Стаття 15. Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ

1. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншо­го судочинства.

2. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за прави­лами цивільного судочинства.

3. Суди розглядають справи, визначені у частині першій цієї стат­ті, в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

1. Глава 2 розділу І цього Кодексу називається «Цивільна
юрисдикція», а коментована стаття, яка складає її основний зміст
- «Компетенція судів щодо розгляду цивільних справ», тобто зако­нодавець ставить знак рівності між зазначеними поняттями.

2. Компетенція судів визначається колом питань, які вони ма­ють право і зобов'язані вирішувати. Частиною судової компетен­ції є цивільна юрисдикція. Захист цивільних прав здійснюється
у встановленому порядку судом, господарським чи третейським
судом, а також профспілковими або іншими громадськими ор­ганізаціями. Для того, щоб відмежувати компетенцію суду по
розгляду і вирішенню цивільних справ від компетенції інших
органів, законом і вводиться категорія цивільної юрисдикції, що
визначає коло цивільних справ, які підлягають розгляду і вирі­шенню в суді. Особливі труднощі з визначенням підвідомчості
виникають у зв'язку із застосуванням ст. 124 Конституції Украї-

ни, яка встановлює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Деякі рекомендації у цьому плані дав Верховний Суд України в постанові № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», вказавши на підвідомчість суду скарг на обмеження в праві на збори, мітинги, походи і демонстрації; про визнання страйку незаконним; про виселення осіб, що самовіль­но зайняли жилі приміщення, чи проживаючих у будинках, що загрожують обвалом. Верховний Суд вважає, що положення ст. 124 Конституції України означають, насамперед, що цивільне су­дочинство здійснюється за всіма вимогами, які не є предметом інших видів судочинства, і що ці положення не звільняють заінте­ресованих осіб від обов'язку звертатися за вирішенням відповід­них питань до компетентного органу і не знімають обмежень сто­совно кола осіб, які можуть звертатися в суд за захистом прав та інтересів інших осіб, наприклад, із заявою про надання земель­ної ділянки для фермерського господарства - у сільську, селищ­ну, міську районну раду; про відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій - у комісію рад з питань відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій та ін. (див. Бюле­тень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - № 8. - С 124).

3. В науці цивільного процесуального права і особливо в поста­новах Пленуму Верховного Суду України прийнято найчастіше пе­релічувати підвідомчі суду категорії цивільних справ. Як видаєть­ся, з урахуванням ст. 124 Конституції України, необхідно зараз визначати, навпаки, категорії цивільних справ, що виключаються із цивільної юрисдикції, а їх саме і можна визначити, керуючись загальними критеріями, встановленими коментованою статтею. На відміну від інших авторів ми вважаємо, що значення цих кри­теріїв зросло, а не знизилося. Дана стаття встановлює три загальні критерії цивільної юрисдикції.

4. Частина перша коментованої статті зазначає, що суди розгля­дають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюва­них прав. Такі справи безумовно є справами позовного проваджен­ня, оскільки предметом розгляду в них є спір про право цивільне (в широкому розумінні). Тому першим критерієм цивільної юрис­дикції є наявність спору про право цивільне. Однак частина 3 стат­ті містить правило про три види проваджень, в яких розглядаються цивільні справи, що відносяться до цивільної юрисдикції: позовне, окреме та наказне. Предметом наказного провадження є також спір 24

про право цивільне, але потенціальний (див. коментар до розділу II цього Кодексу), а окремого - інтереси, як вважається. Останні також можуть оспорюватися.

5. За загальним правилом, хоча це і не вказано прямо у комен­
тованій статті, у загальних судах розглядаються справи за участю
фізичних осіб. Тому другим критерієм є суб'єктна ознака цивіль­
ної юрисдикції: судам підвідомчі справи, в яких хоча б однією
стороною у спорі є фізична особа. Таким чином, до цивільної
юрисдикції віднесено ті цивільні справи, де сторонами у спорі
є фізичні особи або фізична і юридична особа. Законом можуть
бути встановлені винятки з цього загального правила. Так, від­
повідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України
в господарський суд можуть звертатися за захистом права гро­
мадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створен­
ня юридичної особи і у встановленому порядку набули стату­
су суб'єкта підприємницької діяльності. В окремих випадках,
передбачених законодавчими актами України, у господарський
суд можуть звертатися громадяни, які і не є суб'єктами підпри­
ємницької діяльності. Так, відповідно до Закону України «Про
банкрутство» в редакції Закону України від 30.06.99 р. «Про від­
новлення платоспроможності боржника чи визнання його бан­
крутом» кредитором може бути і громадянин. Отже, підставою
порушення справи про банкрутство може бути його заява в гос­
подарський суд.

6. Третім критерієм цивільної юрисдикції є зміст спору. Від­
повідно до частини 1 цієї статті суди розглядають справи, що ви­
никають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових
відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли
розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинс­
тва.

Можуть встановлюватися винятки із зазначених у даній стат­ті груп правовідносин. Так, хоча трудові спори про поновлення на роботі, як правило, віднесені до юрисдикції суду, однак спори, пов'язані з відстороненням працівників від роботи за постановою прокурора чи слідчого, не підлягають розгляду в порядку цивіль­ного судочинства, а вирішуються в порядку, встановленому для оскарження постанов цих органів. І лише після скасування пос­танов вони можуть вирішуватися в загальному порядку (див. п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» зі змінами від 01.04.94 p., 26.10.95 p. і 25.05.98 p.)