Про практику застосування судами процесуального



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Про практику застосування судами процесуального



Законодавства при розгляді цивільних справ по першій

Інстанції

Із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Вер­ховного Суду України від 25 грудня 1992 року N 13, від 25 травня 1998року N15

Точне і неухильне додержання судами України норм процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції є неод­мінною умовою здійснення завдань цивільного судочинства - забезпечити їх правильне, справедливе і швидке вирішення з метою захисту прав і законних інтересів громадян, охорони суспільного ладу й державності України, прав та законних інтересів підприємств, установ, організацій, дальшого зміцнення законності і правопорядку, запобігання правопору­шенням та виховання громадян у дусі неухильного виконання законів і поважання прав і свобод, честі й гідності інших людей.

(абзац 1 преамбули змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

Узагальнення судової практики показує, що суди в основному роз­глядають вирішують справи в суворій відповідності з вимогами чинного законодавства. Разом з тим деякі суди не завжди додержують встановле­ного порядку провадження в цивільних справах, особливо вимог закону про підготовку справ до судового розгляду, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін, правил збирання, дослідження і оцінки доказів, про судові рішення, запобігання правопорушенням, строки розгляду справ. Допускаються факти безпід­ставного відмовлення у прийнятті позовних заяв, розгляду цивільних справ у відсутності сторони, яка не була повідомлена про час і місце судового засідання, інших процесуальних спрощень.

З метою усунення зазначених недоліків, а також роз'яснення окремих питань застосування процесуального законодавства

Пленум Верховного Суду України постановляє:

1 . Звернути увагу судів першої інстанції на недопустимість зазначе­них недоліків і зажадати їх усунення та забезпечити суворе додержання правил судочинства, розгляду кожної цивільної справи у точній відповід­ності з законом, у встановлені строки і на високому професійному рівні.

В умовах дії розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову необхідно рішуче підвищити рівень здійснення правосуддя по


цивільним справам і культуру судових процесів, забезпечити неухильне додержання принципів рівності громадян перед законом і судом, неза­лежності суддів і підкорення їх лише закону, гласності судових процесів і вимог про мову, якою ведеться судочинство.

Особливу увагу слід приділяти дальшому поліпшенню розгляду цивільних справ про захист конституційних прав і свобод громадян, діючих різноманітних і рівноправних форм власності, про відшкодування матеріальних збитків, заподіяних підприємству, установі, організації, справ, що виникають у зв'язку з порушенням державної, трудової, до­говірної дисципліни, іншими незаконними діями або бездіяльністю у сфері економіки.

2. При вирішенні питання про прийняття заяви суддя перевіряє, чи має заявник відповідно до ст. 5 ЦПК України право на порушення справи, чи відповідає форма і зміст заяви вимогам закону, чи нема передбачених ч. 2 ст. 136 ЦПК України перешкод для порушення справи, враховуючи при цьому, що чинним законодавством підвищена роль судів у цивільно-правовому захисті соціально-економічних, політичних і особистих прав громадян, прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, об'єднань і значно розширена судова юрисдикція.

Суди зобов'язані виключити з практики випадки необгрунтованої відмови у прийнятті заяв у цивільних справах, маючи на увазі, що в при­йнятті такої заяви може бути відмовлено лише у випадках, зазначених у відповідних пунктах ст. 136 ЦПК України. При цьому за п. 1 цієї статті у прийнятті заяви відмовляється, якщо справа непідвідомча, суду або не підлягає розгляду в суді з інших підстав. Наявність рішення чи ухвали суду про затвердження мирової угоди, що набрали законної сили, постановле­них по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, є підставою для відмови у прийнятті заяви за п. З ст. 136 ЦПК України незалежно від того, хто із сторін знову звернувся з таким же позовом.

(абзац 2 пункту 2 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

Недопустима відмова у прийнятті заяви з мотиву пред'явлення позову неналежним позивачем чи до неналежного відповідача. У цих випадках відповідно до правил ст. 105 ЦПК України питання про заміну позивача чи відповідача або притягнення до участі у справі належного відповідача вирішує суд, він же при вибутті неналежного позивача і відмови належного позивача вступити в справу закриває провадження згідно з п. 4 ст. 227 ЦПК України, а в інших випадках відмовляє в позові неналежному позивачу.

Про відмову у прийнятті заяви або про її прийняття суддя виносить ухвалу. При постановленні ухвали про прийняття заяви і порушення справи суддя, крім ст. ст. 5, 136 ЦПК України, керується ст. 143 цього Ко-552


дексу, якщо в ухвалі зазначається про процесуальні дії, які слід провести при підготовці справи до судового розгляду.

Судам слід мати на увазі, що Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 1 листопада 1996 p. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив: суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку, і не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який обмежує гарантоване ст. 55 Кон­ституції України право кожної людини на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

(пункт 2 доповнено абзацом 5 згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

3. Відповідно до ст. 139 ЦПК України суддя вправі повернути позовну
заяву, якщо вона за формою і змістом не відповідає вимогам ст. 137 ЦПК
України, не оплачена державним митом у встановленому розмірі, якщо
при її подачі не були додержані вимоги ст. 138 ЦПК України про подан­
ня копій позовної заяви та інших документів і пропозиція виправити у
встановлений строк недоліки заяви не була виконана. Тривалість цього
строку визначається з врахуванням необхідного часу для повідомлення
позивачеві про залишення заяви без руху у зв'язку з допущеними недолі­
ками та їх усунення. Заява не може бути визнана неподаною та повернута
за мотивами ненадання доказів. Якщо порушення правил статей 137
- 139 ЦПК України виявлені при розгляді справи, вони усуваються в ході
судового розгляду.

Аналогічно вирішується це питання щодо заяв і скарг про порушення справ окремого провадження або тих, що виникають з адміністративно-правових відносин.

4. Вирішуючи питання про підсудність оправи, необхідно виходити
з правил глави 15 та відповідних норм ЦПК України, що визначають
підсудність справ непозовного провадження, і, зокрема, враховувати, що
порушення і розгляд всіх справ, що підлягають вирішенню в порядку
цивільного судочинства, віднесено до компетенції відповідних районних
(міських) судів, крім винятків, коли за законом їх вирішення є компетен­
цією обласного, Київського чи Севастопольського міських, міжобласного
судів, Верховного суду Автономної Республіки Крим, військових судів
гарнізону, регіону, Військово-морських сил чи Верховного Суду України,
наприклад, ст. ст. 124, 243-21 ЦПК України.

(абзац 1 пункту 4 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)


Слід також мати на увазі, що правила ч. 4 ст. 126 ЦПК України про підсудність справ за позовами про відшкодування шкоди, заподіяної майну громадян або юридичних осіб, не поширюються на позови про відшкодування шкоди, заподіяної робітниками і службовцями у зв'язку з виконанням трудових обов'язків.

Відповідно до статей 132, 133 ЦПК України суд може передати на розгляд іншого суду розпочату розглядом по суті справу лише у випадку, коли визнає, що даний позов з обставин справи можна зручніше виріши­ти за місцем проведення найголовніших дій, які підлягають перевірці, або взагалі в іншому суді, а не в суді, обраному позивачем, а також, якщо прохання відповідача, місце проживання якого не було відоме, про пе­редачу справи за місцем його дійсного проживання буде визнано таким, що заслуговує на увагу. Згідно з цими нормами суд, зокрема, вправі надіслати справу на розгляд іншого суду, якщо сторони змінили місце проживання.

Виходячи з характеру наданих законом повноважень, зазначені в ч. 1 ст. 133 ЦПК України особи вправі в межах своєї компетенції передати на розгляд до іншого суду як будь-яку цивільну справу, так і заяву про порушення цивільної справи.

5. Суди повинні неухильно виконувати вимоги ст. 143 ЦПК України,
маючи на увазі, що належна підготовка справи до судового розгляду є
однією

з основних умов своєчасного і правильного її вирішення та що про­ведення підготовки є обов'язковим в кожній справі, в тому числі при її новому розгляді після скасування раніше винесеного рішення.

6. Вживаючи заходів до забезпечення позову у відповідності з главою
19 ЦПК України, слід виходити з того, що такі дії можуть бути вчинені
як при підготовці справи до судового розгляду, так і при її розгляді, якщо
невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим
виконання рішення суду.

Судам необхідно мати на увазі, що накладення арешту за правилами п. 1 ст. 152 ЦПК України на майно та грошові суми проводиться з додер­жанням вимог ст. ст. 381, 382, 383, 393 і з врахуванням зазначених у ч. 2 ст. 152, ст. 387 цього Кодексу і ст. 385 Цивільного кодексу України умов щодо звернення стягнень на вклади громадян.

У справах про стягнення аліментів на підставі ст. ст. 32, 80, 81 КпШС України позов може бути забезпечений у відповідності зі ст. 220 ЦПК України шляхом стягнення за ухвалою судді з відповідача певної суми в рахунок аліментів до постановления рішення.

(абзац 3 пункту 6 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.02.92р. N13) 554


У відповідності зі ст. 157 ЦПК України, якщо ухвала про забезпечення позову винесена у відсутності сторони, яка подала на неї скаргу, строк касаційного оскарження обчислюється з дня оголошення цій стороні ухвали.

За правилами ст. 155 ЦПК України скасування забезпечення позову проводиться судом в тому складі, в якому справа підлягає розгляду.

(абзац 5 пункту 6 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.02.92р. N ІЗ)

7. Роз'яснити судам, що правила ст. 21 ЦПК України не виключають
можливості повторної участі судді у розгляді справи по першій інстанції
в разі скасування прийнятої з його участю ухвали, якою не закінчувалось
провадження у справі (відмова у прийнятті заяви з підстав, зазначених у
п.п. 7, 8, 9 ст. 136 ЦПК України, залишення заяви без руху і повернення
заяви, відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі,
залишення позову без розгляду тощо).

(пункт 7змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

8. Розглядаючи і вирішуючи цивільні справи на засадах змагальності,
суди відповідно до статей 15, ЗО ЦПК повинні вживати передбачених за­
коном заходів до всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин
справи, роз'яснювати особам, які беруть у ній участь, їх права й обов'язки
та сприяти у здійсненні цих прав.

(абзац 1 пункту 8 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N15)

При збиранні доказів слід неухильно виконувати вимоги ст. 28 ЦПК України про належність доказів і ст. 29 ЦПК України про допустимість засобів доказування.

Суд вправі відмовити у задоволенні клопотання про виклик свідків, якщо в ньому не зазначені обставини, які він може підтвердити, або ві­домості про ці обставини не мають значення для правильного вирішення справи чи не можуть підтверджуватись показаннями свідків.

Не можуть бути використані як показання свідків (ст. 41 ЦПК України) письмові пояснення громадян, у відповідних випадках вони приймаються судом, як письмові докази (ст. 46 ЦПК України). Виходячи із закріпленого ст. 160 ЦПК України принципу безпосередності судового розгляду, одержані за правилами зазначених статей показання свідків, як і інші докази, повинні бути досліджені в судовому засіданні, в якому постановлено рішення, незалежно від того, чи досліджувалися ці докази тим же складом суду в іншому судовому засіданні.

(абзац 4 пункту 8 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N15)


Відповідно до ст. 29 ЦПК України не може стверджуватися показання­ми свідків наявність правовідносин, що виникають з угод, для яких зако­ном встановлено письмову форму (ст. 46 Цивільного кодексу України).

Поряд з цим факт виконання такої угоди може підтверджуватись будь-якими засобами доказування, передбаченими ст. 27 ЦПК України, в тому числі і показаннями свідків.

9. За змістом правил ст. 33 ЦПК України судові доручення по збиран­
ню доказів, допит свідків, проведення огляду на місці речових доказів,
експертиза, допит сторін або третьої особи тощо даються тільки суду (а
не іншому органу), якщо відповідні дії не можуть бути проведені судом,
що розглядає справу, або для нього це становить труднощі.

Дача судових доручень і їх виконання повинні проводитись при су­ворому додержанні правил ст. 33 ЦПК України та визначеного законом порядку збирання доказів. Фактичні дані, одержані при виконанні дору­чення з порушенням встановленого законом порядку (статті 57, 60, 182, 184, 188, 189 ЦПК України), доказової сили не мають.

10. Судам слід мати на увазі, що оскільки від належного вирішення
питання про прийняття зустрічного позову, об'єднання і роз'єднання
позовів залежить швидкий та правильний розгляд заявлених вимог, необ­
хідно проводити ці процесуальні дії у точній відповідності з правилами,
встановленими ст. ст. 140 - 142, 144, 145 ЦПК України.

У прийнятті зустрічного позову не може бути відмовлено з підстав пред'явлення його пізніше як за три дні до судового засідання, якщо роз­гляд окремо первісного позову зробить неможливим розгляд зустрічних вимог відповідача (наприклад, позовів про виселення та визнання права на спірне жиле приміщення, про стягнення аліментів та оспорювання батьківства, про розірвання шлюбу та визнання шлюбу недійсним та ін.).

Позовні вимоги кількох осіб до одного й того ж відповідача або позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провад­ження, якщо ці вимоги однорідні. Таке об'єднання не допускається, коли відсутня спільність предмета позову (наприклад, позови кількох осіб про поновлення на роботі).

У відповідності зі ст. 145 ЦПК України роз'єднання однорідних вимог може мати місце лише за умови, що їх сумісний розгляд утруднює вирі­шення справи (наприклад, у зв'язку з необхідністю призначення складної експертизи по окремих вимогах, тривалого відрядження або тяжкого захворювання одного чи декількох з позивачів або відповідачів).

В разі роз'єднання позовів підставою для провадження по виділених вимогах є ухвала суду про роз'єднання позовів і копія позовної заяви.

(абзац 5 пункту 10 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.02.92р. N 13) 556


11. Звернути увагу судів на те, що відкладення розгляду справи може
мати місце у випадках, передбачених статтями 164, 172, 173, 175 ЦПК Ук­
раїни, а також при неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідністю
витребувати нові докази, якщо це зробити під час перерви в судовому
засіданні неможливо або при заміні відведеного судді.

(абзац 1 пункту 11 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

В разі первинної неявки однієї з сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, і про яких є відомості про вручення їм повісток, без повідомлення причин неявки або з причин, визнаних судом неповаж­ними, справа може бути розглянута у відсутності особи, яка не з'явилася, якщо є достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін і немає потреби заслухати особисті пояснення особи, яка не з'явилася.

У випадку відкладення справи свідки, які з'явилися, допитуються, якщо у судовому засіданні присутні всі особи, які беруть участь у справі. Повторний виклик свідків у такому разі допускається лише за мотивова­ною ухвалою суду.

12. Судам необхідно мати на увазі, що відповідно до статей 44,95, 172,
173, 174 ЦПК України штраф у розмірі до одного неоподатковуваного
мінімуму доходів громадян може бути накладено на свідка за неявку без
поважних причин; на сторону й іншу особу, яка бере участь у справі, за
невиконання обов'язку повідомити суд про зміну своєї адреси під час
провадження справи, за неявку в судове засідання без поважних причин,
що призвело до відкладення справи; на позивача і відповідача, коли сто­
рони або одна з них не з'явились у судове засідання без поважних причин
і жоден з них не подав заяви про розгляд справи за його відсутності; на
службову особу підприємства, установи, організації, з вини якої не забез­
печено явку представника у судове засідання.

(абзац 1 пункту 12 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

У зазначених випадках штраф накладається ухвалою, постановленою з додержанням правил ст. ст. 232 - 234 ЦПК України, яка не підлягає ос­карженню у касаційному порядку. Особа, на яку накладено штраф, може просити суд, що наклав штраф, про зняття або зменшення його розміру. Ухвалу про відмову у задоволенні заяви можна оскаржити, на неї може бути внесене окреме подання прокурора (ст. 83 ЦПК України).

(абзац 2 пункту 12 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.02.92р. N 13)

Слід також враховувати, що за проявлену неповагу до суду настає відповідальність за ст. 185-3 КпАП України у порядку, передбаченому цим Кодексом. Йдеться про злісне ухилення від явки до суду свідка та


експерта (ч. 2 ст. 44, ч. 2 ст. 58 ЦПК України), непідкорення розпоряд­женню головуючого чи порушення порядку під час судового засідання свідком, позивачем, відповідачем та іншими громадянами (ст. 164 ЦПК України); повторну неявку сторін або однієї з них без поважних причин чи неповідомлення ними про причини неявки на другий виклик (за умов, зазначених у ч. 5 ст. 172 та ч. 2 ст. 173 ЦПК України) або вчинення будь-яких інших дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил.

13. Згідно з правилами глави 20, що регулюють судовий розгляд, суд
зобов'язаний забезпечити можливість здійснення учасниками процесу їх
прав і обов'язків.

Враховуючи вимоги ст. 9 ЦПК України про мову судочинства і ст. 18 Закону України "Про мови в Україні", у відповідності з якими, крім української мови, на якій ведеться судочинство в Україні, воно може здійснюватись на національній мові або мові, прийнятній для більшості населення даної місцевості, суд вправі, якщо сторони не володіють мовою судочинства цієї місцевості, вести судовий процес на іншій мові, прийнятній для всіх учасників процесу, постановивши про це відповідну ухвалу. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право користуватися у судово­му процесі рідною мовою, а також послугами перекладача за правилами ст. ст. 19, 72, 74, 167 ЦПК України.

Клопотання осіб, які беруть участь у справі, про витребування нових доказів та з усіх інших питань, пов'язаних з розглядом справи, суд вирішує негайно. Відкладення вирішення клопотань не допускається. Відмова в їх задоволенні не позбавляє права осіб, які беруть участь у справі, знову заявляти клопотання з того самого питання в процесі судового розгляду.

Якщо поряд зі стороною, третьою особою або заявником, заінтере­сованою особою в справах, передбачених главами 29 - 33 ЦПК України, беруть участь їх представники, суд заслуховує пояснення цієї особи (ст. 180 ЦПК України), а потім її представника. За проханням цієї особи по­яснення може давати тільки її представник. Порядок дослідження доказів визначається судом залежно від характеру спірних правовідносин і при необхідності може бути змінений.

14. При судовому розгляді предметом доказування є факти, які ста­новлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше
значення для правильного розгляду справи (причини пропуску строку
позовної давності та ін.), і підлягають встановленню для прийняття
судового рішення. З'ясуванню і перевірці доказами підлягають також
причини і умови, які сприяли правопорушенню або виникненню цивіль-ноправового спору.


Якщо з'ясується, що зібраних у справі доказів недостатньо і мож­ливість їх одержання не вичерпана, суд відповідно до ст. ЗО ЦПК України пропонує сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, подати додаткові докази, а в разі виникнення в цих осіб труднощів за їх клопо­танням сприяє у витребуванні таких доказів і залежно від необхідного для цього часу може оголосити перерву, відкласти розгляд справи, а у випадках, передбачених законом, зупинити провадження в справі (п. 5 ст. 222 ЦПК України).

(пункт 14 змінено згідно з постановами

Пленуму Верховного Суду: від 25.02.92 р. N13,

від 25.05.98 p.N 15)

15. При визначенні розміру державного мита суди повинні мати на увазі, що заяви, у яких ставиться питання про одночасне вирішення май­нового і немайнового спорів, оплачуються державним митом за ставками, встановленими для позовів майнового характеру і ставками для вимог немайнового характеру. Наприклад, заява про встановлення факту родин­них стосунків і визнання права на спадкове майно оплачується, виходячи з вартості відшукуваного майна і встановлення для оплати заяв у справах окремого провадження ставок.

Виходячи з правил ст. 75 ЦПК України у разі помилкового визнання при прийнятті заяви державного мита в розмірі меншому, ніж передбаче­но законом, недоплачена сума стягується в доход держави з позивача при відмові у позові, а при задоволенні позову - з відповідача.

При повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до декількох відповідачів судові витрати, понесені позивачем, відшко­довуються ними пропорціонально розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів.

При постановленні рішення про право спадкоємців на майно державне мито визначається судом, виходячи з загальної вартості майна і стягується з кожного спадкоємця пропорціонально до виділеної йому частки.

(абзац 4 пункту 15 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.02.92 р. N13)

Визнання позову чи добровільне задоволення вимог відповідачем після пред'явлення позову не звільняє його від відшкодування понесе­них позивачем судових витрат як при постановленні рішення, так і при закритті провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову з мотивів задоволення його вимог відповідачем. Якщо ж відповідач до пред'явлення позову про визнання права і в судовому засіданні не оспо­рював цього права, то відповідно до змісту ст. 75 ЦПК України на нього при задоволенні позову не може покладатись обов'язок по відшкодуван­ню судових витрат.


У разі, коли питання про судові витрати, а також про відшкодування витрат по оплаті допомоги адвоката не було вирішено рішенням, суд, який його постановив (не обов'язково в тому ж складі), вправі від­повідно до п. 4 ст. 214 ЦПК України за заявою сторони або з власної ініціативи постановити з цього питання додаткове рішення. Питання про відшкодування зазначених витрат може бути також вирішено судом касаційної або наглядної інстанції стосовно до п. 4 ст. 311 і п. 5 ст. 337 ЦПК України.

16. При розгляді справ суди повинні неухильно додержувати вимог
ст. 232 ЦПК України щодо питань, по яким постановлюються ухвали,
і ст. 234 ЦПК України про зміст ухвали.

Ухвала суду першої інстанції в усіх випадках повинна бути мотивова­ною, у тому числі й при вирішенні питань про відмову в прийнятті заяви, залишення заяви без руху та про її повернення, призначення експертизи, про судові доручення, об'єднання і роз'єднання позовів, відновлення розгляду справи по суті і поновлення процесуальних строків.

Суд вправі постановити ухвалу про прийняття іншого рішення з питань витребування доказів, призначення експертизи, притягнення до участі в справі інших осіб, ніж в ухвалі, що раніше винесена, якщо необхідність в цьому випливає з матеріалів справи.

17. Враховуючи важливе значення протоколів судового засідання, суди
зобов'язані забезпечити суворе виконання вимог статей 198, 199 ЦПК
України про порядок складання та оформлення протоколів та їх зміст.

Слід мати на увазі, що на розгляд суду у порядку, передбаченому ч. 2 ст. 201 ЦПК України, вносяться тільки ті зауваження на протокол, з якими не згоден головуючий і за умови, що справа розглядалась у колегіальному складі суду або головуючим визнане необхідним заслухати пояснення осіб, які брали участь у справі, розглянутій суддею одноособово.

(абзац 2 пункту 17змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.02.92р. N 13)

В разі неможливості розгляду зауважень у встановленому порядку (не задоволена судом заява про поновлення пропущеного строку на подання зауважень, закінчився строк повноважень суддів та ін.) вони приєднують­ся до справи та їх наявність відповідно враховується судом касаційної або наглядної інстанції.

18. Роз'яснити судам, що у разі пред'явлення позову прокурором до
відповідача, який проживає за межами його територіального району, він
вправі внести подання в касаційному порядку на судове рішення в тому
разі, коли оправа розглядалась з його участю.

(пункт 1 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 25.02.92р. N 13)


19. Роз'яснити судам, що передбачений ст. 417 ЦПК України штраф
може бути накладений на боржника лише при невиконанні у встановле­
ний судом строк рішення, яке зобов'язує боржника виконати певні дії, які
можуть бути виконані лише ним самим (не перешкоджати у користуванні
жилим приміщенням, спростувати відомості, які порочать честь і гідність
іншої особи тощо).

Тому застосування штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити дії, які можуть бути замінені діями інших осіб або ви­конані шляхом зміни способу виконання (перенести будівлю, обладнати вихід з приміщення, повернути майно та ін.), недопустимо.

20. Суди повинні готувати цивільні справи до судового розгляду та
розглядати їх у встановлені для цього строки.

У тих випадках, коли законом встановлений строк розгляду справи, що обчислюється з дня надходження заяви, підготовка справи повинна бути закінчена з таким розрахунком, щоб вона була розглянута в цей строк

з додержанням правил ст. 91 ЦПК України про строк вручення повіс­тки про виклик до суду, якщо інше не випливає з закону (наприклад зі ст. 277 КпАП України).

21. Виходячи з того, що відповідно до Додатку 3 до ЦПК України в
заяві про відновлення втраченого судового чи виконавчого провадження
повинні бути зазначені докладні відомості про втрачену справу та додані
до неї документи або їх копії, які залишились у заявника і мають від­
ношення до втраченої справи, суддя при відсутності цих відомостей або
документів стосовно до правил ст. 139 ЦПК України дає строк для усу­
нення цих недоліків, а при невиконанні цих вимог - ухвалою визнає заяву
не поданою і повертає її заявнику. Разом з тим не може бути підставою
до цього неподання необхідних документів, які знаходяться в інших осіб.
Суддя допомагає заявнику одержати ці документи (копії-) або витребовує
їх сам.

Рішення, у якому викладається суть і зміст втраченого проваджен­ня, може бути постановлене лише на підставі повного, всебічного і об'єктивного з'ясування у судовому засіданні цих обставин. При недо­статності зібраних матеріалів для повного відновлення провадження або в частині, яку необхідно відновити, суд залишає заяву без розгляду.

При неможливості відновлення судового провадження цивільна спра­ва може бути порушена на загальних підставах.

Заяви про відновлення втраченого судового провадження розгляда­ються одноособово суддею і в тих випадках, коли для втраченої справи передбачено колегіальний розгляд.

(пункт 21 доповнено абзацом 4 згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.02.92р. N 13)

 

22. Роз'яснити судам, що за змістом ст. 420 ЦПК України після ска­сування виконаного рішення при новому розгляді справи питання про поворот виконання рішення суд першої інстанції вирішує і при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду.

23. Судам слід вжити заходів для посилення запобіжно-виховного впливу судових процесів у справах.

При розгляді справи необхідно більш повно виявляти причини та умови, які сприяли виникненню цивільних правопорушень, і відповід­но до ст. 235 ЦПК України реагувати окремими ухвалами на виявлені факти порушення законності чи правил співжиття службовими особами або громадянами чи істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій, маючи на увазі, що винесення в таких випадках окремих ухвал є обов'язком суду. Окремі ухвали можуть бути постановлені і при закінченні справи без винесення рішення.

Абзац третій пункту 23 виключено.

(згідно з постановою Пленуму

Верховного Суду від 25.05.98 р. N 15)

В разі невжиття заходів по окремих ухвалах суду належить ставити питання про притягнення винних осіб до передбаченої ст. 185-6 КпАП України відповідальності.

(абзац 4 пункту 23 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 25.05.98р. N 15)

24. Судовій колегії в цивільних справах Верховного Суду України, судам обласного рівня при розгляді справ у касаційному та наглядному порядку необхідно забезпечити належний нагляд за додержанням судами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ і вживати заходів для своєчасного виправлення допущених судами помилок, не залишаючи без реагування випадки спрощенства, невиконання вимог процесуального закону та керівних постанов Пленуму Верховного Суду України.

(пункт 24 змінено згідно з постановами Пленуму Верховного Суду: від 25.02.92р. N 13, від 25.05.98 p.N 15)

25. Визначити такою, що втратила силу, постанову Пленуму Верхов­ного Суду України від 28 березня 1986 p. N 2 "Про практику застосування судами першої інстанції процесуального законодавства при розгляді цивільних справ".

 

 

ПОСТАНОВА

Від 15 травня 2006 року N3



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.170.171 (0.022 с.)