Загальна характеристика злочинів проти основ національної безпеки України.

Підрив суверенітету, незалежності, демократії в Україні, дії, спрямовані проти України як соціальної та правової держави, можуть завдати великої шкоди конституційному ладу й іншим складовим національної безпеки, віддалятимуть нашу державу від досягнення сучасних ідеалів держави і суспільства. Тому посягання на ці блага є найбільш небезпечними як для держави, так і для суспільства та кожного його члена.

Злочини проти основ національної безпеки України, передбачені розділом І Особливої частини КК (статті 109-114), посягають не тільки на безпеку держави, а й на національну безпеку загалом, яка, відповідно до ст. 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" від 19 червня 2003 р., визначається як захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізація реальних і потенційних загроз національним інтересам у різних сферах державного управління (правоохоронної діяльності, оборони, охорони здоров'я, забезпечення свободи слова, науково-технічної, інноваційної, соціальної, податково-бюджетної, митної, інвестиційної, монетарної та валютної політики, енергетики, захисту прав власності, екології та багатьох інших) у разі виникнення негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Саме завдяки своєму особливому значенню злочини проти основ національної безпеки України розміщено в розділі І Особливої частини КК.

Для інших злочинів, які також спрямовані тим чи іншим чином проти безпеки держави, на відміну від злочинів проти основ національної безпеки України, не є характерними відверто антидержавницькі мотиви та мета підірвати або послабити державу, змінити її конституційний лад, завдати істотної шкоди її безпеці.

У визначенні видів злочинів проти основ національної безпеки України слід виходити передусім із зазначеного вище Закону (статті 7 і 8), згідно з яким основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України є, зокрема:

- у сфері державної безпеки: розвідувально-підривна діяльність іноземних спеціальних служб; загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян; загроза використання з терористичною метою ядерних та інших об'єктів на території України; прояви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України;

- у зовнішньополітичній сфері: посягання на державний суверенітет України та

її територіальну цілісність;

- у внутрішньополітичній сфері: загрози конституційному устрою; можливість конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесійних відносин; прояви сепаратизму;

- У науково-технологічній сфері: незахищеність внутрішнього ринку високотехнологічної продукції від іноземної технічної і технологічної експансії; відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;

- в екологічній сфері: ризики виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характерів; погіршення екологічного стану водних басейнів; небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму;

- в інформаційній сфері: розголошення інформації, яка становить державну й іншу передбачену законом таємницю; намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поширення недостовірної або упередженої інформації.

Залежно від цього пропонується розрізняти злочини:

1) проти основ національної безпеки у сфері державної безпеки і політичній сфері: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК);

2) проти основ національної безпеки у сфері державної безпеки, воєнній, інформаційній, економічній і науково-технологічній сферах: державна зрада (ст. 111 КК), шпигунство (ст. 114 КК);

3) проти основ національної безпеки у сфері державної безпеки, економічній, екологічній і воєнній сферах: диверсія (ст. 113 КК).

Родовим об'єктом злочинів проти основ національної безпеки України є національна безпека України в різних її сферах, а основним безпосереднім об'єктом кожного окремого злочину - національна безпека у тій чи іншій її сфері.

З об'єктивної сторони розглядувані злочини характеризуються переважно суспільно небезпечними діями. Час і обстановка вчинення злочину є обов'язковими ознаками лише однієї з форм державної зради: перехід на бік ворога може бути вчинений тільки в умовах воєнного стану або під час збройного конфлікту.

Суб'єктами злочинів проти основ національної безпеки України є осудні особи, які досягли 16-річного віку (суб'єктом злочину, передбаченого ст. 112 КК,- 14-річного).

Спеціальний суб'єкт є ознакою лише двох складів злочинів проти основ національної безпеки України; у злочині, передбаченому ст. 111 КК,- це тільки громадянин України, а у злочині, передбаченому ст. 114 КК,- тільки іноземний громадянин або особа без громадянства. Кваліфікуючою ознакою злочинів, передбачених статтями 109 і 110 КК, є вчинення їх спеціальним суб'єктом - представником влади.

Із суб'єктивної сторони злочини проти основ національної безпеки України характеризуються лише прямим умислом. Переважна більшість із них вчинюється з метою ослабити державу, що передбачає намір знизити економічний, науково-технічний, військовий тощо потенціал України.

Мотиви не є обов'язковими ознаками злочинів проти основ національної безпеки України. Вони можуть бути різними і мають кримінально-правове значення переважно як обставини, які пом'якшують чи обтяжують покарання (статті 66 і 67 КК). Винятком є злочин, передбачений ст. 112 КК: мотивом посягання на життя державного чи громадського діяча є бажання припинити діяльність певної особи як державного чи громадського діяча або помста за таку діяльність.

Переважна більшість цих злочинів є тяжкими й особливо тяжкими.

На підставі вищезазначеного злочини проти основ національної безпеки України можна визначити як передбачені КК умисні суспільно небезпечні діяння, що спричинюють істотну шкоду національній безпеці України у сфері державної безпеки, а також у політичній, інформаційній, науково-технологічній й екологічній сферах або загрожують спричиненням такої шкоди.

86. Перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу.

Безпосереднім об'єктом злочину є встановлений порядок службової діяльності в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях. "... для злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365, такі блага, як здоров'я і гідність особи, є обов'язковим додатковим об'єктом".

Об'єктивну сторону перевищення влади або службових повноважень становить сукупність трьох ознак: 1) вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень1036; 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди вказаним у законі правоохоронюваним правам або інтересам (ч. 1 ст. 365 КК) або тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 365 КК); 3) причинний зв'язок між злочинною дією і наслідками, що настали.

Пленум ВСУ в абз. 2 п. 5 своєї постанови "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень" сформулював найбільш типові, на його погляд, види перевищення влади або службових повноважень: 1) вчинення дій, які є компетенцією вищестоящої службової особи цього відомства чи службової особи іншого відомства; 2) вчинення дій, виконання яких дозволяється тільки в особливих випадках, або з особливого дозволу, або з додержанням особливого порядку,- за відсутності цих умов; 3) вчинення одноособово дій, які могли бути вчинені лише колегіально; 4) вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

Як слушно зазначає К. П. 3адоя, у формулюванні другого виду перевищення влади або службових повноважень незрозумілою виглядає кількість перерахованих умов, що має бути не додержана винним. На думку науковця, доцільно було б зазначене формулювання змінити на таке - "за відсутності хоча б однієї із цих умов"1040. Про правильність позиції, згідно з якою для наявності складу розглядуваного злочину, достатньо проігнорувати хоча б одну із зазначених умов, свідчать і матеріали правозастосовної практики.

М. І. Мельник, М. І. Хавронюк і П. П. Андрушко ставлять під сумнів правильність кваліфікації як перевищення влади або службових повноважень дій, які не відносяться до компетенції жодної службової особи, у зв'язку з тим, що ці дії не можуть бути визнані законними за жодних умов. Свого часу А.Н.Трайнін пропонував кваліфікувати такі дії як "загальнокримінальні злочини", В.Ф. Кириченко та А. В. Галахова - як зловживання владою або службовим становищем. М. І. Мельник та М. І. Хавронюк ведуть мову про сукупність злочинів, один з яких передбачений статтею КК про певний "загальнокримінальний" злочин, і зловживання владою або службовим становищем, або про кваліфікацію лише за однією статтею КК, якщо окремі з дій, що не належать до компетенції жодної службової особи, знайшли самостійну криміналізацію в Особливій частині КК (наприклад, одержання хабара).

Іншу позицію питання займає К.П. 3адоя. Враховуючи зарубіжний досвід та особливу юридичну природу зазначених дій, науковець пропонує розділ XVII Особливої частини КК доповнити статтею "Службове свавілля", в якій передбачити кримінальну відповідальність за умисне вчинення службовою особою дій, що не належать до компетенції жодної службової особи1040. Аналогічним чином пропонує вирішити зазначену проблему П.П. Андрушко, яки висловлюється за викладення ст. 365 КК у новій редакції.

Відповідно до чинної редакції ч. 1 ст. 365 КК вихід за межі наданих службовій особі прав чи повноважень має бути явним. Проте в законі не зазначено, для кого саме такий вихід має бути явним,- для винного чи інших осіб. Пленум ВСУ в абз. 2 п. 4 постанови "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень" роз'яснює, що суди мають враховувати, наскільки вихід за межі наданих прав або повноважень був очевидним для службової особи і чи усвідомлювала вона протиправність своєї поведінки. Як слушно зазначає К.П.Задоя, у такому випадку "явність", по суті, перетворюється на термін, яким позначається психічне ставлення особи до своєї дії у межах складу злочину перевищення влади.

Водночас деякі науковці вважають "явність" не суто суб'єктивною, а об'єктивно-суб'єктивною або об'єктивною категорією. Так, М. І. Мельник зазначає, що явний вихід службової особи за межі наданих їй повноважень слід розуміти як відкритий, очевидний, зрозумілий для всіх, у тому числі для винного, безсумнівний, відвертий. К.П.Задоя вважає найбільш вдалим підхід, відповідно до якого "явність" є об'єктивною ознакою, яка означає, що вихід службової особи за межі наданих їй прав або повноважень є очевидним (для будь-якої особи), безспірним. Суб'єктивне ж ставлення особи до цієї об'єктивної обставини (а саме - її усвідомлення) має охоплюватися в межах диспозиції ч. 1 ст. 365 КК словами "умисне вчинення".

Перевищення влади або службових повноважень є злочином із матеріальним складом, об'єктивна сторона якого включає істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб.

Суб'єктом перевищення влади або службових повноважень є службова особа. Службова особа юридичної особи приватного права за перевищення повноважень несе відповідальність за ст. 365-1, а військова службова особа- за ст. 424 КК.

Суб'єктивна сторона перевищення влади або службових повноважень характеризується прямим умислом. При цьому, на думку одних науковців, психічне ставлення до суспільно небезпечних наслідків може бути лише умисним, на думку інших - як умисним, так і необережним1051. На останній позиції стоїть і Пленум

ВСУ "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень". Крім того, у вчиненні аналізованого злочину службова особа має усвідомлювати не лише суспільну небезпеку, а й протиправність свого діяння.

Кваліфіковане перевищення влади або службових повноважень супроводжується: 1) насильством; 2) погрозою застосуванням насильства; 3) застосуванням зброї чи спеціальних засобів; 4) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

В контексті змін, що відбулися, під насильством слід розуміти незаконне позбавлення волі1053, завдання побоїв або ударів, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, мордування потерпілого або потерпілих тощо.

Під погрозою застосуванням насильства слід розуміти доведення до відома потерпілого в будь-якому вигляді (усно, письмово, жестами тощо) реальної погрози заподіяння фізичного насильства йому чи його близьким. Погроза вчинити вбивство охоплюється ч. 2 ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує.

У вирішенні питання про кваліфікацію дій службової особи за ч. 2 ст. 365 КК за ознакою застосування зброї треба враховувати, що нею визнаються предмети, призначені для ураження живої цілі, і що вона може бути як вогнепальною (утому числі гладкоствольною), так і холодною. Застосування зброї передбачає не тільки заподіяння чи спробу заподіяння за її допомогою тілесних ушкоджень або смерті, а й погрозу нею (абз. 1 п. 13 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень"). Не може бути кваліфіковане як застосування зброї її використання не за цільовим призначенням (наприклад, удар потерпілого пістолетом).

Під застосуванням спеціальних засобів потрібно розуміти використання винним наручників, гумових кийків, отруйного газу, електрошокових пристроїв, водомету та інших спеціальних засобів, які можуть бути використані для заподіяння шкоди життю або здоров'ю особи.

Болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, потрібно вважати дії, які завдають йому особливого фізичного болю чи моральних страждань. Вони можуть полягати у тривалому позбавленні людини їжі, води, тепла, залишенні її у шкідливих для здоров'я умовах, використанні вогню, електроструму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, приниженні честі, гідності, заподіянні душевних переживань, знущанні тощо (п. 9 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень").

На думку П. П.Андрушка та А.А.Стижевської, відповідальність за кваліфіковані види перевищення влади або службових повноважень настає лише за наявності всіх ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК, і хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 2 або ч. 3 цієї статті. К. П. 3адоя слушно відмічає, що буквальне тлумачення диспозиції ч. 2 ст. 365 КК свідчить про те, що в ній криміналізуються випадки вчинення службовою особою як мінімум двох дій, одна з яких передбачена ч. 1 ст. 365 КК, а друга - власне ч. 2 ст. 365 КК. Водночас матеріали правозастосовної практики свідчать про те, що ч. 2 ст. 365 КК інкримінується суб'єктам у тих випадках, коли вони не вчиняли жодних інших дій, крім передбачених ч. 2 ст. 365 КК.

Особливо кваліфікованим перевищення влади або службових повноважень є в тому випадку, якщо воно потягло тяжкі наслідки. Тяжкими наслідками визнаються, зокрема, заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень або смерті, доведення його до самогубства, розвал діяльності підприємства, установи, організації, їх банкрутство, створення аварійної ситуації, що потягла людські жертви (п. 10 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень").

Умисне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні влади або службових повноважень кваліфікується за сукупністю злочинів - за ч. 3 ст. 365 КК та однією з відповідних статей (статті 112,115,121,348,379,400 КК), а вчинення таких дій через необережність охоплюється ч. 3 ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за ст. 119 чи ст. 128 КК не потребує1000. Якщо перевищення влади або службових повноважень призвело до самогубства потерпілого чи спроби його вчинити, наслідком якої стало тяжке тілесне ушкодження, дії службової особи підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 365 КК і додаткової кваліфікації за ст. 120 КК не потребують (абз. 1, абз. З п. 11 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень").

Розмежовуючи злочини, передбачені статтями 364 і 365 КК, слід мати на увазі, що для перевищення влади або службових повноважень характерним є явний, тобто очевидний, вихід службової особи за межі наданих їй законом прав і повноважень, тоді як при службовому зловживанні винний діє в межах повноважень по службі1061.

Відрізняються злочини, передбачені ст. ст. 364 і 365 КК, також системою кваліфікуючих ознак і тим, що перший з цих злочинів, на відміну від другого, охоплює і пасивну поведінку (бездіяльність) службової особи. Якщо диспозиція норми про службове зловживання містить вказівку на певні антисоціальні спонукання, якими керується винний, то мотиви, якими керується особа, перевищуючи службові повноваження, на кваліфікацію не впливають.

87. Хуліганство. Аналіз складу злочину.

Суспільна небезпека таких протиправних дій, як свідчить судова та слідча практика, полягає в негативному їх впливі на цілу низку суспільних відносин, що знаходяться під охороною закону про кримінальну відповідальність, зокрема у сфері життя та здоров'я особи, власності, нормальної роботи органів державної влади, підприємств, установ, організацій тощо. Основний безпосередній об'єкт злочину - громадський спокій. Його обов'язковими чи факультативними безпосередніми об'єктами, залежно від форми вчинення злочину та кваліфікуючих ознак, можуть виступати життя та здоров'я особи, відносини власності, громадська безпека та ін.

Об'єктивна сторона хуліганства полягає у грубому порушенні громадського порядку, тобто у вчиненні активних дій. КК не пов'язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку.

Кримінальне караним є саме грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Отже, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов'язане з посяганням на інші суспільні відносини, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.

За змістом ч. 1 ст. 296 КК, під грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства слід визнавати таке порушення, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Це поняття вироблене судовою практикою і містить особливі ознаки хуліганства, які дозволяють відмежувати його від дрібного хуліганства (ст. 173 КпАП).

Так, зокрема, вчиненим з особливою зухвалістю може бути визнане злочинне порушення громадського порядку: 1) що виявляє явну неповагу до суспільства і супроводжується, наприклад, насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, нанесенням їй побоїв або мордуванням, катуванням особи; 2) діє тривалий час і вперто не припиняється; 3) пов'язане зі знищенням чи пошкодженням чужого майна, зривом масового заходу (концерту, зборів, виборів, випускного вечора тощо), порушенням нічного відпочинку людей, тимчасовим припиненням нормальної діяльності підприємства, установи, організації чи громадського транспорту тощо (п. 5 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10).

Вчиненими з винятковим цинізмом можуть бути визнані хуліганські дії, які супроводжуються демонстративною неповагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності (непристойні рухи тіла, публічне оголення і демонстрування статевих органів, публічне вчинення добровільного статевого акту тощо), знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадному стані.

Правозастосовна практика виробила певні критерії відмежування хуліганства від інших злочинів. При цьому потрібно враховувати спрямованість умислу винного, мотиви злочину, цілі та обставини вчинених особою дій.

Дії, які супроводжувались погрозами вбивством, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними відносинами, неправильними діями потерпілих та інше, повинні кваліфікуватись за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи.

Цей злочин вважатиметься закінченим, якщо особа вчинила дії, зазначені в диспозиції ст. 296 КК.

Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років, згідно з ч. 2 ст. 22 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу, а також обов'язкової ознаки хуліганства - мотиву явної неповаги до суспільства, тобто очевидна, демонстративна зневага винного до встановлених у суспільстві правил поведінки.

Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для свідків його дій.

Саме мотив є відмітною рисою хуліганства. Крім того, останнє відрізняється від інших злочинів тим, що: 1) вчиняється за явно несуттєвим приводом; 2) безпосередня причина злочинного конфлікту при хуліганстві у більшості випадків є внутрішньою, тобто в самому діючому суб'єкті і не викликана необхідністю ззовні (конкретною ситуацією); 3) дії хулігана не завжди логічно обґрунтовані і обумовлені певними обставинами; 4) спрямованість і предмет посягання хуліганських дій часто не визначені.

У ч. 2 ст. 296 КК передбачено таку кваліфікуючу ознаку злочину, як вчинення хуліганських дій групою осіб.

Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою чи за попередньою змовою групою осіб незалежно від виконаної ролі.

Наступними кваліфікуючими обставинами хуліганства, передбаченими ч. 3 ст. 296 КК, є: вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, які виконували обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

За ознакою наявності попередньої судимості за хуліганство (за будь-який його вид) можливо кваліфікувати дії винного за умови, що ця судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку.

Під опором слід розуміти активну протидію особи, котра вчиняє хуліганство (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов'язок з охорони громадського порядку (п. 8 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10). Додаткова кваліфікація дій винного у вчиненні хуліганства з цією кваліфікуючою ознакою ще й за ч. 1 ст. 342 КК не потребується.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК), слід ураховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян (п. 9 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10).

Спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими - предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети (п. 11 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10).

Під заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень слід розуміти предмети, які хоч і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для вказаної цілі та об'єктивно можуть завдати шкоду здоров'ю та життю особи.

За наявності зазначених обставин предмети господарсько-побутового призначення (сокира, молоток, кухонний ніж) спеціальні засоби, як-то: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень, відповідно до ч. 4 ст. 296 КК можуть бути визнані вказаними предметами.

Особливо важливо в таких ситуаціях під час досудового слідства встановити: чи були предмети заздалегідь заготовлені для нанесення тілесних ушкоджень. Адже за неможливості доказу суб'єктивного моменту, тобто, коли особа умисно з метою використати певний предмет для заподіяння шкоди здоров'ю бере його для вчинення хуліганських дій - не можна ставити у вину особі ч. 4 ст. 296 КК.

Слід відрізняти групове хуліганство від інших злочинів, зокрема від групового порушення громадського порядку та масових заворушень. Основна відмінність цих злочинів полягає в мотиві. Групове порушення громадського порядку вчиняється з будь-якими мотивами. Масові заворушення передбачають наявність натовпу, учасники якого керуються також різними мотивами. Його учасники безпосередньо вчиняють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або вчиняють збройний опір представникам владі і цим можуть дезорганізувати і навіть паралізувати на якийсь час діяльність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадської безпеки. У разі групового хуліганства ці ознаки відсутні. Винні, діючи із хуліганських спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський порядок. Хуліганство - це формальний склад злочину, а групове порушення громадського порядку - матеріальний склад, а масові заворушення - це матеріально-формальний склад злочину. Останньою відмінністю є кількість осіб, які вчиняють такі злочини: для хуліганства наявність декількох осіб у вчиненні злочинних дій не є обов'язковою ознакою, а лише кваліфікуючою, для масових заворушень характерна наявність натовпу, а для групового порушення громадського порядку - 2-х і більше осіб.

Хуліганські дії, які супроводжувались погрозою вбивством, заподіянням побоїв, легких тілесних ушкоджень належить кваліфікувати тільки за відповідною частиною ст. 296 КК. Додаткова кваліфікація за статтями про злочини проти життя та здоров'я особи не потрібна.

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10, при вирішенні питання про кваліфікацію дій винних осіб, які під час хуліганства вчинили й інші злочини, передбачені різними статтями Особливої частини КК, належить виходити з положень ст. 33 КК.

88. Загальна характеристика злочинів у сфері використання електронно-обчислюваних машин (комп'ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Досягнення науково-технічного прогресу в галузі високих технологій за останні роки зумовили не тільки стрімкий розвиток і запровадження комп’ютерних систем та мережу у всі сфери людської діяльності, але й появу та поширення нової категорії злочинів у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.

Чинний КК, а саме розділ XVI “Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку” Особливої частини КК містить шість статей:

1. несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку (ст. 361 КК);

2. створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут (ст. 361¹ КК);

3. несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеже­ним доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп.ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації (ст. 361² КК);

4. несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї (ст. 362);

5. порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброб­люється (ст. 363 КК);

6. перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку (ст. 363¹ КК).

Кримінально-правові проблеми злочинів передбачених розділом ХVІ Особливої частини КК досліджували:Д. Азаров, П. Андрушко, Ю. Батурін, П. Біленчук, В. Бутузов, В. Го­лубєв, М. Гуцалюк, М. Карчевський, М. Коваленко, В. Кузнецов, С. Орлов, С. Остапець, М. Плугатир, Н. Розенфельд, Б. Романюк, А. Савченко, Г. Усатий, В. Хахановський, В. Цимбалюк, В. Шеломенцев, Я. Якубовський та ін.

Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку (комп’ютерні злочини) – це суспільно небезпечні та проти­правні діяння, що посягають на суспільні відносини у сфері безпеки комп’ютерної інформації та нормального функціонування електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку, заподіюючи їм шкоду чи ставлячи під загрозу заподіяння такої шкоди.

Родовим об’єктом цих злочинів – урегульовані законодавством суспільні відносини, що забезпечують безпеку комп’ютерної інформації та нормальне функціонування електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку. Безпо­середніми об’єктами зазначених злочинів можуть бути: встановлений порядок обробки інформації в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або мережах електрозв’язку; безпека обробки комп’ютерної інформації чи інформації, що передається мережами електрозв’язку; встановлений порядок обігу інформації з обмеженим доступом тощо. Додатковимиобов'язковими безпосередніми об’єктами комп’ютерних злочинів є відносини власності на інформацію, що обробляється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах чи мережах електрозв’язку, а також право користу­вачів на доступ до зазначеної інформації та користування нею.

Об’єктивна сторона цих злочинів виявляється в активних діях. Порушення правил експлуатації ЕОМ (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється (ст. 363) може вчинятися шляхом злочинної бездіяльності.

Об’єктивна сторона злочинів, про які йдеться у статтях 361, 362, 363, 363¹ КК, передбачає не тільки вчинення суспільно-небезпечного діяння, а й настання суспільно небезпечних наслідків. Тож склади цих комп’ютерних злочинів є матеріальними. Склади злочинів, зазначених у статтях 361¹ і 361² КК, сформульовано законодавцем як формальні.

Обов’язковою ознакою фактично всіх складів злочинів є знаряддя їх вчинення – відповідні програмні й технічні засоби, за допомогою яких вчиняється посягання. Якщо такі засоби є власністю особи, котра вчинила комп’ютерний злочин (окрім злочину, передбаченого ст. 363 і ч. 1 ст. 363¹ КК), то вони (засоби) підлягають конфіскації згідно з ви­могами санкцій до статей 361, 361¹, 361², 362, ч. 2 ст. 363¹ КК.

Суб’єкт злочинів – загальний (фізична осудна особа 16 років). У деяких випадках суб’єкт може бути спеціальний – особа, що має право доступу до інформації, яка обробляється в ЕОМ, автоматизова­них системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації (ст. 362), або особа, що відповідає за експлуатацію ЕОМ, автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку (ст. 363).

Суб’єктивна сторона цих злочинів характеризується, переважно умисною виною. Злочин, передбачений ст. 363 КК, має необережну форму вини, що визначається характером ставлення винного до наслідків. Власне ж дія (бездіяльність) при порушенні правил експлуатації ЕОМ може бути як умисною, так і вчиненою з необережності. Створення шкідливих програмних або технічних засобів, призначених для несанкціо­нованого втручання в роботу ЕОМ (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж або мереж електрозв’язку є злочинними за умови, коли ці дії вчинено з метою використання, розповсюдженнячи збуту таких засобів (ст. 361¹ КК). В інших злочинах мотив і мета можуть бути різними – корисливість, хуліганство, помста, заздрість, підрив репутації, приховування іншого злочину тощо.

Кваліфікуючі ознаки злочинів у сфері використання ЕОМ (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж та мереж електрозв’язку є вчинення таких діянь:

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) заподіянням значної шкоди (ч. 2 ст. 361, ч. 2 ст. 361¹, ч. 2 ст. 361², ч. З ст. 362, ч. 2 ст. 363¹ КК).

 

89. Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України.

Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є національна безпека у сфері державної безпеки й у політичній сфері, яка полягає у відсутності загрози порушення встановлених Конституцією, законами і міжнародними правовими актами територіальної цілісності України та порядку визначення її території. Його додатковим факультативним об'єктом може бути встановлений порядок виконання представниками влади своїх службових повноважень, особисті права та свободи людини і громадянина, життя та здоров'я особи, власність тощо.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 110 КК, характеризується діями, які можуть виявитися у та