Загальна характеристика договірних конструкцій, передбачених у Сімейному кодексі України. 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика договірних конструкцій, передбачених у Сімейному кодексі України.



Необхідно зазначити, що врегулювання сімейних відносин на договірних засадах в умовах сьогодення є одним із принципів сімейного законодавства та важливих характеристик методу сімейно-правового регулювання. Ця незаперечна істина вперше дістала пряме законодавче закріплення у ст. ст. 7 та 9 Сімейного Кодексу України (далі – СК України), а також в ряді інших статей СК України у вигляді поіменованих договірних конструкцій.

Сімейно-правовий договір є приватно-правовим актом, що укладається з метою врегулювання сімейних відносин між членами сім’ї. Суб’єктами – учасниками договірного регулювання сімейних відносин виступають виключно фізичні особи, які наділені такою особливою характеристикою як родинний або сімейний стан. Про безпосередній вплив родинного стану на правовий статус особи як учасника цивільних правовідносин традиційно наголошувалося як в дореволюційній цивілістичній літературі [7, с. 120-126], так і в сучасних підручниках з цивільного права України [15, с.259-260].

Слід відмітити, що договірне регулювання сімейних відносин безпосередньо залежить від родинного (сімейного) статусу фізичної особи як суб’єкта приватного права. Іншими словами, лише в тому разі, коли особа наділена такою особливою властивістю як родинний (сімейний) стан, вона управнена укладати відповідні сімейно-правові договори.

Сімейно-правові договори можуть укладатися між фізичними особами, що пов’язані відносинами шлюбу, родинності, усиновлення чи іншими відносинами, що виникають із факту створення сім’ї на інших правових підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 2 та ч. 1 ст. 9 СК України сімейно-правові договори можуть укладатися між дружиною та чоловіком; матір'ю та батьком дитини; матір'ю та/або батьком і дитиною; іншими члени сім’ї та родичами, відносини між якими врегульовані СК України (дідом/бабою та онуком/онучкою; прадідом/прабабою та правнуком/правнучкою; рідними братами і сестрами; усиновлювачами та усиновленими; мачухою/вітчимом та падчеркою/пасинком; особами, що проживають однією сім’єю тощо). Крім того, враховуючи зміст ч. 2 ст. 9 та ч. 4 ст. 2 СК України, необхідно визнати, що правом укладати договори в сімейній сфері наділені інші родичі за походженням, відносини між якими не врегульовані СК України (двоюрідні брати та сестри; троюрідні брати та сестри і т.д.; тітка/дядько та племінник/племінниця).

Незважаючи на відсутність прямої вказівки закону, на наш погляд, суб’єктами договірного регулювання сімейних відносин можуть виступати також особи, що не перебувають у безпосередніх родинних або шлюбних зв’язках та не проживають однією сім’єю, проте пов’язані відносинами свояцтва, опіки чи піклування, влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування в сім’ю, а саме: зятьта тесть/теща; невістка та свекор/свекруха; опікуни/піклувальники та діти, над якими встановлено опіку/піклування; діти та особи, в сім'ї яких вони виховуються/виховувалися (прийомні батьки та діти тощо). Така позиція цілком узгоджується з принципом договірного регулювання сімейних відносин, який закріплено у ч.2 ст. 7 СК України.Продовжуючи характеризувати сімейні договори, варто звернути увагу на те, що сімейно-правовий договір завжди є правомірною вольовою дією (правочином) суб’єктів сімейного права, що спрямований на набуття, зміну або припинення майнових та/або особистих немайнових сімейних прав та обов’язків.

Характерною ознакою тю сімейно-правових договорів є також особлива мета - саморегулювання відносин, заснованих на шлюбі, родинності, усиновленні, а також відносин, що виникають з факту створення сім’ї на інших правових підставах.

Ще однією особливістю сімейно-правових договорів є те, що вони мають особисто-довірчий характер, тобто права та обов’язки, з приводу яких укладається договір, не можуть здійснюватися третіми особами в силу особливих сімейно-правових зв’язків між учасниками сімейно-правових відносин. Виходячи з такої характеристики, варто наголосити на неможливості застосування при регулюванні правовідносин у сімейній сфері ряду цивільно-правових інструментів, а саме: а) заміни осіб в сімейно-правових договорах, б) виконання зобов’язання третіми особами; в) переадресація та передоручення виконання тощо.

У СК України передбачена можливість укладення поіменованих сімейно-правових договорів, предметом регулювання яких є наступні види сімейних відносин: а) визначення правового режиму наявного майна подружжя (фактичного подружжя), а саме: об’єднання, поділ (виділ), встановлення порядку користування спільним та роздільним майном тощо; б) утримання одним із подружжя іншого, а також щодо утримання батьками дітей; в) виховання батьками дітей, в тому числі визначення місця проживання дітей;г) визначення правового режиму наявного та майбутнього майна подружжя, встановлення порядку користування ним, визначення умов та порядку утримання майбутніх дітей.До договорів, що тягнуть за собою виникнення договірного режиму майна подружжя, слід віднести:

· договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності (ч.2 ст. 64 СК України);

· договір про порядок користування спільним та роздільним майном подружжя (ст. 66 СК України);

· договір про поділ спільного майна подружжя ( ст. 69 СК України);

· договір про виділ частки нерухомого майна одного з подружжя зі складу усього майна (ч.2 ст. 69 СК України).

СК України містить п’ять видів договорів, які пов’язані з утриманням:

· договір подружжя про надання утримання (ст. 78 СК України);

· договір подружжя про припинення права на аліменти у зв’язку з набуттям права власності на нерухомість або одержанням одноразової грошової виплати (ст. 89 СК України);

· договір про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК України);

· договір про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з набуттям права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК України);

· договір дружини та чоловіка, що укладається при розірванні шлюбу, про те, яку матеріальну участь у забезпеченні життя їхніх дітей братиме той з батьків, хто буде проживати окремо (ч.2 ст. 109 СК України).

Групу договорів батьків про виховання дітей складають:

· договір щодо здійснення батьками батьківських прав та виконання обов'язків (ч. 4 ст. 157 СК);

· договір дружини та чоловіка, що укладається при розірванні шлюбу, про те, з ким із них після розірвання шлюбу будуть проживати діти, яку немайнову участь у забезпеченні їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо (ч. 1 ст. 109 СК України).

Особливе місце в системі сімейно-правових договорів займає шлюбнийдоговір(ст. 92-103 СК), що обумовлено його комплексним характером. Шлюбний договір може включати умови, які по суті складають зміст окремих видів договорів, названих вище. Так, сторони можуть включити в шлюбний договір умови щодо правового режиму їх майна, умови про надання взаємного утримання, умови, що стосуються утримання дитини.

Слід зауважити, що наведений перелік сімейно-правових договорів не є вичерпним. Як випливає із ст. 9 СК України членам сім'ї та родичам не заборонено укладати інші непоіменовані договори, спрямовані на урегулювання сімейних відносин між ними, якщо ці договори не суперечитимуть імперативним (обов'язковим) нормам СК України та інших законів, а також моральним засадам суспільства. Як слушно зауважує З.В. Ромовська, не буде жодних перешкод для визнання правозгідним договору між дядьком і племінником, за яким дядько зобов’язаний утримувати племінника протягом навчання, а останній в майбутньому буде зобов’язаний надавати матеріальну допомогу дядькові у разі його непрацездатності [13, с. 27].Як уже було зазначено, у сімейному законодавстві поіменовані договори, які, на нашу думку, не можна віднести до сімейно – правових. Йдеться про правочини, що опосередковують відносини з передачі дітей в сім’ї на виховання, а саме: договір про патронат, договір про влаштування дітей на виховання та спільне проживання у прийомній сім’ї та договір про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу. Всі ці договори мають певні спільні риси, що відображають їх публічно-правову природу:

· однією із сторін завжди виступає орган державної влади – районна, районна у м. Києві та Севастополі держадміністрація або виконавчий комітет міської ради;

· сторони перебувають у відносинах субординації - відповідний орган державної влади виконує контролюючу функцію по відношенні до сторони, яка бере дитину у сім’ю на виховання;

· укладаються такі договори на підставі прийнятого рішення про влаштування дитини в сім’ю та виключно на умовах, визначених законом, і закріплених на імперативних засадах у формі типових договорів [10,11]. Ці договори отримали назву «квазісімейні» [4, с. 208].

Від договорів у сімейному праві слід відмежовувати так звані сімейно-правові домовленості. Вказаний термін має пряме законодавче закрі­плення у ст.ст. 7 та 9 СК України, коли йдеться про регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін. Н

Домовленості можуть бути нематеріального і матеріального характеру, наприклад, про ім’я дитини, про місце її літнього відпочинку тощо.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 174; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.87.250.158 (0.007 с.)