Фізична особа може надати повноваження представникові за усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання.

1. Коментована стаття визначає коло документів, що посвідчу­ють повноваження представників, у залежності від виду представ­ництва. При законному представництві повноваження представ­ника підтверджуються у залежності від підстави представництва
свідоцтвом про народження дитини, рішенням про призначенням
опікуном, піклувальником або документами, що особа є охорон­цем спадкового майна.

2. Повноваження договірного представника посвідчуються
довіреністю, ордером адвокатського об'єднання або договором
(для адвокатів), усною заявою фізичної особи, яку представляє
представник, занесеною до журналу судового засідання, (у випад-

ках участі особи, яку представляє представник, поряд із її пред­ставником у справі). У статті визначається порядок посвідчення довіреностей та приєднання їх до матеріалів справи.

3. Як вже зазначалось у коментарі до ст. 38 цього Кодексу, участь органів юридичних осіб у справі не є представництвом, тому й до­кументи про службове становище керівника та його повноваження не є документом, що посвідчує повноваження представника.

Стаття 43. Призначення або заміна

Законного представника судом

1. У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієз­датною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представ­ника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників.

2. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповід­но опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.

У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника.

4. Звільнення опікуна чи піклувальника в разі, якщо їх призначив суд, і призначення ними інших осіб здійснюються в порядку, встанов­леному частиною другою статті 241 цього Кодексу.

(У редакції Закону України від 16.03.2006 р. N 3SS1-IV)

1. Стаття 60 ЦК передбачає 4 випадки встановлення опіки і піклування судом, які є підставами особливого виду судового пред­ставництва - по призначенню суду. По-перше, суд встановлює опі­ку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною. По-друге, суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності. Зазначені підстави застосовуються судом при розгляді відповідних цивільних справ (див. коментар до глави 2 розділу 4 цього Кодексу).

2. Третьою підставою призначення законного представника у особі опікуна є обставина, якщо при розгляді справи буде встанов­лено, що малолітній позбавлений батьківського піклування, а якщо 58

такою особою є неповнолітній - у особі піклувальника(четверта підстава). У цих випадках згідно частини другої коментованої статті, якщо при розгляді цивільної справи буде встановлено, як вимагає ст. 60 ЦК, відсутність батьківського піклування, і, додат­ково, як вимагає коментована стаття, відсутність законного пред­ставника, суд своєю ухвалою встановлює над малолітньою чи не­повнолітньою особою відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна чи піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.

3. П'ята підстава представництва по призначенню суду є ви­падок передбачений частиною 1 коментованої статті. Якщо при розгляді цивільної справи буде виявлена відсутність у сторони чи третьої особи визнаної недієздатною чи обмеженою в цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опі­ки і піклування своєю ухвалою призначає опікуна чи піклувальни­ка і залучає їх до участі у справі як законних представників.

4. Частина 3 коментованої статті передбачає можливість за по­данням органу опіки і піклування заміни законного представника після відкриття справи. Підставами такої заміни є заборона з боку закону певним особам бути представниками (див. коментар до ст. 41 цього Кодексу).

5. Частина 4 даної статті передбачає також право суду звільнити опікуна чи піклувальника в разі якщо їх призначив суд, і призначи­ти опікунами чи піклувальниками інших осіб. Про порядок здійс­нення цих процедур (див. коментар до ст. 241 цього Кодексу).

Стаття 44. Повноваження представника в суді

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа.

2. Обмеження повноважень представника на вчинення певної про­цесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються статтями 248 - 250 Цивільного кодексу України.

4. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю мас бути повідомлено суд шляхом подан­ня письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні.

5. У разі відмови представника від наданих йому повноважень
представник не може бути у цій самій справі представником іншої
сторони.

1. Коментована стаття докорінно змінила порядок визначення
повноважень договірного представника. Згідно з ЦПК 1963 р; пов­новаження представників підтверджувалися відповідно загальним
або спеціальним дорученням. Якщо в суд представлено тільки за­гальне доручення, то представник від імені особи, яку він представ­ляє, міг вчинити всі процесуальні дії, крім передачі справи до тре­тейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог,
визнання позову, зміни предмета позову (матеріально-правової ви­моги), укладення мирової угоди, передоручення, оскарження рішен­ня суду, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, одержання
присудженого майна або грошей. Якщо сторона, що представляєть­ся, або третя особа довіряли своєму представнику здійснення будь-яких з перелічених вище повноважень, вони повинні були видати
представнику таке доручення, у якому це спеціально застережено.
Тому таке доручення і прийнято було називати спеціальним.

Частина 1 коментованої статті, навпаки, визначає, що загаль­не доручення означає наявність у представника права вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти зазначена особа, тобто і відмовитись від позову, і визнати позов, і укласти мирову угоду і ін. А якщо особа, що пред­ставляється, не довіряє вчиняти певну або певні процесуальні дії представникові, вона повинна зробити відповідні застереження у довіреності. Необхідність такої різкої зміни порядку підтвердження повноважень, як уявляється, сумнівна, оскільки для цього потрібен більш високий рівень правосвідомості осіб, що представляються, і, можливо, більш високий рівень відповідальності представників, аби уникнути можливих зловживань.

2. Коментована стаття передбачає також можливість припинен­ня договірного представництва, обмеження повноважень пред­ставника та відмову представника від повноважень.

Підставами припинення представництва є такі ж підстави, що і для припинення загальноцивільного представництва: закінчен­ня строку довіреності; скасування довіреності особою, що пред­ставляється; відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність або якій було видано довіреність; смерті особи, яка ви­дала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздат­ною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності (ст. 248 ЦК). 60

Про припинення представництва або обмеження повноважень представника відповідна особа повинна повідомити суд письмо­вою заявою або усною заявою у судовому засіданні.