Договірне регулювання відносин батьків і дітей



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Договірне регулювання відносин батьків і дітей



Відносини з утримання між батьками та дітьми регулювалися у радянські часи імперативними нормами Кодексу про шлюб та сім'ю. Якщо навіть матір та батько дитини домовлялися про розмір аліментів, які він зобов'язувався платити на дитину, цей договір міг бути розрахований лише на добровільне його виконання. Кожна із сторін могла у будь-який час відмовитися від нього. І тоді розмір аліментів суд визначав відповідно до закону.

Оскільки відносини з утримання - це сфера приватних відносин, тому і у Сімейному кодексі передбачена можливість їх договірного регулювання.

Договорів у сфері відносин з утримання між батьками та дітьми, у яких кожен із них є управненою особою або носієм обов'язку, декілька.

Договір про аліменти дітям.

У цьому договорі батьки можуть визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку, терміни сплати (до 10 чи до 15 числа), періодичність (щомісячно, щодекадно чи щоквартально). Сторони можуть домовитися про так звану капіталізацію платежів - тобто про одноразове внесення на банківський рахунок певної грошової суми на весь час до досягнення дитиною повноліття, з правом одержання щомісячних відсотків.

Сторони можуть домовитися, скажімо, про те, що батько забезпечуватиме дітей щорічно літнім та зимовим одягом, купить для них оргтехніку чи піаніно, оплачуватиме комунальні послуги.

Єдина умова такого договору - рівень матеріального забезпечення дитини не може бути нижчим від того, що визначений у Кодексі. Закон не встановлює вимогу про нотаріальне посвідчення такого договору як умову його дійсності. Нотаріальне посвідчення такого договору забезпечить примусове його виконання не за рішенням суду, а на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Договір про надання утримання синові чи дочці, які продовжують навчання після досягнення повноліття.

Цивілістичний принцип свободи договору забезпечить сторонам можливість домовитися про розмір, про тривалість сплати аліментів, навіть після досягнення сином чи дочкою 23-річного віку.

Договори між синами та дочками про спільне надання утримання батькам.

Мова може йти про спільну участь у спорудженні, придбанні чи в проведенні капітального ремонту будинку, про спільний обробіток їхньої земельної ділянки тощо.

Договори про припинення права на утримання взамін на набуття права власності на нерухомість.

Доцільність можливості укладення такого договору визрівала давно.

Суди неодноразово розглядали справи про стягнення аліментів на дитину, у яких чоловіки заявляли, що за домовленістю з матір'ю дитини, колишньою дружиною вони подарували дитині будинок, взамін чого вона зобов'язувалася не подавати до суду позову про аліменти. Але згодом подала-таки. Суди відмовляли у задоволенні позовів про визнання недійсним договору дарування і стягували аліменти у встановленому законі розмірі, оскільки матір не була уповноважена на відмову від права дітей на аліменти. Наукове пояснення цій судовій практиці було таке: матір може відмовитися від права дитини на утримання лише з дозволу органу опіки та піклування; договір дарування був укладений за волею дарувальника; помилка в мотивах юридичного значення не має. Отак батько позбувався будинку і повинен був й надалі платити аліменти на загальних підставах. У статті 190 СК передбачена нарешті можливість укладення такого договору і, як пояснюють нотаріуси, таких договорів ними посвідчено уже чимало. Ця стаття має назву "Припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухомість", але вона вимагає певних уточнень. За цим договором право дитини на утримання від одного з батьків (ніхто не може сказати наперед, яким буде його здоров'я, матеріальне становище і скільки взагалі триватиме його життя) перетворюється у право власності на нерухомість, вартість якої невпинно зростає, що забезпечить їй матеріальну стабільність на майбутнє.

Батько (передбачається, що найчастіше саме він буде відчужувачем нерухомості) втратить право власності на нерухомість і буде звільнений від обов'язку з утримання дитини. Але залишиться потенційним носієм обов'язку брати участь у додаткових витратах на дитину, якщо виникне у цьому потреба.

Висловлена думка, що нотаріус при посвідченні цього договору має визначити вартість місячного, а відтак і річного прожитку дитини, зіставити цю суму з вартістю нерухомості і зазначати у договорі про звільнення батька від сплати аліментів лише доти, поки дитина "не з'їсть" усієї вартості будинку чи земельної ділянки.

Сторони у договорі

Суб'єктами цього договору є мати та батько дитини. Якщо на момент укладення цього договору дитині виповнилося 14 років, вона має бути учасником цього договору.

У статті 190 СК не передбачено права на укладення такого договору з іншою особою. Однак не можна виключати можливості сумної події-смерті матері, в результаті чого дитина житиме з бабою чи дідом, старшою сестрою чи братом. А заодно - і доцільності укладення такого договору не лише за участю батьків дитини. Якщо виникне така потреба, то для її реалізації не буде перешкод - на допомогу прийде аналогія закону (ч. І ст. 10 СК).

Набувач нерухомості

У частині 2 ст. 190 СК запропоновано два варіанти:

1) набувачем є лише дитина;

2) набувачами із правом спільної часткової власності є дитина і той із батьків, з ким вона проживає.

 

Підстави звільнення від відповідальності за Віденською Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів.

11 квітня 1980 р. на конференції Генеральної Асамблеї ООН за участю делегатів з 62 країн у Відні була прийнята Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка набула чинності з 01.01.1988 р. Умовою приєднання до Віденської конвенції є денонсування Гаазьких конвенцій 1964 р. Набрання чинності для України: 1 лютого 1991 року.

Структурно Віденська конвенція складається з чотирьох частин (101 стаття).

Підстави звільнення від відповідальності за Віденською Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів зазначаються у розділі 4 (ст. 79 та 80).

Розділ 4

Звільнення від відповідальності

Стаття 79

1. Сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї нерозумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення договору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків.

2. Якщо невиконання стороною свого зобов'язання викликане невиконанням третьою особою, залученою нею для виконання всього чи частини договору, ця сторона звільняється від відповідальності тільки в тому разі, якщо:

a) вона звільняється від відповідальності на підставі попереднього пункту; і

b) залучена нею особа також була б звільнена від відповідальності, якби положення зазначеного пункту були застосовані до цієї особи.

3. Звільнення від відповідальності, передбачене цією статтею, залишається лише на той період, протягом якого існує дана перешкода.

4. Сторона, яка не виконує свого зобов'язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо це повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо не виконуючій свого зобов'язання стороні, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

5. Ніщо в цій статті не перешкоджає жодній із сторін здійснювати будь-які інші права, крім вимоги відшкодування збитків на підставі цієї Конвенції.

Стаття 80

Сторона не може посилатися на невиконання зобов'язання іншою стороною тією мірою, якою це невиконання викликане діями чи недоліками першої сторони.

 

60. Загальна характеристика сімейних спорів, що виникають між
подружжям. Проблематика вирішення справ про поділ спільного майна
подружжя.

Сімейні спори - це спори майнового та немайнового характеру, які виникають між подружжям, батьками, дітьми, опікунами і регулюються норами ми сімейного законодавства.

Сімейні і спори, як майнового так і не майнового характеру, можуть виникати, між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Також, не рідко виникають, спори майнового та немайнового характеру, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком та іншими членами сім’ї, визначеними положеннями Сімейного кодексу України.

Всі види сімейних спорів умовно можна розділити на наступні види:

1. Сімейні спори, що випливають із шлюбних відносин подружжя.

2. Сімейні спори, що випливають з відносин «батьки - діти».

3. Інші види сімейних спорів.

У свою чергу кожна з цих категорій поділяється на багато підвидів. Наприклад, в першу входять наступні види сімейних спорів:

- розірвання шлюбу (розлучення);

- поділ майна подружжя;

- визнання шлюбу недійсним;

Другу категорію справ складають:

- справи про стягнення аліментів з батьків на дітей і навпаки;

- справи про позбавлення батьківських прав;

- спори про встановлення батьківства;

- справи про визначення порядку участі у вихованні дитини того із батьків, хто проживає окремо від дитини;

- справи про визначення місця проживання дитини;

- справи про оспорювання батьківства (материнства);

- справи про поновлення батьківських прав;

- справи про усиновлення, скасування усиновлення;

Третю категорію справ складають, наприклад, наступні:

- справи про визначення спілкування з дитиною бабусь і дідусів;

- справи щодо стягнення аліментів з бабусь / дідусів; онуків / онучок і т.д.

На практиці зустрічається багато спорів щодо визначення правового режиму майна, набутого за час шлюбу, але на кошти, отримані від відчуження майна, набутого до реєстрації шлюбу.При вирішенні спору суди виходять з положень ч. 1 ст. 60 СКУ, відповідно до яких, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а також ч. 2 ст. 60 – кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Іншим спірним питанням, яке потребує роз’яснення вищих судових інстанцій є питання про визначення долі майна подружжя, набутого у власність за різними підставами (наприклад, житлового приміщення, коли частина будинку були отримані у власність одним із подружжя безоплатно (договір дарування чи спадкування), а інша частина набута за іншими підставами, зокрема за відплатним договором. Нерозв`язаними також залишається проблеми визначення підстав і строків надання утримання непрацездатному подружжю іншим з колишнього подружжя після розірвання шлюбу,а також можливості вирішення цього питання за рахунок відступлення працездатним подружжям належної йому части в майні, належному подружжю на праві спільної сумісної власності. Проблемним залишається вирішення питання про поділ майна, правовий режим якого визначено шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в

інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК , за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. При вирішенні питання про поділ майна у вигляді акцій,

частки (паю, долі) у фондах корпоративних господарських організацій судам слід виходити з того, що питання їх поділу вирішується залежно від виду юридичної особи, організаційно-правової форми її діяльності, характеру правовідносин подружжя з цим суб'єктом (більше див. ПП ВСУ від 21.12.2007 р. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя).

Згідно із ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Таким чином, головним принципом, яким має керуватися суд, є принцип рівності часток подружжя в праві на майно.

За наявності певних обставин суд може відступити від цього принципу. СК України передбачає дві можливі підстави для такого відступлення: а) наявність обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї (ч. 2 ст. 70 СК України); б) наявність дитини (дітей), а також непрацездатних повнолітніх сина, дочки, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК України). Вказані правила не завжди виконуються судами чітко. В деяких випадках суди дуже суттєво відступали від засад рівності часток подружжя, не вказуючи обставин, які стали підґрунтям для такого відступлення.

Новий СК України, як відомо, закріплює широкі можливості врегулювання сімейних відносин безпосередньо їх учасниками (ч. 2 ст. 7 СК України). Тому, якщо сторони бажають здійснити поділ спільного майна подружжя за власним вибором, тобто не виходячи з принципу рівності часток подружжя в праві власності на майно, вони вправі здійснити такий поділ склавши нотаріально засвідчений договір. Однак про це йдеться в ч. 1 ст. 70 СК України, яка передбачає добровільне (позасудове) вирішення питання про поділ подружнього майна. Якщо між подружжям виникає спір, застосовуються інші правила, а саме ті, що закріплені в ч. 2, ч. 3 ст. 70 СК.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.214.19 (0.008 с.)