Стаття 71. Зупинення процесуальних строків

1. Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуаль­них строків. Зупинення цих строків починається з моменту настання тієї події, внаслідок якої суд зупинив провадження.

1. Перебіг процесуальних строків, якщо вони ще не закінчилися,
зупиняється тоді, коли суд зупиняє провадження у справі. Перебіг
процесуальних строків зупиняється з початку дії тієї ж обставини,
що послужила підставою зупинення провадження у справі, а не з
моменту винесення ухвали про зупинення провадження. Перебіг
зупинених строків відновлюється з дня відновлення провадження
у справі.

2. Від зупинення процесуальних строків необхідно відрізняти
перерву в їх перебігу. Відмінність перерви у перебігу строку від
його зупинення полягає у тому, що після їх перерви процесуальні
строки починають обчислюватися знову з самого початку, а при
зупиненні - перебіг продовжується. Прикладом перерви перебігу

строку є його перерва при пред'явленні виконавчого документу до виконання (ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження»).

Стаття 72. Наслідки пропущення процесуальних строків

1. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінчен­ням строку, встановленого законом або судом.

Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

1. Коментована стаття встановлює важливе правило про проце­суальну силу строків: пропуск встановленого законом або судом процесуального строку спричиняє для учасників процесу, як пра­вило, неможливість здійснення даної процесуальної дії. Скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, зали­шаються без розгляду і повертаються заявнику, якщо суд не знайде підстав для продовження або поновлення процесуального строку за клопотанням особи, що їх подала. Так, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимоги, встанов­лені статтями 119 і 120 цього Кодексу, не сплатить суму судового збору, а також не оплатить витрати на інформаційно-технічне за­безпечення розгляду справи, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ст. 121 ЦПК).

Стаття 73. Поновлення та продовження процесуальних строків

Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущений з поважних причин.

2. Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до яко­го потрібно було подати документ чи доказ. Про місце і час розгляду цього питання повідомляються особи, які беруть участь у справі. Присутність цих осіб не є обов'язковою.

Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання.

4. З питань, зазначених у цій статті, судом постановляється ухва­
ла.

(Із змінами, внесеними згідно Ь Законом України від 16.03.2006р. N3S70-IV)

1. Коментована стаття визначає порядок продовження та по­
новлення процесуальних строків. Застосування правил про про­
довження або поновлення строку залежить від виду строку. Якщо
пропущено строк, призначений суддею або судом, то за заявою сто­
рони або іншої особи, яка бере участь у справі, суд може продов­
жити цей строк. Продовження строку являє собою надання нового
строку на вчинення тієї процесуальної дії, яка не була з поважної
причини вчинена у заздалегідь встановлений строк. У разі, коли
процесуальна дія не вчинена в межах строку, встановленого зако­
ном, суд може поновити строк, якщо він пропущений з причин,
визнаних судом поважними.

2. Питання про поновлення строку вирішується за заявою осо­би, що бере участь у справі, як правило, тим судом, де має бути вчинена процесуальна дія. Оскільки поновлення пропущеного строку полягає у тому, що суд дозволяє особі за наявності поваж­них причин пропуску вчинити ту дію, на вчинення якої законом встановлено строк, то одночасно з заявою про поновлення стро­ку необхідно вчинити ту дію або подати той документ, відносно якого заявляється прохання. Але частина 3 коментованої статті у попередній редакції не зобов'язувала, а дозволяла вчинити дію або надати документ чи доказ. Тому автор у попередній редакції ко­ментарю до неї указав на спірний характер цієї норми оскільки подання документів, наприклад, в інші строки буде означати, що суд не поновляв строк, який встановлений законом, а продовжував його, чого робити не можна. Сучасна редакція частини 3 цієї статті зазначає тепер, що тепер належить вчинити дію або подати доку­мент. Це було б правильно, якби це відносилося лише до поновлен­ня пропущеного строку. Але законодавець встановив це правило і відносно продовження пропущеного строку, що у реальному судо­чинстві здійснити, як правило, не можливо. Так, наприклад, суддя своєю ухвалою залишив позовну заяву без руху і надав позивачу строк на сплату судового збору. Якщо цей строк пропущено з по­важних причин і позивач звертається із заявою про продовження строку, то як він може одночасно з цим здійснити дію, стосовно якої заявлено клопотання?

3. У судове засідання викликаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, однак їх неявка не перешкоджає вирішенню питання про поновлення чи продовження строку за умови, що у

суду є достатні дані про належне повідомлення їх про час і міс­це розгляду заяви. Якщо суд задовольняє заяву про поновлення чи продовження строку, то така ухвала оскарженню не підлягає, ос­кільки вона не вирішує наперед головне питання справи, і навпаки, на ухвалу про відмову поновити чи продовжити пропущений строк може бути подано скаргу, оскільки такою ухвалою встановлюється перешкода у здійсненні права для осіб, які беруть участь у справі. Ухвали суду або судді з питань поновлення пропущених строків у тому і в іншому випадках мають бути мотивованими. На це особ­ливо звертається увага у п. 16 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 р. «Про практику застосування су­дами процесуального законодавства при розгляді цивільних справ по першій інстанції» (див. «Цивільний кодекс. Цивільний процесу­альний кодекс України. Ухвали Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах». - К., 1999. - С 351).

Глава 7. СУДОВІ ВИКЛИКИ І ПОВІДОМЛЕННЯ

Стаття 74. Судові повістки

1. Судові виклики здійснюються судовими повістками про
виклик.

Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-пові-домленнями.

3. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекла­дачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за сім днів до судового засідання, а судова повістка-пові-домлення - завчасно.

5. Судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі. Стороні чи її представникові за їх згодою можуть бути видані

судові повістки для вручення відповідним учасникам цивільного процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про час і місце наступного засідан­ня може бути повідомлено під розписку.

Особи, які беруть участь у справі, а також свідки, експерти, спеціалісти і перекладачі можуть бути повідомлені або викликані в суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.