Пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

5. Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма дода­ними до неї документами.

6. Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повтор­ному зверненню до суду з таким самим позовом.

 

1. Якщо позивач виконав умови, що визначають порядок по­дання заяви, порядок здійснення права на подання позову (заяви), перед суддею постає питання про відкриття провадження у справі, тобто про наявність у позивача (заявника) права на пред'явлення позову (заяви).

2. Законодавство України проголошує і гарантує широке коло прав і свобод для усіх громадян держави. Однією з найважливі-144

ших гарантій цих прав і свобод є право на судовий захист, зведене на конституційний рівень (ст. 55 Конституції України). З іншого боку, право на судовий захист є і засобом поновлення порушених суб'єктивних цивільних, сімейних, трудових прав. Відповідно до ст. З цього Кодексу усяка заінтересована особа вправі у поряд­ку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свобод чи ін­тересів. Засобом такого захисту найчастіше є позов, зовнішньою формою якого служить позовна заява. Саме у ній проявляються і втілюються усі сторони позову. Таким чином, позов - це звернена через суд до відповідача матеріально-правова вимога про понов­лення порушеного чи оспорюваного права.

3. Як і позов, поняття «право на позов» є складним, має дві сто­
рони: матеріально-правову і процесуально-правову. Матеріально-
правова сторона права на позов - це право на його задоволення.
Цивільне процесуальне право визначає процесуальну сторону пра­
ва на позов, тобто саме право на пред'явлення позову.

Право на пред'явлення позову мають усі громадяни і юридичні особи. Якщо у суб'єктивних цивільних правах можуть бути обме­ження у встановлених законом випадках, то у праві на пред'явлення позову ніхто не може бути обмежений. Більш того, ст. З ЦПК не до­пускає навіть самообмеження у цьому праві: відмова від права на звернення до суду є недійсною.

4. Наявність або відсутність права на звернення до суду з по­
зовом у кожному конкретному випадку у кожного конкретного
суб'єкта залежить від певних обставин, іменованих передумова­
ми права на пред'явлення позову. Тому передумови права на позов
можна визначити як обставини, з наявністю або відсутністю яких
цивільний процесуальний закон пов'язує можливість пред'явлення
позову в суді.

Передумови можуть залежати від особи того, хто звертається до суду, або не залежати. Тому їх можна підрозділяти на суб'єктивні та об'єктивні. Суб'єктивною передумовою права на пред'явлення позову є правоздатність особи, яка звертається до суду із заявою. В літературі з цивільного процесу часто стверджується, що наявність правоздатності слід перевіряти тільки у організацій: чи є вони юридичними особами. Для громадян це робити не потрібно, тому що правоздатність у громадян виникає з моменту народження, отже, вони всі правоздатні. Уявляється, що це невірно. Перевіряти правоздатність слід у всіх випадках, тому що стосовно юридичних осіб і стосовно громадян по конкретній справі перевіряти треба

наявність не взагалі цивільної процесуальної правоздатності, а правоздатності по даній справі, тобто особистої юридичної за­інтересованості. Хоча у частині 1 ст. З ЦПК зазначено, що усяка заінтересована особа вправі у порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом свого порушеного або оспорюва­ного права, чи охоронюваного законом інтересу, згідно з частиною 2 цієї статті правом на пред'явлення позову наділені також проку­рор, органи, організації та особи, зазначені в ст. 45 цього Кодексу. Отже, закон і їх відносить до юридично заінтересованих осіб, але характер їх заінтересованості істотно інший, ніж у сторін і третіх осіб, тому що позов вони пред'являють на захист інтересів інших осіб.

Передумови підрозділяються на позитивні і негативні, залежно від того, з наявністю чи з відсутністю їх закон пов'язує можливість пред'явлення позову.

5. Позитивні передумови - це передбачені в цивільному про­цесуальному законі обставини, що мають бути у даному разі при пред'явленні позову. Позитивною передумовою є лише дві пере­думови.

Відповідно до п. 1 частини 2 ст. 122 ЦПК, коли право на пред'явлення позову є, суддя повинен прийняти заяву, якщо вона підлягає розгляду в суді. Що це означає? Заява підлягає розгляду в суді, якщо: а) особа, яка звертається з вимогою про судовий захист, є правоздатною, юридично заінтересованою в даній справі; б) її вимога належить до цивільної юрисдикції загальних судів (див. коментар до ст. 15 ЦПК); в) захист цієї вимоги законом не заборо­няється; г) вимога не належить до числа байдужих для права. До числа байдужих для права належать, наприклад, вимоги про стяг­нення карткового боргу, боргу за парі і т. ін. В юридичній літера­турі часто стверджують, що відмовляти в прийомі позовної заяви за цими підставами можна тільки тоді, коли захист права законом прямо заборонений, а якщо вимоги не носять правового характеру, то такі вимоги треба приймати і відмовляти в задоволенні позо­ву. Однак це, як видається, суперечить принципу процесуальної економії. Більш того, прийняття таких вимог до розгляду суду су­перечить змісту ст. 15 цього Кодексу, яка відносить до суду правові спори, правові вимоги.

Відповідно до п. 5 частини 2 коментованої статті суддя відкриває провадження у справі, якщо після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припиненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні правовідносини допускають правонаступництво. 146

 

6. Негативні передумови - це такі обставини, яких не повинно бути, щоб відповідно до процесуального закону суддя прийняв за­яву. Вони передбачені законом для того, щоб не допустити винесення спірних або взаємовиключаючих рішень суду та інших юрисдикцій-них органів: а) відповідно до п. 2 частини 2 ст. 122 ЦПК суддя прий­має заяву, якщо не є таке, що набрало законної сили, постановлене по спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав рішення чи ухвала суду про прийняття відмови позивача від позову або про визнання мирової угоди сторін; б) згідно з п. З частини 2 ст. 122 ЦПК право на пред'явлення позову є у позивача, якщо у про­вадженні цього або іншого суду не знаходиться справи по тотожному з даним спором. І в цьому, і в попередньому випадку закон заборо­няє розглядати тотожні вимоги, тому що це суперечило б принципу процесуальної економії і, головне, не виключало б можливості вине­сення судами суперечливих рішень. Одне положення п. З частини 2 коментованої статті викликає зауваження. По-перше, виникає питан­ня, як суддя при вирішенні питання дізнається, що в іншому суді є тотожна справа. По-друге, не виключається можливість одночасної відмови у відкритті провадження у справі обома суддями, якщо їм стане відомо про тотожні позовні заяви; в) відповідно до п.4 части­ни 2 коментованої статті суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є рішення третейського суду, прийнятого в межах його компетенції, по тотожному спору, за винятком випадків, коли суд від­мовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду, і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим.

7. Частина 3 коментованої статті встановлює строк на вирішен­ня питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі: ці питання вирішуються не пізні­ше десяти днів із дня надходження заяви до суду або закінчення строку, наданого для усунення недоліків позовної заяви (заяви). Зазначені питання вирішуються ухвалою судді. Ухвала про відмо­ву у відкритті провадження у справі повинна негайно надсилатися позивачеві разом із його заявою та всіма доданими документами. Така ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку (ст. 293 цього Кодексу), оскільки вона є перепоною виникнення справи та повторному зверненню до суду з тотожним позовом.

8. При додержанні всіх вимог, що визначають право на позов і порядок пред'явлення позову, суддя приймає позовну заяву. При­йняття заяви тягне ряд матеріально-правових і процесуально-пра­вових наслідків.

Матеріально-правові наслідки: -переривається перебіг строку позовної давності; -аліменти присуджуються з моменту прийняття заяви (ст. 191 СК);

- добросовісному власнику (відповідачу) відшкодовуються вит­рати по утриманню спірного майна у разі його відчуження;

-майно вважається спірним і може бути обмежене в обороті.

Процесуально-правові наслідки:

-цивільна справа вважається відкритою;

-виникають цивільні процесуальні правовідносини, а отже, і пе­редбачені законом процесуальні права і обов'язки;

-допускається забезпечення позову і не допускається пред'явлення тотожного позову та ін.