Умови прийнятності скарг Європейським судом з прав людини.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Умови прийнятності скарг Європейським судом з прав людини.



Стаття 35 Протоколу № 11 до Європейської конвенції з прав людини (прийнятий 11.05.1994, ратифікація Україною 17.07.1997, набрав чинності 01.11.1998)

Стаття 35 викладена в такому вигляді:

1. Суд може прийняти питання до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту — відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, i впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення.

2. Суд не розглядає жодної заяви, поданої згідно зі статтею 34, якщо вона:

а) є анонімною; або

b) за своєю суттю порушує питання, що вже було розглянуте Судом або вже подане на розгляд за іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання, i якщо вона не містить відповідної нової інформації.

3. Суд визнає неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є несумісною з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необгрунтованою або є зловживанням правом на подання заяви.

4. Суд відхиляє будь-яку заяву, якщо він вважає її неприйнятною згідно з цією статтею. Він може зробити це на будь-якій стадії провадження у справі.

Пункти 1 та 4 статті 35 застосовуються одночасно і до міждержавних, і до індивідуальних заяв, тоді як пункти 2 і 3 застосовуються лише по відношенню до індивідуальних заяв.

a. Вичерпання національних засобів правового захисту

Усі міжнародні судові чи квазісудові органи, які займаються захистом прав людини і мають повноваження розглядати індивідуальні скарги проти держави, застосовують правило, згідно з яким особа повинна використати усі доступні національні засоби захисту своїх прав перед тим, як подати офіційну скаргу до міжнародного органу, що здійснює контроль. Це відображає загальний принцип міжнародного права, який базується на визнанні того, що державі має бути надано усі можливі шляхи виправлення порушення її міжнародних зобов’язань через використання власних національних правових засобів до того, як це порушення буде розглянуте та/або контролюватиметься на міжнародному рівні (Антріш проти Франції (1994)). І тільки якщо органи державної влади не можуть поновити порушене право чи забезпечити справедливе відшкодування за його порушення, Суд розглядає це питання.

Термін «вичерпання національних засобів правового захисту» передбачає обов’язкове використання заявником всіх засобів, як адміністративних, так і судових, які передбачені в національному законодавстві. Однак від індивідуального заявника вимагається вичерпати всі ті засоби, якими він може скористатись як правом, а не як привілеєм. Тому хоч заявник і повинен звертатись з оскарженням до всіх судових органів, до яких він має можливість дістатись, він не зобов’язаний звертатись до яких би то не було соціальних служб (Заява № 214/56) чи звертатись за помилуванням до виконавчої влади, що розцінюється вже як «екстраординарний» а тому і неефективний засіб (Заява № 8395/78). Те ж саме слід сказати і про заяву з приводу перегляду справи. Коли вивчається питання про те, чи заявник вичерпав усі національні засоби захисту, одночасно враховуються розгляд справи по суті на національному рівні і ефективність засобів правового захисту, які існують на національному рівні. Заявник не зобов’язаний посилатися на Європейську конвенцію з прав людини в національних судах, якщо він посилається на положення національного законодавства аналогічного змісту (Кардо проти Франції (1991) та Садік проти Греції (1996)). Проте заявник повинен посилатися на Конвенцію, якщо вона є єдиною правовою підставою для його заяви (ДеВеєр проти Бельгії (1980)). Заявник повинен також скористатись усіма внутрішніми процедурними засобами, які можуть запобігти порушенню Конвенції (Барбера, Мессегуе і Хабардо проти Іспанії (1988)).
Уряд-відповідач може заперечити, що заявник не використав усі внутрішні засоби правового захисту (Заява № 9120/80), але саме уряд має довести існування цих доступних і достатніх національних засобів правового захисту (Заява № 9013/80). Уряд-відповідач має також довести, що існуючі внутрішні засоби захисту є ефективними. Коли припускають, що існує можливість відшкодування збитків за порушення права, то такий правовий засіб повинен існувати насправді, а не лише теоретично (Наварра проти Франції (1993)). Подібно до цього, визнання принципу, згідно з яким особа має право на отримання відшкодування за експропрійовану власність, є недостатнім, якщо ця особа все ще позбавлена своєї власності і не отримала відшкодування після незаконної експропріації (Гійємен проти Франції (1997)). Доступні засоби правового захисту можуть бути визнані неефективними, якщо буде очевидним, що прецеденти, які вже закріплені в національній правовій системі не залишають заявнику шансів досягти позитивного результату (Кіган проти Ірландії (1995)), або коли справа заявника за змістом була майже аналогічною тим справам, відносно яких на національному рівні вже було ухвалене рішення (Заяви № 7367/76 і № 7819/77). Оскарження рішень про вислання чи депортацію, які не припиняють або не скасовують вислання чи депортацію, не можуть розглядатись як ефективний правовий засіб, принаймні стосовно заяв, поданих за статтею 3 (заборона катування, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання) (Заяви № 10400/83 і 10564/83). Нарешті, в тому випадку, коли адвокат однозначно стверджує, що якийсь засіб захисту не дасть жодних результатів, то заявник, як правило, може не використовувати цей засіб (Заява № 10000/82). Проте, якщо адвокат тільки висловлює сумніви щодо успішного застосування внутрішнього засобу захисту, заявник має виконати сформульовану у пункті 1 статті 35 вимогу про повне вичерпання національних засобів правового захисту (Заява № 10789/84).

 

Важливо зазначити, що коли заява визнається неприйнятною з посиланням на невиконання вимоги про вичерпання національних засобів правового захисту, то це є тимчасовою перешкодою. Суд може повернутись до розгляду заяви в разі виконання заявником положення про вичерпання національних засобів правового захисту.

b. Правило шестимісячного строку

У пункті 1 статті 35 від заявників вимагається подавати заяви до Комісії впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення на національному рівні. Це положення, яке є обмеженням на право подавати індивідуальну заяву, потребує вузького тлумачення. Просте повідомлення (лист) від заявника розглядається як «заява» з огляду на правило шестимісячного строку, коли обставини заяви є достатньо чіткими (Папагеоргіу проти Греції (1997).

Відлік шестимісячного строку починається не тільки від дати прийняття національного рішення, але також і від дати, коли заявникові стало відоме це рішення і, таким чином, він отримав можливість звернутися із заявою до Суду.

Вимога стосовно шестимісячного строку дії «закону про давність позову» може застосовуватися тільки у випадках, коли мова йде про конкретні та визначені події. У випадках коли не можна оскаржити рішення чи дію державних властей, термін починається з моменту вступу в силу остаточного рішення або дії (Заяви № 8206/78 і № 8440/78). Якщо у заяві йдеться про застосування положення закону, наслідком якого є порушення, що продовжується протягом тривалого часу, в такому разі не існує «точки відліку», з якої починається шестимісячний строк (Заява № 8317/78).

 

c. Умови прийняття до розгляду індивідуальних заяв: пункти 2 та 3 статті 35

У пунктах 2 і 3 статті 35 Конвенції визначено умови прийняття до розгляду індивідуальних заяв. Згідно з положеннями цієї статті Суд не розглядає анонімні заяви, а також заяви, які за своєю суттю порушують питання, яке вже було розглянуте Судом або вже було подане на розгляд за іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання. У двох останніх випадках Суд може прийняти заяву, якщо вона містить відповідну нову інформацію.

Умова, що передбачена у підпункті b пункту 2 статті 35, відображає правило res judicata — принцип, згідно з яким одна і та сама справа не розглядається двічі. У тексті статті сформульовано дві умови, що стосуються критерію «за своєю суттю»: перша стосується заяв, які вже були розглянуті Судом, друга — заяв, які були передані до інших міжнародних організацій. Проблема, що пов’язана з другою умовою, не мала істотного практичного значення на час прийняття Конвенції, але вона набула значимості від часу створення інших міжнародних організацій, які теж займаються правозахисною діяльністю, наприклад, Комітет з прав людини (який було засновано відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ООН). Термін «відповідна нова інформація», охоплює тільки факти, які були невідомі на час попереднього представлення заяви або мали місце після того, як Суд вже розглянув справу за суттю.

У пункті 3 статті 35 вміщена вимога про те, що Суд повинен визнавати заяву неприйнятною, якщо вона «є несумісною з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необгрунтованою або є зловживанням правом на подання заяви». Перше положення щодо неприйнятності застосовується тоді, коли вважається, що підняте у заяві питання виходить за межі повноважень конвенційних органів.

Друге положення, що міститься в пункті 3 статті 35 — «явно необгрунтована» заява — стало причиною багатьох прецедентів. Ця умова прийнятності повинна була звільнити Суд від детального розгляду заяв, в яких, відповідно до попереднього розгляду, не йдеться про порушення Конвенції.

Третє положення пункту 3 статті 35 — «зловживання правом на подання заяви» — не часто використовувалось для визнання заяви неприйнятною. Однак на це положення робилось посилання, коли заявник не зміг дати відповідь на кілька запитів Комісії стосовно розгляду його заяви або, наприклад, коли він допустився наклепницьких висловлювань під час особистої зустрічі з представниками уряду-відповідача.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.214.19 (0.004 с.)