Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

2. Норми матеріального права вважаються порушеними або
неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не
поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який
підлягав застосуванню.

3. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою
для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до
неправильного вирішення справи.

1. Коментована стаття відображає сутність апеляційного пере­гляду і відмінність його від колишнього касаційного перегляду. Якщо раніше незаконність і необґрунтованість рішення суду пер­шої інстанції служили підставами для скасування рішення та на­правлення його до суду першої інстанції для нового розгляду по суті, то тепер вони є підставами для постановления нового рішен­ня апеляційним судом.

2. Відповідно до цієї статті необґрунтованість рішення суду першої інстанції як підстава для його скасування і постановления нового рішення судом апеляційної інстанції, може полягати у:

а) неповному з'ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи. Неповнота судового рішення найчасті­ше зустрічається у судовій практиці та може служити підставою для скасування рішення. Це - найбільш поширений недолік судо­вих рішень (про повноту рішення див. коментарі до статей 214,215 ЦПК); 348

б) недоведеності обставин, що мають значення для справи, які
суд першої інстанції вважає встановленими. Апеляційний суд у ць­
ому плані повинен перевірити достатність і вірогідність доказів,
зібраних й оцінених судом першої інстанції;

в) невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам
справи. Цей прояв необґрунтованості судового рішення виникає
внаслідок погрішностей в оцінці доказів, що приводить до алогіч­
ного висновку в рішенні суду першої інстанції.

3. Коментована стаття передбачає як підставу для скасування рішення суду першої інстанції і постановления нового рішення апеляційним судом, і незаконність рішення. У загальному вигляді у п. 4 частини першої даної статті цю підставу визначено як пору­шення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права. Конкретизуючи це поняття, закон вка­зує, по - перше, на випадки, коли суд першої інстанції застосував закон, який не поширюється на дані правовідносини. Як уявляєть­ся, до цієї підстави належать випадки, коли суд першої інстанції при розгляді справи та постановленні рішення необгрунтовано широко витлумачив і застосував норму матеріального права чи заснував рішення на скасованому законі або на такому, який ще не набрав законної сили, чи на законі, що суперечить Конституції України, підзаконному нормативному акті, який суперечить зако­ну. Незаконним рішення буде і тоді, коли суд першої інстанції при постановленні рішення не застосував належний закон, а вирішив справу, застосувавши аналогію закону чи аналогію права, коли насправді існує норма права, яка регулює дане спірне правовід-ношення.

4. Незаконність рішення може виникнути й у результаті пору­шення або неправильного застосування норм процесуального пра­ва. Однак, на відміну від порушення норм матеріального права, порушення норм процесуального права може бути підставою ска­сування рішення суду першої інстанції та постановления нового рішення апеляційним судом тільки у випадку, якщо це порушення привело до неправильного вирішення справи. Наприклад, пору­шення правил про підсудність тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції тільки тоді, коли внаслідок такого порушен­ня постановлено неправильне рішення або порушені права осіб, які беруть участь у справі, на особисту участь у розгляді справи.

5. Відповідно до даної статті апеляційний суд вправі не тільки постановити нове, а й змінити рішення суду першої інстанції. Тому сама по собі відсутність згадування у коментованій статті про під-

стави постановления зміненого рішення не свідчить про відсут­ність відповідного повноваження апеляційного суду. Головною проблемою у зв'язку з нечіткою законодавчою регламентацією є проблема меж зміни апеляційним судом рішення суду першої інс­танції. У літературі та судовій практиці іноді помилково вважають, що будь-яка зміна рішення є не що інше, як постановления нового рішення. Якщо апеляційний суд, наприклад, з мотивувальної час­тини рішення виключає посилання на неналежний закон, навряд чи таке рішення можна вважати новим, а не зміненим.

Зміна рішення необхідна тоді, коли будуть виявлені такі пору­шення норм матеріального і процесуального права, що не впли­вають на головний висновок суду першої інстанції про права і обов'язки сторін у справі (збільшення або зменшення розміру стягнення, виключення неналежних посилань на закон, виправлен­ня неточностей рішення тощо). У противному разі рішення буде не зміненим, а новим.

Стаття 310. Підстави для скасування рішення із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду

1. Рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 цього Кодексу.

2. Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обгрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосу­вання вимог частини першої цієї статті.

 

1. Дана стаття передбачає можливість закриття справи і зали­шення заяви без розгляду в апеляційному провадженні. Ця обста­вина також підтверджує ідею про те, що перегляд в апеляційному порядку є провадженням, а не стадією. Раніше вже вказувалося на можливість відкладення розгляду справи апеляційним судом. Од­нак ЦПК не вирішує питання про шляхи подолання третьої групи перешкод в апеляційному процесі, наприклад, смерті сторони піс­ля порушення апеляційного провадження.

2. Пленум Верховного Суду України відносно колишньої каса­ції змушений був вирішувати подібне питання стосовно інституту відкладення розгляду справи.

Так, у п. 11 постанови Пленуму № 8 від 11 жовтня 1985 р. за­значено, що у разі смерті громадянина, який був стороною у дії, де спірні правовідносини допускають правонаступництво, касаційна інстанція відкладає розгляд справи до вступу в справу чи притягнен­ня до участі у справі правонаступника або законного представника. Але це тільки в одному випадку. Як бути в інших випадках, перед­бачених статтями 221 і 222 ЦПК? Та й відкладення відрізняється від зупинення тим, що при відкладенні розгляду справи суд повинен за­значити час відновлення провадження в справі. Тому в цих та інших випадках слід було б не відкладати провадження у справі, а зупинити його. Уявляється, оскільки апеляційний перегляд є провадженням, до нього застосовуються правила позовного провадження, що мають загальний характер. Тому сама по собі відсутність у даній главі ЦПК згадки про зупинення провадження не перешкоджає застосуванню цього інституту і в апеляційному, і у касаційному провадженні.

3. На користь такого підходу «працює» і правило цієї статті про те, що підстави закриття провадження у справі і залишення заяви без розгляду в апеляційному провадженні такі ж самі, що і для суду першої інстанції (див. коментар до ст. 205, 207 ЦПК).

4. Як уявляється, правило частини другої коментованої статті викликає деякі ускладнення у судовій практиці. Якщо спірне пра-вовідношення допускає правонаступництво і в інших випадках, передбачених статтями 201, 202 ЦПК, як уже зазначалося у п. 2 цього коментаря, апеляційний суд може або повинен зупинити апе­ляційне провадження. Якщо ж правонаступництво за характером правовідносин недопустиме, то виникає питання: чому не можна закрити апеляційне провадження за п.п. 6, 7 ст. 205 ЦПК? Навряд чи більш правильним буде скасувати рішення суду і надіслати справу до суду першої інстанції для закриття провадження в справі за зазначеними підставами. А третього не дано. Статтю 37 Закону України «Про виконавче провадження» у цій ситуації не може бути застосовано, тому що рішення ще не набрало законної сили і вико­навче провадження ще не відкрито.

Стаття 311. Підстави для скасування рішення суду

і передачі справи на новий розгляд 1. Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;

2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;

3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;

4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі;

5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції.

2. Висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи.

1. Коментована стаття передбачає перелік безумовних підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом, оскільки рішення повинно бути скасоване в зазначених у даній статті випадках навіть тоді, якщо воно у цілому є правильним. Ця стаття, будучи немовби «спадкоємицею» ст. 314 ЦПК у колишній редакції, скоротила перелік безумовних підстав до скасування рі­шення з восьми до чотирьох. Чи правильно було виключати з пере­ліку такі підстави, як порушення таємниці нарадчої кімнати, від­сутність протоколу (журналу) судового засідання, - це питання до законодавця.

2. Разом із зазначеним законодавець додав ще одну (нову) під­ставу для скасування рішення суду першої інстанції та передачі справи на новий розгляд: суд розглянув не всі вимоги, і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення су­дом першої інстанції. Законодавець у даному випадку виходить із того, що порушення вимоги повноти судового рішення має бути усунено лише судом, який розглянув справу по суті.

Стаття 312. Підстави для відхилення скарги на ухвалу суду першої інстанції або зміни чи скасування ухвали 1. Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляцій­ний суд:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інс­танції з порушенням норм процесуального права або при правильно­му вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

1. Коментована стаття встановлює підстави реалізації повнова­жень апеляційного суду відносно ухвал суду першої інстанції.

Повноваження апеляційного суду постановити ухвалу про від­хилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду першої ін­станції без змін (п. 1 частини 2 ст. 307 ЦПК) реалізується, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону (див. коментарі до статей 209, 210 ЦПК).

Друге та третє своє повноваження - змінити ухвалу, скасува­ти ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу - суд апеляційної інстанції застосовує у випадку, якщо судом першої інстанції питання було вирішено з порушенням норм процесу­ального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосуван­ня.

Повноваження скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд суду першої інстанції реалізується судом апеляційної ін­станції, якщо суд першої інстанції порушив порядок вирішення цього питання.

Стаття 313. Порядок ухвалення рішень та постановления ухвал апеляційним судом

1. Апеляційний суд ухвалює рішення та постановляє ухвалу за правилами статті 19 і глави 7 розділу III цього Кодексу з винятками і доповненнями, зазначеними у статтях 314 - 316 цього Кодексу.

2. Рішення апеляційного суду оформлюється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу.

1. Стаття, що коментується, зобов'язує суд апеляційної інстанції при ухваленні рішення та постановленні ухвали керуватись, перш за все, правилами статті 19 і глави 7 розділу 111 ЦПК із винятками та доповненнями у статтях 314-316 цього Кодексу. Тому питання, що виникають під час розгляду справи в апеляційному проваджен­ні, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий (з метою невтручання у думку членів колегії про обставини справи) голосує останнім. Жоден із суддів колегії не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали апеляційного суду.

При ухваленні рішення та постановленні ухвали суд повинен керу­ватися принципами оцінки доказів, що зазначені у статті 212 ЦПК, рішення та ухвали мають бути законними і обґрунтованими (див. коментар до ст. 213 цього Кодексу).

2.Рішення чи ухвала апеляційного суду оформлюється суддею-доповідачем відповідно до статей 314 - 316 ЦПК і підписується всім складом суду, який розглядав справу. Принцип таємниці на-радчої кімната обов'язковий і для апеляційного суду так само, як і для суду першої інстанції.