Поняття та види умисного вбивства з обтяжуючими обставинами.

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) - ч. 2 ст. 115 КК. Воно має місце в тих випадках, коли встановлено хоча б одну з ознак, передбачених у пунктах 1-14 ч. 2 ст. 115 КК. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) передбачає, що позбавлення їх життя охоплювалося єдиним умислом винного. Для такої кваліфікації не має значення, яким мотивом керувався винний і чи був він однаковим при позбавленні життя кожного з потерпілих. Якщо ці мотиви передбачені як кваліфікуючі ознаки, дії винного додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами ч. 2 ст. 115 КК. Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або більше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК не має.

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК), має місце тоді, коли винний умисно позбавляє життя особу, якій не виповнилося 14 років (ця кваліфікуюча ознака наявна тоді, коли винний достовірно знав, що потерпілий є малолітнім, або припускав це, або за обставинами справи повинен був і міг це усвідомлювати), або жінку, яка завідомо для винного справді перебувала у стані вагітності.

Умисне вбивство заручника або викраденої людини (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК) має місце за умови, що потерпілий був: або заручником (тобто особою, яка була захоплена чи утримувалася з метою спонукати її родичів, державну чи іншу установи, підприємства чи організації, фізичну або службову особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення) і винна особа це усвідомлювала (при цьому відповідальність за умисне вбивство заручника має наставати незалежно від того, чи був винний причетним до вчинення злочину, передбаченого ст. 147 КК, однак мотив такого вбивства повинен мати зв'язок із цим злочином), або викраденою людиною (тобто особою, якою протиправно заволоділи через її вилучення з природного соціального середовища та перемістили з одного місця її постійного чи тимчасового перебування до іншого, що супроводжувалося фактичним обмеженням її свободи пересування) і винна особа це усвідомлювала (при цьому відповідальність за умисне вбивство викраденої особи має наставати незалежно від того, чи був винний причетним до вчинення злочину, передбаченого ст. 146 КК, однак мотив такого вбивства повинен мати зв'язок із цим злочином).

Дії кваліфікуються як умисне вбивство заручника або викраденої людини незалежно від того, чи була винна особа причетною до вчинення злочинів, передбачених ст. 147 або ст. 146 КК. Водночас мотив вбивства заручника повинен мати зв'язок із злочином, передбаченим ст. 147 КК.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК), має місце тоді, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (через заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, зокрема з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо), психічних чи моральних (зганьбленням честі, приниженням гідності, заподіянням тяжких душевних переживань, глумлінням тощо) страждань, а також якщо воно було поєднане із глумлінням над трупом або вчинювалося в присутності близьких потерпілому осіб і винний усвідомлював, що такими діями завдає останнім особливих психічних чи моральних страждань.

Не можна кваліфікувати умисне вбивство за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК на тій підставі, що винна особа в подальшому з метою приховання цього злочину знищила або розчленувала труп.

Умисне вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), передбачає, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною. Якщо при умисному вбивстві, вчиненому небезпечним для життя багатьох осіб способом, позбавлено життя й іншу особу (інших осіб), злочин кваліфікується за пунктами 1 і 5 ч. 2 ст. 115 КК, а якщо заподіяно шкоду її (їх) здоров'ю, - за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК та відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння тілесних ушкоджень.

Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) здійснюється за умови, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбутися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину. Як учинене з корисливих мотивів слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).

У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом, дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачена відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 3 ст. 262, ч. 3 ст. 308, ч. 3 ст. 312, ч. 3 ст. 313, ч. 3 ст. 289 КК).

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) матиме місце лише у випадку, коли винний позбавляє іншу особу життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини з використанням малозначного приводу. Якщо крім убивства з хуліганських мотивів винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 і за відповідною частиною ст. 296 КК.

Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок.

Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв 'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) передбачає, що злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства.

Виконання службового обов'язку - це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього). Близькі родичі в розумінні п. 8 ч. 2 ст. 115 КК - це батьки, один із подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п. 11 ст. 32 КПК).

Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів, захисника чи представника особи або їх близьких родичів, начальника військової служби чи іншої особи, яка виконує обов'язки з військової служби, представника іноземної держави або іншої особи, яка має міжнародний захист, за наявності відповідних підстав належить кваліфікувати тільки за статтями 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК. Якщо ж умисне вбивство зазначених осіб чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК) кваліфікується за цією нормою, незалежно від того, чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК. Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і за пособництво в тому злочині, який приховувався.

Умисне вбивство, поєднане зі зґвалтуванням потерпілої особи або насильницьким задоволенням із нею статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК), має місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу ж після них. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. 3 ст. 153 КК або ще й за відповідною частиною ст. 15 КК. Умисне вбивство з метою задовольнити статеву пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК.

У випадках, коли особу було умисно вбито через певний час після її зґвалтування чи насильницького задоволення з нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК), - це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або ж не вчинювати їх.

Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії - до чи після вбивства, виконав чи не виконав замовник свою обіцянку, збирався він це робити чи ні.

До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи не-вчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства. У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК.

Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 - якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 - коли вбивство було замовлено групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті.

Якщо замовник, який не є співвиконавцем убивства, керувався корисливими, а виконавець - іншими мотивами, дії замовника кваліфікуються за відповідною частиною ст. 27, пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115 КК. Відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї. Якщо замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив його, замовник несе відповідальність за співучасть у тому злочині, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив.

У разі, коли виконавець погодився позбавити потерпілого життя, але з причин, що не залежали від його волі, умисел на вбивство до кінця не довів, дії замовника залежно від конкретних обставин справи кваліфікуються як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину.

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК), передбачає, що в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.

За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попередньою змовою, до таких дій належать: застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співучасником; усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства (у вигляді порад, передачі зброї тощо); ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу тощо.

Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного зі співучасників розглядаються як умисне вбивство двох або більше осіб, вчинене за попередньою змовою, і кваліфікується за пунктами 1 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК. У разі, коли група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство, являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичну групу чи терористичну організацію, не передбачене законом воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 258-3, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК.

Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком убивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК), передбачає, що відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину.

Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене вбивство чи готування до нього або замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Окремо кваліфікуються діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім - готування до такого ж злочину чи замах на нього. При вчиненні декількох умисних убивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності. Вбивство не може кваліфікуватися за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, коли судимість за раніше вчинене вбивство знята чи погашена в установленому законом порядку, коли на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за перший злочин, а у випадку, передбаченому ч. 4 ст. 49 КК, - коли особа була звільнена судом від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.

Під раніше вчиненим умисним вбивством розуміються не тільки вбивства, кваліфіковані за ст. 115 КК 2001 р. чи статтями 94 і 93 КК

1960 р., а й убивства, відповідальність за які передбачена іншими статтями КК (статті 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні статті КК 1960 р.).

Умисне вбивство, вчинене з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості (п. 14 ч. 2 ст. 115 КК) має місце тоді, коли винний прагне продемонструвати людську неповноцінність потерпілого, через належність останнього до конкретної раси, нації (національності) чи етнічної групи або релігійної конфесії (віровчення) та внаслідок цього виявляє своє упереджене, ненависницьке ставлення до нього. Вказівка на ці специфічні мотиви з'явилася у КК України на підставі Закону України "Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості" від 5 листопада 2009 року.

Підвищена суспільна небезпека цього виду умисного вбивства зумовлена посяганням не тільки на життя особи, ай на гарантовану ст. 24 Конституції України рівність прав і свобод людини та громадянина, незалежно від їх раси, кольору шкіри, релігійних переконань, етнічного походження, за мовними або іншими ознаками тощо.

Для застосування п. 14 ч. 2 ст. 115 КК необхідно встановити конкретний спеціальний мотив з тих, що перелічені у кримінальному законі, або їх сукупність. Такий мотив може поєднуватися з іншими спонуканнями (помста, корисливість, хуліганські мотиви), у той же час він має серед них домінувати. Домінуючим спонуканням в цьому випадку виступає прагнення винної особи вчинити фізичну розправу з потерпілим у зв'язку з його расовою чи національною приналежністю або релігійними переконаннями тим самим принизити честь і гідність певної раси, нації або конфесії. Сюди також відноситься бажання спровокувати або розпалити національну, расову чи релігійну ворожнечу та ненависть, продемонструвати шовіністичний світогляд або ксенофобію щодо всіх інших чи конкретних груп людей (наприклад, викликати шляхом умисного вбивства загострення міжнаціональних чи міжконфесійних стосунків, масові заворушення і т.п.). Це може бути також помста потерпілому за його незгоду підтримати націоналістичну або релігійну дискримінацію.

Умисне вбивство з мотивів релігійної нетерпимості, як правило, передбачає міжособистісні неприязні стосунки, зумовлені непримиримістю до представників іншої конфесії (цей вид умисного вбивства може поєднувати в собі елементи національної та расової ворожнечі). Релігійна ненависть може стати мотивом до вчинення умисного вбивства особи, що не сповідає жодної релігії, а також атеїста.

68. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок здійснення працівниками правоохоронних органів своїх службових обов'язків.

Додатковим обов'язковим об'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК, є психічне здоров'я працівника правоохоронного органу або його близького родича.

Додатковим обов'язковим об'єктом злочинів, передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 345 КК, є фізичне здоров'я працівника правоохоронного органу або його близького родича.

Обов'язковим елементом об'єкта цього злочину є потерпілий, яким може бути: 1) працівник правоохоронного органу911; 2) його близький родич.

Оскільки КК не містить визначення поняття "близькі родичі", то для аналізу складу злочинів традиційно використовується тлумачення, що надається у кримінально-процесуальному законодавстві. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 нині чинного КПК близькими родичами та членами сім'ї визнаються чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК, полягає в таких видах погроз: 1) вбивством; 2) насильством; 3) знищенням майна; 4) пошкодженням майна. При чому погроза висловлюється винним обов'язково у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службова обов'язків.

Під погрозою вбивством слід розуміти активні дії, спрямовані на залякування працівника правоохоронного органу або його близького родича позбавити їх життя.

Погроза насильством - це залякування потерпілого спричинити йому побої, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, вчинити щодо нього інші насильницькі дії.

Погроза знищенням майна - активні дії, спрямовані на залякування потерпілого довести майно, що належить йому на праві власності або яким він законно володіє, до повної непридатності використовувати за цільовим призначенням.

Погрозою пошкодженням майна є активні дії, спрямовані на залякування потерпілого погіршити якість, зменшити цінність майна, що належить йому на праві власності або яким він законно володіє, або привести речі на якийсь час в стан непридатності використовувати за цільовим призначенням.

Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК, є формальним, а тому цей злочин вважається закінченим з того моменту, коли погроза була висловлена, тобто її зміст був доведений до адресата. Для наявності складу цього злочину не має значення спосіб виразу погрози: усно (наприклад, при особистій зустрічі або по телефону, з використанням технічних засобів - на магнітній плівці, через радіозв'язок, записом на диктофон або компакт-диск тощо), письмово (у записках, листах, СМС-повідомленнях), жестами, шляхом демонстрації зброї тощо.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК, може бути виражена в заподіянні: 1) побоїв; 2) легких тілесних ушкоджень; 3) середньої тяжкості тілесних ушкоджень913.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 345 КК, полягає в заподіянні потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, поняття та ознаки якого роз'яснено в коментарі до ст. 121 КК914.

Злочини, передбачені ч. 2 та ч. 3 ст. 346 КК, є матеріальними, а тому є закінченими з моменту заподіяння потерпілому побоїв або тілесних ушкоджень відповідного ступеня тяжкості.

Суб'єкт цього злочину - загальний. Проте відповідальність за всі види погроз (ч. 1 ст. 345 КК), а також за заподіяння побоїв та легких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст. 345 КК) настає з 16 років. За вчинення злочину у вигляді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження (ч. 2 ст. 345 КК) та тяжкого тілесного ушкодження (ч. 3 ст. 345 КК) несе відповідальність особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб'єктивна сторона злочину виражається у формі прямого умислу до діяння у вигляді погрози та застосування насильства. Психічне ставлення винної особи до наслідків у вигляді настання тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості може характеризуватися як умисною, так і необережною формами вини.

(Мотиви та мету вчинення злочину розглянуто у § 16.1.)

Кваліфікуючою ознакою (ч. 4 ст. 345 КК) є вчинення дій, передбачених ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 345 КК, організованою групою. Для кваліфікації за ч. 4 ст. 345 КК погрози вбивством, насильством, знищенням або пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу або його близького родича як вчинену організованою групою не має значення, усвідомлював потерпілий чи ні ту обставину, що погроза висловлена саме членом організованої групи.

69. Кримінальна відповідальність за порушення порядку фінансування виборчої компанії кандидата, політичної партії (блоку).

Суспільна небезпека злочину полягає у порушенні встановленого законом порядку проведення виборчої кампанії та в порушенні рівних умов участі кандидатів і партій у виборах шляхом незаконного залучення додаткових коштів, які в подальшому можуть використовуватися як для проведення передвиборної агітації, оплати праці спостерігачів тощо, так і для вчинення незаконних дій - підкупу виборців, членів виборчих комісій тощо.

Безпосереднім об'єктом злочину є визначений виборчим законодавством порядок фінансування виборчої кампанії кандидата чи політичної партії (блоку). На відміну від ст.ст. 157-159 КК, ст. 159-1 КК стосується лише виборів (президентських, парламентських, місцевих) і не може застосовуватися до правовідносин, що виникають у зв'язку із процесом референдуму.

Фінансове і матеріально-технічне забезпечення підготовки та проведення виборів на сьогодні регулюється статтями 37-43 Закону "Про вибори Президента", статтями 45-51 Закону "Про вибори народних депутатів" і статтями 60-65 Закону "Про місцеві вибори".

Об'єктивну сторону злочину утворюють: 1) надання фінансової (матеріальної) підтримки у великому розмірі для здійснення виборчої кампанії кандидату, політичній партії (блоку)262, з порушенням встановленого законом порядку;

2) умисне використання у великому розмірі фінансової (матеріальної) підтримки у здійсненні виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку) з порушенням встановленого законом порядку.

Надання фінансової (матеріальної) підтримки у великому розмірі для здійснення виборчої кампанії кандидату, політичній партії (блоку), з порушенням встановленого законом порядку (ч. 1 ст. 159-1 КК) може бути вчинене лише способами, передбаченими в ч. 1 ст. 159-1 КК, а саме шляхом: а) передачі грошових коштів або матеріальних цінностей на безоплатній основі чи за необґрунтовано заниженими розцінками; б) виготовлення або поширення агітаційних матеріалів, не оплачених з виборчого фонду чи оплачених з виборчого фонду за необґрунтовано заниженими розцінками; в) оплати виготовлення чи поширення таких матеріалів.

Передача грошових коштів або матеріальних цінностей на безоплатній основі чи за необґрунтовано заниженими розцінками означає незаконне надання кандидату чи партії грошових коштів в готівковій чи безготівковій формі поза виборчим фондом або будь-якого іншого майна (цінних металів, цінних паперів, автомобілів тощо) без будь-якої оплати з боку кандидата, партії чи за оплату, яка значно нижче його звичайної вартості (у кожному конкретному випадку це підлягає встановленню окремо з огляду на відповідні факти, у тому числі враховуючи те, чи відповідала вартість фактично отриманого майна роздрібній або оптовій ціні аналогічного товару в цей же період часу в даному регіоні).

Виготовлення агітаційних матеріалів, не оплачених з виборчого фонду чи оплачених з виборчого фонду за необґрунтовано заниженими розцінками, полягає у наданні послуг щодо створення агітаційних матеріалів, які: 1) не були оплачені взагалі; 2) були оплачені, але не з виборчого фонду; 3) були оплачені з такого фонду, але за цінами, значно нижчими від звичайної вартості таких послуг.

Агітаційними матеріалами можуть бути: листівки, плакати, брошури, носії зовнішньої реклами, аудіовізуальні твори, фонограми, відеофільми, комп'ютерні програми тощо. Іншими словами, агітаційними є матеріали (речі та продукти інтелектуальної діяльності), що виступають носіями політичної реклами, містять символіку, назву партії або ім'я кандидата чи іншим чином популяризують кандидата або політичну партію під час виборчої кампанії.

Поширення агітаційних матеріалів, не оплачених з виборчого фонду чи оплачених з виборчого фонду за необґрунтовано заниженими розцінками, полягає: 1) у розповсюдженні агітаційних матеріалів, виготовлення яких не було оплаченого з виборчого фонду чи було оплачено з виборчого фонду за необґрунтовано заниженими розцінками (у даному випадку винна особа має усвідомлювати незаконність походження цих матеріалів); 2) у наданні послуг щодо поширення виготовлених законним шляхом агітаційних матеріалів, якщо такі послуги не були оплачені взагалі, або були оплачені, але не з виборчого фонду, або були оплачені з такого фонду, але за цінами, які було значно нижче звичайної вартості таких послуг (наприклад, трансляція на телебаченні політичної реклами за необґрунтовано заниженими цінами).

Слід брати до уваги, що виготовлення та поширення агітаційних матеріалів є самостійними формами об'єктивної сторони, а тому можуть бути вчинені різними особами.

Оплата виготовлення чи поширення агітаційних матеріалів означає здійснення платежу в безготівковій формі, передачу готівки чи іншого майна як оплату за виготовлення чи поширення агітаційних матеріалів, крім оплати, що здійснюється в установленому законом порядку.

Використання фінансової (матеріальної) підтримки у здійсненні виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку) з порушенням встановленого законом порядку (ч. 1 ст. 169-1 КК) передбачає:

1) використання для здійснення виборчої кампанії кандидата, політичної партії незаконно отриманої фінансової (матеріальної) підтримки, включаючи:

- оплату будь-яких товарів чи послуг, пов'язаних із проведенням виборчої кампанії, за рахунок незаконно наданих кандидату чи партії коштів чи матеріальних цінностей;

- користування незаконно наданими кандидату чи партії матеріальними цінностями, а так само незаконно виготовленими агітаційними матеріалами за їх цільовим призначенням;

2) використання для здійснення виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку) законно наданої фінансової допомоги, але незаконним способом (наприклад, оплата товарів і послуг за рахунок виборчого фонду, але в готівковій формі).

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочинів, передбачених у ч. 1 і ч. 2 ст. 159-1 КК є надання та використання незаконної фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення виборчої кампанії кандидата, політичної партії (блоку) у великому розмірі, який згідно з приміткою до цієї статті КК визнається у розмірі суми грошей, вартості майна чи вигод майнового характеру, що перевищують чотириста мінімальних розмірів заробітної плати. Розмір мінімальної заробітної плати визначається Законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

У визначенні розміру незаконної фінансової допомоги, наданої у формі передачі матеріальних цінностей за необґрунтовано заниженими розцінками, а так само у формі виготовлення або поширення агітаційних матеріалів, оплачених з виборчого фонду за необґрунтовано заниженими розцінками, слід виходити з різниці звичайної вартості таких цінностей чи послуг і фактично сплаченої за них суми грошових коштів.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з описаних у диспозиціях частин 1 та 2 ст. 159-1 КК дій.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Надання фінансової (матеріальної) підтримки має здійснюватися зі спеціальною метою - надання допомоги для здійснення кандидатом або політичною партією виборчої кампанії.

Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 159-1 КК, є загальним, а передбаченого ч. 2 ст. 159-1 КК - спеціальним, а саме: кандидат (у тому числі кандидат у багатомандатному виборчому окрузі, тобто кандидат, включений до списку партії - суб'єкта виборчого процесу), уповноважений представник кандидата, довірена особа кандидата, уповноважена особа263.

Кваліфікований склад злочину передбачено в ч. 3 ст. 159-1 КК - це дії, передбачені ч. 1 і ч. 2 цієї статті, вчинені за попередньою змовою групою осіб. При цьому не утворює кваліфікованого складу злочину вчинення за попередньою домовленістю однією особою діянь, передбачених у ч. 1 ст. 159-1 КК, а іншою особою - в ч. 2 цієї статті, хоча ці діяння на практиці часто (але не завжди) слідують один за одним: спочатку незаконна фінансова допомога надається, а потім використовується.

Слід зазначити, що порушення порядку надання фінансової (матеріальної) підтримки для здійснення виборчої кампанії, якщо у зазначених діях відсутній склад злочину, с адміністративним правопорушенням і тягне адміністративну відповідальність за ст. 212-15 КпАП.

70. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Загальна характеристика.

Виокремлення в Особливій частині Кримінального кодексу України 2001 р. розділу IV "Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи", будучи історично і науково обґрунтованим кроком, засвідчує посилення уваги з боку держави до стану сексуальних відносин у суспільстві. Складність проблематики кримінальної відповідальності за розглядувані злочини не в останню чергу зумовлена тим, що у цьому разі йдеться про поведінку в інтимній сфері життя людини як соціально-біологічної істоти. Це, до речі, не в останню чергу загострює проблему латентності розглядуваних злочинів.

Статева свобода і статева недоторканість особи виступають родовим об'єктом злочинів, норми про відповідальність за які об'єднано в розділі IV Особливої частини чинного КК. До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи віднесено: зґвалтування (ст. 152); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153); примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154); статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155); розбещення неповнолітніх (ст. 156).

Сферу сексуальних відносин зачіпають й інші, крім зазначених вище, злочини. Вони, щоправда, вважаються вітчизняним законодавцем кримінально караними посяганнями на моральність. Маються на увазі ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів (ст. 301 КК), створення або утримання місць розпусти і звідництво (ст. 302 КК), сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією (ст. 303 КК).

У кримінально-правовій доктрині існують різні підходи щодо змісту і співвідношення таких категорій, як статева свобода і статева недоторканість особи, законодавчі визначення яких відсутні196. Під статевою свободою слід розуміти право особи самостійно обирати собі партнера для сексуального спілкування, форму такого спілкування і не допускати у сфері сексуального спілкування будь-якого примусу. Доросла і психічно здорова людина сама визначає, з ким і в який спосіб вона задовольнятиме власні статеві потреби.

Натомість статева недоторканість означає охоронюваний кримінальним законом стан, за якого забороняється вступати у сексуальні контакти з особою, яка з певних причин (наприклад, через недосягнення статевої зрілості) не є носієм статевої свободи. Взагалі недоторканість, будучи поняттям абсолютним, означає, що певні інтереси недоторканої особи за жодних умов не можуть бути порушені іншою особою, а будь-які сексуальні дії, вчинені щодо недоторканої особи, визнаються кримінально караними.

Фізично безпорадні особи також мають статеву свободу; щоправда, вони не здатні захистити своє рішення вступати або не вступати в статеві зносини з іншою особою. Тому при зґвалтуванні особи, яка перебуває у стані фізичної безпорадності або насильницького задоволення статевої пристрасті, вчиненого стосовно фізично безпорадної особи, об'єктом злочину виступає статева свобода, а не статева недоторканість.