Договір між батьками про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК).

8. Договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК).

Законодавчо встановлені обмеження щодо договірного регулювання майнових відносин подружжя:

1) положення шлюбного договору не повинні зменшувати обсягу прав дитини порівняно з чинним законодавством;

2) ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне для нього матеріальне становище;

3) за шлюбним договором не може передаватись у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Особливістю шлюбного договору за новим СК є те, що майнові права й обов'язки подружжя можуть бути визначені інакше, ніж це передбачено загальними правилами сімейного законодавства. Наприклад:

– подружжя може на власний розсуд визначити розмір часток у спільній сумісній власності майна, яке буде нажите в період шлюбу;

– передбачити умови поділу спільного майна в разі розірвання шлюбу;

– подружжя може за допомогою шлюбного договору поширити режим спільної сумісної власності на майно, яке було ними набуте до укладення шлюбу, а також на майно, яке буде подаровано під час перебування у шлюбі;

– визначити порядок утримання один одного у разі розірвання шлюбу;

– визначити порядок користування житлом, яке належить одному з подружжя на праві приватної власності, порядок виселення з жилого приміщення у разі розірвання шлюбу;

– інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Особи набувають права самостійно укладати шлюбний договір у 17 років (жінки) та у 18 (чоловіки). Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (з 14 до 18 років), на укладення нею шлюбного договору необхідна згода батьків або піклувальника, посвідчена нотаріально.

Шлюбний договір може бути укладений не тільки до одруження, а й під час шлюбу.

Як наголошувалося, шлюбний договір підлягає нотаріальному посвідченню як державними, так і приватними нотаріусами.

Якщо шлюбний договір був укладений до одруження, то він набуває чинності у день реєстрації шлюбу, якщо він укладений особами, які вже перебувають у шлюбі, – з моменту нотаріального посвідчення.

Подружжя можуть вносити зміни до шлюбного договору, які також нотаріально посвідчуються. Крім того, ст. 101 СК надає право подружжю на відмову від шлюбного договору. Така відмова може бути подана і тими особами, шлюб між якими розірвано*.

Чинність шлюбного договору припиняється з моменту подання нотаріусу заяви подружжя про відмову від нього. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду на підставах, що мають істотне значення, зокрема, у разі неможливості його виконання.

Розірвання та відмова від шлюбного договору мають різні юридичні наслідки. При розірванні договору він втрачає чинність лише на майбутнє, при відмові від договору – сторони повертаються до первісного стану.

СК передбачає два види договорів, які пов'язані з аліментними відносинами подружжя (ст. 78 та ст. 89). Перший з них – договір подружжя про надання утримання.

Подружжя має право укласти такий договір одному з них, де визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

У разі невиконання умов договору про надання утримання одним з подружжя, аліменти можуть стягуватись на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Подружжя може самостійно в договорі визначити розмір аліментів, періодичність виплат.

Право на отримання аліментів має лише непрацездатна особа, про що зазначається в самому договорі. Особи, які укладають договір, повинні надати нотаріусу документи, що підтверджують факт непрацездатності того з подружжя, на користь якого укладається договір. На нотаріуса покладається обов'язок слідкувати за тим, чи не будуть порушуватись права одного з подружжя в результаті укладення такого договору, та відмовляти у посвідченні договору у разі явних порушень.

Другий вид договору – договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на жилий будинок, квартиру чи інше майно (або одержання одноразової грошової виплати).

Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти такий договір. Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідчений і підлягає держреєстрації. Аліментні виплати можуть бути замінені одноразовою виплатою грошової суми. У такому разі необхідно внести кошти на депозитний рахунок нотаріуса, що і виступатиме підтвердженням даного факту.

Згідно із ст. 1303 ЦК за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває права власності на майно відчужувача.

Відчужувачем у спадковому договорі можуть бути подружжя, один з подружжя або інша особа.

Фактично спадковий договір дуже схожий на договір довічного утримання, але з тією різницею, що за спадковим договором право власності на майно переходить з моменту смерті подружжя, а за договором довічного утримання – з моменту укладення договору.

Спадковий договір подружжя має певні особливості:

1) предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя;

2) спадковим договором може встановлюватися, що в разі смерті одного з подружжя, спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя – його майно переходить до набувача за договором.

 

Фактичні шлюбні відносини у Сімейному кодексі України. Договори осіб, що проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України (далі — СК) якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

З прийняттям СК фактичні шлюбні відносини стали дуже поширені, оскільки основна перешкода для їх існування — це спільно нажите майно, яке відповідно до ст. 74 зазначеного Кодексу віднесено законодавцем до спільної сумісної власності, а відносини щодо цього майна отримали однакове правове регулювання як між особами, які перебувають у шлюбі, так і між чоловіком та жінкою, які спільно проживають без реєстрації шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 36 зазначеного Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. За ч. 2 ст. 21 СК проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя, а отже, чоловік та жінка вважаються подружжям (чоловіком та дружиною) з моменту державної реєстрації шлюбу в органі державної реєстрації актів цивільного стану, а не з моменту виникнення факту спільного проживання.

Відповідно до частини першої статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними

Відмінність зареєстрованого шлюбу від фактичного у сфері укладення договорів полягає в тому, що договір, укладений одним з учасників «фактичних шлюбних відносин2 в інтересах сім’ї з третьою особою, не створює обов’язків для іншого учасника (якщо в самому договорі не вказане інше), навіть якщо майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім’ї.

Крім того, в разі укладення одним із фактичного подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення у нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується).

Виникнення аліментних майнових прав на утримання не залежить від того, в якому шлюбі ви перебуваєте. Чинне законодавство передбачає можливість отримання аліментів і у випадку перебування в зареєстрованому шлюбі (статті 75, 76 Сімейного кодексу України), і у випадку «фактичних шлюбних відносин» (стаття 91 Сімейного кодексу України).

 

 

Регулювання спадкових відносин за Законом України «Про міжнародне приватне право» від 23 березня 2005 р. 3422709, із змінами та Договором між Україною та Литовською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 07 липня 1993 р.

 

Відповідно до ЗУ «Про міжнародне приватне право:

Стаття 70. Спадкові відносини

1. З урахуванням положень статей 71, 72 цього Закону спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося.

Стаття 71. Спадкування нерухомого майна і майна, що підлягає державній реєстрації

1. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.

Стаття 72. Здатність осіб на складання і скасування заповіту. Форма заповіту і акта його скасування

1. Здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам права місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.