Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.



1.Коментованастаттяокреслюєколоосіб,які не підлягають допиту як свідки. Виходячи із змісту статті, їх можна поділити на дві групи: 1) особи, які не можуть взагалі бути допитаними (абсолютна не­можливість бути свідками); 2) особи, які за певних обставин не можуть бути допитані як свідки.

2. Абсолютно неспроможні бути свідками, по-перше, недієздат­ні фізичні особи. Уявляється, що свідками у сенсі цієї статті мо­жуть бути повнолітні особи, які не визнані судом недієздатними, неповнолітні особи та особи, дієздатність яких обмежена (непов­на дієздатність), а також неповнолітні особи, які набули цивільної процесуальної дієздатності внаслідок реєстрації шлюбу, та особи, які набули повної цивільної дієздатності у порядку, встановленому ЦПК (див. коментар до ст.ст. 242 - 245 цього Кодексу). Це загальне правило, оскільки ст. 182 ЦПК допускає допит і малолітніх свідків. Уявляється, що у цивільному судочинстві це повинно бути вкрай рідким явищем. По-друге, не підлягають допиту як свідки особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному ліку­вальному закладі і не здатні через свої психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання. При вирішенні питання про неспроможність бути свід­ком потрібна допомога спеціалістів, тому що саме по собі перебу­вання у лікувальному закладі ще не є перепоною бути свідком.

3. Відносна неспроможність бути свідком виникає у трьох ви­падках. По-перше, підставою неспроможності можуть бути фізич­ні вади, які виключають можливість сприймати певні обставини. За інших обставин особа може бути свідком. По-друге, визначені у статті особи не можуть бути свідками за зазначеними у ній обста-68


винами (п.п. 2, 3, 4 коментованої статті). По-третє, не можуть бути без особистої згоди або без згоди певних осіб допитані як свідки відповідно особи, які мають дипломатичний імунітет, та представ­ники дипломатичних представництв.

Стаття 52. Особи, які мають право відмовитися від давання показань

1. Фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, над якою встановлено опіку чи піклування, член сім'ї або близький родич цих осіб).

2. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана пові­домити причини відмови.

1. Коментована стаття згідно зі ст. 63 Конституції України вста­новлює право фізичної особи відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів і визначає коло цих осіб та близьких родичів цих осіб. Згідно зі ст. 63 Конституції України за таку відмову особа не несе відповідальності, але, згідно з части­ною 2 коментованої статті, у випадку відмови давати показання особа зобов'язана повідомити суду причину своєї відмови.

Стаття 53. Експерт

1. Експертом є особа, якій доручено провести дослідження ма­теріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи, і дати висновок з питань, які виникають під час розгляду справи і стосуються сфери її спеціальних знань.

2. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам, встановленим Законом України "Про судову експертизу", і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

3. Експерт зобов'язаний з'явитися за викликом суду, провести повне дослідження і дати обгрунтований та об'єктивний письмовий висновок на задані йому питання, а у разі необхідності - роз'яснити його.

4. Під час проведення дослідження експерт повинен забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з пов­ним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його


Властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформляється ухвалою.

5. Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріа­ли для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також іншими учасниками цивільного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

Експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

7. У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення експерт невідкладно заявляє суду клопотання щодо його уточнення або повідомляє суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.

8. Експерт не має права передоручати проведення експертизи
іншій особі.

9. У разі постановления ухвали суду про припинення проведення
експертизи, експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи
та інші документи, що використовувалися для проведення експер­
тизи.

10. Експерт має право:

1) знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;

2) заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;

3) викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;

4) бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосу­ються предмета і об'єктів дослідження;

5) задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свід­кам;

6) користуватися іншими правами, встановленими Законом Ук­раїни "Про судову експертизу".

11. Експерт має право на оплату виконаної роботи та на компен­сацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду.

Експерт може відмовитися від давання висновку, якщо подані йому матеріали недостатні для виконання покладених на нього обов'язків. Заява про відмову повинна бути вмотивованою.


За завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків експерт несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.

1. Коментована стаття визначає, хто є експертом у цивільно­
му судочинстві: це особа, якій доручено проведення дослідження
об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини
справи.

Результатом цього дослідження є формулювання висновку ек­сперта як спеціаліста у певній сфері знань. Згідно зі ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з до­сліджуваних питань. Фахівці державних спеціалізованих установ і відомчих служб, що проводять судові експертизи, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку та атестацію як судо­ві експерти певної спеціальності. Частина 2 коментованої статті встановлює і таку умову: експертом може бути особа, внесена до державного реєстру атестованих судових експертів, хоча ст. 9 за­значеного Закону не така категорична і зазначає, що проведення експертиз повинно доручатися переважно фахівцям, внесеним до Реєстру судових експертів.

2. Коментована стаття визначає коло обов'язків експерта у цивільному судочинстві, головним з яких є його обов'язок з'явитися за викликом суду, провести повне дослідження, надати обгрунто­ваний та об'єктивний письмовий висновок і у разі необхідності роз'яснити його. До обов'язків експерта згідно з коментованою статтею та статтею 12 Закону України «Про судову експертизу» відносяться також забезпечення збереження об'єкта експертизи; обов'язок не збирати за власною ініціативою матеріали; не спіл­куватися з учасниками процесу, за винятком дій, пов'язаних з про­веденням експертизи; не розголошувати відомості та результати експертизи; невідкладно повідомити суд про неможливість прове­дення ним експертизи; не передоручати проведення експертизи ін­шій особі; заявити самовідвід за наявності передбачених законом підстав.

3. Зазначені у попередньому пункті закони визначають і коло прав експерта. Він має право: заявити суду клопотання щодо уточ­нення змісту та обсягу доручення; повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями; знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмету дослідження; заяв-


ляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зраз­ків; викладати у висновку виявлені факти, з приводу яких йому не були задані питання; бути присутнім під час вчинення процесуаль­них дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження; задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам; одержува­ти винагороду за проведення експертизи, якщо її проведення не є службовим завданням, та компенсацію понесених ним витрат.

Стаття 54. Спеціаліст

1. Спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знан­нями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потре­бують відповідних спеціальних знань і навичок.

2. Спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта.

3. Спеціаліст зобов'язаний з'явитися за викликом суду, відпові­дати на задані судом питання, давати усні консультації та письмові роз'яснення, звертати увагу суду на характерні обставини чи особли­вості доказів, у разі потреби надавати суду технічну допомогу.

4. Допомога спеціаліста не може стосуватися правових питань.

5. Спеціаліст має право знати мету свого виклику до суду, від­мовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє від­повідними знаннями та навичками, з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам, звертати увагу суду на характерні обставини чи особливості доказів, на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

1. Коментована стаття передбачає таку процесуальну фігуру, як спеціаліст, та визначає його правове положення у цивільному судо­чинстві. Спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати кон­сультації суду з зазначених питань. До участі в процесі він залу­чається ухвалою суду для надання допомоги технічного характеру (фотографування, складання схем, відбору зразків для експертизи та ін.). Його допомога не замінює висновку експерта і не може сто­суватися правових питань. 72


2. Спеціаліст зобов'язаний: з'явитися за викликом суду, від­повідати на питання суду, давати усні консультації та письмові роз'яснення, надавати технічну допомогу та ін. Спеціаліст має право: знати мету виклику до суду; відмовитися від участі у про­цесі, якщо він не володіє відповідними знаннями та навичка­ми; з дозволу суду задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам; на оплату виконаної роботи та на компенсацію відповідних витрат. Розмір оплати послуг спеціаліста відповідно Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006р. №590 обчислюється за кожну годину пропорційно до се­редньої заробітної плати особи, розрахованої відповідно до п.2 Порядку обчислення заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. №100. Загальний розмір виплати не може перевищувати суми, розрахованої за від­повідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заробіт­ної плати.

Стаття 55. Перекладач

1. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

2. Перекладач допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

3. Перекладач має право задавати питання з метою уточнення перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

4. Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійс­нювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вруча­ються сторонам у перекладі на їх рідну мову або мову, якою вони володіють.

5. За завідомо неправильний переклад або за відмову без поваж­них причин від виконання покладених на нього обов'язків пере­кладач несе кримінальну відповідальність, а за невиконання інших обов'язків - відповідальність, встановлену законом.


1. Коментована стаття визначає правове становище переклада­ча у цивільному судочинстві. Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє державною мовою (ст. 7 цього Кодексу визначає мову судочинства таким чином) та іншою мовою, знання якої не­обхідне для перекладу з однієї мови на іншу. Перекладачами також можуть бути за обставинами справи особи, які володіють техні­кою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Перекладач допускається ухвалою суду з ініціативи будь-якої особи, яка бере участь у справі.

2. До прав перекладача належить право задавати питання з ме­тою уточнення перекладу, відмовитися від участі у процесі, якщо він не володіє достатньо мовами для перекладу, на оплату вико­наної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних із виконанням обов'язків перекладача. Розмір оплати послуг перекладача обчис­люється відповідно п.4 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня2006р. №590 таким же чином як і спеціаліста (див. коментар до ст.54 цього Кодексу).

3. Коментована стаття покладає на перекладача певне коло
обов'язків, головними з яких є обов'язок з'явитися за викликом
суду, здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати
правильність перекладу своїм підписом у документах суду, що
вручаються сторонам.

Стаття 56. Особа, яка надає правову допомогу

1. Правову допомогу може надавати особа, яка с фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.

2. Особа, зазначена в частині першій цієї статті, має право: знайо­митися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії до­лучених до справи документів, бути присутнім у судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

1. Коментована стаття визначає правове становище особи, яка надає правову допомогу. Форми правової допомоги у цивільному судочинстві, як уявляється, досить різноманітні. У судовій прак­тиці, перш за все, правову допомогу особам, які беруть участь у справі, надають адвокати та інші особи, які беруть участь у справі як представники сторін та третіх осіб. Безумовно, істотну правову допомогу надають органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, і серед них особ­ливо - Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, 74


прокурор та органи державної влади, органи місцевого самовряду­вання (див. коментар до ст.ст. 45 - 46 цього Кодексу). Якщо сторона чи третя особа має у справі представником адвоката, сумнівно, що вона буде залучати ще й особу, яка надає правову допомогу. Але ст.ст. 12 та 56 ЦПК допускають і таку ситуацію.

2. Частина 2 коментованої статті визначає, що особа, яка надає правову допомогу, долучається до справи ухвалою суду за заявою відповідної особи, яка бере участь у справі, і має бажання ко­ристуватися допомогою правового помічника. Останній має право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії приєднаних до неї документів, бути присутнім у судовому за­сіданні. Бажано б, аби ЦПК передбачив можливість та форму спіл­кування при розгляді справи особи, яка надає правову допомогу, з судом, особою, якій вона надає правову допомогу, з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками цивільного процесу, наприклад, із свідками та експертом.

Глава 5. ДОКАЗИ

Стаття 57. Докази

1. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встанов­
лює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги
і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для
вирішення справи.

2. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх
осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків,
письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів,
висновків експертів.

1. Частина перша цієї статті дає нормативне визначення доказів. Відповідно до нього доказами є: а) не факти, не обставини, а фак­тичні дані, тобто відомості про факти; б) будь-які фактичні дані, тобто жодні докази не мають заздалегідь встановленої сили для суду; в) дані, одержані у процесуальній формі, тобто з зазначених у законі джерел і передбаченими у законі способами; г) такі фак­тичні дані, що вказують на наявність чи відсутність фактів підста­ви позову і фактів, що обґрунтовують заперечення проти позову, а також інші обставини, що мають значення для правильного ви-


рішення справи, тобто такі дані, що належать до цієї справи, до шуканого факту.

2. Докази у цивільній справі класифікуються за такими підставами:
а)заджерелом їх одержання вониможутьбутиособистими(джере-

лом їх є люди - відомості, одержані від сторін, свідків і т.д.), речовими (джерелом є речі - письмові і речові докази) і змішаними (джерелом є, наприклад, письмові докази і усні пояснення - висновок експерта);

б) за способом утворення вони поділяються на первісні (відомості
про факти, одержані з першоджерела - з оригіналу документа, від
свідка-очевидця і т. ін.) і похідні - відомості, отримані з джерела, що
відтворює інший засіб доказування (копія документа, наприклад);

в) стосовно шуканого факту вони можуть бути прямими (вказують
на наявність чи відсутність шуканого факту) і непрямими (такими,
що дозволяють зробити можливий висновок про шуканий факт);

г) за способом повідомлення відомостей про факти докази поділя­
ються на усні, письмові і речові.

3. Частина друга коментованої статті хоча і не дає поняття, але
вказує на засоби доказування, тобто ті джерела, з яких суд одержує
фактичні дані, докази. Ця частина містить вичерпний перелік за­
собів доказування: пояснення сторін і третіх осіб, їхніх представ­
ників, допитаних як свідків, показання свідків, письмові докази,
речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновок експерта.
Однак у судовій практиці не випадково велике значення надається,
наприклад, висновку органів опіки і піклування. Тому перелік за­
собів доказування треба було б доповнити вказівкою на пояснення
прокурора, пояснення і висновок органів державної влади і органів
місцевого самоврядування, оскільки пред'явленню позову проку­
рором, пред'явленню позову органами державної влади і органами
місцевого самоврядування, дачі ними висновку передує вивчення
обставин справи, і названі учасники процесу повідомляють суду
певні відомості про обставини, що можуть сприяти повному і пра­
вильному розгляду і вирішенню цивільної справи.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.50.201 (0.009 с.)