку обрання суддів, їх повноважень, гарантій їх діяльності та відповідальності.

Такий статус є єдиний для всіх суддів України, незалежно від того, у якому суді вони працюють. Сдність статусу суддів забезпечується і єдиними в цілому вимогами до кандидатів на посаду судді. Згідно ст.127 Конституції України на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комі­сією суддів громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як 10 років та володіє державною мовою.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та професійного рівня встановлюються законом. Так, відповідно до Закону України „Про статус суддів» вік кандидата судді місцевого суду повинен бути не менше 25 років, апеляційного і вищого спеціалізованого суду - 30 років, Верховного Суду України - 35 років, Конституційного Суду України - 40 років.

Стаж роботи кандидата за юридичною спеціальністю для суддів місцевих судів повинен бути 3 роки, апеляційних судів - 5 років, у тому числі не менше 3 років на посаді судді; вищого спеціалізованого суду - відповідно 7 і 5 років; Верховного Суду України - 10 і 5 років; Конституційного Суду України - 10 років практичної, наукової чи викладацької роботи зі спеціальності.

Суддя повинен бути неупереджений і незалежний один від одного, д суддів вищого рівня та від будь-якого зовнішнього впливу. У своїй діяльної гі він зобов’язаний керуватися тільки законом. Через це, з одного боку, до суддів застосовують деякі обмеження. Згідно ст.127 Конституції України суддя не мас права:

1) належати до політичних партій та профспілок;

2) брати участь у будь-якій політичній діяльності;

3) мати представницький мандат;

4) обіймати будь-які інші оплачувані посади;

5) виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

З іншого боку, незалежність суддів забезпечується за допомогою правових гарантій їхньої діяльності, до числа яких згідно ст.126 Конституції України належать:

1) недоторканість суддів. Без згоди Верховної Ради України суддя не може бути затриманий чи заарештований до винесення обвинувачуваного вироку судом;

2) відповідальність за неповагу до суду чи судді;

3) забезпечення особистої безпеки суддів і членів їх сімей. Погроза або насильство щодо суддів, посягання на його життя карається як злочин;

4) незмінюваність суддів. Судді обіймають посаду безстроково, крім суддів Конституційного Суду Украни та судів, які призначаються на посаду судді вперше.

Добір кандидатів на посаду судді здійснюється за результатами складання кваліфікаційного іспиту. Подання про призначення судді на посаду вносить Вища рада юстиції. Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснює Президент України. Усі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково. Судді звільняються з посади органом, що його обрав або призначив на підставі вимог ст.126 Конституції України.

Теми рефератів

1. Принципи здійснення правосуддя в Україні.

2. Система судів загально 3. Статус Конституційного Суду України, його склад та повноваження.

4. Суб’єкти права та форми звернення до Конституційного Суду України.

5. Правовий статус суддів України.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1. Розтлумачити зміст наступних понять та термінів: судова влада; правосуддя; судова система; судочинство; суддя; суди загальної юрисдикції; місцевий суд; апеляційний суд; спеціалізований суд; Верховний Суд України; Конституційний Суд України; конституційне подання; конституційне звернення.

Завдання 2. Назвати та охарактеризувати основні ознаки та принципи правосуддя в Україні.

Завдання 3. Скласти схему судів загальної юрисдикції.

Завдання 4. Назвати вимоги до кандидатів на посаду судді.

Завдання 5. Назвати склад Конституційного Суду України та порядок його формування.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняттю «правосуддя» та охарактеризуйте принципи здійснення правосуддя в Україні.

2. Охарактеризуйте систему судів загальної юрисдикції?

3. Які існуюють вимоги до кандидатів на суддівські посади?

4. Як здійснюється обрання та призначення суддів на посаду в Україні?

. 5. Охарактеризуйте статус Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції.

6. Яка процедура формування Конституційного Суду України

7.Які Ви знаєте форми звернення до Конституційного Суду України?

8. Які нормативно-правові акти регулюють діяльність судової гілки влади в Україні?

Тема 7. Конституційні засади діяльності правоохоронних та правозахисних органівУкраїни

План

1. Поняття, система і функції поавоохоронних органів України.

2.Поняття, система і завдання органів прокуратури України.

3. Поняття та система органів внутрішніх справ України. Основні завдання і функції міліції.

4. Правозахисні органи України.

 

Поняття, система і функції правоохоронних оргапнів України

 

Однією з основних внутрішніх функцій держави є правоохоронна функція, яка полягає у забезпеченні конституційного порядку, національної безпеки, правового порядку та спрямована на охорону конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також відновлення порушення прав.

Правоохоронні функції вказують на участь того чи іншого компетентного органу в правоохоронній діяльності держави.

Правоохоронні органи – це державні органи, які спеціально уповноважені здійснювати контроль за неухильним додержанням законів та інших нормативно-правових актів, забезпечувати правопорядок, здійснювати захист законних прав і інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства і держави в цілому, а також застосовувати заходи державного примусу до правопорушників.

Характерними рисами правоохоронних органів є:

1) здійснення ними зазначених вище функцій, які в сукупності називають правоохоронною діяльністю;

2) наявність у них для виконання зазначених функцій відповідних державно-владних повноважень, зокрема можливості видавати правові акти (в основному індивідуального характеру), обов язкові для виконання;

3) Можливість безпосередньо застосовувати різні заходи примусу (затримання особи, арешт, позбавлення волі тощо);

4) перебування їхньої діяльності під особливим державним контролем та наглядом, здійснення лише на основі закону й у встановленному ним порядку.

Правоохоронні органи зобов язані виконувати дії, що мають упорядкувальне, контрольне та охоронне призначення.

Згідно ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» до системи правоохоронних органів належать:

1) органи прокуратури;

2) органи внутрішніх справ;

3) органи служби безпеки;

4) митні органи;

5) органи охорони державного кордону;

6) органи й установи виконання покарань;

7) органи державної податкової служби;

8) органи державної контрольно-ревізійної служби;

9) органирибної охорони;

10) органи державної лісової охорони;

11) інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Деякі правоохоронні органи мають спеціальний предмет діяльності. У структурі служби безпеки, органів внутрішніх справ, органів з виконання покарань, податкової міліції є спеціалізовані підрозділи, яким надано право здійснювати оперативно-розшукову діяльність.

 

 

Поняття, система і заавдання органів прокуратури України

Прокуратура України – це самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів держави та забезпечує всемірне утвердження верховенства закону, захист від правомірнихпосігань на суспільнийта державний лад, права і свободи людини.

Прокуратура займає особливе місце в системі державних органів України, вона не підпорядковується виконавчій або судовій владі, оскільки її діяльність є елементом системи стримувань і противаг між гілками влади. Правовоюосновою організації й діяльності органів прокуратури є розділ УП Конституції, Закон України»Про прокуратуру», а також кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, господарсько-процесуальне законодавство та інші нормативно-правові акти.

Прокуратура України становить єдину централізовану систему органів, яка побудована відповідно до державного устрою і адміністративно-територіального поділу країни з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим і Генеральному прокурору України.

Поняття «прокурор» стосується Генерального прокурора України та його заступникві, старших помічників прокурора, прокурорів областей, районів, начальних управлінь та відділів.

Систему органів прокуратури складають:

1) Генеральна прокуратура України;

2) прокуратури Автономної Республіки Крим;

3) прокуратури областей та прирівняні до них прокуратури міст Києва і Севастополя;

4) військова прокуратура Військово–Морських Сил України і військові прокуратури регіонів;

5) міські, районні, міжрайонні і військові прокуратури гарнізонів;

6) спеціальні прокуратури (природоохоронні, транспортні, прокуратури з питань нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства та деякі інші).

У структурі всіх ланок прокуратури передбачені слідчі, які безпосередньо займаються розслідуванням злочинів.

На посади прокурорів і слідчих прокуратури можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту. Прокурором району може бути особа віком не молдодша 25 років і зі стажем роботи в прокуратурі чи суді не менше 3 роки, прокурором області –відповідно не молодша 30 років і не менш 7 років.

Працівникам прокуратури залежно від посади та стажу роботи присвоюються класні чини, тобто спеціальне персональне звання прокурорського працівника як державного службовця.

Для працівників прокуратури встановлено 10 класних чинів:

1) державний радник юстиції України;

2) державний радник юстиції 1-го класі, 2-го класу, 3-го класу;

3) старший радник юстиції;

4) радник юстиції;

5) молодший радник юстиції;

6) юрист 1-го класу, 2-го класу, 3-го класу.

Класні чини державного радника юстиції України, державного радника юстиції 1, 2, і 3-го класів присвоюються Президентом України, інші класні чини – Генеральним прокурором України.

Роботу прокуратур на території країни координує Генеральна прокуратура, яку очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокурору України, що має наслідком його віставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України – 5 років.

Відповідно до ст. 121 Конституції і ст. 5 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладено такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд задодержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також призастосуванні інших заходів примусового характеру, пов язаних з обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Здійснюючи нагляд за додержанням і застосуванням чинного законодавства прокуратури при встановленні факту порушення закону наділені правом видавати наступні акти прокурорського реагування:

1) протест прокурора на правовий акт, який суперечить закону, заявляються до органу, який його видав або до вищестоящого органу. У такому порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи;

2) припис прокурора про усунення порушень закону вносяться у письмовій формі органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення;

3) подання прокурора з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вносяться у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженнями усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду;

4) постанова прокурора про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи вноситься щодо посадової особи або громадянина у разі порушення ними закону.

Акти прокурорського реагування повинні бути законними, обгрунтованими, вмотивованими, юридично грамотними, а також містити правову аргументацію та роз яснення порядку оскарження. У цих актах обов язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити для його усунення.

Реагування органів прокуратури та порушення закону має відбуватися лише у передбачених законом формах.