Кодекс цивільного захисту України, мета та його зміст.




ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Кодекс цивільного захисту України, мета та його зміст.



План.

1. Комплектування органів управління та сил цивільного захисту. Їх соціальний та правовий захист.

2. Міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

 

1. Класифікація надзвичайних ситуацій.

Класифікація надзвичайних ситуацій – визначений на державному рівні порядок поділу надзвичайних ситуацій за причинами їх походження, обсягами заподіяних наслідків і залучення матеріально-технічних ресурсів;

Стаття 9 Кодексу цивільного захисту України класифікує надзвичайні ситуації за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.

Залежно від причини походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, надзвичайні ситуації класифікуються за характером походження на такі:

- техногенного характеру;

- природного характеру;

- соціального характеру;

- воєнного характеру.

Залежно від обсягів, заподіяних надзвичайною ситуацією наслідків, кількості постраждалих і загиблих, обсягів технічних та матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації її наслідків, визначаються такі рівні надзвичайних ситуацій:

- державний;

- регіональний;

- місцевий;

- об‘єктовий.

Порядок класифікації надзвичайних ситуацій за їх рівнями визначається Кабінетом Міністрів України.

 

2. Основні завдання цивільного захисту. Єдина система цивільного захисту.

Основні завдання та заходи у сфері цивільного захисту визначаються статтею 5 Кодексу цивільного захисту України:

– запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

– захист населення і територій від надзвичайних ситуацій;

– ліквідація надзвичайних ситуацій та їх наслідків;

– попередження та гасіння пожеж;

– збір, обробка, обмін та надання інформації з питань цивільного захисту;

– аналіз і прогнозування техногенної, природної небезпеки та можливих надзвичайних ситуацій, оцінка їх соціально-економічних наслідків;

– облік та ведення Державного реєстру потенційно небезпечних об‘єктів в Україні;

– створення та підтримання у постійній готовності системи оповіщення;

– оперативне оповіщення органів управління єдиною державною системою цивільного захисту, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій та населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;

– планування заходів цивільного захисту на мирний час та особливий період;

– створення сил цивільного захисту та забезпечення їх постійної готовності до запобігання надзвичайним ситуаціям і ліквідації їх наслідків;

– створення, збереження і раціональне використання матеріальних та фінансових резервів, необхідних для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків, а також для навчання сил цивільного захисту;

– організація та здійснення життєзабезпечення постраждалого населення;

– забезпечення техногенної безпеки;

– забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення у районах виникнення надзвичайних ситуацій;

– надання оперативної допомоги населенню у разі виникнення надзвичайних подій;

– надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим у разі надзвичайних ситуацій;

– здійснення заходів соціального захисту населення, постраждалого внаслідок надзвичайних ситуацій, проведення гуманітарних акцій;

– підготовка та підвищення кваліфікації рятувальників, пожежних та інших працівників, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій та гасінні пожеж, у тому числі навичкам надання першої медичної допомоги, створення для цього необхідних матеріально-фінансових ресурсів;

– підготовка та підвищення кваліфікації керівного складу органів управління та сил цивільного захисту, навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях та надзвичайних подіях;

– здійснення державного нагляду (контролю) у відповідній сфері державного управління у порядку, встановленому цим Кодексом та іншим законодавством;

– здійснення державної експертизи, сертифікації, стандартизації, ліцензування та дозвільної діяльності у сфері цивільного захисту у порядку, визначеному законодавством;

– здійснення постійного спостереження і лабораторного контролю за станом навколишнього природного середовища та на підприємствах, в установах і організаціях;

– здійснення попереджувальних заходів на об‘єктах економіки під час фінансово-економічної кризи;

– розроблення та виконання цільових та науково-технічних програм, спрямованих на попередження надзвичайних ситуацій;

– науково-технічне забезпечення заходів цивільного захисту, впровадження науково-технічної продукції для забезпечення заходів цивільного захисту;

– розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів у сфері цивільного захисту;

– участь у заходах міжнародного співробітництва у сфері цивільного захисту.

Завдання цивільного захисту в умовах воєнного стану та в особливий період визначені в статті 31 цього Кодексу.

 

3. Повноваження органів управління та суб’єктів господарювання.

Глава 4 Кодексу цивільного захисту України визначає такі органи управління єдиною державною системою цивільного захисту та її функціональними і територіальними підсистемами:

Кабінет Міністрів України;

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту;

центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, адміністрації (адміністративні органи) підприємств, установ і організацій;

органи повсякденного управління з питань цивільного захисту.

Керівництво функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту у мирний час та в особливий період покладається на Кабінет Міністрів України та здійснюється Прем‘єр-міністром України.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері цивільного захисту визначаються Кодексом та іншим законодавством.

Забезпечення реалізації заходів державної політики у сфері цивільного захисту, безпосереднє керівництво функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту у повсякденної діяльності та координація дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері цивільного захисту у мирний час та в особливий період здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань цивільного захисту створює територіальні органи управління.

Керівництво функціонуванням функціональних підсистем та їх ланок єдиної державної системи цивільного захисту у мирний час та в особливий період покладається відповідно на центральні органи виконавчої влади та адміністрації (адміністративні органи) регіональних об‘єднань, підприємств, установ та організацій, які створюють такі підсистеми і ланки та здійснюється їх керівниками.

Керівництво функціонуванням територіальних підсистем та їх ланок єдиної державної системи цивільного захисту у мирний час та в особливий період покладається на відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які створюють такі підсистеми і ланки та здійснюється їх керівниками.

Повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, адміністрацій (адміністративних органів) регіональних об‘єднань, підприємств, установ та організацій у сфері цивільного захисту визначаються цим Кодексом, іншим законодавством та Положенням про єдину державну систему цивільного захисту.

Безпосереднє керівництво виконанням завдань і заходів функціональних підсистем у мирний час та в особливий період здійснюють органи повсякденного управління з питань цивільного захисту – структурні підрозділи з питань цивільного захисту, які створюються центральними органами виконавчої влади у їх складі.

Завдання, функції та порядок діяльності органів повсякденного управління функціональних підсистем визначаються у положеннях про них, які затверджуються встановленим порядком.

Безпосереднє керівництво виконанням завдань і заходів, покладених на територіальні підсистеми та їх ланки у мирний час та в особливий період, здійснюють органи повсякденного управління з питань цивільного захисту, а саме: територіальні органи управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту та структурні підрозділи з питань цивільного захисту місцевих органів виконавчої влади і виконавчих органів міських рад, відповідно до розподілу завдань, функцій та повноважень, які визначаються положеннями про них.

Структурні підрозділи з питань цивільного захисту місцевих органів виконавчої влади і виконавчих органів міських рад створюються в Автономній Республіці Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями, районними державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Завдання, функції та порядок діяльності структурних підрозділів з питань цивільного захисту місцевих органів виконавчої влади і виконавчих органів міських рад визначаються положенням про них, які затверджуються встановленим порядком.

Керівники територіальних органів управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, у межах виконання покладених завдань і функцій, підзвітні та підконтрольні головам відповідних державних адміністрацій та можуть, за їх рішенням, входити до складу колегій (дорадчих органів) місцевих органів виконавчої влади.

Завдання, функції та порядок діяльності територіальних органів управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту визначаються положенням про нього, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Свої повноваження щодо організації виконання завдань територіальних підсистем та їх ланок, територіальні органи управління спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту реалізують на підставі рішень керівника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту та голів відповідних державних адміністрацій.

Безпосереднє керівництво виконанням завдань і заходів, які покладені на підприємства, установи та організації, здійснюють органи повсякденного управління з питань цивільного захисту – структурні підрозділи з питань надзвичайних ситуацій адміністрацій (адміністративних органів) підприємств або спеціально призначені штатні або позаштатні особи з питань цивільного захисту, які створюються або призначаються рішеннями їх керівників.

На підприємствах, в установах та організаціях, які віднесені до відповідних категорій з цивільного захисту, з чисельністю працюючих понад 3 тисяч осіб створюються у складі їх адміністрацій (адміністративних органів) підрозділи повсякденного управління з питань цивільного захисту.

На підприємствах, в установах та організаціях, які віднесені до другої категорії з цивільного захисту, та на тих, що не віднесені до неї, з чисельністю працюючих від 200 до 3 тисяч осіб призначаються спеціальні штатні особи з питань цивільного захисту.

На інших об‘єктах економіки, з чисельністю працюючих до 200 осіб, призначаються спеціальні особи з питань цивільного захисту, які працюють з оплатою праці у розмірі 50 відсотків від заробітної плати за основною посадою, на умовах сумісництва.

Завдання, функції та порядок діяльності цих органів управління або призначених осіб визначаються відповідними положеннями про них, або посадовими інструкціями, які затверджуються їх керівниками.

 

4. Сили цивільного захисту.

Сили цивільного захисту – аварійно-рятувальні та інші служби і формування, окремі підрозділи, підприємства, основна діяльність яких спрямована на виконання завдань з попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій, подій та їх наслідків, об‘єднання цих служб, формувань та окремих підрозділів (центри, зведені формування тощо), пожежно-рятувальні та пожежні підрозділи (частини) пожежної охорони, які призначені і використовуються для реагування на надзвичайні ситуації та виконання завдань особливого періоду.

 

5. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій.

З метою захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їх виникненню та зменшенню втрат і шкоди економіці держави, ефективної ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків у мирний час та в особливий період проводиться спеціальний комплекс заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

До основних заходів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій відносяться:

- оповіщення та інформування;

- спостереження та лабораторний контроль;

- укриття в захисних спорудах цивільного захисту;

- евакуаційні заходи;

- інженерний захист територій;

- медичний захист;

- психологічний захист;

- біологічний захист;

- радіаційний і хімічний захист.

Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій і постійне інформування населення про них забезпечуються шляхом:

– завчасного створення та підтримки у постійній готовності загальнодержавної і територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення населення;

– використання телекомунікаційних мереж загального користування, відомчих телекомунікаційних мереж, а також телекомунікаційних мереж підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності та підпорядкування (у тому числі радіо, проводового, мобільного та супутникового зв‘язку), мереж загальнодержавного та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання інформації;

– організаційно-технічного з'єднання територіальних систем централізованого оповіщення і систем оповіщення на потенційно небезпечних об'єктах та об‘єктах підвищеної небезпеки;

– організаційно-технічної інтеграції територіальних систем централізованого оповіщення і систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення населення у разі їх виникнення;

– створення та підтримання у робочому стані автоматизованих систем контролю за станом техногенної безпеки об‘єктів підвищеної небезпеки і оповіщення населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій;

– встановлення та підтримання в постійній готовності у містах, інших населених пунктах, а також місцях масового перебування людей, сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло.

Відповідальність за встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організацій, незалежно від форми власності та підпорядкування. Місця встановлення сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло визначаються місцевими органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.

Оператори та провайдери телекомунікації, телерадіомовні організації, незалежно від форм власності та підпорядкування, зобов‘язані забезпечити організаційно-технічну можливість підключення систем централізованого оповіщення для автоматизованої передачі сигналів оповіщення та повідомлень з питань цивільного захисту.

Організація оповіщення і зв‘язку в єдиній державній системі цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Інформацію у сфері цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також способи та методи реагування на них.

Інформація у сфері цивільного захисту, діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад у цій сфері є гласними і відкритими, якщо інше не передбачено законодавством.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад зобов'язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію про стан цивільного захисту, про виникнення надзвичайних ситуацій, методи та способи захисту від них, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки.

Керівники потенційно небезпечних об‘єктів (підприємств) зобов‘язані розміщувати у найбільш придатній формі інформацію про свої підприємства (об‘єкти). Така інформація повинна містити: дані про суб‘єкта, що надає інформацію; дані про сферу діяльності установи; небезпечні речовини, що є на підприємстві та їх небезпечні властивості; природа можливого ризику при аваріях, включаючи вплив на людей та навколишнє природне середовище; спосіб інформування населення у випадку аварії та поведінка, якої слід дотримуватися; свідчення про надання органам влади звіту про виконання вимог щодо безпеки, укладення відповідних угод з рятувальними службами; дані про те, чи детальніша інформація з цих питань може бути отримана з огляду на положення законодавства про конфіденційність.

Керівники радіаційно-небезпечних підприємств розробляють переліки інформацій, що надаються населенню, яке проживає у зоні спостереження навколо таких радіаційно-небезпечних підприємств, у разі загрози та виникнення радіаційних аварій. Переліки таких інформацій затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Медичний захист. Заходи запобігання або зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання медичної допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя у зонах надзвичайних ситуацій повинні передбачати:

– планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від відомчої належності, форм власності та господарювання;

– розгортання в умовах надзвичайної ситуації необхідної кількості додаткових лікувальних закладів та формувань Державної служби медицини катастроф;

– завчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарних протиепідемічних заходів;

– контроль за безпекою та якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;

– завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

– накопичення медичних засобів захисту, медичного та спеціального майна і техніки;

– контроль за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією, за місцями захоронення біологічних матеріалів, заражених активними формами бактерій;

– підготовку та перепідготовку медичного персоналу з надання невідкладної медичної допомоги;

– навчання населення способам надання першої медичної допомоги та правилам дотримання особистої та громадської гігієни.

Постраждале населення, а також особи, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних робіт, за висновками Державної служби медицини катастроф та/або медико-соціальних експертних комісій, гарантовано забезпечуються відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

Неповнолітні особи, які постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій, дорожньо-транспортних пригод, а також у яких внаслідок надзвичайної ситуації, дорожньо-транспортної пригоди, загинув один із батьків або обоє батьків, гарантовано забезпечуються відповідним лікуванням та психологічним відновленням у санаторно-курортних закладах, при яких створено центри медико-психологічної реабілітації.

Центри медико-психологічної реабілітації створюються при санаторно-курортних закладах незалежно від їх організаційно-правової форми діяльності. Порядок визначення санаторно-курортних закладів, при яких створюються центри медико-психологічної реабілітації встановлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік визначених санаторно-курортних закладів затверджується спільним рішенням центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров‘я та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

 

6. Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях.

Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях здійснюється за місцем роботи - працюючого населення; навчання - дітей дошкільного віку, учнів та студентів; проживання - непрацюючого населення.

Організація навчання діям у надзвичайних ситуаціях покладається:

1) працюючого та непрацюючого населення - на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, які розробляють і затверджують відповідні організаційно-методичні вказівки та програми з підготовки населення до таких дій;

2) дітей дошкільного віку, учнів та студентів - на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, що розробляє та затверджує навчальні програми з вивчення заходів безпеки, способів захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних надзвичайними ситуаціями, з надання первинної медичної допомоги за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Стандартами професійно-технічної та вищої освіти передбачається вивчення питань з цивільного захисту. Порядок здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях встановлюється Кабінетом Міністрів України.

5. Громадські організації та позашкільні навчальні заклади здійснюють навчання діям у надзвичайних ситуаціях відповідно до своїх статутів.

Навчання працюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях є обов'язковим і здійснюється у робочий час за рахунок коштів роботодавця за програмами з підготовки населення діям у надзвичайних ситуаціях, а також під час проведення спеціальних об'єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту.

Порядок організації та проведення спеціальних об'єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту визначається центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Для отримання працівниками відомостей щодо конкретних дій у надзвичайних ситуаціях з урахуванням особливостей виробничої діяльності суб'єкта господарювання на кожному суб'єкті господарювання обладнується інформаційно-довідковий куток з питань цивільного захисту.

Особи під час прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях.

Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Перелік цих посад і порядок організації навчання визначаються центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з питань цивільного захисту, зокрема з пожежної безпеки, забороняється.

Програми навчання з питань пожежної безпеки погоджуються з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Навчання учнів, студентів та виховання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та вивчення правил пожежної безпеки є обов'язковим і здійснюється під час навчально-виховного процесу за рахунок коштів, передбачених для фінансування навчальних закладів.

Навчання та виховання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та запобігання пожежам від дитячих пустощів із вогнем проводиться шляхом формування у них поведінки, відповідної віку дитини, щодо власного захисту та рятування.

Культура безпеки життєдіяльності населення - сукупність цінностей, стандартів, моральних норм і норм прийнятної поведінки, спрямованих на підтримання самодисципліни, як мети підвищення рівня безпеки.

Популяризація культури безпеки життєдіяльності у дітей та молоді організовується і здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, разом з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, громадськими організаціями шляхом:

проведення шкільних, районних (міських), обласних та всеукраїнських змагань з безпеки життєдіяльності;

проведення навчально-тренувальних зборів та польових таборів;

участі команд-переможниць у заходах міжнародного рівня з цих питань.

Непрацююче населення самостійно вивчає пам'ятки та інший інформаційно-довідковий матеріал з питань цивільного захисту, правила пожежної безпеки у побуті та громадських місцях та має право отримувати в органів державної влади, органів місцевого самоврядування, через засоби масової інформації іншу наочну продукцію, відомості про надзвичайні ситуації, у зоні яких або у зоні можливого ураження від яких може опинитися місце проживання, а також про способи захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних такими ситуаціями.

 

7. Запобігання надзвичайним ситуаціям.

Статтею 63 Кодексу Цивільного захисту України визначені основні заходи щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій. З метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, відверненню або пом‘якшенню їх наслідків, центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації організовують та здійснюють:

– проведення оцінок ризиків виникнення надзвичайних ситуацій;

– прогнозування виникнення надзвичайних ситуацій;

– своєчасне оповіщення та достовірне інформування населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, розвиток подій, методи та способи захисту, вжиття заходів щодо забезпечення безпеки;

– спостереження та лабораторний контроль;

– комплекс заходів інженерного, медичного, психологічного, біологічного, радіаційного та хімічного захисту населення і територій;

– забезпечення готовності захисних споруд цивільного захисту до укриття населення у надзвичайних ситуаціях;

– функціональні заходи державного регулювання та контролю з питань цивільного захисту;

– створення і підтримання в робочому стані автоматизованих систем контролю за станом техногенної безпеки об‘єктів підвищеної небезпеки;

– створення страхового фонду документації для забезпечення проведення аварійно-рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт;

– своєчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайних ситуацій на підставі даних моніторингу, експертизи, досліджень та прогнозів;

– створення резервів фінансових і матеріальних ресурсів;

– розроблення і реалізацію цільових та науко-технічних програм з проблем запобігання надзвичайним ситуаціям;

– створення, підготовку та належне утримання в готовності до дій у надзвичайних ситуаціях необхідних органів управління та оптимально достатньої кількості та спеціалізації сил і засобів цивільного захисту;

– підготовку населення діям в умовах надзвичайних ситуацій.

Реалізація заходів у сфері запобігання виникненню надзвичайних ситуацій є одним із головних пріоритетних напрямів роботи Кабінету Міністрів України, центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності.

 

8. Забезпечення техногенної та пожежної безпеки.

Техногенна безпека - відсутність ризику виникнення аварій на потенційно небезпечних об'єктах, а також у суб'єктів господарювання, що можуть створити реальну загрозу їх виникнення. Техногенна безпека характеризує стан захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Забезпечення техногенної безпеки є особливою (специфічною) функцією захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Джерелами небезпеки виникнення надзвичайних ситуацій техногенного характеру є:

- об'єкти підвищеної небезпеки;

- будівлі та споруди з порушенням умов експлуатації;

- суб'єкти господарювання з критичним станом виробничих фондів та порушенням умов їх експлуатації;

- ядерні установки з порушенням умов експлуатації;

- наслідки терористичної діяльності;

- гідротехнічні споруди;

- неконтрольоване ввезення в Україну, зберігання і використання техногенно небезпечних технологій, речовин, матеріалів;

- надмірне та неврегульоване накопичення побутових і промислових відходів, непридатних для використання засобів захисту рослин;

- негативні наслідки військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

- суб'єкти господарювання, на об'єктах яких здійснюється виробництво, зберігання та утилізації, вибухонебезпечних предметів;

- об'єкти із життєзабезпечення населення з порушенням умов експлуатації;

- інші об'єкти, що можуть створити загрозу виникнення аварії.

Забезпечення техногенної безпеки, регулювання відносин у цій сфері органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу, інших законів та нормативно-правових актів.

Діяльність із забезпечення техногенної безпеки є складовою частиною виробничої, експлуатаційної та іншої діяльності відповідних посадових осіб та працівників суб'єктів господарювання. Ця вимога відображається в їх статутах або положеннях.

Забезпечення техногенної безпеки в суб'єкта господарювання покладається на керівників цих суб'єктів господарювання.

Забезпечення техногенної безпеки під час проектування, будівництва суб'єктів господарювання, будівель, споруд покладається на орган архітектури, замовників, забудовників, проектні і будівельні суб'єкти господарювання.

Забезпечення техногенної безпеки в жилих приміщеннях державного, громадського жилого фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на житлово-експлуатаційні організації, квартиронаймачів та їх власників, а в жилих будинках приватного житлового фонду - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Об'єкти підвищеної небезпеки з метою своєчасного виявлення на них загрози виникнення надзвичайних ситуацій обладнуються автоматизованими системами раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення.

Міста, на території яких розміщені суб'єкти господарювання, що мають важливе економічне і стратегічне значення для економіки і безпеки держави та становлять небезпеку для населення і територій у зв'язку з можливістю радіоактивного, хімічного забруднення чи катастрофічного затоплення, відносяться до відповідних груп цивільного захисту, зокрема особливої, першої, другої і третьої.

Суб'єкти господарювання, які мають важливе значення для національної економіки і оборони держави, відносяться до відповідних категорій цивільного захисту, зокрема особливої важливості, першої та другої.

Заходи щодо забезпечення пожежної безпеки

Пожежна безпека - відсутність ризику виникнення та розвитку пожеж. Пожежна безпека також характеризує стан захисту населення і територій від пожеж. Забезпечення пожежної безпеки є особливою (специфічною) функцією захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, яку реалізують суб'єкти забезпечення цивільного захисту.

Діяльність із забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб та працівників суб'єктів господарювання. Зазначена вимога відображається в трудових договорах (контрактах) та статутах суб'єктів господарювання.

Забезпечення пожежної безпеки у суб'єктів господарювання покладається на керівників таких суб'єктів господарювання.

Обов'язок із забезпечення пожежної безпеки під час проектування та забудови населених пунктів, будівництва суб'єктів господарювання, будівель і споруд покладається на органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні організації.

Обов'язок із забезпечення пожежної безпеки в жилих приміщеннях державного, комунального, громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів покладається на квартиронаймачів і їх власників, а в жилих приміщеннях приватного житлового фонду та інших спорудах, приватних житлових будинках садибного типу, дачних та садових будинках з господарськими спорудами і будівлями - на їх власників або наймачів, якщо це обумовлено договором найму.

Нормативні документи (проекти стандартів, норм та правил, технічних умов на виготовлення продукції та виконання робіт), які встановлюють вимоги до пожежонебезпечних технологічних процесів та продукції, повинні включати вимоги пожежної безпеки і погоджуватися з центральним органом виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки.

Вимоги пожежної безпеки, що містяться у відомчих нормативних актах, не повинні суперечити національним стандартам, нормам і правилам.

Виробничі, жилі, інші будівлі та споруди, обладнання, транспортні засоби, що вводяться в дію чи експлуатацію після завершення будівництва, реконструкції або технічного переоснащення, а також технологічні процеси та продукція повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з пожежної безпеки.

Початок роботи новоутворених підприємств, початок використання суб'єктом господарювання об'єктів нерухомості (будівля, споруда, приміщення або їх частини) здійснюється суб'єктом господарювання на підставі поданої декларації відповідності матеріально-технічної бази суб'єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки (далі - декларація), а для суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику - за наявності позитивного висновку за результатами оцінки (експертизи) протипожежного стану підприємства, об'єкта чи приміщення (далі - оцінки протипожежного стану).

Висновок оформляється за результатами оцінки протипожежного стану, що проводиться центральним органом виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сферах техногенної та пожежної безпеки.

Перелік суб'єктів господарювання з високим ступенем ризику визначається Держтехногенбезпеки за погодженням з Мінекономрозвитку. Критерій віднесення суб'єкта господарювання до високого ступеня ризику визначається Кабінетом Міністрів України.

Оцінка протипожежного стану здійснюється на платній основі відповідно до переліку платних адміністративних послуг, які надаються органом державного нагляду у сферах техногенної та пожежної безпеки, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Оцінка протипожежного стану та надання висновку здійснюється органами державного нагляду у сферах техногенної та пожежної безпеки у строк не більш як 60 днів з дня звернення заявника.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.234.247.75 (0.027 с.)