Стаття 175. Мирова угода сторін

1. Мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

 

2. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву. Якшо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.

3. До ухвалення судового рішення у зв'язку з укладенням сторона­ми мирової угоди суд роз'яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці дії, у повноваженнях на їх вчинення.

 

4. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

5. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд.

6. Суд не визнає мирової угоди у справі, в якій одну із сторін пред­ставляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

 

1. Коментована стаття встановлює порядок здійснення ще од­ного істотного волевиявлення сторін - мирової угоди. Мирова угода сторін є двостороннім волевиявленням з приводу їх прав та обов'язків і предмета позову, спрямованим на врегулювання спору шляхом взаємних поступок. Мирова угода може бути адресована суду як у вигляді усної заяви, так і у письмовій формі. У випад­ку укладання мирової угоди закон передбачає важливі наслідки -постановляння ухвали про закриття провадження у справі, тобто припинення провадження до ухвалення рішення і без ухвалення рішення. Тому до винесення такої ухвали суд повинен роз'яснити сторонам наслідки їх розпорядчої дії, зокрема неможливість ново­го звернення до суду з тотожним позовом.

2. Дана стаття потребує змін, оскільки вона потягне за собою ускладнення при її застосуванні у судовій практиці. Так, згідно з частиною 5 її, уявляється можливим закриття справи без визнання судом мирової угоди. Але це неможливо, бо ж визнання мирової угоди саме і є передумовою закриття провадження у справі (див. коментар до ст. 205 цього Кодексу).

3. Стаття передбачає три підстави для відмови у визнанні ми­рової угоди сторін: а) якщо представник, який заявляє клопотан­ня про мирову угоду, обмежений у такому повноваженні; б) якшо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, сво-

боди чи інтереси інших осіб; в) якщо законний представник заявив клопотання про мирову угоду, але його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (третя підстава, як уявляється, погли­нається другою).

Стаття 176. Пояснення осіб, які беруть участь у справі

1. Після доповіді у справі суд заслуховує пояснення позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших осіб, які беруть участь у справі.

2. Якщо поряд із стороною, третьою особою у справі беруть участь їх представники, суд після пояснень сторони, третьої особи заслуховує пояснення їх представників. За клопотанням сторони, третьої особи пояснення може давати тільки представник. Особи, які звернулися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, дають пояс­нення першими.

3. Якщо в справі заявлено кілька вимог, суд може зобов'язати сто­рони та інших осіб, які беруть участь у справі, дати окремо пояснення щодо кожної з них.

4. Якщо сторони та інші особи, які беруть участь у справі, вислов­люються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, виз­нають вони обставини чи заперечують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - "так" чи "ні".

5. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ста­вити питання один одному.

6. Якщо у справі є письмові пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, головуючий оголошує зміст цих пояснень.

 

1. Ця стаття відкриває групу правил, що регулюють порядок до­слідження доказів судом першої інстанції. Дослідження доказів по кожній цивільній справі завжди починається з заслуховування по­яснень сторін, третіх осіб та інших осіб, які беруть участь у справі. Пояснення являють собою виступи учасників процесу, що містять відомості про відомі їм обставини справи. Учасники у своїх пояс­неннях не обмежені у часі, але головуючий керує ходом пояснень у тому напрямку, щоб вони не відхилялися від обставин справи.

2. Послідовність виступів із поясненнями визначена коменто­ваною статтею таким чином, що першими виступають учасники процесу зі сторони позивача, а потім - відповідача: а) позивач, його представник, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог 206

і виступає на стороні позивача, та її представник; б) відповідач, його представник, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог і виступає на стороні відповідача, та її представник; в) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, та її представник. З урахуванням обставин справи суд може встановити іншу послі­довність. Так, наприклад, якщо позов пред'явлений в інтересах іншої особи прокурором, органами державної влади і органами місцевого самоврядування та іншими організаціями і особами, за­значеними в ст. 45 цього Кодексу, то першими з поясненнями по­винні виступати ініціатори процесу.

3. Сторонам, за їх клопотанням, після дачі пояснень суд може
надати можливість виступити з додатковими поясненнями. Під час
пояснень з дозволу суду учасники процесу можуть ставити запи­
тання один одному.

4. Якщо у справі є письмові пояснення кого-небудь з осіб, які
беруть участь у справі, одержані у порядку забезпечення доказів
або у результаті судових доручень, головуючий оголошує їх у дан-
ній частині судового засідання.

Стаття 177. Встановлення порядку з'ясування обставин справи та дослідження доказів

1. Суд, заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.

2. Порядок дослідження доказів визначається судом залежно від змісту спірних правовідносин і в разі потреби може бути змінений.

 

1. Якщо заслуховуванням пояснень сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, обов'язково починається дослідження до­казів, то подальший порядок дослідження доказів визначається су­дом по кожній конкретній справі залежно від її обставин, порядок з'ясування яких встановлюється стосовно предмета доказування по справі, що розглядається.

2. Найчастіше суди постановляють угоди, якими встановлю­ють «загальний порядок» дослідження інших доказів. Це означає, що суд досліджує докази у тій послідовності, в якій цей Кодекс наводить правила про порядок їх дослідження: допит свідків, до­слідження письмових доказів, дослідження речових доказів, до­слідження висновку експерта. Однак нерідко суди відступають від

цього порядку, наприклад, у разі потреби негайного огляду на міс­ці продуктів харчування, що швидко псуються.

Стаття 178. Відмова від визнання обставин

1. Відмова від визнання в попередньому судовому засіданні обста­вин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обста­вини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною.

2. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд
постановляє ухвалу.

3. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин
вони доводяться в загальному порядку.

1. Коментована стаття встановлює можливість для сторони від­мовитися від свого визнання обставин, яке було зроблено у поперед­ньому судовому засіданні. Підставами відмови від визнання обста­вин для сторони стаття визначає таку свою помилку, що має істотне значення, обман її, насильство, погрози щодо неї, тяжкі обставини або обставини, визнані у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Застосування частини 1 цієї статті викликає кілька ускладнень. Перше з них полягає у тому, що декіль­ка підстав є оціночними категоріями, які потребують обгрунтування з боку сторони і оцінки з боку суду. Так, обман, насильство, погрози, тяжкі обставини повинна довести сторона, а суд має констатувати їх істотне значення, тобто таке, що, якби їх не було, сторона не визнала б обставини. Друге ускладнення - те, що суд має підтвердити зло­вмисність домовленості представника з другою стороною.

2. При встановленні судом наявності підстав, зазначених у час­тині 1 даної статті, суд приймає відмову сторони від визнання об­ставин і постановляє про це відповідну ухвалу. Наслідком цього є те, що обставини, які раніше були визнані, доводяться у загально­му порядку стороною, яка посилається на них як на підстави своїх вимог або заперечень.

Стаття 179. Дослідження доказів

1. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше

значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

2. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, пись­мові та речові докази, висновки експертів.

1. Коментована стаття на додаток до ст. 60 ЦПК дає поняття предмета доказування (про його поняття, зміст та значення див. коментар до ст. 60 цього Кодексу) і наводить приклад факту, який має інше значення для вирішення справи: причини пропуску стро­ку позовної давності.

2. У частині 2 дана стаття за невідомих причин не включає у пе­релік засобів доказування, за допомогою яких доводяться обстави­ни, що складають предмет доказування, пояснення сторін, третіх осіб та їх представників. У такому вигляді частина 2 даної стат­ті протирічить частині 2 ст. 57 ЦПК (див. відповідний коментар) і ст. 184 ЦПК, які не можна ігнорувати у правозастосовній прак­тиці. Як уявляється, невдалим є визначення предмета доказування під час судового розгляду. Зміст предмета доказування визначаєть­ся і при відкритті провадження у справі, і у провадженні справи до судового розгляду. Інакше неможливим було б досягнення мети останнього (попереднього судового засідання, зокрема).

Стаття 180. Порядок допиту свідків

1. Кожний свідок допитується окремо.

2. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.

3. Перед допитом свідка головуючий встановлює його особу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими осо­бами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання показань.

4. Відмова від давання показань приймається судом шляхом пос­тановления ухвали.

5. Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приводить його до присяги: "Я, (ім'я, по батькові, прізвище), прися­гаю говорити правду, нічого не приховуючи і не спотворюючи".

6. Текст присяги підписується свідком. Підписаний свідком текст присяги та розписка приєднуються до справи.

7. Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі, після чого першою задає питання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі.

8. Суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на питання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі.

9. Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду.

 

10. Кожний допитаний свідок залишається в залі судового засідан­ня до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити залу засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін.

11. Свідок може бути допитаний повторно в тому самому або на­ступному засіданні за його власною заявою, заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Під час дослід­ження інших доказів свідкам можуть ставити питання сторони, інші особи, які беруть участь у справі, суд.

12. Суд може одночасно допитати свідків для з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях.

1. В даній статті глибоко і, в цілому, чітко визначено порядок допиту свідків. Важливим є правило статті про недопустимість спілкування між собою допитаних і недопитаних свідків, а також про недопустимість перебування недопитаних свідків у залі судо­вого засідання. Це виключає вплив інших джерел, відомостей про обставини справи, на їх показання.

2. Кожен свідок допитується окремо. Першими звичайно допи­туються свідки, викликані за ініціативою позивача. Перед допитом суд повинен установити особу свідка (у разі необхідності -по осо­бистих документах), вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки з особами, які беруть участь у справі. Ці дані мають іс­тотне значення і повинні враховуватися при оцінці його показань. Суд попереджає свідків про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і за відмову від дачі показань згід­но зі статтями КК України, а свідки, які не досягли шістнадцяти­річного віку, - про обов'язок правдивих показань у суді (про інші 210

особливості допиту неповнолітніх свідків див. коментар до ст. ] 82 цього Кодексу). Відповідно до ст. 63 Конституції України, особа не несе відповідальності за відмову від дачі показань і пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (подробиці див. у ко­ментарі до ст. ст. 50 - 52 цього Кодексу). Відмова від дачі показань свідком приймається судом шляхом постановления ухвали. Стаття передбачає також приведення свідка до присяги. Доцільність при­сяги свідка після його попередження про кримінальну відповідаль­ність за завідомо неправдиві показання і відмову від дачі показань є досить сумнівною, особливо за умов, що норма про присягу в основному є моральною, хоча і оформляється дублюючим чином - підписом під текстом присяги та розпискою.

3. Показання свідків являють собою вільний виклад у судовому засіданні даних про обставини справи, відомих даній особі. Піс­ля дачі показань, з дозволу суду, свідку можуть бути поставлені запитання; першою ставить запитання особа, за ініціативою якої викликано даного свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Суд має право ставити запитання свідкам у будь-який мо­мент їх допиту.

4. За заявою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, само­го свідка і суду може бути допитано свідка повторно. Коментована стаття допускає проведення очної ставки для з'ясування причин розбіжностей у показаннях свідків.

Стаття 181. Використання свідком письмових записів 1. Свідок, даючи показання, може користуватися записами в тих випадках, якщо його показання пов'язані з будь-якими обчислен­нями та іншими даними, які важко зберегти в пам'яті. Ці записи подаються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду.

1. Коментована стаття допускає можливість використання свід­ками письмових заміток. Це правило є винятком із принципу ус­ності судового розгляду. Тому воно допускає цю можливість у ви­няткових випадках і в суворо визначеному порядку.

2. Можливість використання письмових заміток допускається цією статтею тоді, коли показання свідка пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти у пам'яті. Про необхідність використовувати такі замітки повинна заявити сторона, за ініціативою якої викликаний даний свідок. Замітки ма-

ють бути пред'явлені суду та особам, які беруть участь у справі, щоб усі переконалися, що це саме замітки, обчислення, а не текст показань свідка. Якщо замітки чи обчислення мають істотне зна­чення, то за ухвалою суду вони можуть бути долучені до справи.

Стаття 182. Порядок допиту малолітніх і неповнолітніх свідків

1. Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свід­ків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

2. Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

3. Особи, зазначені в частині першій цієї статті, можуть з дозволу суду задавати свідкові питання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

4. У виняткових випадках, коли це необхідно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання.

5. Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, після закінчен­ня його допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання.

1. Коментована стаття визначає порядок допиту малолітніх і не­повнолітніх свідків. Вона передбачає створення сприятливих умов для неповнолітніх свідків під час їх допиту. Свідки, які не досягли чотирнадцятирічного віку, завжди, а свідки від чотирнадцяти - до вісімнадцятирічного віку - за розсудом суду, допитуються у при­сутності педагога або близьких для свідка осіб (батьків, усиновлю­вачів, опікунів, піклувальників), які з дозволу суду можуть ставити неповнолітнім запитання.

2. Для створення сприятливої обстановки допиту малолітніх і неповнолітніх свідків ця стаття передбачає й іншу можливість. Якщо такий свідок боїться давати правдиві показання в присут-212

ності кого-небудь з осіб, які беруть участь у справі, то ця особа на час допиту може бути видалена з залу засідання. По закінчен­ні допиту цій особі повідомляють про показання неповнолітнього свідка і надають можливість ставити свідку запитання.

3. Участь неповнолітніх свідків, особливо тих, які не досягли чотирнадцятирічного віку, в цивільному процесі явище небажане і дуже рідко - необхідне. У зв'язку з цим суди повинні притягати їх у процес лише тоді, якщо саме від їх показань значною мірою залежить правильне вирішення справи. З цієї ж причини суд, як правило, має видаляти таких свідків після їх допиту з зали судо­вого засідання. І лише у виняткових випадках, коли суд визнає за необхідне присутність цих свідків у залі судового засідання (пов­торний допит, впізнання речових доказів тощо), вони не видаля­ються з зали засідання.

Стаття 183. Оголошення показань свідків

1. У разі відкладення розгляду справи показання свідків, зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання, або показання, дані ними у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, повинні бути оголошені і досліджені в судовому засіданні, в якому ухвалено рішен­ня, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможли­вою. Особи, які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення.

1. Принцип безпосередності судового розгляду (див. коментар до ст. 159 цього Кодексу) допускає дослідження доказів саме у цьому судовому засіданні. Однак, у ряді випадків можливості допитати свідків у даному засіданні або немає, або такий допит є недоціль­ним. Тому в тій чи іншій справі можуть бути показання свідків, зібрані у порядку судових доручень, забезпечення доказів або до­питу свідків за місцем їх проживання, перебування і т. ін. Якщо суд відкладає розгляд справи і у засіданні присутні всі особи, які беруть участь у справі, то свідків треба допитати у даному засі­данні і не викликати їх у нове засідання, тому що це недоцільно не тільки через зайві витрати, але й заважатиме оперативності розгля­ду справи.

2. Одержані зазначеними у попередньому пункті способами ма­теріали допиту свідків повинні обов'язково оголошуватися у су­довому засіданні, тому що у противному разі вони не будуть мати

доказового значення. Пленум Верховного Суду України у п. 8 пос­танови № 9 від 21 грудня 1990р. «Про практику застосування су­дами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» («Цивільний кодекс. Цивільний процесуаль­ний кодекс України. Ухвали Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах». - К., 1999. - С. 349) звернув увагу суддів на те, що, виходячи з принципу безпосередності судового розгляду, показання свідків, як й інші докази, повинні бути досліджені у су­довому засіданні, в якому ухвалене рішення, незалежно від того, чи досліджувалися дані докази цим же складом суду в іншому су­довому засіданні.

Стаття 184. Допит сторін, третіх осіб, їх представників як свідків

І. Якщо сторона, третя особа, їх представники заявляють, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, вони за їх згодою можуть бути допитані як свідки згідно із статтями 180 -182 цього Кодексу.

І. Статтею передбачено підстави допиту сторін, третіх осіб та їх представників як свідків (особисту позицію відносно допиту за­значених осіб як свідків автор висловив у коментарях до ст. ст. 57 та 62 цього Кодексу). Такими підставами є особиста обізнаність цих осіб про факти, які мають значення для справи, та їх згода на допит. Додатково до аргументів, викладених у коментарі до ст. 62 ЦПК, можна вказати і на хибність зазначеної тенденції у ЦПК стосовно інституту допиту головних учасників справи й тому, що особиста обізнаність про обставини справи є головною цінністю пояснень сторін і тоді, коли вони опитуються, а не допитуються.

2. Дана стаття стосовно порядку допиту сторін, третіх осіб та їх представників передбачає той же порядок, що для свідків передба­чають статті 180 - 182 цього Кодексу.

Стаття 185. Дослідження письмових доказів

1. Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в су­довому засіданні та надаються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціаліс­там і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особами, 214

які беруть участь у справі, з приводу зазначених доказів можуть ставитися питання свідкам, а також експертам, спеціалістам.

2. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

1. Коментована стаття визначає порядок дослідження у судово­му засіданні письмових доказів. Відповідно до принципу усності судового розгляду всі наявні у справі письмові матеріали, у тому числі письмові докази, повинні оголошуватися у судовому засідан­ні і пред'являтися для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а у разі необхідності (їх суперечливість, сумніви в їх дійс­ності тощо) - і свідкам, експертам. Це правило поширюється і на письмові докази, одержані у порядку судових доручень, забезпе­чення доказів або огляду на місці.

2. Дані про оголошення письмових доказів, про пред'явлення їх для ознайомлення учасникам процесу, а також про пояснення осіб, які беруть участь у справі, з приводу цих доказів мають відобража­тися у журналі судового засідання. Самі ж письмові докази після їх дослідження долучаються до справи.

3. Якщо при розгляді справи до суду звертаються з заявами осо­би, які беруть участь у справі й у яких долучений до справи або поданий суду документ викликає сумнів з приводу його достовір­ності або справжності, особа, яка подала сумнівний документ, може заявити клопотання про виключення його з числа засобів до­казування по справі.

Стаття 186. Оголошення і дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції 1. Зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений і досліджений у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, визначених Цивільним кодексом України.

1. Коментована стаття цього Кодексу визначає особливості дослідження у судовому засіданні таких письмових доказів, як особисті папери, особисте листування і телеграфні повідомлення

громадян, оскільки ст. 31 Конституції України гарантує таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспон­денції фізичних осіб.

2. За загальним правилом ці письмові докази досліджуються у закритому судовому засіданні, в якому можуть бути присутні осо­би, що беруть участь у справі, а у необхідних випадках - свідки, експерти, перекладачі. Всі присутні при оголошенні особистого листування і телеграфних повідомлень громадян повинні бути пе­релічені в ухвалі суду про закрите судове засідання.

3. Якщо особи, між якими відбувалися листування або теле­графні повідомлення, згодні на оголошення зазначених доказів у відкритому судовому засіданні, то їх згода може бути адресована суду в письмовій чи усній формі. У цьому та інших випадках про згоду фізичних осіб на оголошення у відкритому судовому засі­данні листування та іншої кореспонденції необхідно зробити від­повідний запис у журналі судового засідання.

Стаття 187. Дослідження речових доказів

1. Речові докази оглядаються судом або досліджуються ним іншим способом, а також пред'являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, яким пред'явлено для ознайомлення речові докази, можуть звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов'язані з оглядом. Ці заяви заносяться до журналу судового засі­дання.

2. Протоколи огляду речових доказів оголошуються в судовому засіданні. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояс­нення з приводу цих протоколів.

3. Особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання з приводу речових доказів свідкам, а також експертам, спеціалістам, які їх оглядали.

1. Коментована стаття визначає порядок дослідження у судово­му засіданні речових доказів. Дослідження провадиться шляхом огляду речових доказів судом і ознайомлення з ними осіб, які бе­руть участь у справі. Якщо речові докази пов'язані з показаннями свідків або висновком експерта, то вони можуть пред'являтися для ознайомлення також свідкам і експертам. У ході дослідження речо­вих доказів особи, які беруть участь у даній процесуальній дії, мо­жуть, давати пояснення, робити відповідні заяви. Ці заяви, а також 216

весь хід дослідження речових доказів повинні бути відображені у журналі судового засідання.

2. Якщо у справі є протоколи огляду речових доказів у порядку
їх забезпечення або огляду на місці, вони мають бути оголошені
у даному судовому засіданні. Про оголошення протоколів огляду
речових доказів, а також про пояснення і заяви осіб, які беруть
участь у справі, дані з приводу цих протоколів повинні міститися у
журналі судового засідання.

3. Після дослідження речових доказів у судовому засіданні
вони, залежно від їх індивідуальних особливостей і особливостей
справи, додаються до даної справи, здаються на зберігання у суді
чи повертаються особам, від яких вони були одержані, або переда­
ються державним експертним установам (див. коментар до ст. 142
цього Кодексу).

Стаття 188. Відтворення звукозапису, демонстрація відеозапису і їх дослідження

1. Під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їх дослідження застосову­ються правила цього Кодексу щодо оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень.

2. Відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису прово­дяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі.

3. У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеоза­пису можуть бути повторені повністю або у певній частині.

4. З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах
звуко- і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх
фальшивість судом може бути залучено спеціаліста або призначено
експертизу.

1. Дана стаття встановлює порядок відтворення звукозапису та демонстрації відеозапису як елементів дослідження засобів дока­зування в судовому засіданні. Якщо звуко - чи відеозапис мають приватний характер, їх відтворення та демонстрація здійснюються за правилами ст. 186 цього Кодексу (див. відповідний коментар) та ст. 307 ЦК, тобто за загальним правилом у закритому судово-

му засіданні. Частина 2 коментованої статті змішує поняття «су­дове засідання» та «зал судового засідання», коли зазначає, що відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису «проводять­ся у судовому засіданні або в іншому приміщенні». Особливості оголошуваних матеріалів та час демонстрациях відображаються у журналі судового засідання. Після демонстрації записів суд заслу­ховує пояснення осіб, які беруть участь у справі, з приводу зазна­чених процесуальних дій. У разі потреби демонстрація може бути повторена повністю або частково.

2. З метою з'ясування змісту відомостей, які містяться у запи­сах, а також у зв'язку із заявами про фальшивість записів, суд може залучити до їх аналізу спеціалістів або призначити експертизу.