Стаття 37. Процесуальне правонаступництво

1. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших ви­падках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

2. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступ­ника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

1. Процесуальне правонаступництво, як і заміна неналежної сторони, означає зміну суб'єктного складу учасників спору. Згідно 50

з коментованою статтею правонаступництво можна визначити як заміну сторони у спірному або встановленому судом правовідношенні у разі її вибуття з цивільної справи. Воно настає у разі зміни суб'єктів права або обов'язку в матеріальному правовідношенні.

2. Новий суб'єкт права або обов'язку може сприймати права і обов'язки правопопередника повністю або частково. Залежно від цього розрізняють універсальне (повне) і сингулярне (часткове) правонаступництво. Універсальне правонаступництво настає у разі смерті фізичної особи і припинення юридичної особи, а сингу­лярне -у разі заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи, у відносинах, щодо яких виник спір про право, у суді.

3. У разі процесуального правонаступництва, на відміну від за­міни неналежної сторони, суд припиняє провадження у справі до вступу або притягнення у справу правонаступника (статті 201, 203, 204 ЦПК). Відмінність правонаступництва від заміни неналежної сторони полягає й у тому, що при заміні неналежної сторони про­вадження у справі починається заново, а при правонаступництві -поновлюється. Це обумовлено тим, що відповідно до коментованої статті всі дії, вчинені в процесі правопопередником, обов'язкові для правонаступника такою ж мірою, в якій вони були обов'язкові і для правопопередника. Правонаступник ніби продовжує брати участь у справі свого правопопередника, а тому і процес продов­жується, а не починається заново.

4. Процесуальне правонаступництво можливе у будь-якій
стадії процесу і у будь-якому виді провадження. Так, відповідно
до коментованої статті та ст. 201 цього Кодексу, суд зобов'язаний
зупинити провадження у справі в суді апеляційної та касаційної
інстанції для вступу у справу правонаступника у разі смерті сто­
рони за вимогами, у яких закон допускає правонаступництво, або
припинення існування юридичної особи, яка є стороною у справі.
В юридичній літературі і судовій практиці іноді вважають немож­ливим зупинення провадження вищестоящими судами при пере­гляді судових постанов. Але, по-перше, ст. 201 ЦПК має значення
загального правила, тобто такого, яке поширюється і на всі стадії
позовного провадження, і на всі стадії окремого провадження, апе­ляційного і касаційного провадження і т. ін. По-друге, коментована
стаття прямо вказує на можливість правонаступництва у будь-якій
стадії процесу і у будь-якому провадженні. Так, згідно з п. 1 ст. 34
Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провад­ження підлягає обов'язковому зупиненню у разі смерті стягувача

або боржника, оголошення померлим або визнання безвісно від­сутніми стягувана чи боржника, або припинення юридичної особи. Заміну сторони виконавчого провадження здійснює суд у порядку ст. 378 ЦПК (див. коментар до даної статті).

5. У провадженні справи при вирішенні питання про правонас-тупництво необхідно враховувати, що у тих випадках, коли ма­теріальне правовідношення тісно пов'язане з особою його суб'єкта, правонаступництва у матеріальному правовідношенні бути не може, а тому не може бути і процесуального правонаступництва.

Стаття 38. Участь у справі представника

1. Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

2. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

3. Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

4. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника.

 

1. Представництво - це правовідношення, в силу якого одна особа (представник) виступає у суді від імені та в інтересах іншої особи (представлюваний). Представництво передбачене цивільним процесуальним законодавством, по-перше, з метою надання юри­дичної допомоги громадянам та організаціям при розгляді і вирі­шенні цивільних справ у суді. По-друге, метою представництва є надання допомоги суду в установленні дійсних прав і обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

2. Представництво у суді є самостійним процесуальним інсти­тутом, а не різновидом загальноцивільного, як іноді вважають у судовій практиці та літературі. Від загальноцивільного воно відріз­няється тим, що: а) представництво в силу цивільного права може бути в будь-яких угодах, а в силу процесуального - тільки у суді; б) метою загальноцивільного представництва є надання допомо­ги довірителю, а процесуального - і суду; в) при загальноцивільному представництві не може бути подвійного представництва, а

у процесі законний представник може доручити ведення справи договірному; г) при загальноцивільному представництві в юри­дичній дії бере участь тільки представник, а в процесі поряд із представником може брати участь, а іноді й повинен, представлю­ваний; д) при загальноцивільному представництві повноваження представника визначаються дорученням, а у процесі - в основному законом. Тому за ЦПК України представник віднесений до числа осіб, що беруть участь у справі, а, отже, він наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою.

3. Коментована стаття закріплює право сторін, третіх осіб, осіб,
які відповідно до закону захищають права, свободи чи інтереси ін­
ших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи у справах
окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть ско­ристатися допомогою представника. У такий спосіб новий ЦПК
розширив коло осіб, які можуть мати представника у суді, прак­
тично до кола осіб, які беруть участь у справі. Дана стаття частково
вирішує питання про види представництва.

Аналіз ст. ст. 38 - 44 ЦПК та ст. 60 ЦК України дозволяє відзначи­ти наявність чотирьох видів представництва: добровільного; закон­ного, за призначенням суду і громадського (про законне представ­ництво див. коментар до ст. 39 ЦПК). За ступенем обов'язковості представництво може бути обов'язковим, коли на представництво не потрібно волевиявлення представлюваного (у справах за учас­тю недієздатних, наприклад), і факультативним, коли волевиявлен­ня представлюваного на представництво є необхідним.

4. Регулюючи питання про добровільне (договірне) представ­ництво, коментована стаття необгрунтовано відносить до пред­ставництва участь у цивільному судочинстві органів юридичних осіб (частина 3 коментованої статті та п. 2 частини 1 ст. 42 цього Кодексу) та органів державної влади (частина 4 коментованої стат­ті). Тим більше, що зазначені норми частково протиставляють їх представникам. Безумовно, участь зазначених органів не є пред­ставництвом, оскільки є участю юридичних осіб та держави через уповноважені органи.

5. В основі добровільного (договірного) представництва лежить договір. Перший підвид - представництво інтересів сторін і третіх осіб адвокатами. Підставою такого представництва є договір до­ручення на ведення справи у суді. Другий підвид - юрисконсульт представляє у суді інтереси підприємства, організації, установи в силу трудового договору. Третій підвид - окремі громадяни пред­ставляють у суді інтереси сторін і третіх осіб за договором дору-

чення. Наявність доручення у юрисконсульта є не підставою і не свідченням договору доручення, а документом, що визначає обсяг повноважень. Тому дуже спірною є думка деяких авторів про те, що і юрисконсульти виступають у суді за договором доручення.

6. Громадське представництво полягає у тому, що в силу стату­ту, положення про громадську організацію вона може представля­ти у суді інтереси членів цієї організації (наприклад, профспілки).