РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ



у справі за конституційним зверненням громадян Проценко Раїси Миколаївни, Ярошенко Поліпи Петрівни та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води)

м. Київ, 25 грудня 1997 року N9-3nvd971225 \'п9-зп

Справи N 18/1203-97, N 18/1205-97, N 18/1206-97, N 18/1207-97, N 18/1208-97, N 18/1209-97, N 18/1210-97, N 18/1211-97, N 18/1212-97, N 18/1213-97, N 18/1214-97, N 18/1215-97, N 18/1216-97, N 18/1217-97, N18/1218-97, N18/1219-97, N18/1220-97, N 18/1221-97, N 18/1222-97, N 18/1223-97, N 18/1314-97

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Тимченка Івана Артемовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Скоморохи Віктора Сгоровича.

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

ІІІаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

керуючись статтею 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), пунктом 4 стаїті 13, статтями 51 та 63 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), розглянув на пленарному засіданні справу щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України.

Приводом для розгляду справи стали звернення громадян Адаманова Еміра Салі, Бондаренко Віри Миколаївни, Великанта Валентина Ки-


риловича, Дорошенко Світлани Олександрівни, Зінченка Володимира Івановича, Іркибаєва Кувандика Зінгазіііовича, Кобзаря Миколи Федо­ровича, Кудіна Михайла Семеновича, Кульшенка Омеляна Івановича, Лягушіної Лариси Мефодіївни, Мельника Федора Миколайовича, На-умчпка Олександра Дмитровича, Папіної Любові Михайлівни, Пащенка Михайла Володимировича, Пащенко Любові Андріївни, Проценко Раїси Миколаївни, Сапсай Зої Іванівни, Скрипника Федора Івановича, Смалька Володимира Миколайовича, Стеця Володимира Леонідовича, Ярошенко Поліпи Петрівни щодо офіційного тлумачення статей 8, 55, 56, 64, 65, 68, 86, 124 Конституції України та статті 24 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-ХІІ ( 1023-12 ) з наступними змінами і доповненнями.

Підставою для розгляду справи стала відмова судів загальної юрисдик­ції в прийнятті позовних заяв зазначених громадян до Кабінету Міністрів України про виконання зобов'язань за облігаціями Державної цільової безпроцентної позики 1990 року та відшкодування моральної шкоди.

Суб'єкти права на конституційне звернення, посилаючись на порушен­ня їх конституційного права на судовий захист, заявили клопотання щодо офіційного тлумачення статей 8, 55, 56, 64, 65, 68, 86, 124 Конституції Ук­раїни, а також статті 24 Закону України "Про захист прав споживачів".

Ухвалами Колегії суддів Конституційного Суду України з конститу­ційних звернень за вказаними конституційними зверненнями у відкритті конституційного провадження щодо офіційного тлумачення статей 8, 56, 65, 68, 86 Конституції України та статті 24 Закону України "Про захист прав споживачів" відмовлено, водночас відкриті конституційні провад­ження у справі щодо офіційного тлумачення статей 55,64,124 Конституції України, які відповідно до статті 58 Закону України "Про Конституційний Суд України" об'єднані в одне конституційне провадження.

Заслухавши суддю-доповідача Савенка Миколу Дмитровича та дослі­дивши матеріали справи, Конституційний Суд України

установив: 1. Суб'єкти права на конституційне звернення в січні 1997 року звер­нулися до Жовтоводівського міського суду (Дніпропетровська область) з позовними заявами до Кабінету Міністрів України про виконання зобов'язання за облігаціями Державної цільової безпроцентної позики 1990 року та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалами судді Жовтоводівського міського суду було відмовлено у прийнятті позовних заяв як таких, що не підлягають розгляду в судах від­повідно до пункту 1 статті 136 Цивільного процесуального кодексу України. Дніпропетровський обласний суд зазначені ухвали залишив без змін. 498


Відмовляючи у прийнятті позовних заяв, суди посилалися на роз'яснення судової колегії в цивільних справах Верховного Суду Украї­ни (1996 рік) про те, що визначення порядку, умов викупу та компенсації втрат від знецінення цінних паперів, облігації! Державної цільової безп­роцентної позики 1990 року є компетенцією Кабінету Міністрів України і спори з цих питань судам не підвідомчі.

Разом з тим, Пленум Верховного Суду України в постанові "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 лис­топада 1996 року N 9 ( v0009700-96 ) дав роз'яснення про підвідомчість судам усіх спорів про захист прав і свобод громадян.

Наведене свідчить про наявність неоднозначного застосування части­ни першої статті 55, статті 64 та частини другої статті 124 Конституції України, що відповідно до етапі 94 Закону України "Про Конституційний Суд України" є підставою для їх офіційного тлумачення.

2. Частина перша статті 55 Конституції України містить загальну
норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права
чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються пере­
шкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у ви­
падку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист.

Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відпові­дають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Таким чином, положення частини першої статті 55 КонституціїУкраїїш закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як конституційних, так й інших нрав та свобод людини і громадянина.

Частина перша статті 55 Конституції України відповідає зобов'язанням України, які виникли, зокрема, у зв'язку з ратифікацією Україною Міжна­родного пакту про громадянські та політичні права ( 582-12), Конвенції про захист прав і основних свобод людини (Рим, 1950 рік) ( 995004 ), що згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.

3. Суб'єкти права на конституційні звернення, що розглядаються Кон­
ституційним Судом України, є учасниками правовідносин, які виникли
внаслідок придбання ними облігацій Державної цільової безпроцентної
позики 1990 року колишнього Союзу РСР.

Відмовляючи у прийнятті позовних заяв, суди посилались на відсут­ність зобов'язань України щодо внутрішнього боргу колишнього Союзу РСР, у тому числі за облігаціями Державної цільової безпроцентної позики 1990 року.


Однак Законом України "Про держанні гарантії відновлення заощад­жень громадян України" від 21 листопада 1996 року N 537 ( 537/96-ВР ) і і змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 17 січня 1997 року N 8 ( 8/97-ВР ), встановлено зобов'язання держави щодо забезпечення, збереження та відновлення реальної вартості грошових заощаджень та їх компенсації громадянам України, які внаслідок знецінення втратили грошові заощадження, вкладені в період до 2 січня 1992 року в установи Ощадною банку СРСР, що діяли на території України, а також у державні цінні папери, зокрема в облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 року.

Таким чином, компетенція судів загальної юрисдикції поширюється на правовідносини, що виникли внаслідок придбання громадянами України облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року в установах Ощадного банку СРСР, які діяли на території України.

На основі викладеною та керуючись статтями 147, 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 63 Закону України "Про Конститу­ційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України

вирі ш и в: 1. Частину першу стаггі 55 Конституції України треба розуміти гак, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець. особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

2. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформ­
лених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на
судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може
бути обмежене.

3. Частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти
так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про
право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що
виникають у державі. До правовідносин, на які поширюється юрисдикція
судів у контексті конституційних звернень, належать також правовідно­
сини, що виникли з факту придбання громадянами України облігацій Де­
ржавної цільової безпроцентної позики 1990 року, щодо яких відповідно
до Закону України "Про державні гарантії заощаджень громадян України"
від 21 листопада 1996 року N 537/96-ВР із наступними змінами і допов­
неннями Україна взяла на себе зобов'язання про компенсацію реальної
вартості знецінених державних пінних паперів.

4. Ухвали судів про відмову у прийнятті позовних заяв громадян Ада-манова Еміра Салі, Бондаренко Віри Миколаївни, Великанта Валентина 500


Кириловича, Дорошенко Світлани Олександрівни, Зінченка Володимира Івановича, Іркибаєва Кувандика Зінгазійовича, Кобзаря Миколи Федоро­вича, Кудіна Михайла Семеновича, Кульшенка Омеляна Івановича, Ля-гушіпої Лариси Мефодіївни, Мельника Федора Миколайовича, Наумчика Олександра Дмитровича, Паніної Любові Михайлівни, Иащснка Михайла Володимировича, І Іашенко Любові Андріївни, І Іроценко Раїси Миколаїв­ни, Сапсай Зої Іванівни, Скрипника Федора Івановича, Смалька Володи­мира Миколайовича, Стеця Володимира Леонідовича, Ярошенко Поліпи Петрівни до Кабінету Міністрів України про виконання зобов'язань, які виникли у зв'язку з придбанням облії ацій Державної цільової безпроцен­тної позики 1990 року, та відшкодування моральної шкоди підлягають перегляду в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом ( 1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06 ) України.

5. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконан-

І

пя на території України, остаточним і не може бути оскарженим. Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.


РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ

у справі за конституційним поданням Президента України щодо

відповідності Конституції України (конституційності) Постанови

Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову

палату", офіційного тлумачення положень частини другої статті 150

Конституції України, а також частини другої статті 70 Закону України

"Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень

Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень

Конституційного Суду України)

м. Київ, 14 грудня 2000 року

Справа N 1-31/2000

N 15-pn/2000vd20001214 vn 15-рп/2000

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Сгоровича - головуючий, Возиюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корніенка Миколи Івановича,

Костицькою Михайла Васильовича,

Малипникової Людмили Федорівни,

Мартинепка Петра Федоровича - суддя-доповідач,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни, Яценка Станіслава Сергійовича.

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним по­данням Президента України щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року N 18/98-ВР ( 18/98-ВР ) та тексту Закону України "Про Рахункову палату" ( 315/96-ВР ), опублікованого в газеті "Голос України" 23 січня 1998 року, а також щодо офіційного тлумачення положень частини другої (у конституційному поданні - третьої) статті 150 Конституції України 502


та частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" (422/96-ВР) стосовно порядку виконання рішень Конституцій­ного Суду України у разі, якщо в цих рішеннях не визначено порядку їх виконання.

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40, 41 Закону Ук­раїни "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Президента України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статей 39, 71, 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спірних питань щодо відповідності Конституції України Постанови Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року та тексту Закону України "Про Рахункову палату", опуб­лікованого в газеті "Голос України" 23 січня 1998 року, а також практична необхідність в офіційному тлумаченні положень частини другої статті 150 Конституції України та частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України у разі, якщо в цих рішеннях не визначено порядку їх виконання.

Заслухавши суддю-доповідача Мартинепка П.Ф. та дослідивши ма­теріали справи, Конституційний Суд України

установив:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Президент України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (с неконституційними), Постанову Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року та текст Закону України "Про Рахункову палату", опублікованого в газеті "Голос України" 23 січня 1998 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 грудня 1997 року N 7-зп (v007p710-97) Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), у частині його окремих поло­жень, які втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення, а обов'язки щодо забезпечення виконання Рішення Конституційного Суду України покладено па Верховну Раду України і Президента України.

У конституційному поданні констатується, що 14 січня 1998 року Вер­ховна Рада України прийняла Постанову "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" N 18/98-ВР. Відповідно до пункту 1 цієї Пос­танови Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" (Відомості Верховної Ради України, 1996, N 43, ст. 212), який набрав


чинності 22 жовтня 1996 року, продовжує діяти з 23 грудня 1997 року як Закон України "Про Рахункову палату". Згідно з пунктом 2 цієї Постанови Голові Верховної Ради України було доручено забезпечити опублікування в 10-денниії строк в офіційних виданнях Верховної Ради України тексту Закону України "Про Рахункову палату", попередньо вилучивши з нього положення, що втратили чинність з 23 грудня 1997 року, та уточнивши Гюго редакцію.

Президент України вважає, що зміною назви Закону України та його окремих положень на підставі Постанови Верховної Ради України пору­шено конституційну процедуру прийняття законів (стаття 94 Конституції України) та Регламент Верховної Ради України (129а/94-ВР, 1296/94-ВР), де. зокрема, визначено, що внесення будь-яких змін до законів здійс­нюється шляхом прийняття у встановленому порядку відповідних законів (стаття 6.8.1). Не було дотримано і тих положень Конституції України, які встановлюють повноваження Президента України щодо підписання та офіційною оприлюднення законів України (частина друга статті 94, пункт 29 частини першої етапі 106), що унеможливило виконання Пре­зидентом України Рішення Конституційного Суду України. Крім тога, зазначає Президент України, доручення Верховної Ради України Голові Верховної Ради України відповідно до пункту 2 цієї Постанови виходить за межі визначених для нього Конституцією України повноважень, оскільки на Голову Верховної Ради України покладено виконання дій, які згідно з Конституцією України віднесено до виключної компетенції парламенту і мають відбуватися за встановленою Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України процедурою внесення змін до законів України.

Тому, на думку суб'єкта права па конституційне подання, Верховна Рада України і її Голова діяли з перевищенням повноважень та у спосіб, не передбачений Конституцією та законами України, чим порушили вимоги частини другої статті 19 Конституції України.

Як стверджується у поясненні Голови Верховної Ради України, ні Конституція України, ні Закон України "Про Конституційний Суд Украї­ни" іге визначають, як має виконуватися рішення Конституційного Суду України у тих випадках, коли в самому рішенні не визначено порядку його виконання, а прямої вимоги прийняття будь-якого правового акта на виконання рішеггь Конституційного Суду України Основний Закон не передбачає.

Конституційну процедуру розгляду проекту постанови Верховної Ради України про чинність Закону України "Про Рахункову палату'*, ухвалення та набрання нею чинності було дотримано. Комітет Верховної Ради України з питань бюджету, діючи в межах конституційних повно-504


важень, попередньо розглянув і запропонував прийняти єдиний проект постанови, спрямований на врегулювання питань, зазначених у Рішенні Конституційного Суду України. Цей проект внесено на розгляд парламен­ту належним суб'єктом законодавчої ініціативи.

2. Конституційний Суд України, вирішуючи цей спір, виходить з того, що відповідно до Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (частина друга статті 150). Отже, виконання Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (констигуційності) Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 23 грудня 1997 року N 7-зп є обов'язковим.

Втрата чинності окремих положень Закону в цьому разі безпосеред­ньо пов'язана з ухваленням Рішення Конституційного Суду України, а не з прийняттям правового акта на його підтвердження чи виконання. Таким чином, з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України - 23 грудня 1997 року - положення Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року, що визнані некон­ституційними, втрачають чинність, а сам Закон є чинним, за винятком положень, визнаних неконституційними. Визнання неконституційними значної кількості положень Закону України "Про Рахункову палату Вер­ховної Ради України" від 11 липня 1996 року призвело до порушення його логіки і структури, зумовило появу прогалин у ньому, що стало підставою для порушення питання про необхідність вжиття додаткових заходів щодо забезпечення виконання прийнятого Рішення.

У пункті 6 резолютивної частини зазначеного Рішення обов'язки щодо забезпечення його виконання покладено на Верховну Раду України і Президента України. Орган державної влади, на який відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" покладено обов'язок щодо виконання рішення, висновку Конституційного Суду України (час­тина друга статті 70), повинен здійснювати цей обов'язок на підставі, в межах повноважень та у спосіб, иго передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Відповідно до пункту 3 частини першої статті 85 Конституції України до повноважень Верховної Ради України належить прийняття законів, у тому числі тих, якими вносяться зміни до чинних законів. Прийняття законів здійснюється згідно з процедурою, визначеною Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

Як випливає з викладеного, обов'язок Верховної Ради України щодо виконання Рішення Конституційного Суду України у справі про Рахункову палату від 23 грудня 1997 року полягає в тому, щоб згідно з констигуцій-


но встановленою законодавчою процедурою для забезпечення належної реалізації Закону внести відповідні зміни до НЬОГО у зв'язку з визнанням неконституційними його окремих положень.

3. З матеріалів справи вбачається, то Верховна Рада України, прий­нявши І [останову Верховної Ради України "'Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року з метою виконання Рішен­ня Конституційного Суду України у справі про Рахункову палату від 23 грудня 1997 року, недотримала вимог Конституції України.

Виходячи з Конституції України Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 линия 1996 року, як і будь-який інший закон України, - цс нормативно-правовий акт вищої юридичної сили. Верховна Рада України г єдиним органом законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України). Це означає, що право приймати закони, вносити до них зміни у разі, коли воно не здійснюється безпосередньо народом (етапі 5, 38, 69, 72 Конституції України), належнії, виключно Верховній Раді України (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України) і не може передаватись іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Конституції України). З наведеного випливає, шо Верховна Рада України може зміниш закон виключно законом, а не шляхом прийняття нідзаконного правового акта. Як свідчать матеріали справи. Постановою Верховної Ради України "Про чинність Закону України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року підтверджено, ЩО пей Закон продовжує діяти з 23 грудня 1997 року як Закон України "Про Рахункову палату", за винятком окремих положень, шо втратили чинність відповідно до Рішення Конституційного Суду України (пункт 1). Цісю ж Постановою Верховна Рада України доручила Голові Верховної Ради України забезпечити опублікування в 10-денний строк в офіційних виданнях Верховної Ради України тексту Закону України "Про Рахункову палату" з урахуванням вилучення з нього положень, які втратили чинність з 23 грудня 1997 року, та "'його редакцій­ного уточнення" (пункт 2).

Внесення змін до тексту Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 1 І линия 1996 року на підставі Постано­ви Верховної Ради України та відповідних дій Голови Верховної Ради України щодо редакційних уточнень і опублікування Закону вступило в суперечність з базовими положеннями Конституції України про статус закону України як акта вищої юридичної сили в системі нормативно-пра­вових актів держави, а також з тими її положеннями, які вимагають, щоб прийняття законів, зокрема шляхом внесення до них змін, здійснювалося в порядку, визначеному Конституцією України (статті 8, 19, 94 та ін.). 506


Крім того, в тексті Закону України "Про Рахункову палату", опублікова­ного в газеті "Голос України" 23 січня 1998 року (в пунктах 1, 9 статті 6, пункті 6 статті 7, у частині другій етапі 16, частині першій стаїді 26), застосовано нові слова, словосполучення та фрази, яких не було в Законі України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року. Фактично в газеті "Голос України" 23 січня 1998 року надруковано нову редакцію окремих положень цього Закону.

До того ж аналіз тексту зазначеного Закону свідчить, що в ньому не в повному обсязі враховано Рішення Конституційною Суду України у справі про Рахункову палату від 23 грудня 1997 року- Так, у тексті Закону віді ворюються положення абзацу п'ятого статті 2 Закону України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 року, виз­нані неконституційними (підпункт 3.8 резолютивної частини Рішення), а в частині другій статті 16 Закону лише частково враховується положення пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України щодо застосування повноважень Рахункової палати тощо.

Виходячи з наведеного Конституційний Суд України дійшов висновку, що Постанова Верховної Ради України "Про чинність Закону України "1 Іро Рахункову палату" від 14 січня 1998 року є такою, що не відповідає Конституції України.

4. Суб'єкт права па конституційне подання звертається до Конститу­ційного Суду України з клопотанням про офіційне тлумачення положення частини другої статті 150 Конституції України та частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України" стосовно порядку ви­конання тих рішень Конституційного Суду України, в яких не визначено порядку їх виконання.

Системне тлумачення зазначених вище нормативних положень у контексті Конституції України свідчить, що рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов'язковими до виконання на всій території України. Органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об'єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними.

Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для на­брання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150), яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (частина друга статті 8).


Закони, інші npaisoiii акти, їх окремі положення, визнані рішенням Конституційного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення від­повідною рішення (частина друга статті 152 Конституції України). Г Ірії цьому згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за кон­ституційним поданням І [резидента України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 158 та статті 159 Конституції України від 9 червня 1998 року N 8-рл/98 рішення і висновки Конституційного Суду України є однаково обов'язковими до виконання.

Відповідно до змісту частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України'- у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку додаткові заходи, пов'язані з порядком їх виконання, звернувши увагу на терміновість чи обов'язки щодо його забезпечення. При цьому незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України, зокрема, порядок ііого виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Кон-ституцією та законами України.

Проте додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх ок­ремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На піде ґаві викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152 Консти­туції України, статтями 51, 61, 63, 70 Закону України "Про Конституцій­ний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд України

вирішив:

1. Визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконс­
титуційною). Постанову Верховної Ради України "Про чинність Закону
України "Про Рахункову палату" від 14 січня 1998 року N 18/98-ВР
(18/98-ВР).

Зазначена Постанова Верховної Ради України втрачає чинність з дня ухвалення цього Рішення.

2. Положення частини другої статті 150 Конституції України (254к/96-
ВР) щодо виконання рішень Конституційного Суду України необхідно
розуміти так, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, виз­
нані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню
508


як такі, що відповідно до частини другої статті 152 Конституції України втратили 'Цінність з дня ухвалення Конституційним Судом України рі­шення про »х неконституційність.

3. Положення частини другої статті 70 Закону України "Про Консти­
туційний Суд України" ( 422/96-ВР ) щодо порядку виконання рішень,
висновків Конституційного Суду України треба розуміти як право Конс­
титуційного Суду Украї пп у разі необхідності визначити у своєму рішен­
ні, висновку порядок і строки його виконання та покласти обов'язок на
відповідні державні органи забезпечити цс виконання. При цьому неза­
лежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду
України пор)Ядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані
діяти лише ііа підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.

4. Рішенця Конституційного Суду України є обов'язковим до виконан­
ня на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у "Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних виданнях України.


ПОСТАНОВА

від 22 лютого 1991року N 1 Прозавданий судів України по підвищенню рівня правосуддя(назву змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N12)

Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Вер­ховного Суду України від 4 червня 1993 року N 3, від 3 грудня 1997 року N 12

Зростання злочинності та інших порушень закону, загрозливе погір­шення криміногенної ситуації, збільшення кількості тяжких злочинів, поєднаних з насильством, жорстокістю, зухвальством, незадовільна боротьба з організованими формами злочинності іі корупцією, порушен­нями громадського порядку та іншими правопорушеннями загострюють соціальну напруженість в Україні, завдають моральної і матеріальної школи суспільству, дезорганізують роботу підприємств, установ, органі­зацій, призводять до зневіри людей у дієвості закону та гарантованості захисту прав і свобод державою.

(абзац 1 преамбулі змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12) Все це вимагає докорінного поліпшення роботи судів, які своєю діяльніс­тю по розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення покликані сприяти зміцненню законності іі правопорядку в Україні, надійно захищатиправа іа свободи людини і громадянина. (абзац 2 преамбулі змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12) Сулії в основному забезпечують правильне застосування законів. справедливий розгляд судових справ і скарг громадян. Разом з тим у їх діяльності є чимало недоліків і упущень, що негативно позначаються на ефективності правосуддя. Не завждиповно і всебічно встановлюються обставини злочину, допускаються помилки при дослідженні та оцінці до­казів, застосуванні норм кримінального та кримінально-процесуального законодавства, призначенні покарання. Мають місце факти необгрунто­ваного засудження громадян.

Допускаються ше помилки при розгляді трудових, сімейно-шлюбних, житлових, майнових та інших цивільно-правових спорів та справ про ад­міністративні правопорушення. В деяких судах не зжиті факти формаліз­му ітяганини при розгляді справ, низького рівня організації і проведення судових засідань, не завжди виконується передбачений законом обов'язок вживати заходи до запобігання правопорушень.

Касаційні та наглядні інстанції обласних і Київського міського судів 510


не повною мірою використовують їх можливості в підвищенні рівня діяльності нижчого рівня судів.

(абзац 5 преамбулі змінено згідно з постановами

Пленуму Верховного Суду: від 04.06.93p. NЗ,

від 03.12.97p.N 12)

Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Судовим колегіям Верховного Суду України, Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласним, міжобласному. Київському та Севастопольському міським, районним (міським), а також військовим су­дам України відповідно до вимог Конституції України рішуче домагатись підвищення рівня своєї діяльності, ефективності правосуддя, забезпе­чувати своєчасний розгляд судових справ і скарг громадян, правильне іі однакове застосування законодавства.

М умовах несприятливої криміногенної ситуації, викликаної заі розли­вши зростанням злочинності та інших правопорушень, судам належить шляхом точного і неухильного застосування законодавства забезпечити надійний захист прав та свобод людини і і ромадянина, прав та охороню-ваних законом інтересів державних і громадських підприємств, установ, організацій від порушень і протиправних посягань.

(пункт 1 змінено згідно з

постановами Пленуму Верховного Суду:

від 04.06.93р. N3, від 03.12.97р. N 12)

2. Звернути увагу судів на необхідність посилення їх ролі у зміц­ненні законності і правопорядку в Україні. Судді повинні поліпшити організацію своєї роботи, підвищити рівень культури судових процесів, виявляти високу принциповість і непримиренність до будь-яких пору­шень законності та правопорядку, чуйне й уважне ставлення до людей, їх звернень, листів і заяв. Слід рішуче протидіяти спробам впливу на суддів у будь-який спосіб і втручання посадових осіб у вирішення конкретних судових справ, порушувати перед відповідними органами питання ігро притягнення таких осіб до юридичної відповідальності.

Судочинство в кримінальних і цивільних справах повинно здійс­нюватись у повній відповідності з чинним законодавством, на основі рівності всіх учасників судового процесу перед законом та судом, незалежності суддів і підкорення їх лише законові та з додержанням інших конституційних засад судочинства. Суди зобов'язані суворо додержувати вимог ст. 10 Конституції України, ст. 18 Закону України "Про мови в Україні", ст. 9 ЦПК і ст. 19 КПК щодо мови, якою ведеться судочинство.

(пункт 2 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)


3. Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, ст. 2 КПК України суди повинні забезпечити правильне застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.

Судовий розгляд кримінальних справ повинен максимально спри­яти зміцненню законності і правопорядку, охороні прав та свобод людніш і громадянина, прав та законних інтересів фізичних і юри­дичних осіб.

(пункт З хмінено згідно з постановами Пленуму Верховного Суду від 04.06.93p. NЗ, від 03.12.97 p.N 12)



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.223.5 (0.02 с.)