Стаття 248. Підготовка справи до розгляду



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Стаття 248. Підготовка справи до розгляду



1. Суд до початку розгляду справи встановлює осіб (родичів, спів­робітників тощо), які можуть дати свідчення про фізичну особу, міс­цеперебування якої невідоме, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самовря­дування) і за останнім місцем роботи про наявність відомостей щодо фізичної особи, місцеперебування якої невідоме.

2. Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебу­вання якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено.

 

1. Приймаючи заяву по цих справах, суддя постановляє ухвалу про відкриття цивільної справи. Якщо ж заява не відповідає вимо­гам ст. 247 ЦПК, то суддя залишає її без руху і призначає строк на виправлення її недоліків (ст. 121 ЦПК).

2. У порядку підготовки справи суддя визначає коло осіб, які можуть повідомити дані про відсутнього громадянина, надсилає запити за останнім місцем його проживання та роботи, через ор­гани опіки і піклування вживає заходів щодо призначення опікуна для охорони майна відсутнього громадянина. Збирання зазначе­них даних здійснюється саме у формі запитів. Закон не передбачає можливості оголошення розшуку по цих справах.

3. Підготовка справи до судового розгляду, як і в інших випад­ках, має завершуватися постановлениям ухвали про призначення справи до судового розгляду, викликами і повідомленнями учас­ників процесу.

Стаття 249. Розгляд справи

1, Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати, і ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.


2. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фі­зичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідного органу міс­цевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. У разі наявності в населеному пункті кількох нотаріусів, а також у випадках, коли місце відкриття спадщини невідоме, рішення надсилається до державного нотаріального архіву з метою передачі його за належністю уповноваженому нотаріусу для вжиття заходів з охорони спадкового майна.

1. Розгляд справ даної категорії провадиться за загальними пра­вилами ЦПК. Учасниками процесу є заявник, інші заінтересовані особи, свідки та інші особи, яких суд визнає за необхідне допита­ти.

2. Якщо при розгляді справи будуть встановлені підстави для за­
доволення заяви, суд постановляє рішення про визнання фізичної
особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Рішення
має відповідати загальним вимогам ЦПК. До набрання рішенням
законної сили його можна оскаржити в апеляційному порядку.

3. Після набрання законної сили рішенням про оголошення фі­
зичної особи померлою копія рішення надсилається на дві адреси:
до органів державної реєстрації актів цивільного стану - для реєст­
рації смерті фізичної особи та у нотаріальну контору - для вжиття
заходів щодо охорони спадкового майна. При реєстрації смерті та
визначенні дня відкриття спадщини днем смерті вважається день
набрання рішенням законної сили. Однак якщо померлою є фі­
зична особа, яка пропала безвісти за обставин, що дають підставу
припускати її загибель від певного нещасного випадку, суд може
зазначити як дату смерті день її можливої смерті.

Стаття 250. Дії суду в разі появи фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою 1. У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було виз­нано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю 286


цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або ого­лошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було виз­нано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою.

2. Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть.

1. У разі з'явлення фізичної особи, визнаної безвісно відсут­ньою або оголошеної померлою, або появи відомостей про місце її перебування, суд за її заявою або заявою іншої заінтересованої особи скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвіс­но відсутньою або оголошення її померлою. Копія рішення про оголошення померлою надсилається органам державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання запису про смерть, а також органам опіки і піклування для зняття опіки над майном. Це один із деяких випадків, коли суд, який постановив рішення, має право скасувати своє рішення. На відміну від незаконності і необґрун­тованості (підстав скасування вищестоящим судом) - підставами скасування рішення тут є обставини, що змінилися.

2. Про день розгляду справи повідомляються громадянин, від­носно якого постановлене рішення, заявник у справі про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим, інші заінтересовані особи.

Глава 5.

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ

ПРО УСИНОВЛЕННЯ

Стаття 251. Підсудність

1. Заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання.

1. Коментована стаття та глава 5 розділу IV регулюють розгляд у порядку окремого провадження справ про усиновлення. Усинов­ленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах доньки чи сина, що здійснюється головним чином на підставі рі-


шения суду. Усиновленою згідно зі ст. 208 СК України може бути дитина (особа до досягнення нею повноліття), а у виняткових ви­падках суд може постановити рішення про усиновлення повноліт­ньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування.

2. Дана стаття визначає територіальну підсудність: заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до міс­цевого суду за місцем їх проживання.

Стаття 252. Зміст заяви

1. Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подасться заява, ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік уснновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я дитини. Заява про усинов­лення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявни­ка матір'ю або батьком дитини.

2. До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи:

 

1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;

2) медичний висновок про стан здоров'я заявника;

3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;

4) документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;

5) інші документи, визначені законом.

3. До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім документів, зазначених у частині другій цієї статті, додаються дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усииовлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов'язання усиновлювача, оформлене в нотаріаль­ному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можли­вості спілкування з дитиною. 288


 

4. До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є гро­мадянином іншої держави, крім документів, зяїначених у частині другій цієї статті, додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дити­на.

5. Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такі доку­менти повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально.

6. Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити
відомості, зазначені у частині першій цієї статті, а також дані про від­
сутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають
бути додані документи, зазначені у пункті 1 частини другої цієї статті,
а також згода особи на усиновлення.

1. Ця стаття вирішує питання про ініціаторів процесу (заявни­ків), про форму і зміст заяви, про документи, що додаються до за­яви. Заявниками можуть бути громадяни України, іноземні грома­дяни та особи без громадянства.

2. Частина перша статті встановлює вимоги до заяви про уси­новлення дитини. Вона повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; прізвище, місце проживання заявника; пріз­вище, ім'я, по-батькові, вік усиновленої дитини, її місце прожи­вання, відомості про стан її здоров'я - обов'язкові реквізити; та факультативні реквізити - клопотання про зміну прізвища, імені, по-батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника (заявників) матір'ю або батьком дитини. Заява про усиновлення повнолітньої особи, крім зазначеного, має містити дані про відсут­ність матері, батька або позбавлення піклування.

3. Залежно від особи, яка виступає як усиновлювач, коменто­вана стаття встановлює склад додатку до заяви про усиновлення. Якщо усиновлювачем є громадянин України, до заяви про усинов­лення додаються: копія свідоцтва про шлюб, нотаріально засвідче­на згода на усиновлення другого з подружжя; медичний висновок про стан здоров'я заявника; довідка з місця його роботи з зазна­ченням зарплати або копія декларації про доходи; документ про право власності або користування житлом тощо. До заяви про уси­новлення повнолітньої особи мають бути додані дані про згоду цієї особи на усиновлення.


Якщо заява про усиновлення дитини подається особою без громадянства, що проживає за межами України, або іноземцями, крім перелічених документів до заяви додаються: дозвіл уповнова­женого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови життя заявників і можливість бути усиновлювачами і дозвіл компетентного органу відповідної держа­ви на в'їзд дитини на постійне проживання; зобов'язання усинов-лювача, оформлене нотаріально, про подання представникам дип­ломатичної установи України інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною. Документи усиновлювачів іноземців мають бути легалізовані, якщо інше не встановлено між­народними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Вер­ховною Радою України, а також перекладені українською мовою, а переклад мас бути засвідчений нотаріально.

4. При вирішенні питання про відкриття справи про усиновлен­ня дитини суддя повинен перевірити, чи не відноситься заявник до осіб, які не можуть відповідно до закону бути усиновлювачами (об­межені у дієздатності), визнані недієздатними, позбавлені батьківсь­ких прав, були усиновлювачами іншої дитини, але таке усиновлен­ня було скасоване або визнано недійсним з їх вини, перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері, зловживають спиртними напоями або наркотичними за­собами, не мають постійного місця проживання та постійного дохо­ду, страждають на хвороби, перелік яких затверджений Мінздравом, чи знаходяться на відповідному обліку дитина та заявник.

Стаття 253. Підготовка справи до розгляду

1. Суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади.

2. Орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

3. До висновку органу опіки та піклування мають бути додані:

 

1) акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його проживання;

2) свідоцтво про народження дитини;

3) медичний висновок про стан здоров'я дитини, про її фізичний і розумовий розвиток;


4) у випадках, встановлених законом, згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення.

Суд у разі необхідності може вимагати подання інших докумен­тів.

1. Стаття, що коментується, регулює деякі особливості підго­товки до судового розгляду справ про усиновлення. Так, під час підготовки справи суддя повинен вирішити питання про участь у справі як заінтересованих осіб відповідного органу опіки і піклу­вання або уповноваженого органу виконавчої влади, якщо усинов­лювачами є іноземні громадяни.

2. Незалежно від того, як буде вирішено зазначене питання суддею, орган опіки і піклування має надати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. До висновку мають бути додані: акт обстеження умов життя уси-новлювача, складений за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини; медичний висновок про стан здоров'я дити­ни, про фізичний і розумовий розвиток; у випадках, встановлених законом, згода на усиновлення батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров'я або навчального закладу, а та­кож самої дитини, у разі необхідності інші документи за вимогою суду.

Стаття 254. Розгляд справи

1. Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого ор­гану виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

2. Суд розглядає справу про усиновлення повнолітньої особи з обов'язковою участю заявника (заявників), усиновлюваної особи, з викликом заінтересованих та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати.

3. Для забезпечення таємниці усиновлення у випадках, встанов­лених Сімейним кодексом України, суд розглядає справу в закритому судовому засіданні.

4. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи.


1. Дана стаття вирішує питання про особливості розгляду справ про усиновлення, оскільки на розгляд цих справ поширюється дія загальних правил про судовий розгляд цивільних справ. Частини 1 та 2 статті присвячені визначенню кола осіб, які беруть участь у справі. Стосовно розгляду справ про усиновлення дитини стаття встановлює імперативне правило про обов'язкову участь заявника, органу опіки і піклування або уповноваженого органу виконав­чої влади, а також дитини, якщо вона у зв'язку з віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення. У зв'язку з імперативною вимогою статті про участь у справ органів опіки і піклування або уповноваженого органу виконавчої влади виникає питання, як ро­зуміти правило попередньої статті про їх участь у справі як заін­тересованих осіб Уявляється, що заінтересованими особами вони є у будь-якому випадку. І вирішувати питання про їх участь або, навпаки, про неучасть можна лише при розгляді справи про уси­новлення повнолітньої особи.

2. Частина 3 коментованої статті, як і частина 3 статті 6 ЦПК, для забезпечення таємниці усиновлення передбачає розгляд справ про усиновлення у закритому судовому засіданні. В тако­му ж засіданні і проголошується рішення суду про усиновлення ( ст.6 цього Кодексу). У ході судового засідання суд перевіряє на­явність і законність підстав для задоволення заяви про усинов­лення: стан здоров'я та матеріальне становище усиновлювача, його сімейний стан та умови проживання, ставлення до вихован­ня дитини; як довго усиновлювач вже опікується дитиною; особу дитини та стан її здоров'я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

Стаття 255. Рішення суду

1. За результатами розгляду заяви про усиновлення суд ухвалює рішення.

2. У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками).

3. За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження уси­новленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками.

4. Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).


 

5. Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до на­брання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи.

6. У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.

7. Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду. Для внесення змін до актового запису про народ­ження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади.

 

1. За результатами розгляду справи про усиновлення суд пос­тановляє судове рішення, яке повинно насамперед відповідати ви­могам статей 209,213,214,215,218 цього Кодексу. У разі задово­лення заяви про усиновлення суд зазначає про це у резолютивній частині рішення. За клопотанням заявника і за наявності відповід­них підстав суд зазначає в рішенні також про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження дитини або про зміну імені, прізвища, по батькові повнолітньої особи, про запис усиновлюва­чів батьками. У резолютивній частині рішення суд також зазначає про віднесення судових витрат на рахунок заявника (заявників).

2. Якщо після постановления рішення, але до набрання ним за­конної сили, батьки дитини відкликають свою згоду на її усинов­лення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи. За тих же умов, якщо заявник відкликає свою заяву, суд також скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду стосовно п. 5 частини 1 ст. 207 цього Кодексу. І у першому, і у другому випадках законо­давець відходе від загального правила цивільного судочинства про незмінність судового рішення (див. жоментар до ст.218 цього Ко­дексу ). Це можливо виправдати особливим характером ціх справ.

3. Згідно з частиною 1 ст.225 СК України та частиною 7 коменто­ваної статті усиновлення вважається здійсненнім у день (у ЦПК-з дня) набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Рішення суду після набрання ним чинності надсилається органу державної реєстрації цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у спра­вах про усиновлення дітей іноземцями - також до уповноваженого органу виконавчої влади. Згідно з рішенням суду органи державної реєстрації актів цивільного стану вносять відповідні зміни до акто­вого запису відносно дитини або повнолітньої особи.


Глава 6.

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВСТАНОВЛЕННЯ ФАКТІВ,

ЩО МАЮТЬ ЮРИДИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення

1. Суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одер­жання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в доку­менті, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народ­ження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації орга­ном державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

 

2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

3. Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об'єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

1. Глава 6 ЦПК встановлює особливості розгляду найбільш по­
ширених у судовій практиці справ окремого провадження - справ
про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

2. Виникнення, зміна або припинення правовідносин за­
лежать від юридичних фактів, що досить часто підтверд­
жуються відповідними документами. У разі відсутності ос­
танніх, факти можна встановити в суді у порядку окремого
294


 


провадження. У позовному провадженні суд також досліджує і встановлює юридичні факти, але там їх аналіз необхідний для фор­мування висновків про права і обов'язки сторін, що сперечаються. В окремому ж провадженні встановлення факту є кінцевою метою для суду і осіб, що беруть участь у справі.

З Суд має право встановлювати юридичні факти тільки за до­держання таких умов: а) це мають бути юридичні факти, тобто такі, які тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення правовід­носин; б) заявниками у цих справах можуть бути тільки громадя­ни; в) коли чинне законодавство допускає судовий порядок вста­новлення даного факту; г) коли в іншому порядку його встановити не можна; ґ) при встановленні факту не повинен вирішуватися спір про право цивільне.

При вирішенні питання про цивільну юрисдикцію справи суди повинні враховувати норми законодавчих актів, якими передбаче­но позасудовий порядок встановлення певних фактів або визначені факти, які у даних правовідносинах можуть підтверджуватися рі­шенням суду. Зокрема, відповідно до Закону України «Про реабілі­тацію жертв політичних репресій в Україні» факти розкуркулення, адміністративного виселення громадян встановлюються комісіями рад народних депутатів з питань відновлення прав реабілітованих; відповідно до Порядку підтвердження виробничого стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповід­них записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, якщо документи не зберег­лися, підтвердження виробничого стажу проводиться районними (міськими) відділами соціального захисту населення на підставі показань свідків, в інших випадках наявність певного стажу ро­боти визначається у порядку, передбаченому законодавством, яке регулює правовідносини, з якими пов'язана необхідність встанов­лення цього стажу.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фак­тів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, або до ветеранів чи інвалідів війни, фактів проход­ження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов'язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати пра­цездатності, групи інвалідності і часу її настання, а також фактів закінчення навчального закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в ус­тановленні такого факту могла бути оскаржена особою до суду в


порядку, передбаченому главою 31-А ЦПК (див. п. 2 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від ЗІ березня 1995 p. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що ма­ють юридичне значення» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - № 8. - С ІЗ).

4. Коментована стаття містить приблизний перелік фактів, які можна .встановлювати в судовому порядку.

1) Факт родинних відносин. У заяві слід вказати мету встанов­лення факту, який орган державної реєстрації актів цивільного ста­ну і коли відмовив у видачі відповідного документа. Просити мож­на про підтвердження такого ступеня спорідненості, який може спричинити правові наслідки для заявника (одержання спадщини, пенсії і т.д.). Факт родинних відносин не може встановлюватися у порядку окремого провадження, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити надалі своє право на житло, приміщення або на його обмін (п. 7 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що ма­ють юридичне значення»).

2) Факт перебування на утриманні. Цей факт звичайно під­тверджується довідкою житлово-експлуатаційних органів. Якщо її одержати не можна, то можна звернутися з заявою до суду про встановлення факту. При цьому суд має з'ясувати, що було саме утримання (допомога для заявника була постійним і основним джерелом існування) і що воно тривало стільки, щоб спричинити правові наслідки для заявника. Такими наслідками можуть бути призначення пенсії в зв'язку з втратою годувальника (у разі смерті годувальника таке право виникає в непрацездатних членів сім'ї) або одержання спадщини (це право мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше п'яти років).

3) Факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенси або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Цей факт можна встановлювати, якщо він тягне виникнення безспірного права. Якщо цей факт потрібен для вирішення спору про право, такий факт каліцтва можна вста­новлювати у порядку позовного провадження.

4) Факт реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення. Встановлюючи ці факти, суд констатує саме наявність факту реєст­рації, а не саму подію, встановлює достовірні факти, а не можливі, як при оголошенні померлим, наприклад. Питання про встанов­лення цих фактів виникає при втраті актових книг органів держав­ної реєстрації актів цивільного стану і відповідних свідоцтв. Але 296


суд не має права відмовити у прийнятті заяви і тоді, коли цей орган відмовив у відновленні запису в зв'язку з відсутністю цього запису в збережених книгах реєстрації відповідних записів.

5) Факт проживання однією сім 'сю чоловіка та .жінки без шлю­
бу.
Дана категорія цивільних справ виникла у зв'язку з прийняттям
нового СК України. Його стаття 36 встановлює, що шлюб є підста­
вою для виникнення прав та обов'язків подружжя, а частина 2 ст.
21 СК України підкреслює, що проживання однією сім'єю жінки та
чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та
обов'язків подружжя. Однак частина 1 ст. 74 СК України встанов­
лює, що, коли жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не пе­
ребувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного
проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо
інше не встановлено договором між ними. У зв'язку із зазначеним у
питаннях здійснення права сумісної власності, права на укладання
договорів, розпорядження майном, визначення порядку користуван­
ня майном, розпорядження часткою у майні тощо, може виникнути
потреба у встановленні факту проживання однією сім'єю.

6) Факт належності правовстановлюючих документів. Ці
справи у судах виникають внаслідок помилок у документах. Але
помилки можуть виправляти, насамперед, організації та органи,
які видали даний документ. Тому суд має переконатися, що доку­
мент належить саме заявнику і що організація не має можливості
внести необхідні виправлення. При цьому суд не має права вста­
новлювати ідентичність імен, по батькові і прізвищ осіб, по-різно­
му іменованих у різних документах.

При розгляді справи про встановлення факту належності пра­вовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені у документі, не збігаються з відповідними даними цієї особи, вказаними у свідоцтві про народ­ження чи паспорті (у тому числі факту належності правовстанов-люючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені та по батькові зазначені ініціали), суд повинен запропонувати заявникові подати докази про належ­ність йому даного документа. Якщо виправлення у документах на­лежним чином не застережені, або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, то у цьому випадку справу розглядати не можна, але можливо зверну­тися до суду з заявою про встановлення факту, про який зазначе­но у документі (наприклад, факту реєстрації народження). Справи про встановлення факту належності особі квитка про членство в


об'єднаннях громадян, військового квитка, паспорта, а також сві­доцтв, що видаються органами державної реєстрації актів цивіль­ного стану, судовому розгляду не підлягають. Виправлення в них вносити можуть тільки органи, що їх видали. Разом з тим, суд може встановлювати факт належності особі документів, які не засвідчу­ють особистість (довідки про поранення, перебування у госпіталі, зникнення без вісті і т.д.).

7) Факт народження особи в певний час. Даний факт встанов­люється судом у разі неможливості реєстрації факту народження органом державної реєстрації актів цивільного стану.

8)Фактс.иертіособив певній час. Цей факт встановлюється, якщо органи державної реєстрації актів цивільного стану не робили запис про смерть особи. Суд повинен установити час і місце смерті,обстави­ни смерті. На відміну від оголошення померлим, це достовірний факт. Ці справи необхідно відрізняти і від факту реєстрації смерті. Рі­шення про встановлення факту смерті є підставою для видачі до­кументів органами державної реєстрації актів цивільного стану, нотаріусом та ін.

5. У порядку окремого провадження дана стаття припускає вста­новлення і не зазначених у ній фактів за умови, що вони є юридични­ми і чинним законодавством не передбачений інший (позасудовий) порядок їх встановлення (факти участі у роботах на Чорнобильсь­кій АЕС, факт батьківства у разі смерті передбачуваного батька, факт визнання батьківства відносно дитини, яка народилася до 1 жовтня 1968 p., реєстрації батьківства, факт прийняття спадщи­ни, місце відкриття спадщини, факт володіння будівлею на праві приватної власності та ін.). Суд може встановлювати факти і тоді, коли вони за іноземним законодавством тягнуть правові наслідки для заявника, і рішення суду необхідно заявнику для застосування у відносинах із громадянами інших держав, наприклад, для вирі­шення питання про наявність права на спадщину в особи, яка за за­конодавством України не віднесена до кола спадкоємців за законом (див. п. 1 постанови № 15 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. -1988. - № 8. - С 13).

Стаття 257. Підсудність

1. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.


 

1. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне зна­чення, відкриваються за заявами заінтересованих осіб.

2. Коментована стаття визначає територіальну підсудність цих справ: вони розглядаються і вирішуються місцевими судами за місцем проживання заявника.

Стаття 258. Зміст заяви

1. У заяві повинно бути зазначено:

1) який факт заявник просить встановити та з якою метою;

2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;

3) докази, що підтверджують факт.

2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в
заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених
документів.

1. Ця стаття встановлює особливості змісту заяв у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Окрім загаль­них для всіх заяв реквізитів, тут передбачаються деякі особливості заяв даної категорії цивільних справ.

2. Особливе значення має вимога цієї статті про вказівку в за­яві на мету встановлення факту. Саме мета дозволяє оцінити факт із огляду на те, чи має він юридичне значення. У заяві необхідно обгрунтувати також неможливість одержання документів про цей факт і доказів, що підтверджують його наявність.

3. Заявник має навести докази з приводу викладених у заяві об­ставин. У разі неможливості одержання їх самим заявником докази в порядку підготовки справи може витребувати суддя.

Стаття 259. Зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення

1. У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, вста­новлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

2. Рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріаль­ному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а с тільки підставою для одержання зазначених докумен­тів.


1. Рішення суду в даній категорії справ окремого провадження має відповідати загальним вимогам, які ЦПК. встановлює до будь-якого рішення у цивільних справах. Воно набирає законної сили у загальному поряди, а отже може бути оскаржено в апеляційному порядку.

2. Ця стаття вказує тільки на деякі особливості рішення у спра­вах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, - у ньому мають бути зазначені факт, встановлений судом, мета його встановлення і докази, що підтверджують його.

3. Саме по собі рішення не замінює документ, який посвідчує юридичний факт, а лише є підставою для одержання відповідних документів. Тому копія судового рішення видається заявнику для пред'явлення її у відповідний орган державної реєстрації цивіль­ного стану.

Глава 7.

РОЗГЛЯД СУДОМ СПРАВ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ

НА ВТРАЧЕНІ ЦІННІ ПАПЕРИ НА ПРЕД'ЯВНИКА

ТА ВЕКСЕЛІ

Стаття 260. Підсудність

1. Особа, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, може звернутися до суду із заявою про визнання їх недійсними і про відновлення) її прав на втрачений цінний папір.

2. Заява подається до суду за місцезнаходженням емітента цінного папера на пред'явника або за місцем платежу за векселем.

 

1. Глава 7 розділу IV ЦПК визначає особливості розгляду справ про відновлення права на втрачені цінні папери на пред'явника або векселі після їх втрати та визнання їх недійсними. Раніше це провадження називалося викличним, тобто сутність цих справ полягає у тому, що суд за заявою особи, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, викликає його держателя до суду.

2. Заявниками по цих справах є особи, які втратили документи про вклад ча пред'явника грошових сум, цінностей, цінних папе­рів або векселя. Як уявляється, у такому ж порядку можна звер­татися з заявами і тоді, коли документ не втрачено, але втрачено 300


ознаки платоспроможності, і фінансова установа у зв'язку з цим відмовилася здійснити відповідну операцію. Заява про визнання цінного паперу або векселя недійсними і про відновлення права на



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.212.116 (0.015 с.)