Поняття та види колізійних прив'язок (формул прикріплення).

«Колізія» - слово, яке походить від латинського collisio, що означає «зіткнення». Колізія права полягає у різниці змісту приватноправових законів країни суду та тієї держави, до якої належить іноземний елемент в даних правовідносинах. Іншими словами, правова колізія зумовлена двома причинами: наявністю іноземного елементу в приватноправових відносинах і різним змістом права різних держав, з якими ці відносини пов'язані.

Колізійна норма - це норма, яка визначає, право якої держави повинно бути застосоване до даних правовідносин, «ускладнених» іноземним елементом.

Класифікація колізійних норм пов'язана з особливістю колізійних прив'язок. Найбільш істотною є класифікація за формою колізійної прив'язки. За цим критерієм колізійні норми поділяються на односторонні та двосторонні.

Одностороння - це така норма, прив'язка якої прямо називає право держави, яке належить застосовувати, і найчастіше вказує на застосування права у своїй державі (українська колізійна норма вказує на застосування права України). Так, згідно зі ст. 56 Закону України «Про міжнародне приватне право», форма i порядок укладання шлюбу в Україні визначається правом України.

Двостороння колізійна норма є більш типовою i її прив'язка не називає право конкретної держави, а формулює загальний принцип, використовуючи який, можна обрати право. Тому прив'язку двосторонньої колізійної норми називають «формулою прикріплення», тобто вона допомагає прив'язати правовідносини до конкретного правопорядку.

Колізійні норми як юридико-технічні утворення за структурою є складними нормами. В міжнародному приватному праві утвердилася позиція, відповідно до якої кожна колізійна норма складається з двох частин: обсягу та прив'язки. У першій частині норми, в обсязі, вказується правовідношення, яке потребує законодавчого врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ; відносини спадкоємності). У другій частині норми, в прив'язці (колізійному принципі; формулі прикріплення), міститься відсилання до законодавства держави, яке повинно врегулювати певне правовідношення (за законодавством держави, де створено підприємство чи організацію; за законом країни, де знаходиться майно; за законом останнього постійного місця проживання спадкодавця).

В обсязі визначаються відносини, пов'язані із зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди (зобов'язання з делікту).

У прив'язці визначається, правом якої країни врегульовуватимуться ці правовідносини, тобто «за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди».

За змістом прив'язки вони поділяються на односторонні та двосторонні. Односторонні колізійні норми (та прив'язки) вказують на застосування до правовідносин законодавства конкретної держави. Наприклад, за законом України визначається кримінальна відповідальність за злочин, скоєний на території України (ст. 6 Кримінального кодексу України містить загальне правило, згідно якого всі особи, незалежно від громадянства, які вчинили злочин на території України, підлягають відповідальності за Кримінальним кодексом України).

Двосторонні колізійні норми мають загальне правило - прив'язку, що дозволяє визначити, закон якої держави слід застосувати до правовідносин з «іноземним елементом».

Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до:

1) особистого статусу фізичних та юридичних осіб;

2) правового становища майна;

3) угод та юридичних фактів.

У доктрині колізійні прив'язки позначаються стислими латинськими виразами.

1. Особистий статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим законом та законом національності, які мають різновиди.

Щодо особистого статусу фізичних осіб застосовується особистий закон (lex personalis), в одному з двох його варіантів:

- як закон громадянства (lex patriae) чи

- закон місця проживання (lex domicilii).

Перша прив'язка використовується переважно в державах «сім'ї континентального права», зокрема у Франції, ФРН, у Східній Європі.

Друга прив'язка (вона є давнішою) найбільш широко застосовується у країнах «сім'ї загального права», зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок.

Згідно ст. 16 ЗУ «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю.

Особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності - місце перебування. Особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування.

Щодо юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, фірм тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів.

По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т.д.).

По-друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Великобританія).

По-третє, за законом місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються.

2. Правове положення майна регламентується законом місцезнаходження речі (lex rei sitae). За цією колізійною прив'язкою вирішуються питання, належні до права власності. Найстарший з колізійних принципів, оскільки він був сформульований ще римськими юристами. Спочатку поширювався на всі права власності (в т.ч. і на зобов'язальне право). Згодом цей принцип розділився на дві форми його застосування: a) одні країни вважали, що будь-які правовідносини з права власності, ускладнені іноземним елементом, мають вирішуватись за цим законом (виключення становить право інтелектуальної власності); б) в інших країнах цей закон застосовувався лише до нерухомості, до рухомих речей - тільки в тому випадку, коли це спеціально обумовлено в законі або погоджено сторонами в договорі.

3. До угод та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні правила. Так, до угод з «іноземним елементом» застосовується здебільшого закон автономії волі (lex voluntatis). Він означає, що сторони самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» автономія волі визначається як принцип, згідно з яким учасники правовідносин з іноземним елементом можуть здійснити вибір права, що підлягає застосовуванню до відповідних правовідносин. Ст. 43 цього Закону встановлює, що сторони договору можуть обирати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України. Отже, застосування правила автономії волі є одним із правових механізмів, який забезпечує широке, повне і точне застосування іноземного права. Прив'язка - закон автономії волі використовується багатьма державами «сім'ї континентального права». Вона означає, що сторони, укладаючи трудовий контракт, можуть самостійно обрати правопорядок, якому підпорядкують свої трудові відносини. На законодавство, обране сторонами для регулювання трудових відносин, може бути чітко вказано у контракті, або ж випливати з його змісту чи проформи (зразка, типової форми), чи з указівки, суд якої держави може розглядати спір. Це властиво правовій системі України. Більшість європейських держав (у т. ч. й Україна) не застерігають про обрання конкретного правопорядку для регулювання умов контракту. В них дозволяється обирати чи змінювати обране законодавство у будь-який час до укладення чи після укладення контракту та підпорядковувати різні умови контракту законодавству різних правових систем.

Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосовується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовнішньоторговельній угоді. Цю колізійну прив'язку часто містить законодавство держав Європи.

Колізійна прив'язка - закон валюти боргу (lex monetal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладення договору в певній валюті підпорядковує таку угоду з питань валюти праву держави, якій належить валюта.

Регулюванню трудових відносин притаманною є, зокрема, колізійна прив'язка - закон місця виконання роботи (lex loci laboris). Вона передбачається, законодавством багатьох держав «сім'ї континентального права», прецедентним правом Бразилії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовідносин застосовується законодавство держави, у якій звичайно, постійно виконуються роботи.

Колізійна формула - закон прапора (lex flagi) регулює вибір законодавства до правовідносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства.

Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti commissi) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту.

Закон держави, з яким певне правовідношення найбільш тісно пов'язане (the proper law of the contract), застосовується переважно у державах «сім'ї загального права». Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з «іноземним елементом». Відсилання до такої колізійної прив'язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з «іноземним елементом».

Колізійна прив'язка - закон суду (lex fori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він розглядається. Тобто суд (чи інший орган держави) повинен керуватися законодавством своєї держави, не зважаючи на наявність «іноземного елементу» у правовідношенні. Загальновизнано, що з питань процесу суд (інший орган) кожної держави застосовує власні норми права. Свідченням цього є, наприклад, ч. 2 ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 4 лютого 1994 p., яка вказує, що в судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються процесуальними правами нарівні з громадянами України.

Законодавству та правозастосовній практиці держав відомі й інші колізійні прив'язки. Виклад тих самих колізійних прив'язок може відрізнятись у різних правових системах. Наприклад, колізійне правило lex loci laboris сформульоване як «закон країни, в якій працівник звичайно виконує свою роботу», в законах із міжнародного приватного права Австрії; Швейцарії, у Європейській конвенції 1980 р. про право, яке застосовується до договірних зобов'язань. В законодавстві деяких інших держав вказану прив'язку сформульовано як «закон країни, в якій виконується робота».

Більшість із перелічених вище прив'язок не є універсальними, тобто такими, що застосовуються до всіх правовідносин одного інституту (наприклад, спадкування, укладення зовнішньоторговельних угод тощо). З огляду на це вони поділяються на основні та додаткові.

Колізійна прив'язка вважається основною, якщо вона спрямована на регулювання певного виду правовідносин з «іноземним елементом». Проте іноді необхідно уточнити застосування цього основного правила. Одним із способів такого уточнення є використання додаткових колізійних прив'язок.

У процесі правозастосування іноді є можливою вказівка на одночасне застосування законодавства кількох правових систем. Це явище отримало назву кумуляції колізійних прив'язок. Часто воно ускладнює регулювання правовідносин, а тому є не завжди бажаним.

Застосування до правовідносин колізійних прив'язок призвело до створення в кожній правовій системі власної упорядкованої сукупності колізійних норм, які становлять її колізійне право. Має таку систему права й Україна.