ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Звільнення від відповідальності за Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року.



Стаття 79 1. Сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків.

2. Якщо невиконання стороною свого зобов'язання викликане невиконанням третьою особою, залученою нею для виконання всього чи частини договору, ця сторона звільняється від відповідальності тільки в тому разі, якщо: a) вона звільняється від відповідальності на підставі попереднього пункту; і b) залучена нею особа також була б звільнена відвідповідальності, якби положення зазначеного пункту були застосовані до цієї особи.

3. Звільнення від відповідальності, передбачене цією статтею, залишається лише на той період, протягом якого існує дана перешкода.

4. Сторона, яка не виконує свого зобов'язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо це повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо не виконуючій свого зобов'язання стороні, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

5. Ніщо в цій статті не перешкоджає жодній із сторін здійснювати будь-які інші права, крім вимоги відшкодування збитків на підставі цієї Конвенції.

Стаття 80 Сторона не може посилатися на невиконання зобов'язання іншою стороною тією мірою, якою це невиконання викликане діями чи недоліками першої сторони.

45. Особливості встановлення батьківства (материнства) при застосуванні штучних методів репродукції людини.

Репродуктивні технології - це методи терапії безплідності, при яких окремі або всі етапи зачаття і раннього розвитку ембріонів здійснюються поза організмом. Особливе значення для медичного права мають два різновиди репродуктивних технології - штучне запліднення і сурогатне материнство.

У ст. 290 Цивільного кодексу України гарантовано право людини на донорство репродуктивних клітин і, зокрема, у п. 7 ст. 281 Цивільного кодексу України визначено право на такий його вид як штучне запліднення та перенесення зародка в організм жінки. Основи законодавства України про охорону здоров'я у ст. 48 визначають, що на прохання дієздатної жінки можуть бути застосовані методи штучного запліднення й імплантації ембріона. Умовами правомірності реалізації цих методів медичного втручання згідно законів є:

— суб'єкт реалізації права - повнолітня дієздатна жінка;

— письмова згода подружжя;

— забезпечення анонімності донора;

— збереження медичної таємниці.

Деталізує положення Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо проведення допоміжних репродуктивних технологій Наказ МОЗ України " Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні " від 09.09.2013 № 787 року. Відповідно до підзаконного акту, подружжя зобов'язане оформити заяву-зобов'язання, у якій додатково вказано на ті відомості, які має отримувати подружжя перед цим медичним втручанням, а саме щодо: використання дружиною призначених гормональних препаратів та інших медикаментів, проведення трансвагінальної пункції під ультразвуковим контролем з метою отримання одного або більшої кількості ооцитів у дружини, інсемінацію отриманих таким чином яйцеклітин спермою чоловіка (донора). Також інформують подружжя про утримання ембріона під контролем медичного персоналу до моменту перенесення їх дружині, про добір персоналом ембріона (ембріонів), які найбільш придатні для перенесення, а також про перенесення відібраного ембріона (ембріонів) дружині, про можливі ускладнення, що виникають при застосуванні методу, про додаткові оперативні заходи, у яких може виникнути потреба при виконанні процедур. Важливою є інформація про те, що діти, які народились шляхом екстракорпорального запліднення, можуть мати відхилення у розвитку так само часто, як і при природному заплідненні, а також те, що протягом вагітності можуть бути ускладнення, які характерні і для вагітності, яка настає природним шляхом. Окрім цього, зазначено, що батьки зобов'язуються не пред'являти претензій до лікарів та адміністрації закладу охорони здоров'я у разі відсутності ефекту від застосування даного методу. Також майбутні батьки беруть на себе рівні права та обов'язки по відношенню до майбутньої дитини щодо її виховання і утримання, а також зобов'язання не встановлювати особу донора (при використанні сперми донора).

1. Штучне запліднення здійснюється виключно в акредитованих для цього закладах охорони здоров'я за дозволеними МОЗ методами.

2. Реципієнтом може бути повнолітня дієздатна жінка, вік якої не перевищує 40 років.

3. Письмова згода подружжя.

4. Використання як сперми чоловіка, так і донора. Сперма донора використовується тільки кріоконсервована і не раніше 3-х місяців після забору і повторного обстеження крові донора на СНІД.

5. Донорами сперми можуть бути здорові чоловіки у віці 20-40 років, які відповідають чітко визначеним вимогам, зокрема: 1) пройшли повне обстеження; 2) мають фертильну сперму; 3) не є носіями ВІЛ-інфекції та вірусу гепатиту В; 4) не мали урологічних, венеричних, андрологічних і спадкових захворювань.

6. Згода бути донором сперми підтверджується заявою-зобов'язанням.

7. Врахування показань (з боку дружини, чоловіка, подружжя) для застосування методів штучного запліднення та імплантації ембріону (ембріонів) та протипоказань на використання цих методів реципієнту.

Принципами донорства таких репродуктивних клітин як сперми, яйцеклітин, ембріонів є:

1. збереження медичної таємниці, а саме забезпечується :

1.1- анонімність донора;

1.2 — конфіденційність інформації щодо проведення самої процедури запліднення. Слід зазначити, що у Наказі передбачено процедуру кодування і маркування сперми з метою забезпечення конфіденційності як донора, так і реципієнтів, але зазначено, що встановлений код заноситься в індивідуальну картку донора та в медичну картку амбулаторного хворого - реципієнта. Тоді постає питання: як забезпечити гарантований нормотворцем принцип збереження медичної таємниці у цьому контексті, оскільки не складно встановити тотожність кодів у вищезгаданих картках;

2. інформованості, тобто подружжя має право на інформацію, у тому числі медичну, про результати медико-генетичного обстеження донора, його зовнішні дані, національність (якщо для запліднення використовується сперма донора) тощо;

3. добровільності донора і реципієнта, тобто:

3.1 - до донорства залучаються чоловіки-добровольці;

3.2 - штучне запліднення проводиться на прохання жінки;

4. добору сперми для запліднення, а саме:

4.1- враховується побажання подружжя щодо національності донора, основних рис його зовнішності;

4.2 - враховується сумісність донора з реципієнткою за групою крові, резус-фактором, основні риси конституції донора.

Відповідно до ст. 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватись на повазі до прав дитини та її людської гідності. У ст. 123 Сімейного кодексу України визначено, що у разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною. Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано в організм його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя. Оспорювання материнства у такому випадку не допускається. Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є батьком, а також особа, яка дала згоду на штучне запліднення своєї дружини. У даному випадку не виникає сумнівів походження дитини від осіб, які записані її батьками, але її біологічні дані, зокрема генетичне походження, буде іншим. Тут вбачається негативний правовий наслідок, що може виникнути у майбутньому - при укладенні шлюбу, адже можна резюмувати такий збіг обставин, при якому майбутнє подружжя матиме спільне біологічне походження. Стаття 39 Сімейного кодексу України закріплює, що шлюб зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою є недійсним. Анулювання актового запису провадиться за заявою заінтересованої особи.

Особливості відповідальності перевізника за договором міжнародного залізничного перевезення за Єдиними правилами до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів та багажу (ЦІВ - Додаток А до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) Єдиними правилами до договору про міжнародне перевезення вантажу (ЦІМ -Додаток В до Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09 травня 1980 згідно з текстом Протоколу змін 03 червня 1999)

 

Конвенція щодо міжнародних залізничних перевезень (COTIF,КОТІФ). Укладена 9 травня 1980 р. у Берні, інтегрувала дві Бернські конвенції про залізничні перевезення. Одна з них стосувалася перевезень вантажів (її французька абревіатура СІМ), інша — пасажирів і багажу (CІV). Бернські конвенції було переглянуто у 1980 р., внаслідок чого з'явилася Конвенція КОТІФ, яка набула чинності у 1985 р. Конвенція є одним з основних договорів щодо регламентації перевезень залізничним транспортом.

Укладення договору міжнародного перевезення вантажів у прямому міжнародному сполученні залізничним транспортом за межами країн СНД регламентується Єдиними правилами з договору про міжнародне залізничне перевезення вантажів (СІМ), які становлять Додаток В до Конвенції КОТІФ1 . Такі перевезення здійснюються лініями і шляхами, віднесеними до списку ліній СІМ тільки за згодою держав-учасниць, які використовуються для сполучення між ними3 .

Договір перевезення вантажів оформляється прямою накладною, складеною на маршрут, що пролягає територіями принаймні двох держав і охоплює лише лінії або шляхи, внесені до списку СІМ4 . Договір вважається укладеним, як тільки залізниця відправлення прийняла до перевезення вантаж разом з накладною5 . Прийняття засвідчується штемпелюванням накладної та у відповідних випадках кожного додаткового аркуша штемпелем станції відправлення або позначкою облікової машини із зазначенням дати прийняття.

У випадку повної або часткової втрати багажу перевізник повинен, щоб виключити подальші відшкодування,
сплатити:
a) якщо розмір збитків доведено - відшкодування в цьому
розмірі, яке, проте, не повинно перевищувати 80 розрахункових
одиниць за кожний відсутній кілограм ваги брутто або 1200
розрахункових одиниць за кожне багажне місце,
b) якщо розмір збитків не доведено - наперед визначене
відшкодування в розмірі 20 розрахункових одиниць за кожний
відсутній кілограм ваги брутто або 300 розрахункових одиниць за
кожне багажне місце.
Спосіб відшкодування за кожний відсутній кілограм або багажне
місце визначається Загальними умовами перевезення.
Параграф 2. Окрім того, перевізник повинен відшкодувати
вартість перевезення багажу і інші суми, витрачені у зв'язку з
перевезенням втраченого багажного місця, а також вже сплачені
митні і акцизні збори.

У випадку пошкодження перевізник повинен
виплатити відшкодування, за винятком всіх інших збитків, що
відповідає вартості багажу.
Параграф 2. Відшкодування не повинне перевищувати:
a) якщо весь багаж знецінився в результаті пошкодження -
суми, якої мала б бути виплачена у випадку повної втрати;
b) якщо лише частина багажу знецінилась в результаті
пошкодження - суми, якої мала б бути виплачена у випадку втрати
частини, що втратила цінність.В разі прострочення доставки багажу залізниця за
кожну завершену добу після вимоги видачі, але максимально за 14
днів повинна виплатити:
a) якщо правомочна особа доведе, що через прострочення
доставки були заподіяні збитки або шкода, зокрема пошкодження, -
відшкодування в розмірі суми збитків або шкоди, але не більше 0,80
розрахункової одиниці за кілограм ваги брутто або 14 розрахункових
одиниць за кожне місце виданого з простроченням багажу;
b) якщо правомочна особа не доведе, що через прострочення
доставки були заподіяні збитки або шкода - наперед визначене
відшкодування в розмірі 0,14 розрахункової одиниці за кілограм
ваги брутто або 2,80 розрахункової одиниці за кожне місце виданого
з простроченням багажу.
Спосіб відшкодування за кожний кілограм ваги або кожне
багажне місце визначається Загальними умовами перевезення.

Щодо перевезення пасажирів

Заява стосовно відповідальності у випадку
загибелі і поранення пасажирів
Параграф 1. Будь-яка держава може у будь-який момент заявити
про незастосування до пасажирів, що стали жертвами нещасного
випадку на її території, всієї сукупності положень про
відповідальність перевізника у випадку загибелі і поранення
пасажирів, якщо вони є громадянами цієї держави або місцем їхнього
постійного проживання є ця держава.
Параграф 2. Держава, що зробила заяву згідно з параграфом 1,
може у будь-який час відмовитись від неї, повідомивши про це
депозитарію. Ця відмова набуває чинності через місяць після
повідомлення про це держав-членів депозитарієм. Обгрунтування відповідальності
Параграф 1. Перевізник несе відповідальність у разі смерті
пасажира травмується або його фізичному або психічному стану
заподіюється шкода через пов'язаний з залізницею нещасний випадок
під час перебування в рухомому складі або при посадці чи висадці,
незважаючи на те, яка залізнична інфраструктура використовується.
Параграф 2. Перевізник звільняється від цієї
відповідальності, якщо:
a) нещасний випадок зумовлений причинами, що виходить за
рамки залізничної експлуатації, і перевізник, незважаючи на вжиття
всіх заходів застереження в подібному випадку, не зміг уникнути
його або відвернути його наслідки;
b) нещасний випадок трапився з вини пасажира;
c) причиною нещасного випадку є поведінка третьої особи, і
перевізник, незважаючи на вжиття всіх заходів застереження в
подібному випадку, не зміг уникнути його або відвернути його
наслідки; інше підприємство, що використовує ту саму залізничну
інфраструктуру, не розглядається як третя особа; право на
регресійну вимогу зберігається.
Параграф 3. Якщо нещасний випадок трапився через поведінку
третьої особи, і якщо незважаючи на це перевізник не повністю
звільняється від своєї відповідальності згідно з параграфом 2,
пункт "c", то він відповідає за все в рамках цих Єдиних правил,
незважаючи на його можливий позов до третьої особи.
Параграф 4. Ці Єдині правила не зачіпають відповідальності,
яка може покладатися на перевізника стосовно випадків, не
передбачених в параграфі 1.
Параграф 5. Якщо перевезення здійснювалось згідно з єдиним
договором про перевезення наступними перевізниками, то у випадку
загибелі і поранення пасажирів відповідальність несе перевізник,
на котрого згідно з договором перевезення покладалась
відповідальність за надання послуг перевезення, під час якої
трапився нещасний випадок. Якщо така послуга не була надана
перевізником, а була надана фактичним перевізником, то обидва
перевізники солідарно відповідальні згідно із цими Єдиними
правилами.
Стаття 27
Відшкодування збитків у випадку загибелі
Параграф 1. У випадку загибелі пасажира відшкодування збитків
включає:
a) необхідні витрати, пов'язані зі смертю пасажира, зокрема
перевезення тіла і похорон;
b) якщо смерть настала не миттєво - відшкодування збитків,
передбачених в статті 28.
Параграф 2. Якщо у випадку загибелі пасажира особи, яких він
за законом був зобов'язаний або в майбутньому був би зобов'язаний
забезпечити матеріально, втратили годувальника, то за цю втрату
також повинно бути виплачене відшкодування. Вимоги по
відшкодуванню збитків осіб, яких пасажир забезпечував матеріально
без зобов'язання, мають силу закону, регулюються національним
законодавством.
Стаття 28
Відшкодування збитків у випадку поранення
У випадку поранення або іншого завдання шкоди фізичному або
психічному стану пасажирів, відшкодування збитків включає:
a) необхідні витрати, зокрема витрати на лікування і
перевезення;
b) майнові збитки, яких зазнає пасажир з причини повної або
часткової непрацездатності або з причини збільшення його потреб.
Стаття 29
Відшкодування витрат, пов'язаних
з іншими тілесними ушкодженнями
Національне законодавство визначає, чи повинен перевізник і в
яких розмірах відшкодовувати збитки за інші тілесні ушкодження,
аніж ті, що передбачені статтями 27 і 28.
Стаття 30
Форма і сума відшкодування збитків
у випадку загибелі і поранення
Параграф 1. Відшкодування збитків, які передбачені статтями
27, параграфами 2 і 28, пункт "b", повинні надаватися у формі
одноразової виплати. Проте якщо національне законодавство допускає
(дозволяє) щорічні виплати, то збитки відшкодовуються в цій формі,
якщо цього вимагають поранений пасажир або правомочні особи згідно
зі статтею 27, параграфом 2.
Параграф 2. Сума збитків, що відшкодовуються згідно з
параграфом 1, визначається національним законодавством. Проте, при
застосуванні Єдиних правил верхня межа для пасажира становить
175000 розрахункових одиниць у формі одноразової виплати або
щорічної виплати, що відповідає цій сумі, якщо національне
законодавство визначає верхню межу меншою, ніж ця сума.

 

47 Оспорювання батьківства (материнства).

Оспорювання батьківства (материнства) – це невизнання особою реєстрації себе як батька (матери) дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями СК України, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини (ч. 1 ст. 136 СК України). Особа, яка була записана батьком дитини на законних підставах, повинна довести відсутність кровного споріднення між собою й дитиною, батьком якої вона записана. Однак заперечення кровного споріднення не завжди є підставою для оспорювання батьківства. У окремих випадках особа, яка записана батьком дитини, повинна також довести, що на момент вчинення запису про народження дитини вона не знала, що не є батьком дитини.

У ст. 136 СК України встановленні межі у часі щодо можливості оспорювання батьківства. Так, оспорювання батьківства можливе тільки з моменту народження дитини й до досягнення нею повноліття. Оспорювання батьківства може бути здійснене протягом цього часу тільки якщо дитина є живою. Смерть дитини, батьком якої записана особа, позбавляє її права оспорювати своє батьківство. У СК України закріплене положення, що до вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується (ч. 6 ст. 136 СК України).

Оспорювання батьківства можливе також із боку наступних осіб:

· спадкоємців особи, яка записана батьком дитини (ст. 137 СК України);

· матері дитини щодо батьківства свого чоловіка (ст. 138 СК України).

У першому випадку оспорювання батьківства можливе у разі смерті особи, яка записана батьком дитини, до народження дитини. Спадкоємці мають право оспорювати батьківство цієї особи після її смерті за наявності однієї з наступних обставин:

- подання цією особою ще за життя заяви до нотаріуса про невизнання свого батьківства;

- пред’явлення цією особою позову про виключення свого імені як батька із акту запису про народження дитини;

- ця особа не знала про те, що вона записана батьком дитини, через поважні причини.

У перших двох випадках право на оспорювання батьківства особи, яка померла, мають будь-які її спадкоємці (за заповітом чи за законом). Якщо ж особа за життя не знала про те, що вона записана батьком дитини, оспорити її батьківство можуть тільки дружина, батьки та діти цієї особи, тобто ті особи, які визначаються ст. 1261 ЦК України спадкоємцями першої черги за законом.

Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка. Але, захищаючи інтереси дитини, законодавець встановлює обов’язкову вимогу щодо пред’явлення позову в даному випадку. Таке оспорювання батьківства можливе лише за наявності заяви іншої особи про визнання свого батьківства щодо цієї дитини. До вимог жінки про оспорювання батьківства свого чоловіка застосовується також спеціальна позовна давність в один рік. Але перебіг позовної давності починається від дня реєстрації народження дитини, тобто від дня, коли чоловік був записаний як батько дитини.

Що ж стосується спору про материнство, то законодавець урегулював дві ситуації оспорювання материнства. По-перше, жінка, яка записана матір’ю дитини, може звернутися до суду із заявою про оспорювання свого материнства, тобто про невизнання себе матір’ю дитини. По-друге, материнство жінки, яка записана матір’ю дитини, може оспорити та жінка, яка вважає себе матір’ю цієї дитини. При цьому у позові зазначаються одночасно дві вимоги

- про невизнання материнства жінки, які записана матір’ю дитини;

- про визнання свого материнства.

Не має права оспорювати материнство жінка, якій було імплантовано зародок, зачатий подружжям (сурогатна матір), а також жінка, яка є донором яйцеклітини для зародка, імплантованого в організм іншої жінки (ч. 2 і ч. 3 ст. 123 СК України).

До вимог жінки, яка записана матір’ю дитини та оспорює своє материнство, позовна давність не застосовується. Що ж стосується вимог жінки про визнання її матір’ю дитини, то до них застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Початок перебігу позовної давності починається від дня, коли ця жінка дізналася або могла дізнатися, що вона є матір’ю дитини.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.204.42.98 (0.011 с.)