Поняття цивільного права. Співвідношення цивільного, приватного та публічного права.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття цивільного права. Співвідношення цивільного, приватного та публічного права.



Поняття цивільного права. Співвідношення цивільного, приватного та публічного права.

Сам термін “цивільне право” бере початок від давньоримського jus civile, що регулювали відносини між римськими громадянами (cives), тобто корінними жителями міста-держави Рим. Тому часто науку цивільного права, а іноді і саме цивільне право як систему норм також називають цивілістикою.

Категорія “цивільне право” в юридичній літературі використовується у декількох значеннях:

- як галузь права, тобто система правових норм, що регулюють самостійну групу цивільних суспільних відносин;

- як галузь законодавства, тобто система нормативно-правових актів, що містять цивільно-правові норми;

- як наука (доктрина), тобто система ідей, знань і поглядів на цивільно-правові явища;

- як навчальна дисципліна, тобто система знань про цивільне право як галузь права, галузь законодавства та науку, що викладається у рамках університетського навчального процесу.

Під цивільним правом в об'єктивному значенні необхідно розуміти не просту сукупність норм, а логічно і змістовно впорядковану систему побудови та розташування норм, спрямованих на врегулювання цивільних відносин.

Суб'єктивним правом є відповідна міра поведінки учасників правовідносин, встановлена і дозволена тією чи іншою правовою нормою. Тобто у даному випадку мається на увазі конкретне право індивідуалізованого суб'єкта. Тому завжди суб'єктивне право обумовлене об'єктивним правом, дія якого породжує суб'єктивне право в учасників правовідносин і водночас захищає його у разі порушення іншими особами.

Публічне право Приватне право
- підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини.   - підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю 'їх учасників.
Предмет регулювання: сфера "державних справ": сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д. Предмет регулювання:сфера "приватних справ": сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д.
Ознаки: 1) регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою; 2) забезпечує публічний інтерес - акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою; 3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права; 4) припускає широку сферу розсуду; 5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив; 6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів; 7) широко використовує новітні технічні прийоми. Ознаки: 1) регулює відносини приватних осіб між собою; 2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави; 3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав; 4) припускає широке використання договірної форми регулювання; 5) містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист; 6) характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідаль-ність за свої обов'язки та дії; 7) зберігає класичну юридичну техніку.
Метод імперативний Метод диспозитивний
Галузі права, у яких началом є публічне право: конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове, адміністративно-процесуальне; кримінально-процесуальне, міжнародне публічне, міжнародне гуманітарне право та ін. Галузі права, у яких началом є приватне право: цивільне, сімейне, авторське, житлове, трудове, цивільне процесуальне, міжнародне приватне право та ін.

Співвідношення понять «приватне право» і «цивільне право» визначається тим, що цивільне право є найбільш повним відображенням ідей і положень приватного права на національному рівні. Так, в країнах, де традиційно прийнято ділити право на приватне і публічне, цивільне право разом з торговельним правом є складовими елементами приватного права (Франція, Німеччина та ін.) Проте, в більшості випадків цивільне право трактується як категорія практично тотожна приватному праву (Нідерланди, Італія, Греція та ін.) При цьому в країнах, які відносяться або відносилися до так званої соціалістичної системи права, сімейні правовідносини зазвичай виокремлюють у самостійну галузь - сімейне право.

В Україні оцінка цивільного права, як приватного права, доцільність виділення поряд з цивільним правом, так званого «господарського права», віднесення сімейних відносин до сфери цивільно-правового регулювання і т.п. продовжує залишатися предметом дискусій.

Значною мірою така ситуація пов'язана з тим, що диференціація зазначених галузей здійснюється в залежності від наявності державних або приватних елементів у регулюванні тієї чи іншої групи відносин.

 

Основні правові системи сучасності. Монізм і дуалізм у приватному праві.

Класичний підхід:

Романо – германська система (континентальна) – рецепція римського права:

  • на перший план стають норми права, які підпорядковані принципам справедливості і моралі. Рецепція – в Середньовіччі, в 19 ст. чітко визнають, що основним джерелом права є закони,
  • об’єднує європейські країни (Франція та Німеччина, але і між ними є істотна різниця, у звязку із чим розрізняють романсько – правову сім’ю, яку представляє Франція ( ЦК Квебеку - по типу К Франції), і германсько – правову сім’ю, яку представляє Німеччина),
  • особливо важливу роль відігріє доктрина в контексті тлумачення правових норм, але не є джерелом права, також важливу роль відіграє судова практика - роз’яснення, збірники судових рішень, але тут н йде мова про існування судового прецеденту,
  • посилення ролі судової практики у зв’язку із процесами конвергенції.

 

Англо – саксонська система права ( сім’я загального права): Великобританія, США:

назва «сім’я загального права» походить від першоджерела - загального права, яке творилось суддями загальних судів (королівські суди), воно характеризувалось високою абстракцією норм і їх можна було застосовувати до інших ситуацій, які виникали в подальшому, воно і лягло в основу виникненні і функціонування судового прецеденту (прецендентного права):

  • основне джерело права – судовий прецендент, хоча з кін. 19 ст. в англо – саксонську правову систему потрапили і інші регулятори – з’явились закони, кодекси (США – Єдиний торговий кодекс)

Східно – європейська правова сім’я (сім’я соціалістичного права) – Україна, Росія, Білорусь, Румунія, Болгарія, Польща, виникла за останні 20 років:

  • основне джерело права – закон, але дуже багато особливостей, що дає змогу говорити про окрему сім’ю права,
  • надмірна зарегульованість СВ, надмірно високий рівень регулювання суспільних відносин, що не є нормальним для романо – германської системи, держава нав’язує свої правила поведінки не залишаючи ініціативи для учасників,
  • закон в широкому значенні - величезна кількість підзаконних нормативно – правових актів на вищому, відомчому, міністерств: одне і теж питання дублюється,
  • втрачений зв’язок із рецепцією римського права.

Сім’я мусульманського права:

  • важливу роль відіграють релігійні традиції, які є настільки сильними, що право тлумачиться як тимчасовий влив держави і не сприймається ( + цивільне право Китаю і Японії, де мають значення загальні філософські ідеї),

Є і інші класифікації правових систем.

Монізм – єдине регулювання цивільного та комерційного обороту і існує єдиний цивільний кодекс, при дуалізмі від цивільного обороту відокремлюються норми, які регулюють комерційну діяльність і існує 2 кодекси: Цивільний та Торговий, при цьому особливістю торгівельного кодексу немає ЗЧ, а загальні засади – в Цивільному кодексі і вони є єдиними як для цивільного, так і для торговельного права, торгівельний кодекс не може існувати без цивільного права, цивільне право – загальне, торгове - спеціальне право. 2 види:

  1. класичний дуалізм: існування паралельно 2 систем права (окремо цивільне і окремо торгівельне право),
  2. квазідуалізм: дуалізм, при якому існує єдина система права, але виражена в 2 НПА (Франція, Німеччина),

Причини виникнення дуалізму:

  1. 18 -19 ст. – станова замкненість суспільства ( торгівлею мали право займатись лише купі, тому для них виникають окремі правила),
  2. специфіка діяльності комерсантів, цивільне право не встигало орієнтуватись на торговий оборот, треба було дуже швидко вносити зміни, тому вирішили відокремити такі відносини, спершу торгові відносини регулювались торговими звичаями, а згодом з’явились торгові кодекси. Такі кодекси прийняли Франція: Цивільний кодекс Наполеона, Французький торговий кодекс (втратив чинність і прийнятий Комерційний кодекс Франції) та Німеччина: НЦУ 1806 і Німецьке торгове уложення 1807; в Італії існував Торговий кодекс 1805, але згодом прийнятий ЦК - тобто Італія перейшла до моністичного регулювання, в Голандії в 19 ст. існував також торговий кодекс, в 20 ст. перейшли до моністичного регулювання. При створенні цивільного кодексу України голландці не пропонували запроваджувати господарський кодекс. Світова громадськість рухається в напрямку моністичного регулювання, хоча Франція продовжує традиції дуалістичного регулювання.

 

Загальна характеристика Принципів міжнародних комерційних договорів (Принципів УНДРУА) ' порядок укладення договору, тлумачення змісту договору, виконання договору, наслідки невиконання договору).

У контексті Принципів уявляється актуальним визначення таких понять як свобода форми, обов'язковість договору, спосіб укладання договору, протиріччя між стандартними і нестандартними умовами, конфлікт проформ, дійсність простої угоди, правило “contra proferentem”, невизначеність валюти, валюта розрахунку збитків тощо.

Так, зокрема, вимоги щодо свободи форми (стаття 1.2 Принципів) викладені наступним чином: зазначені принципи не встановлюють ніяких вимог стосовно того, що договір має бути укладеним або підтвердженим у письмовій формі. Його існування може бути підтверджено у будь-який спосіб, включаючи показання свідків; вимоги щодо обов'язковості договору (стаття 1.3 Принципів) – належним чином укладений договір є обов'язковим для сторін, його може бути змінено або припинено лише у відповідності до його умов або за згодою сторін, або у інший засіб їх відповідності до цих Принципів; спосіб укладання договору (стаття 2.1 Принципів) – договір може бути укладено шляхом акцепту оферти або у результаті поведінки сторін, яка достатньо засвідчує про угоду; протиріччя між стандартними і нестандартними умовами (стаття 2.21 Принципів) – у випадку протиріччя між стандартною умовою та умовою, що є нестандартною, перевагу має останнє; конфлікт проформ – якщо контрагенти використовують стандартні умови і досягають угоди поза рамок цих стандартних умов, договір вважається укладеним на підставі погоджених умов та тих стандартних умов, які співпадають за своєю сутністю, окрім випадку, коли сторона попередньо зазначить, що вона не має наміру щодо пов'язаності таким договором, або у наступному без затримки проінформує про це другу сторону, дійсність простої угоди – договір укладається, змінюється або припиняється в силу самої угоди сторін без будь-яких додаткових вимог; правило “contra proferentem”– якщо умови договору однієї із сторін є неясними, то перевага віддається тлумаченню, що є протилежним інтересам цієї сторони; невизначеність валюти (стаття 6.1.10 Принципів) – якщо грошове зобов'язання не виражено у будь-якій конкретній валюті, платіж має бути здійсненим у валюті місця, де має бути здійснений платіж; валюта розрахунку збитків (стаття 7.4.12 Принципів) – збитки мають бути розраховані або у валюті, у якій було виражено грошове зобов'язання, або у валюті, у якій було завдано збитків. У залежності від того, що більш відповідає зобов'язанням.

 

Догови, що укладаються при розірванні шлюбу: (ст. 109 СК та Постанова Пленуму ВСУ України від 21 грудня 2007 року N 11“Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”)

1) Договір про те, з ким із подружжя буде проживати дитина (діти);

(Зміст: - з ким з них будуть проживати діти; - яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто буде проживати окремо; - умови здійснення ним права на особисте виховання дітей)

2) Договір про розмір аліментів на дитину (дітей);

(Особливості: 1) має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса; 2) Сторони передбачають удоговорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків; 3) Якщо у ході перевірки договору суд встановить, що інтереси дитини ним не порушуються, він затверджує його своїм рішенням. Якщо ж дружина і чоловік не досягли згоди щодо забезпечення інтересів дитини або якщо поданий ними договір суперечить цим інтересам, суд зобов'язаний за власною ініціативою вирішити ці питання і винести відповідне рішення)

 

Особливості відповідальності перевізника за договором міжнародного залізничного перевезення за Єдиними правилами до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів та багажу (ЦІВ - Додаток А до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) Єдиними правилами до договору про міжнародне перевезення вантажу (ЦІМ -Додаток В до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09 травня 1980 згідно з текстом Протоколу змін 03 червня 1999)

 

Конвенція щодо міжнародних залізничних перевезень (COTIF,КОТІФ). Укладена 9 травня 1980 р. у Берні, інтегрувала дві Бернські конвенції про залізничні перевезення. Одна з них стосувалася перевезень вантажів (її французька абревіатура СІМ), інша — пасажирів і багажу (CІV). Бернські конвенції було переглянуто у 1980 р., внаслідок чого з'явилася Конвенція КОТІФ, яка набула чинності у 1985 р. Конвенція є одним з основних договорів щодо регламентації перевезень залізничним транспортом.

Укладення договору міжнародного перевезення вантажів у прямому міжнародному сполученні залізничним транспортом за межами країн СНД регламентується Єдиними правилами з договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (СІМ), які становлять Додаток В до Конвенції КОТІФ1 . Такі перевезення здійснюються лініями і шляхами, віднесеними до списку ліній СІМ тільки за згодою держав-учасниць, які використовуються для сполучення між ними3 .

Договір перевезення вантажів оформляється прямою накладною, складеною на маршрут, що пролягає територіями принаймні двох держав і охоплює лише лінії або шляхи, внесені до списку СІМ4 . Договір вважається укладеним, як тільки залізниця відправлення прийняла до перевезення вантаж разом з накладною5 . Прийняття засвідчується штемпелюванням накладної та у відповідних випадках кожного додаткового аркуша штемпелем станції відправлення або позначкою облікової машини із зазначенням дати прийняття.

У випадку повної або часткової втрати багажу перевізник повинен, щоб виключити подальші відшкодування,
сплатити:
a) якщо розмір збитків доведено - відшкодування в цьому
розмірі, яке, проте, не повинно перевищувати 80 розрахункових
одиниць за кожний відсутній кілограм ваги брутто або 1200
розрахункових одиниць за кожне багажне місце,
b) якщо розмір збитків не доведено - наперед визначене
відшкодування в розмірі 20 розрахункових одиниць за кожний
відсутній кілограм ваги брутто або 300 розрахункових одиниць за
кожне багажне місце.
Спосіб відшкодування за кожний відсутній кілограм або багажне
місце визначається Загальними умовами перевезення.
Параграф 2. Окрім того, перевізник повинен відшкодувати
вартість перевезення багажу і інші суми, витрачені у зв'язку з
перевезенням втраченого багажного місця, а також вже сплачені
митні і акцизні збори.

У випадку пошкодження перевізник повинен
виплатити відшкодування, за винятком всіх інших збитків, що
відповідає вартості багажу.
Параграф 2. Відшкодування не повинне перевищувати:
a) якщо весь багаж знецінився в результаті пошкодження -
суми, якої мала б бути виплачена у випадку повної втрати;
b) якщо лише частина багажу знецінилась в результаті
пошкодження - суми, якої мала б бути виплачена у випадку втрати
частини, що втратила цінність.В разі прострочення доставки багажу залізниця за
кожну завершену добу після вимоги видачі, але максимально за 14
днів повинна виплатити:
a) якщо правомочна особа доведе, що через прострочення
доставки були заподіяні збитки або шкода, зокрема пошкодження, -
відшкодування в розмірі суми збитків або шкоди, але не більше 0,80
розрахункової одиниці за кілограм ваги брутто або 14 розрахункових
одиниць за кожне місце виданого з простроченням багажу;
b) якщо правомочна особа не доведе, що через прострочення
доставки були заподіяні збитки або шкода - наперед визначене
відшкодування в розмірі 0,14 розрахункової одиниці за кілограм
ваги брутто або 2,80 розрахункової одиниці за кожне місце виданого
з простроченням багажу.
Спосіб відшкодування за кожний кілограм ваги або кожне
багажне місце визначається Загальними умовами перевезення.

Щодо перевезення пасажирів

Заява стосовно відповідальності у випадку
загибелі і поранення пасажирів
Параграф 1. Будь-яка держава може у будь-який момент заявити
про незастосування до пасажирів, що стали жертвами нещасного
випадку на її території, всієї сукупності положень про
відповідальність перевізника у випадку загибелі і поранення
пасажирів, якщо вони є громадянами цієї держави або місцем їхнього
постійного проживання є ця держава.
Параграф 2. Держава, що зробила заяву згідно з параграфом 1,
може у будь-який час відмовитись від неї, повідомивши про це
депозитарію. Ця відмова набуває чинності через місяць після
повідомлення про це держав-членів депозитарієм. Обгрунтування відповідальності
Параграф 1. Перевізник несе відповідальність у разі смерті
пасажира травмується або його фізичному або психічному стану
заподіюється шкода через пов'язаний з залізницею нещасний випадок
під час перебування в рухомому складі або при посадці чи висадці,
незважаючи на те, яка залізнична інфраструктура використовується.
Параграф 2. Перевізник звільняється від цієї
відповідальності, якщо:
a) нещасний випадок зумовлений причинами, що виходить за
рамки залізничної експлуатації, і перевізник, незважаючи на вжиття
всіх заходів застереження в подібному випадку, не зміг уникнути
його або відвернути його наслідки;
b) нещасний випадок трапився з вини пасажира;
c) причиною нещасного випадку є поведінка третьої особи, і
перевізник, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в
подібному випадку, не зміг уникнути його або відвернути його
наслідки; інше підприємство, що використовує ту саму залізничну
інфраструктуру, не розглядається як третя особа; право на
регресійну вимогу зберігається.
Параграф 3. Якщо нещасний випадок трапився через поведінку
третьої особи, і якщо незважаючи на це перевізник не повністю
звільняється від своєї відповідальності згідно з параграфом 2,
пункт "c", то він відповідає за все в рамках цих Єдиних правил,
незважаючи на його можливий позов до третьої особи.
Параграф 4. Ці Єдині правила не зачіпають відповідальності,
яка може покладатися на перевізника стосовно випадків, не
передбачених в параграфі 1.
Параграф 5. Якщо перевезення здійснювалось згідно з єдиним
договором про перевезення наступними перевізниками, то у випадку
загибелі і поранення пасажирів відповідальність несе перевізник,
на котрого згідно з договором перевезення покладалась
відповідальність за надання послуг перевезення, під час якої
трапився нещасний випадок. Якщо така послуга не була надана
перевізником, а була надана фактичним перевізником, то обидва
перевізники солідарно відповідальні згідно із цими Єдиними
правилами.
Стаття 27
Відшкодування збитків у випадку загибелі
Параграф 1. У випадку загибелі пасажира відшкодування збитків
включає:
a) необхідні витрати, пов'язані зі смертю пасажира, зокрема
перевезення тіла і похорон;
b) якщо смерть настала не миттєво - відшкодування збитків,
передбачених в статті 28.
Параграф 2. Якщо у випадку загибелі пасажира особи, яких він
за законом був зобов'язаний або в майбутньому був би зобов'язаний
забезпечити матеріально, втратили годувальника, то за цю втрату
також повинно бути виплачене відшкодування. Вимоги по
відшкодуванню збитків осіб, яких пасажир забезпечував матеріально
без зобов'язання, мають силу закону, регулюються національним
законодавством.
Стаття 28
Відшкодування збитків у випадку поранення
У випадку поранення або іншого завдання шкоди фізичному або
психічному стану пасажирів, відшкодування збитків включає:
a) необхідні витрати, зокрема витрати на лікування і
перевезення;
b) майнові збитки, яких зазнає пасажир з причини повної або
часткової непрацездатності або з причини збільшення його потреб.
Стаття 29
Відшкодування витрат, пов'язаних
з іншими тілесними ушкодженнями
Національне законодавство визначає, чи повинен перевізник і в
яких розмірах відшкодовувати збитки за інші тілесні ушкодження,
аніж ті, що передбачені статтями 27 і 28.
Стаття 30
Форма і сума відшкодування збитків
у випадку загибелі і поранення
Параграф 1. Відшкодування збитків, які передбачені статтями
27, параграфами 2 і 28, пункт "b", повинні надаватися у формі
одноразової виплати. Проте якщо національне законодавство допускає
(дозволяє) щорічні виплати, то збитки відшкодовуються в цій формі,
якщо цього вимагають поранений пасажир або правомочні особи згідно
зі статтею 27, параграфом 2.
Параграф 2. Сума збитків, що відшкодовуються згідно з
параграфом 1, визначається національним законодавством. Проте, при
застосуванні Єдиних правил верхня межа для пасажира становить
175000 розрахункових одиниць у формі одноразової виплати або
щорічної виплати, що відповідає цій сумі, якщо національне
законодавство визначає верхню межу меншою, ніж ця сума.

 

47 Оспорювання батьківства (материнства).

Оспорювання батьківства (материнства) – це невизнання особою реєстрації себе як батька (матери) дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями СК України, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини (ч. 1 ст. 136 СК України). Особа, яка була записана батьком дитини на законних підставах, повинна довести відсутність кровного споріднення між собою й дитиною, батьком якої вона записана. Однак заперечення кровного споріднення не завжди є підставою для оспорювання батьківства. У окремих випадках особа, яка записана батьком дитини, повинна також довести, що на момент вчинення запису про народження дитини вона не знала, що не є батьком дитини.

У ст. 136 СК України встановленні межі у часі щодо можливості оспорювання батьківства. Так, оспорювання батьківства можливе тільки з моменту народження дитини й до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства може бути здійснене протягом цього часу тільки якщо дитина є живою. Смерть дитини, батьком якої записана особа, позбавляє її права оспорювати своє батьківство. У СК України закріплене положення, що до вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується (ч. 6 ст. 136 СК України).

Оспорювання батьківства можливе також із боку наступних осіб:

· спадкоємців особи, яка записана батьком дитини (ст. 137 СК України);

· матері дитини щодо батьківства свого чоловіка (ст. 138 СК України).

У першому випадку оспорювання батьківства можливе у разі смерті особи, яка записана батьком дитини, до народження дитини. Спадкоємці мають право оспорювати батьківство цієї особи після її смерті за наявності однієї з наступних обставин:

- подання цією особою ще за життя заяви до нотаріуса про невизнання свого батьківства;

- пред’явлення цією особою позову про виключення свого імені як батька із акту запису про народження дитини;

- ця особа не знала про те, що вона записана батьком дитини, через поважні причини.

У перших двох випадках право на оспорювання батьківства особи, яка померла, мають будь-які її спадкоємці (за заповітом чи за законом). Якщо ж особа за життя не знала про те, що вона записана батьком дитини, оспорити її батьківство можуть тільки дружина, батьки та діти цієї особи, тобто ті особи, які визначаються ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом.

Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка. Але, захищаючи інтереси дитини, законодавець встановлює обов’язкову вимогу щодо пред’явлення позову в даному випадку. Таке оспорювання батьківства можливе лише за наявності заяви іншої особи про визнання свого батьківства щодо цієї дитини. До вимог жінки про оспорювання батьківства свого чоловіка застосовується також спеціальна позовна давність в один рік. Але перебіг позовної давності починається від дня реєстрації народження дитини, тобто від дня, коли чоловік був записаний як батько дитини.

Що ж стосується спору про материнство, то законодавець урегулював дві ситуації оспорювання материнства. По-перше, жінка, яка записана матір’ю дитини, може звернутися до суду із заявою про оспорювання свого материнства, тобто про невизнання себе матір’ю дитини. По-друге, материнство жінки, яка записана матір’ю дитини, може оспорити та жінка, яка вважає себе матір’ю цієї дитини. При цьому у позові зазначаються одночасно дві вимоги

- про невизнання материнства жінки, які записана матір’ю дитини;

- про визнання свого материнства.

Не має права оспорювати материнство жінка, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям (сурогатна матір), а також жінка, яка є донором яйцеклітини для зародка, імплантованого в організм іншої жінки (ч. 2 і ч. 3 ст. 123 СК України).

До вимог жінки, яка записана матір’ю дитини та оспорює своє материнство, позовна давність не застосовується. Що ж стосується вимог жінки про визнання її матір’ю дитини, то до них застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Початок перебігу позовної давності починається від дня, коли ця жінка дізналася або могла дізнатися, що вона є матір’ю дитини.

 

З прийняттям СК фактичні шлюбні відносини стали дуже поширені, оскільки основна перешкода для їх існування — це спільно нажите майно, яке відповідно до ст. 74 зазначеного Кодексу віднесено законодавцем до спільної сумісної власності, а відносини щодо цього майна отримали однакове правове регулювання як між особами, які перебувають у шлюбі, так і між чоловіком та жінкою, які спільно проживають без реєстрації шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 36 зазначеного Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. За ч. 2 ст. 21 СК проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, а отже, чоловік та жінка вважаються подружжям (чоловіком та дружиною) з моменту державної реєстрації шлюбу в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а не з моменту виникнення факту спільного проживання.

Відповідно до частини першої статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними

Відмінність зареєстрованого шлюбу від фактичного у сфері укладення договорів полягає в тому, що договір, укладений одним з учасників «фактичних шлюбних відносин2 в інтересах сім’ї з третьою особою, не створює обов’язків для іншого учасника (якщо в самому договорі не вказане інше), навіть якщо майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім’ї.

Крім того, в разі укладення одним із фактичного подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення у нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується).

Виникнення аліментних майнових прав на утримання не залежить від того, в якому шлюбі ви перебуваєте. Чинне законодавство передбачає можливість отримання аліментів і у випадку перебування в зареєстрованому шлюбі (статті 75, 76 Сімейного кодексу України), і у випадку «фактичних шлюбних відносин» (стаття 91 Сімейного кодексу України).

 

 

Регулювання спадкових відносин за Законом України «Про міжнародне приватне право» від 23 березня 2005 р. 3422709, із змінами та Договором між Україною та Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 07 липня 1993 р.

 

Відповідно до ЗУ «Про міжнародне приватне право:

Стаття 70. Спадкові відносини

1. З урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

Стаття 71. Спадкування нерухомого майна і майна, що підлягає державній реєстрації

1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Стаття 72. Здатність осіб на складання і скасування заповіту. Форма заповіту і акта його скасування

1. Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.

 

СТАТТЯ 35Право успадкування

1. Право успадкування рухомого майна регулюється законодавством Договірної Сторони, на території якої спадкодавець мав постійне місце проживання.

2. Право успадкування нерухомого майна регулюється законодавством Договірної Сторони, на території якої майно знаходиться.

СТАТТЯ 37Форма заповіту

Форма заповіту визначається законами Договірної Сторони, громадянином якої був заповідач на момент складання заповіту. Однак, достатньо, щоб було дотримано законодавство Договірної Сторони, на території якої був складений заповіт. Це положення застосовується і відносно скасування заповіту.

Договір про аліменти дітям.

У цьому договорі батьки можуть визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку, терміни сплати (до 10 чи до 15 числа), періодичність (щомісячно, щодекадно чи щоквартально). Сторони можуть домовитися про так звану капіталізацію платежів - тобто про одноразове внесення на банківський рахунок певної грошової суми на весь час до досягнення дитиною повноліття, з правом одержання щомісячних відсотків.

Сторони можуть домовитися, скажімо, про те, що батько забезпечуватиме дітей щорічно літнім та зимовим одягом, купить для них оргтехніку чи піаніно, оплачуватиме комунальні послуги.

Єдина умова такого договору - рівень матеріального забезпечення дитини не може бути нижчим від того, що визначений у Кодексі. Закон не встановлює вимогу про нотаріальне посвідчення такого договору як умову його дійсності. Нотаріальне посвідчення такого договору забезпечить примусове його виконання не за рішенням суду, а на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Розділ 4

Стаття 79

1. Сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків.

2. Якщо невиконання стороною свого зобов'язання викликане невиконанням третьою особою, залученою нею для виконання всього чи частини договору, ця сторона звільняється від відповідальності тільки в тому разі, якщо:

a) вона звільняється від відповідальності на підставі попереднього пункту; і

b) залучена нею особа також була б звільнена від відповідальності, якби положення зазначеного пункту були застосовані до цієї особи.

3. Звільнення від відповідальності, передбачене цією статтею, залишається лише на той період, протягом якого існує дана перешкода.

4. Сторона, яка не виконує свого зобов'язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо це повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо не виконуючій свого зобов'язання стороні, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

5. Ніщо в цій статті не перешкоджає жодній із сторін здійснювати будь-які інші права, крім вимоги відшкодування збитків на підставі цієї Конвенції.

Стаття 80

Сторона не може посилатися на невиконання зобов'язання іншою стороною тією мірою, якою це невиконання викликане діями чи недоліками першої сторони.

 

60. Загальна характеристика сімейних спорів, що виникають між
подружжям. Проблематика вирішення справ про поділ спільного майна
подружжя.

Сімейні спори - це спори майнового та немайнового характеру, які виникають між подружжям, батьками, дітьми, опікунами і регулюються норами ми сімейного законодавства.

Сімейні і спори, як майнового так і не майнового характеру, можуть виникати, між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Також, не рідко виникають, спори майнового та немайнового характеру, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком та іншими членами сім’ї, визначеними положеннями Сімейного кодексу України.

Всі види сімейних спорів умовно можна розділити на наступні види:

1. Сімейні спори, що випливають із шлюбних відносин подружжя.

2. Сімейні спори, що випливають з відносин «батьки - діти».

3. Інші види сімейних спорів.

У свою чергу кожна з цих категорій поділяється на багато підвидів. Наприклад, в першу входять наступні види сімейних спорів:

- розірвання шлюбу (розлучення);



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.71.247 (0.022 с.)