Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.



3. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона по­силається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.


Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

1. Коментована стаття закріплює обов'язок суду створюва­ти всі необхідні умови для встановлення об'єктивної істини по кожній цивільній справі, для всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи, прав і обов'язків зацікавлених осіб. Основою цього служать обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та докази, що наводяться на підтверд­ження цих обставин. Тому ця стаття і передбачає розгляд і вирі­шення цивільних справ у судах на засадах змагальності.

2. В юридичній літературі все більшого поширення набувають спірні, як видається, погляди про те, що раніше суд був зобов'язаний з'ясовувати дійсні обставини справи, але зараз цей обов'язок за­коном не передбачений, а тому і принцип об'єктивної істини не притаманний цивільному процесуальному праву. Ці твердження є дуже спірними, по-перше, тому, що багато статей ЦПК (наприклад, ст.ст. 213, 132, 137) передбачають саме обов'язок суду встановити об'єктивну істину у справі. По-друге, закон передбачає для суду, який не встановив об'єктивну істину в справі, несприятливі про­цесуальні наслідки у вигляді скасування необгрунтованого і неза­конного рішення (ст. 309 ЦПК). Тому видається переконливою дум­ка О.Т. Боннера (див. «Установление обстоятельств гражданского дела». - М. - 2000. - С. 83-85) та інших процесуалістів, які відстою­ють принцип об'єктивної істини, що включає істинність як уста­новлених обставин справи, так і правової оцінки об'єктивно вста­новлених обставин справи, а також їх правильну соціально-правову оцінку. Інша річ, що суду не завжди необхідно встановлювати всі факти у справі, а достатньо лише тих, що зазначені в гіпотезі ма­теріальної норми права, яка регулює спірні правовідносини. У ць­ому разі судова істина буде неповною, але все одно повинна бути об'єктивною. Іще у XII сторіччі Румі Джалалиддін зазначав:"я пови­нуюсь истине одной, лиш ей султану всех султанов", а П.Я.Чаадаев віддав належне істині наступним твердженням: „Прекрасная вещь любовь к отечеству, но есть еще нечто более прекрасное - это лю­бовь к истине" (тут і далі у роботі використані посилання на авторів по книгам Павла Таранова «Мудрость трех тысячелетий» та «Фи­лософия сорока пяти поколений». - Изд-во АТС. - М, 1998» 18


До того ж, Пленум Верховного Суду України постійно вимагав від судів викорінити випадки порушення норм процесуального за­конодавства і, насамперед, норм про всебічне, повне і об'єктивне з'ясування дійсних обставин справи (див. п. 9 постанови № 1 від 12.02.93 р. «Про підсумки роботи судів за 1992 р. і завдання судів, що випливають з постанови Верховної Ради України від 26 січня 1993 р. «Про стан виконання законів і постанов Верховної Ради України з питань правопорядку і заходи посилення боротьби зі злочинністю» зі змінами від 03.12.97 p.).

3. Частина 4 коментованої статті закріплює й інший важливий обов'язок суду (судді) роз'яснювати особам, що беруть участь у справі, їх права і обов'язки, попереджати їх про наслідки здійснен­ня чи нездійснення процесуальних дій. Видається, що такий самий обов'язок покладено на суд і відносно осіб, які сприяють здійснен­ню правосуддя: експертів, свідків, перекладачів і т. ін.

4. І третій обов'язок суду (судді) - сприяти особам, що беруть участь у справі, та іншим учасникам процесу в здійсненні їх прав щодо обгрунтування обставин, витребування і надання в судове за­сідання необхідних доказів і т. под.

5. Назва даної статті викликає заперечення. Змагальність є од­ним із головних принципів цивільного судочинства. Формальною стороною його є те, що справи розглядаються шляхом спору сторін (і не тільки їх, а й інших осіб, які беруть участь у справі), конку­ренції їх фактів та доказів. Тому якщо довести визначення змагаль­ності цивільного судочинства з урахуванням викладеного та змісту коментованої статті, то потрібно зазначити, що принцип змагаль­ності цивільного судочинства зводиться до виявлення у змагаль­ній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі, і суду при здійсненні прав та виконанні обов'язків у визначенні кола обставин, які мають значення для вирішення справи, а також по збиранню, дослідженню та оцінці доказів, які підтверджують чи спростовують зазначені обставини. Принцип змагальності за­безпечує повноту дослідження обставин справи, яка розглядається судом.

Стаття 11. Диспозитивність цивільного судочинства 1. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.


2. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми права­ми щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

3. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії закон­ного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

1. Коментована стаття закріплює головні ознаки основного при­нципу цивільного судочинства - принципу диспозитивності, який визначає механізм виникнення, розвитку і закінчення цивільної справи. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному га­рантується право судового захисту його прав, свобод і інтересів. Можливість здійснення кожною особою права на судовий захист залежить, перш за все, від самої заінтересованої особи (ст. З ЦПК). Можливість вільно розпоряджатися своїми матеріальними і проце­суальними правами фактично і є принципом диспозитивності, ос­кільки частина 2 коментованої статті зазначає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Однак справа інколи може бути поруше­на не тільки заінтересованою особою, але і певними органами та особами, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси ( ст. З цього Ко­дексу). Це не слід вважати обмеженням диспозитивності, оскільки ЦПК передбачає для заінтересованої особи можливість впливати на рух справи.

2. Згідно принципу диспозитивності сторони та інші особи, які беруть участь у справі (наприклад, треті особи, які заявляють само­стійні вимоги на предмет спору), у будь-якому виді провадження і на будь-якій стадії проваджень мають можливість розпоряджатися своїми процесуальними правами, серед яких особливо важливими є такі їх права, що впливають на рух та закінчення справи (відмо­ва позивача від позову, визнання відповідачем позову, закінчення справи мировою угодою).

3. Принцип диспозитивності визначає також виникнення, роз­виток і припинення апеляційного, касаційного та інших видів про­вадження у цивільному судочинстві. Як і при розгляді справи у суді першої інстанції, сторони можуть розпоряджатися своїми пра­вами по впливу на рух справи в апеляційному (ст.ст. 300, 306 ЦПК, та ін.), касаційному (ст. 330, 334 ЦПК) та виконавчому (ст. 372 ЦПК) провадженнях.


Стаття 12. Право на правову допомогу

Особа, яка бере участь у справі, мас право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

1. Стаття 59 Конституції України передбачає право кожного на правову допомогу. Для забезпечення права на захист від обвинува­чення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура. Коментована стаття тому і встановлює, що особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу. Що стосується осіб, які надають таку допомо­гу, стаття додає до адвокатів „інших фахівців у галузі права". Про форми правової допомоги див. коментар до ст. 56 цього Кодексу.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.239.170.169 (0.01 с.)