Стаття 107. Суд першої інстанції

1. Усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, місь­кими та міськрайонними судами.

1. Питання про підсудність перед суддею виникає після позитив­
ного вирішення їм питання про цивільну юрисдикцію. Суддя пови­
нен тепер визначити, який саме суд мусить розглядати дану справу.
У законодавстві, судовій практиці і літературі термін «підсудність»
вживають у п'яти розуміннях. По-перше, підсудність - це інститут
цивільного процесуального права, тобто система норм, що регулю­
ють відносини по визначенню конкретного суду при пред'явленні
заяви. По-друге, під підсудністю розуміють властивості конкрет­
ної справи, в силу яких вона підлягає розгляду у певному суді як
у суді першої інстанції. По-третє, підсудність слід розуміти і як
сукупність цивільних справ, що підлягають розгляду і вирішенню
у даній ланці судової системи і у даному суді. По-четверте, під під­
судністю розуміють повноваження певної ланки судової системи
або певного суду по розгляду цивільних справ. І, по-п'яте, підсуд­
ність інколи розуміють як юрисдикцію судів (територіальну).

Останні два визначення підсудності, як уявляється, не супере­чать одне одному, оскільки Конституційний Суд України визначає юрисдикцію через коло повноважень судів (див. Рішення Конс­титуційного Суду України від 25 грудня 1997 р. № 9-ЗП у справі за конституційним зверненням жителів міста Жовті Води щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997-2001. К., 2001.-С 117).

2. У процесуальному законі, судовій практиці і літературі вка­
зується на два види підсудності: родову і територіальну. Разом з
тим, згідно зі ст. 234 ЦПК, підсудність за суб'єктивною ознакою
можна розділити на одноособову і колегіальну (див. коментар до
ст. 234 цього Кодексу). У зв'язку зі змінами у законодавстві Украї­
ни статусу та найменування обласних і прирівняних до них судів
128

окремими вченими і практиками висловлюється думка про непра­вомірність застосування тепер категорії «родова підсудність». Ці погляди видаються не цілком обгрунтованими.

3. Призначення родової підсудності полягає у тому, щоб роз­поділити всю сукупність цивільних справ, підвідомчих суду, між окремими ланками судової системи, тобто родова підсудність є роз-межуваючім критерієм судової компетенції по вертикалі. Визначи­ти родову підсудність означає установити, суд якої з ланок судової системи повинен вирішувати як суд першої інстанції дану цивіль­ну справу. Коментована стаття саме і встановлює правило родо­вої підсудності: усі справи, що підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами, як судами першої ін­станції. Цією нормою ЦПК визначає, що на даний час по суті всі цивільні справи розглядаються та вирішуються місцевими судами. У науковій літератур цілком слушно звертають увагу на існуван­ня функціональної (точніше було б - функціонально-інстанційної) підсудності (див. «Цивільний процес». - За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. - С. 49 -50). Так, компетенцію судів першої інстанції виконують місцеві суди, апеляційних - судові палати від­повідних судів, касаційного та перегляд за винятковими обстави­нами - Верховний Суд України.

Стаття 108. Підсудність справ, у яких однією із сторін є суд або суддя

Підсудність цивільних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін.

2. Підсудність справ, у яких однією із сторін є Верховний Суд Ук­раїни або суддя цього суду, визначається за загальними правилами підсудності.

1. Дана стаття визначає правила про підсудність справ, у яких однією зі сторін є суд або суддя. Якщо у справі однієї зі сторін є суд або судця цього суду, суд, який розглядатиме цю справу, виз­начається ухвалою суду вищестоящої інстанції (у статті - вищої"). Уявляється, що саме це мав на увазі законодавець. Оскільки ко­ментована стаття не передбачає можливості змінювати родову під­судність, право судді полягає у визначенні територіальної підсуд­ності.

2. Частина 2 коментованої статті (цілком передбачено) у руслі ст. 107 цього Кодексу визначає підсудність справ, у яких однією зі сторін є Верховний Суд України або суддя цього суду.

Стаття 109. Підсудність справ за місцезнаходженням відповідача

Позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання.

2. Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцез­находженням.

1. Коментована стаття, а також статті 110 - 114 цього Кодексу
встановлюють правила територіальної підсудності, яка необхідна у
цивільному судочинстві для того, щоб розділити підвідомчі судам
справи між окремими судами усередині кожної ланки судової сис­
теми залежно від території, на яку поширюється юрисдикція кож­
ного з цих судів. Визначити територіальну підсудність - це означає
встановити, в якому конкретно суді має бути розглянута і вирішена
дана цивільна справа. Ця підсудність визначає територіальну ком­
петенцію кожного суду з вирішення цивільних справ.

Цивільне процесуальне законодавство розрізняє кілька видів територіальної підсудності залежно від місця проживання сторін, характеру спірного правовідношення, угоди між сторонами, на­явності зв'язку між справами. Такими видами підсудності є: за­гальна територіальна підсудність, альтернативна, за ухвалою суду, договірна, виключна і підсудність по зв'язку справ. Установлення цивільним процесуальним законодавством цих видів підсудності означає в одних випадках надання сторонам пільги при виборі суду, а в інших -створення для суду та учасників справи найбільш сприятливих умов щодо вирішення цивільної справи.

2. Даною статтею встановлено правила загальної територіаль­ної підсудності. Хоча процесуальне законодавство прямо не за­стосовує такого поняття, але у судовій практиці і юридичній науці воно широко використовується, тому що за правилами цієї статті розглядається більшість цивільних справ.

3. У частині першій коментованої статті встановлено правило, відповідно до якого позови пред'являються в суді за місцем прожи­вання відповідача. Відповідно до цивільного законодавства України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, 130

готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживан­ня, за винятком обмежень, встановлених законом. Місцем прожи­вання особи від десяти до чотирнадцяти років є, як правило, місце проживання її батьків (усиновлювачів), опікуна. Таким же чином, але без застережень, ст. 29 ЦК визначає і місце проживання фізич­них осіб, які не досягай десяти років. Місцем проживання фізичної особи, яка є недієздатною, буде місце проживання її опікуна або міс­це знаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функ­ції опікуна. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Таке досить демократичне визначення місця проживання фізич­ної особи, як: уявляється, тягне значні ускладнення у повідомленні учасників справи, у забезпеченні їх явки у судове засідання, у виз­наченні причин і наслідків їх неявки і т. ін.

4. Відповідно до частини 2 коментованої статті позови до юри­дичних осіб пред'являються до суду за місцем їх знаходження. Згідно ст. 93 ЦК місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юри­дичної особи чи закону виступають від її імені.

5. Місце проживання громадянина або місце перебування орга­ну юридичної особи зобов'язаний вказувати у позовній заяві пози­вач (ст. 119 цього Кодексу).

Загальна територіальна підсудність є гарантією захисту інте­ресів відповідача. Це цілком виправдано, тому що саме по собі пред'явлення до нього позову ще не свідчить про те, що відповідач вчинив цивільне правопорушення.