Кримінальна відповідальність за порушення недоторканості приватного життя.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Кримінальна відповідальність за порушення недоторканості приватного життя.



Основним безпосереднім об'єктом злочину є право особи на повагу до його приватного життя, гарантованого ст. 32 Конституції України.

Предметом злочину, передбаченого ст. 182 КК, єконфіденційна інформація про особу. При цьому конфіденційна інформація про особу має відповідати таким критеріям: вона має стосуватися реальних (не вигаданих) фактів особистого чи сімейного життя конкретної особи, яка вже відома чи особистість якої можна визначити; особа не бажає розголошення цієї інформації; ця інформація є таємною (невідомою іншим особам з можливими виключеннями); ця інформація не становить суспільного інтересу (з'ясовувати чи становить певна інформація про особу публічний інтерес потрібно в кожному конкретному випадку окремо). Саме щодо такої інформації існує заборона збирання, зберігання, використання та поширення без згоди особи, крім випадків коли ця інформація має бути розголошена на підставі закону в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Об'єктивна сторона злочину полягає у діях, які спрямовані на порушення недоторканності приватного життя і знаходять свій вияв у незаконному втручанні в особисте чи сімейне життя громадянина шляхом: 1) незаконного збирання конфіденційної інформації про особу; 2) незаконного зберігання конфіденційної інформації про особу; 3) незаконного використання конфіденційної інформації про особу; 4) незаконного знищення конфіденційної інформації про особу; 5) незаконного поширення конфіденційної інформації про особу; 6) незаконної зміни конфіденційної інформації про особу.

Названі дії утворюють склад злочину, передбаченого ст. 182 КК, тільки якщо вони не охоплюються іншим складом злочину, наприклад, передбаченого статтями 132, 145, 159 або 168 КК.

Збирання конфіденційної інформації про особу полягає в активних діях, спрямованих на отримання інформації відносно особистого чи сімейного життя людини особою, яка не має законних підстав для ознайомлення з відповідними відомостями. Обов'язковою ознакою цієї форми об'єктивної сторони злочину є цілеспрямований характер дій винної особи, адже випадкове отримання інформації про приватне життя іншої особи не охоплюється цією формою об'єктивної сторони та не тягне кримінальної відповідальності, якщо лише така особа не вчинила інших дій, що містять склад злочину.

Зберіганням є незаконні дії зі збереження відповідної інформації в певному місці на будь-яких носіях (на папері, пергаменті, тканині тощо, носіях аудіо-, фото-, відео-, електронної інформації, чи на будь-яких інших матеріальних носіях інформації, а так само на віддаленому сервері в Інтернеті). Звичайно, не утворює складу злочину зберігання певної інформації у пам'яті людини.

Використання конфіденційної інформації про особу полягає у незаконному користуванні зазначеною інформацією на власний розсуд з будь-якою метою.

Знищення конфіденційної інформації про особу полягає у вчиненні незаконних дій, внаслідок яких відповідна інформації повністю або частково перестає існувати на матеріальних носіях. Це може виявитися як у знищенні чи істотному пошкодженні матеріальних носіїв інформації, так і у видаленні електронних файлів програмними засобами, якщо мова йде про інформацію, яка зберігається в електронному вигляді. При цьому для кваліфікації принципово важливим є суб'єктивне ставлення винної особи до своїх діянь: вона має усвідомлювати, що своїми діями незаконно і безповоротно знищує певну приватну інформацію іншої особи. Тому, скажімо, якщо потім з'ясується, що потерпілий мав копію цієї інформації, у зв'язку з чим вона не була фактично знищена, то це не впливатиме на кваліфікацію дій винного.

Зміна конфіденційної інформації про особу як форма злочину, передбаченого ст. 182 КК, полягає у вчиненні будь-яких дій, внаслідок яких така інформація спотворюється, стає неправдивою, викривленою. Це може полягати, скажімо, у внесенні змін до особистих паперів чи комп'ютерних файлів людини, до певних офіційних документів тощо.

Поширення конфіденційної інформації про особу - це незаконні дії, метою яких є доведення змісту відповідних відомостей про особисте чи сімейне життя особи без її згоди до відома інших людей (одного, кількох чи багатьох). При цьому для кваліфікації не має значення, яким чином особа, котра поширила конфіденційні відомості, одержала їх - законно чи незаконно.

Збирання, зберігання, використання, знищення, зміна або поширення конфіденційної інформації про особу визнаються незаконними, якщо вони вчинені без згоди цієї особи чи її законних представників та/або вчиняються з порушенням встановленого законом порядку. Не є незаконними дії, передбачені ч. 1 ст. 182 КК, які здійснюється без згоди відповідної особи, але в інтересах національної безпеки, економічного добробуту, захисту прав людини та на підставі й у порядку, визначеному заковом.

Кваліфікуючі ознаки злочину передбачено в ч. 2 ст. 182 КК: "ті самі дії, вчинені повторно, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним заковом правам, свободам та інтересам особи".

Злочин, передбачений ст. 182 КК, вважається вчиненим повторно, якщо винна особа раніше вчиняла цей злочин. Проте повторність не виникає, якщо винна особа раніше вчиняла інші подібні злочини, в тому числі передбачені статтями 132,145,159,168 КК тощо.

Наявність істотної шкоди слід з'ясовувати в кожному конкретному випадку залежно від обставин, оскільки це поняття є оціночним. Шкода, яка полягає в заподіянні матеріальних збитків, згідно з приміткою до ст. 182 КК, вважається істотною, якщо вона в сто і більше разів перевищує НМДГ.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 182 КК, за конструкцією є формальним. Моментом його закінчення визнається скоєння винним суспільно небезпечних дій.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Суб'єкт злочину загальний.


83. Незаконне проведення аборту. Аналіз складу злочину.

Відповідно до ст. 281 ЦК та Основ законодавства України про охорону здоров'я операція штучного переривання вагітності (аборт) може бути проведена за бажанням жінки в акредитованих закладах охорони здоров'я у разі вагітності строком не більше 12 тижнів. У випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене у разі вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів.

Незаконним є проведення аборту з порушенням встановленого законодавством порядку116. Ч. 1 ст. 130 КК передбачає відповідальність за одну з форм незаконного проведення аборту, а саме за проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти. Таким чином, з урахуванням положень законодавства у галузі охорони здоров'я цей злочин полягає у проведенні аборту особою, яка не є лікарем - акушером-гінекологом.

Зважаючи на суть операції штучного переривання вагітності, об'єктивна сторона злочину (визначена в законі як "проведення аборту") полягає у проведенні дій, необхідних відповідно до встановлених методик для штучного переривання вагітності, настанні суспільно небезпечного наслідку у вигляді переривання вагітності та причинному зв'язку між цими елементами.

Переривання вагітності, незалежно від її тривалості, без згоди потерпілої внаслідок застосованого до неї фізичного насильства (наприклад, в результаті нанесення їй удару чи побоїв) залежно від форми вини й інших обставин справи117 може бути кваліфіковане за статтями 121, 128 або 140 КК.

Оскільки законодавство, за загальним правилом, забороняє проведення аборту при вагітності понад 22 тижні, то проведення його у такому випадку з точки зору кваліфікації за ст. 134 КК, вочевидь, дає підстави визнавати незаконним.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 134 КК, вважається закінченим з моменту фактичного переривання вагітності. При цьому факт вилучення плоду, який не здатен більше розвиватись, з організму матері не має значення для визнання злочину закінченим. Плодом визнається внутрішньоутробний продукт зачаття, починаючи а повного 12-го тижня вагітності до вигнання/вилучення з організму матері. Якщо особа вчинила всі дії, які з її погляду були необхідними для переривання вагітності (зробила ін'єкцію, здійснила хірургічне втручання тощо), однак вагітність перервати не вдалося, вчинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 134 КК.

Незаконне проведення аборту особою, яка має спеціальну медичну освіту, за відсутності зазначених у ч. 2 ст. 134 КК наслідків кримінальну відповідальність не тягне, незалежно від тривалості вагітності. При цьому плід, який знаходиться в утробі матері, може бути вже повністю сформованим і життєздатним. Вказаний стан речей дає підстави розглядати як прогалину в кримінально-правовому захисті майбутнього (ненародженого) життя, що неприпустимо з огляду на закріплення права на життя майбутньої дитини у ратифікованій Україною Конвенції ООН про права дитини.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Це особа, яка не має спеціальної медичної освіти. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 134 КК, крім зазначених вище категорій осіб, можуть виступати особи, які мають спеціальну медичну освіту, тобто лікарі - акушери-гінекологи за фахом.

Ч. 2 ст. 130 КК встановлює відповідальність за будь-яке незаконне проведення аборту, яке спричиняло один з додаткових альтернативних наслідків - тривалий розлад здоров'я потерпілої; її безплідність або смерть (кваліфікований склад злочину).

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 134 КК, є закінченим з моменту настання переривання вагітності й одного з перелічених вище наслідків. За відсутності таких наслідків кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 134 КК не настає.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини (у формі прямого умислу). Психічне ставлення до суспільно небезпечних наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 134 КК, є необережним. За наявності умислу до смерті, безплідності або тривалого розладу здоров'я дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 134 і відповідною статтею розділу II Особливої частини КК (наприклад, статями 115,121,122).


84. Шахрайство з фінансовими ресурсами, його співвідношення з підроблення документів, які подаються для реєстрації випуску цінних паперів.

Безпосереднім об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок фінансування потреб суб'єктів господарювання і фізичних осіб, які не є такими суб'єктами, права кредиторів, система оподаткування.

Об'єктивна сторона злочину полягає в активній поведінці - у наданні органам державної влади, органам влади АРК чи органам місцевого самоврядування, банкам, іншим кредиторам завідомо неправдивої інформації з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Відповідальність за ст. 222 КК виключається в разі, коли обман має пасивний характер і полягає у приховуванні інформації, яку особа зобов'язана була повідомити на підставі закону чи договору.

У ст. 222 КК мова йде лише про податки тоді, як у ст. 212 КК для позначення предмета злочину використовується інше формулювання податки, збори (обов'язкові платежі), що входять в систему оподаткування. А це ставить запитання про те, за якою статтею КК треба кваліфікувати обманне використання одержаної пільги зі сплати збору, який у систему оподаткування входить, проте податком не визнається. Вочевидь, за ст. 212 КК.

Надання завідомо неправдивої інформації, передбачене ч. 1 ст. 222 КК,- це обман держави або кредиторів, який набуває письмової форми і супроводжується використанням підроблених документів. Неможливо вчинити шахрайство з фінансовими ресурсами шляхом усного обману, особистих запевнень, іншим способом, не пов'язаним із наданням належному адресатові певних документів, у тому числі в електронному вигляді.

Наприклад, у сфері банківського кредитування знаряддям розглядуваного злочину виступають документи, які надаються позичальниками банкам і в яких можуть міститись неправдиві дані: 1) кредитні заявки (клопотання); 2) установчі документи; 3) контракти, угоди, інші документи, які підтверджують, що кредит отримується для придбання товарів, робіт або послуг; довідки про результати дослідження кон'юнктури ринку; бізнес-плани; складські довідки про наявність товарно-матеріальних цінностей; 4) техніко-економічні обґрунтування; 5) проектно-кошторисна документація, рішення про відведення земельних ділянок, дозволи архітектурно-будівельних служб місцевих органів влади на будівництво; 6) документи про фінансовий стан, кредитоспроможність позичальника, страховика або поручителя (бухгалтерські звіти і баланси, звіти аудиторів тощо); 7) документи, які стосуються застави, поручительства, гарантії як способів забезпечення кредиту (фіктивні гарантійні листи, документи, які підтверджують нібито належність предмету застави боржнику чи перекручують вартість заставленого майна, підроблені договори страхування і страхові поліси тощо); 8) довідки про розмір заробітної плати (при споживчому кредитуванні).

Інформація, що надається особою, яка вчинює шахрайство з фінансовими ресурсами, повинна бути неправдивою, тобто має не відповідати дійсності, приховувати або перекручувати у гірший або, навпаки, у кращий бік справжній стан речей і стосуватись тих обставин, які дають змогу отримати дотації, субсидії, субвенції, кредити або податкові пільги. Це ті дані, що сприяють незаконному отриманню фінансової допомоги, зумовлюють її надання.

Зміст завідомо неправдивої інформації може стосуватись не лише особи, яка отримує у тій чи іншій формі фінансові ресурси, а й інших осіб (наприклад, страховиків або поручителів). Якщо відповідний суб'єкт, маючи намір використати кредитні ресурси на цілі, не вказані у пакеті документів, звертається до банку з проханням надати кредит і подає документи, в яких міститься неправдива інформація про напрями використання позичених коштів, його дії слід кваліфікувати за ст. 222 КК. Охоплюються складом розглядуваного злочину ситуації, в яких нецільове використання кредиту заздалегідь планувалось особою, яка бажала спочатку заробити на кредитних коштах, а потім використати позичку на цілі, передбачені кредитним договором.

Якщо суб'єкт з об'єктивних причин, які виникли після укладення кредитної угоди, коригує свої фінансові плани, використовує кредит не за цільовим призначенням і не може своєчасно погасити заборгованість, склад злочину, передбаченого ст. 222 КК, відсутній.

У літературі тривають дискусії з питання кваліфікації в тих випадках, коли факт надання завідомо неправдивої інформації та одержання внаслідок цього фінансових ресурсів має місце, а обман уповноваженого органу чи кредитора - відсутній.

Оскільки у ст. 222 КК йдеться про надання завідомо неправдивих даних банку з метою одержання кредиту, то ситуації, в яких неправдива інформація надається банку не до або під час укладення кредитного договору, а після його підписання і видачі кредиту, складу аналізованого злочину не утворюють. Водночас у разі використання кредитної лінії, що передбачає надання позички у грошовій безготівковій формі частинами протягом певного проміжку часу, завідомо неправдива інформація може бути надана банку позичальником вже безпосередньо у процесі кредитування, після укладання кредитного договору.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 222 КК, вважається закінченим з моменту надання конкретному адресату відповідної інформації незалежно від того, чи вдалося винному отримати той або інший фінансовий ресурс, ухилитись від сплати податків, чи заподіяна майнова шкода.

У випадку надання позичальником недостовірної інформації майнові інтереси банків страждають далеко не завжди, а тому ч. 1 чинної редакції ст. 222 КК в тій частині, в якій ця норма стосується банківського кредитування, вочевидь, є проявом надмірної криміналізації.

Суб'єкт розглядуваного злочину - загальний. Це може бути, наприклад, особа, яка займається зареєстрованою підприємницькою діяльністю індивідуально, без створення юридичної особи, особа, яка фактично займається такою діяльністю без належної державної реєстрації, або службова особа юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності. Суб'єктом цього злочину мають визнаватись службові особи і тих юридичних осіб, які не є суб'єктами підприємництва. Вирішуючи питання про притягнення до відповідальності за ст. 222 КК службових осіб некомерційних підприємств, треба встановлювати, що завідомо неправдива інформація, надана ними належним адресатам з метою отримання певних фінансових ресурсів, стосувалась саме господарської діяльності таких підприємств.

Суб'єктом шахрайства з фінансовими ресурсами є також приватні особи, які отримують споживчі кредити.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та спеціальною метою - отримати вказаний у ст. 222 КК різновид фінансових ресурсів або пільгу щодо податків.

Особу, яка, надаючи завідомо неправдиву інформацію, прагнула привласнити одержані нею у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій, кредитів кошти, слід притягувати до кримінальної відповідальності за злочин проти власності - за шахрайство чи замах на нього залежно від того, чи вдалося їй заволодіти майном і отримати реальну можливість розпоряджатись або користуватись ним за власним розсудом. Основними критеріями розмежування злочинів, передбачених статтями 222 і 190 КК, є спрямованість умислу та момент його виникнення.

Ст. 212 КК, яка не конкретизує спосіб ухилення від сплати податків (а, отже, ним може бути і "використання" винним державних органів, і неправомірне одержання податкової пільги), потрібно розглядати як загальну норму щодо ст. 222 КК - у частині незаконного отримання пільг щодо податків674. Подання державним органам завідомо неправдивої інформації (наприклад, завищення відсотка певної категорії працюючих) з метою одержання податкових пільг спрямоване на те, щоб ухилитись від оподаткування. Ст. 222 КК (у частині незаконного отримання податкової пільги) перебуває стосовно ст. 212 КК, яка не уточнює спосіб ухилення від сплати податків, у логічному відношенні підлеглості за обсягом. У зв'язку з цим надання недостовірних даних з метою одержання пільг щодо податків потрібно кваліфікувати за ст. 222 КК - спеціальною нормою, яка, конкретизуючи за способом посягання на систему оподаткування, найбільш повно враховує специфічні ознаки вчиненого податкового злочину. Якщо пільга щодо податків була надана платнику на законних підставах, які згодом було втрачено, дії особи, яка приховала це, потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 212 КК. При цьому сума несплаченого податку обраховується з моменту втрати права на податкову пільгу.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.50.201 (0.017 с.)