Поняття, загальна характеристика та система військових злочинів



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття, загальна характеристика та система військових злочинів



Захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону (ст. 65 КУ). Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності покладаються на ЗС України. Забезпечення державної безпеки та захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави (ст. 17 КУ).

Ефективність виконання бойових завдань, організація та порядок функціонування військових підрозділів значно залежать від стану законності та правопорядку в ЗС України й інших військових формуваннях, яга діють відповідно до законодавства України.

На військовослужбовців покладається неухильне дотримання КУ законів і підзаконних актів, військової присяги, наказів командирів (начальників). Усе це зумовлює специфіку суспільних відносин у сфері несення військової служби, а також особливості та суспільну небезпечність їх порушень, зокрема й злочинів. Нормативна база протидії військовим злочинами ? розділ XIX Особливої частини КК (статті 401-435).

Певні конвенції, закони, військові статути й інші підзаконні нормативні акти чітко та точно регламентують усі сфери життя й діяльності ЗС України. Із-поміж них слід вказати на такі: Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. (ратифікована СРСР 17 квітня 1054,0.), Гельсінський договір з відкритого неба від 24 березня 1992р. (ратифікований Україною 2 березня 2000р.) Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 р, (ратифікована Україною 3 червня 1999 р.), Воєнна доктрина України (затверджена постановою ВР України від 19 жовтня 1993 р. № 3529-ХІІ, Закони України «Про Державну прикордонну службу України» від 3 квітня 2003 р., «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р, «Про війська Цивільної оборони України» від 24 березня 1999р., «Про Збройні Сили України» в редакції від 5 жовтня 2000 р., «Про оборону України» в редакції від 5 жовтня 2000 р., «Про розвідувальні органи України» від 22 березня 2001 р., тощо, Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999 р., Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24 березня 1999р., Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. та різні положення, накази, інструкції тощо.

Тлумачення кримінального законодавства щодо відповідальності за військові злочини здійснено в постановах Пленуму ВС України «Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні» від 28 грудня 1996 р № 15 та «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 грудня 1996 р. № 15, «Про практику направлення військовослужбовців, які вчинили злочини, в дисциплінарний батальйон» від 26 грудня 2003 р, № 17.

Питанням кримінально-правової протидії військовим злочинам були присвячені роботи таких науковців: В. Білоконєва, П. Богуцького, В. Бугаєва, С. Дячука, М. Карпенка, І. Климова, А. Маркевича, М. Мельника, П. Михайленка, В. Навроцького, В. Терентьєва, М Хавронюка та ін.

Поняття військового злочину має всі ознаки, властиві загальному поняттю злочину. Крім того, воно має додаткові специфічні ознаки, зазначені у ст. 401. Такими ознаками е: 1) спеціальний об’єкт злочину ? встановлений законодавством порядок несення або про-ходження військової служби; 2) спеціальний суб’єкт злочину ? військовослужбовець або військовозобов’язаний під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів; З) караність діянь за нормами, які вміщені у розділі про військові злочини.

Родовим об’єктом військових злочинів є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби. Цей порядок закріплений в законах України, Військовій присязі, військових статутах, положениях про проходження військової служби різними категоріями військовослужбовців, наказах Міністра оборони та інших актах військового законодавства. Він повинен неухильно додержуватися всіма військовослужбовцями. Злочинні посягання на такий порядок ведуть до підриву боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Безпосереднім об’єктом конкретного військового злочину є ті відносини військовоі служби, проти яких спрямоване діяння.

Залежно від безпосереднього об’єкта можна виділити такі групи військових злочинів:

1.злочини, що посягають на порядок взаємовідносин між військовослужбовцями (статті 402-406);

1. злочини, що посягають на встановлений порядок проходження військової служби (статті 407-409);

2. злочини, що посягають на встановлений порядок користування військовим майном (статті 410-413);

3. злочини, що посягають на встановлений порядок поводження зі зброєю та порядок експлуатації військової техніки (статті 414-417);

4. злочини, що посягають на встановлений порядок несення окремих видів військової служби (статті 418-421);

5. злочини, що посягають на встановлений порядок збереження військових відомостей, що становлять державну таємницю (стаття 422);

6. військові службові злочини (статті 423-26);

7. злочини, вчинювані в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці (статті 427-435).

Суб’єктами військових злочинів можуть бути військовослужбовці та військовозобов’язані (останні тільки у разі, коли вони проходять навчальні (чи перевірні) або спеціальні збори).

Військовослужбовці — це особи, які проходять військову службу. Видами військової служби є: а) строкова військова служба; б) військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; в) військова служба (навчання) курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своему складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки (далі ? вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); г) військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; г) військова служба за призовом осіб офіцерського складу (ст. 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»).

Такими, що перебувають на строковій службі, вважаються солдати, матроси, сержанти й старшини, які проходять військову службу за призовом у межах строків, визначених ст. 23 Закону «Про військовий обов’язок і військову службу».

Військову службу за контрактом проходять особи, прийняті на військову службу у добровільному порядку. Порядок прийняття на військову службу за контрактом регламентується ст. 20 Закону та положениями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців.

Наприклад: Положения про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України; Положения про проходження строкової військової служби солдатами і матросами, сержантами і старшинами Служби безпеки України; Положения про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів Служби безпеки України, затверджені Указом Президента України від 7 листопада 2000р. № 1053.

До тих, хто служать за призовом, належать офіцери, призвані на військову службу із запасу.

Не належать до військовослужбовців допризовники, тобто особи, які проходять допризовну підготовку до приписки їх до призовних дільниць, призовники, тобто особи, які приписані до призовних дільниць, і службовці за призовом, тобто особи, які проходять альтернативну (невійськову) службу. Альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби і вважається державною службою поза Збройними Силами чи іншими військовими формуваннями. Право на таку службу за наявності істинних релігійних переконань мають громадяни України, які належать до діючих, згідно із законодавством, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю та служби в Збройних Силах.

Військовозобов’язані ? це особи, які перебувають у запасі. Не можуть бути суб’єктами військового злочину особи, не взяті на військовий облік або зняті з нього відповідно до статей глав V і VI Закону «Про військовий обов’язок і військову службу».

Військова служба є почесним обов’язком громадянина України. Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я й віком громадян України, пов’язаній із захистом Вітчизни.

Під іншими військовими формуваннями треба розуміти СБ, Державну прикордонну службу України, Управління державної охорони України, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України та інші військові формування, Державна спеціальна служба транспорту утворені відповідно до законів України.

Початком перебування на військовій службі вважається: а) день відправлення у військову частину з районого (міського) військового комісаріату ? для громадян, призваних на строкову військову службу; б) день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) ? для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; в) день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу ? для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов’язаних. Закінченням проходження військової служби вважаєгься день виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положениями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідальність за військові злочини настає, як правило, з 18-ти років,тобто з віку призову на строкову військову службу.

Водночас, оскільки, згідно зі ст. 20 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», на військову службу за контрактом приймаються особи з повною загальною середньою освітою віком від 17 років до 21 року, в тому числі ті, яким 17 років виповнюється в рік початку військової служби у разі зарахування їх курсантами на перший та наступні курси навчання до вищих військових навчальних закладів або вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, відповідальність за військові злочини може наставати і до виповнення винним 18-річного віку.

Женевська конвенція про поводження з військовополоненими 1949 р. передбачає, що військовополонені ворожої армії несуть кримінальну відповідальність за законом про військові злочини за дії, вчинені проти порядку несення військової служби держави перебування в полоні. Конвенція робить виняток для військовослужбовців, які вчинили замах на втечу з полону. Вона не визнає військовим злочином невдалу втечу з полону, а у випадках вчинення втечі військовополонений, вдруге взятий у полон у ході наступних військових. дій, не підлягає покаранню за раніше вчинену втечу (статті 84, 87, 89, 91, 92, 93 Конвенції).

Деякі військові злочини можуть бути вчинені тільки військовослужбовцями, які наділені певними спеціальними ознаками. Так, військові службові злочини (статті 423-426) можуть вчинювати тільки начальники та інші службові особи; порушення правил кораблеводіння (ст. 417) ? тільки військовослужбовці (військові моряки), на яких покладений обов’язок водіння корабля (командир корабля, штурман, старший помічник командира корабля, вахтовий офіцер та ін.); порушення правил польотів або підготовки до них (ст. 416) ? військовослужбовець, який безпосередньо брав участь у здійсненні польоту літального апарату (командир корабля, член льотного екіпажу, службова особа, яка здійснювала керівництво польотом), або готував літальний апарат до польоту (військовослужбовці, які готували літальний апарат до польоту, здійснювали технічний огляд чи ремонтували його).

Особи, які не є військовослужбовцями, можуть притягуватися до кримінальної відповідальності за статтями, що передбачають відповідальність за військові злочини, тільки як підбурювачі, пособники або організатори (див.: ч. 3 ст. 401). Виконавцями й співвиконавцями цих злочинів можуть бути тільки військовослужбовці та військовозобов’язані.

Істотною особливістю норм, які включені у розділ XIX Особливої частини КК, є широка диференціація умов і меж відповідальності за військові злочини залежно від часу та обстановки їх вчинення. Наприклад, посилюється відповідальність та застосовуються більш суворі міри покарання за вчинення в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці таких злочинів, як непокора (ст. 402), дезертирство (ст. 408), недбале ставлення до військової служби (ст. 425). Посилення відповідальності за подібні злочини в умовах воєнного стану або у бойовій обстановці обумовлено підвищенням їх суспільної небезпечності у складних умовах, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість, висока дисципліна всіх військовослужбовців.

Умови воєнного стану ? це фактичне перебування України у стані війни з іншою державою. Вони настають з оголошенням стану війни чи фактичним початком воєнних дій. Воєнний стан вводиться у разі збройної агресії або загрози нападу на Україну. Умови воєнного стану зникають у день і час припинення стану війни. Час з моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій і до їх припинення називається воєнним. Ця ознака має місце як тоді коли злочини вчинюються у діючій армії, так і в тилу.

Під бойовою обстановкою треба розуміти перебування військової частини (підрозділу) в умовах безпосередньої підготовки й ведення бою (операції). Бойова обстановка може виникнути не тільки в умовах воєнного стану, але й у мирний час, коли частина (підрозділ) відбиває напад на прикордонну заставу, під час вторгнення на територію України збройних банд, при порушенні недоторканності її повітряного чи морського простору.

Посилюється відповідальність за окремі види військових злочинів і в разі вчинення їх групою осіб (ч. 2 ст. 404, ч. 3 ст. 405 та ін.) чи за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 408, ч. 2 ст. 410 та ін.), або якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки (наприклад, ч. 2 ст. 411, ч. 2 ст. 412) тощо.

Разом з тим особа, яка вчинила злочин, передбачений статтями цього розділу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 цього Кодексу із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (ч. 4 ст. 401). Наприклад, особа звільняється (обов’язково) від кримінальної відповідальності тоді, коли вперше вчинила військовий злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, після чого щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 45), чи примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду (ст. 46). Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, можливе (оскільки це право суду) і при вчиненні особою вперше військового злочину як невеликої, так і середньої тяжкості, якщо вона щиро покаялася (ст. 47), або якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною (ст. 48).

Наприклад, суд зобов’язаний звільнити від кримінальної відповідальності військову службову особу, яка необережно знищила чи пошкодила військове майно, що заподіяло шкоду у великих розмірах (ч. 1 ст. 412), якщо вона (особа) вперше вчинила такий злочин, після чого щиро покаялася, активно сприяла розкриттю злочину і повністю усунула заподіяну шкоду. Повинен бути звільнений від кримінальної відповідальності і військовослужбовець, який погрожував начальникові заподіянням тілесних ушкоджень (ч. 1 ст. 405), якщо він примирився з потерпілим та відшкодував моральні збитки. Водночас суд має право звільнити від кримінальної відповідальності військовослужбовця, який, наприклад, відкрито відмовився виконати наказ начальника (ч. 1 ст. 402), що було пов’язано з так званою дідівщиною, якщо після вчинення злочину дідівщину було усунено (ліквідовано) і вчинене ним діяння перестало бути суспільно небезпечним, або вів себе законослухняно, не порушував порядок несення військової служби і на час розгляду справи в суді перестав бути суспільно небезпечним.

Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюється виключно судом (ч. 2 ст. 44). Порядок звільнення від кримінальної відповідальності регламентований КПК. Дійшовши висновку про наявність підстав, зазначених у розділі IX Загальної частини КК, суд закриває кримінальну справу та, вирішивши питания про застосування до винного заходів дисциплінарного стягнення, порушує дисциплінарне провадження і направляє його відповідному командиров (начальнику) для застосування щодо винного заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Застосування заходів Дисциплинарного статуту Збройних Сил України повинно здійснюватися командиром військової частини, який порушив кримінальну справу. Згідно зі ст. 61 Статуту внутрішньої служби, право порушувати кримінальну справу надано командирові полку (корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону).

 


65. Фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів. Аналіз складу злочину.

Основний безпосередній об'єкт злочинного посягання - встановлений законом порядок виготовлення й обігу лікарських засобів. Додатковим об'єктом виступають життя і здоров'я особи, а також майнові блага.

Предметом злочину є фальсифіковані лікарські засоби. їх визначення дається в ч. 1 ст. 2 Закону України від 4 квітня 1996 року "Про лікарські засоби": фальсифікований лікарський засіб - лікарський засіб, який умисно промаркований неідентично (невідповідно) відомостям (одній або декільком з них) про лікарський засіб з відповідною назвою, внесений до Державного реєстру лікарських засобів України, а так само лікарський засіб, умисно підроблений у інший спосіб, і не відповідає відомостям (одній або декільком з них), у тому числі складу, про лікарський засіб з відповідною назвою, що внесені до Державного реєстру лікарських засобів України.

Наведена дефініція логічно пов'язана із загальним поняттям лікарських засобів - це речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про лікарські засоби").

Виходячи із законодавчого визначення фальсифікованих лікарських засобів, а також ураховуючи зміст диспозиції ч. 1 ст. 321-1 КК, є підстави умовно поділити ці засоби на дві групи, залежно від ступеня їх шкідливості: 1) такі, що становлять небезпеку для життя чи здоров'я та 2) такі, що не є небезпечними для життя чи здоров'я.

Об'єктивна сторона розглядуваного злочину описана як вичерпний перелік із шести альтернативних форм злочинної поведінки, а саме: 1) виготовлення; 2) придбання; 3) перевезення; 4) пересилання; 5) зберігання; 6) збут завідомо фальсифікованих лікарських засобів. За обсягом і змістом ці форми скоєння злочину схожі з аналогічними формами об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 321 КК.

Склади злочинів, передбачених ч. 1 ст. 321-1 КК, за конструкцією об'єктивної сторони є формальними та закінченими з моменту створення загрози для життя чи здоров'я особи чи з моменту вчинення передбачених у диспозиції статті дій, предметом яких стали фальсифіковані ліки у великих розмірах.

Відповідно до примітки до ст. 305 КК, великий та особливо великий розмір фальсифікованих лікарських засобів визначається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Суб'єкт злочину загальний. Ним можуть визнаватись як особи зі спеціальною освітою (фармацевтичною, медичною, хімічною, біологічною тощо), так і без неї. Участь службових осіб фармацевтичних компаній-виробників, компаній-дистриб'юторів ліків, контрольно-аналітичних лабораторій, а також аптек у фальсифікації або обігу фальсифікованих лікарських засобів за наявності підстав можуть додатково кваліфікуватись за статтями 364 чи 364-1 КК.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою збуту під час придбання, перевезення, пересилання чи зберігання фальсифікованих лікарських засобів. Ставлення винного до наслідків злочину (загроза для життя чи здоров'я особи, тривалий розлад її здоров'я, смерть особи або інші тяжкі наслідки) є необережним.


66. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України.

Суспільна небезпека таких дій полягає в тому, що неконтрольована міграція може призвести до негативних наслідків політичного, економічного та соціального характеру. Крім того, така діяльність ускладнює кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочин, а нездатність забезпечити недоторканність державного кордону підриває міжнародний авторитет України.

Об'єкт злочину- встановлений порядок перетинання державного кордону України. Додатковими об'єктами можуть бути: життя та здоров'я людей, їх свобода, авторитет державних органів.

З об'єктивної сторони цей злочин може проявитися у таких формах: 1) незаконне переправлення осіб через державний кордон України; 2) організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 3) керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України; 4) сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон України порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод.

Під переправленням слід розуміти діяльність, спрямовану на забезпечення перетинання іншими особами державного кордону України.

Організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України передбачає розробку та безпосередню реалізацію планів незаконного перетинання державного кордону України іншими особами. Слід мати на увазі, що, на відміну віддій організатора злочину, дії організатора незаконного переправлення осіб через державний кордон України направляють, об'єднують не інших співучасників, а осіб, які вчинюють адміністративне правопорушення -- незаконне перетинання державного кордону України.

Керівництво незаконним переправленням осіб через державний кордон України - це розпорядження діями осіб, які бажають незаконно перетнути державний кордон України, або інших осіб, з метою досягнення відповідного злочинного результату - незаконного переправлення осіб через державний кордон України. Це може виражатися у наданні відповідних настанов і проведення інструктажу щодо виконання тих чи інших фактичних дій, координації останніх, забезпеченні їх прикриття, виробленні заходів щодо нейтралізації діяльності органів Державної прикордонної служби України та інших правоохоронних органів тощо.

Відмінністю дій по керівництву незаконним переправленням осіб через державний кордон України від організації такого переправлення е передусім те, що керівництво здійснюється безпосередньо під час зазначеного переправлення або безпосередньо перед його початком.

На відміну від особи, яка керує підготовкою чи вчиненням злочину, керівник незаконним переправленням осіб через державний кордон України спрямовує зусилля не інших співучасників, а осіб, які незаконно перетинають державний кордон України.

Сприяння порадами чи вказівками полягає в наданні зазначеним особам інформації щодо найбільш зручних маршруту руху до державного кордону, місця і часу його незаконного перетинання та інших обставин, яка є необхідною для реалізації їх намірів на незаконне перетинання кордону.

Надання засобів полягає у передаванні особам, які незаконно перетинають державний кордон України, транспортних засобів, тимчасового сховища, засобів маскування і засобів приховування слідів злочину, документів, карт, схем або інших предметів матеріального характеру, за допомогою яких вони можуть полегшити досягнення зазначеного результату.

Під усуненням перешкод розуміється ліквідація перепон, що заважають (ускладнюють, унеможливлюють) реалізації планів по незаконному перетинанню державного кордону України. Воно може виразитись, наприклад, у відволіканні уваги прикордонних нарядів.

Переправлення через державний кордон України - це дії, спрямовані на переведення, перевезення тощо осіб через умовну лінію, яка визначає межі території України. При цьому всі дії організатора, керівника такого переправлення або особи, яка сприяє йому, можуть бути повністю виконані ще до того, як особи, яких вони переправляють через державний кордон України, перетнули його.

Тому вчинений ними злочин є закінченим у момент, коли виконано відповідні дії, незалежно від того, чи фактично опинились особи, яких вони переправляють через державний кордон України, за межами України. Злочин також вважається закінченим, якщо зазначені дії стосувались незаконного переправлення через державний кордон України лише однієї особи.

Незаконним переправлення через державний кордон України є у випадках, коли особи переправляються через державний кордон України: 1) будь-яким способом поза відповідними пунктами пропуску; 2)у пунктах пропуску, але без відповідних документів; 3) у пунктах пропуску, але за документами, що містять недостовірні відомості про особу; 4) у пунктах пропуску, але без дозволу відповідних органів влади870.

Державний кордон є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього складу злочину, яка характеризує місце його вчинення. Про поняття державний кордон України див. аналіз складу злочину, передбаченого ст. 110 КК (глава 2).

Суб'єкт злочину загальний.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини. Винна особа усвідомлює, що переправляє іншу особу через державний кордон України, і свідомо вчиняє такі дії.

Кваліфікуючими ознаками злочину є вчинення його: способом, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яку незаконно переправляли через державний кордон України; щодо кількох осіб; повторно; за попередньою змовою групою осіб; службовою особою з використанням службового становища (ч. 2 ст. 332 КК); організованою групою; з корисливих мотивів (ч. 3 ст. 332 КК).

Вчинення злочину способом, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яку незаконно переправляли через державний кордон України, передбачає такі випадки незаконного переправлення через державний кордон України, коли діянням винної особи була створена реальна загроза загибелі потерпілого або спричинення йому тілесного ушкодження. Це може бути, наприклад, введення в організм потерпілого снодійної (наркотичної) речовини, перевезення його в спеціально обладнаному тайнику транспортного засобу, що загрожує потерпілому задухою від чадного газу, перегрівом чи переохолодженням тощо.

Під корисливим мотивом слід розуміти випадки, коли винний, здійснюючи незаконне переправлення через державний кордон України бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків або досягти іншої матеріальної вигоди. Для кваліфікації за цією ознакою немає значення, чи досяг винний тієї матеріальної вигоди, якої прагнув.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.214.224 (0.015 с.)