Відмова від права на звернення до Суду за захистом є недійсною.

1. Конституційне право громадян на судовий захист закріплюєть­ся насамперед у ст. З ЦПК. Можливість особистого звернення в суд залежить від наявності у того, хто звертається, цивільної процесу-6

альної правоздатності і дієздатності. Однак важливо, щоб у того, хто звертається за судовим захистом, була не тільки правоздатність узагалі, а й правоздатність у конкретній справі, тому що комен­тована стаття вказує на право лише заінтересованої особи (такої, що звертається за захистом своїх прав) звернутися за судовим за­хистом. Юридичною заінтересованістю володіють тільки ті особи, що звертаються до суду, які є учасниками спірних матеріальних правовідносин, або кому законом надане право порушення справи в інтересах інших осіб (ст. З ЦПК). Як видається, твердження, що останні з перелічених не є заінтересованими, а лише наділені цим правом для захисту інтересів інших осіб, є спірним. ЦПК відно­сить цих учасників процесу до осіб, що беруть участь у справі, тобто наділяє їх юридичною заінтересованістю, проявом якої і є їх право порушити цивільну справу.

2. Наука цивільно-процесуального права протягом усієї історії
розвитку розробляє поняття процесуальної заінтересованості, тоб­то процесуального інтересу. Підсумком цього розвитку і стало за­кріплене ст. З ЦПК правило про те, що усяка особа вправі в поряд­ку, встановленому законом, звернутись до суду за захистом своїх порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свобод чи інте­ресів. Наявність процесуальної заінтересованості, як передумова порушення позовної справи у суді, буде у сторони в тому випадку, якщо вона є стороною у спірному матеріальному правовідношенні і вважає, що її суб'єктивне право порушено, не визнане чи оспо­рюється. Зазначені поняття повинні тлумачитися з позицій цивіль­но-правової науки, оскільки вони є матеріально-правовими за своєю суттю (див.: гл. З розділу І ЦПК). У цивільно-процесуальній науці ці поняття використовуються деколи: частіше при розмежу­ванні видів судочинства.

Так, об'єктом захисту позовного провадження є порушене, не­визнане або оспорюване право, об'єктом захисту в окремому про­вадженні - охоронюваний законом інтерес, а предметом судової діяльності при захисті охоронюваного законом інтересу є встанов­лення визначених юридичних фактів та стану з метою подальшо­го здійснення заінтересованими особами своїх суб'єктивних прав. Захист порушених прав чи свобод осіб здійснюється, наприклад, в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК.

3. Заінтересовані особи при зверненні до суду зобов'язані дотри­
муватися встановленого процесуальним правом порядку звернення
до суду за захистом порушеного, невизнаного чи оспорюваного пра­
ва, свобод чи інтересів (див. коментар до глави 2 розділу III ЦПК).

4. Істотною гарантією захисту права є положення статті про те, що відмова від права на звернення до суду є недійсною. Проце­суальний закон вважає, що не мають правових наслідків угоди чи умови договорів про відмову від можливості звернутися до суду із заявою про захист своїх прав. Він допускає відмову від судового захисту або в ході розгляду справи, або в тих випадках, якщо заін­тересовані особи вирішили звернутися чи зверталися за захистом права до інших юрисдикційних органів, наприклад, третейського суду (ст. ст. 130, 174, 175 ЦПК).

5. Право на звернення з позовом до суду є одним із найваж­ливіших елементів процесуальної правоздатності громадянина, а не його дієздатності, як вважають деякі юристи. Тому закон і не допускає не тільки обмеження навіть у судовому порядку, а й само­обмеження в цивільній процесуальній правоздатності.

Стаття 4. Способи захисту, які застосовуються судом

1. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та сус­пільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

1. Коментована стаття сама по собі, всупереч назві, способи за­хисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державних та суспільних інтересів не визначає, а відсилає до законів України. Способи захисту прав та інтересів стосовно різних форм захисту визначаються главою 3 розділу І ЦК України.

2. Головною формою захисту цивільних прав та інтересів є су­дова форма. Зазначена Концепція вважає судочинство найдійовішим інститутом забезпечення верховенства права (п. 1 розділу IV). Тому ЦК України і передбачає широке коло способів захисту права в суді. Перш за все способом захисту права є його визнання судом. У разі юридичного сумніву (фактичного може і не бути) у наяв­ності матеріального правовідношення суд за заявою осіб, при на­явності юридичних фактів гіпотези відповідної норми матеріаль­ного права, постановляє рішення про визнання права (наприклад, визнання батьківства судом - ст. 182 СК України). Однак визнан­ня може бути і негативним, якщо суд своїм рішенням визнає від­сутність правовідношення між особами (наприклад, задоволення судом позову про оспорювання батьківства - ст. 137 СК України).

Подібним до цього є і такий спосіб захисту права як визнання пра-вочину недійсним.

Наступним способом є припинення дії, яка порушує право, на­приклад, задоволення позову про усунення перешкод у користу­ванні своєю річчю. Судовим рішенням про присудження суд може застосувати також такі способи як відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди і т. ін.

Особливими способами захисту права є зміна і припинен­ня правовідношення. Ці способи застосовуються судом у разі пред'явлення перетворювальних позовів та винесення відповідних рішень по них. В юридичній літературі та в судовій практиці наяв­ність таких позовів та рішень іноді заперечують. Вважаю, що така позиція протирічить, перш за все, пунктам 6, 7 ст. 16 ЦК України. Крім того, й інші норми права їх передбачають. Так, якщо суд пос­тановляє рішення про розірвання шлюбу, він припиняє правовідно­шення між подружжям. Припиняючи право на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, суд постановляє рішення про змінення правовідношення співвласності, виключаючи особу із кола співвласників і присуджуючи йому певну суму за його час­тку (ст. 365 ЦК України). Більш того, хоча ст. 16 ЦК України і не передбачає прямо такого способу захисту, як встановлення ново­го правовідношення на підставі існуючого, на мій погляд, такий спосіб передбачений ст. 362 ЦК України.

3. Глава 3 розділу І ЦК України передбачає такі способи захисту права як самозахист цивільних прав (ст. 19) і захист права Прези­дентом України, органами державної влади або органами місцево­го самоврядування, нотаріусом (ст.ст. 17-18). Автори Концепції за­значають, що доступність до правосуддя не виключає можливості для особи вирішити свій спір у позасудовому порядку. Держава повинна сприяти розвитку таких недержавних інституцій, як тре­тейські суди, посередники (медіатри) тощо, які допомагають зала­годити спір, не доводячи його до суду (п. 1 розділу II).

Стаття 5. Здійснення правосуддя на засадах поваги до честі

І гідності, рівності перед законом і судом 1. Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних,

релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального поход­ження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак.

1. Коментована стаття визначає засади такого міжгалузевого
принципу, як здійснення правосуддя на засадах поваги до честі і
гідності, рівності перед законом і судом.

2. Закріплений Конституцією України і галузевими законодавчи­ми актами принцип здійснення правосуддя тільки судом належить до числа міжгалузевих, тому що діє і у цивільному, і в криміналь­ному, і в господарському судочинстві. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. судова вла­да реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також кон­ституційного судочинства. Серед органів, що здійснюють захист суб'єктивних цивільних прав, суди посідають особливе місце, тому що вони вирішують більшість цивільних справ, і, оскільки закон установлює пріоритет судового захисту: а) суд здійснює контроль за виконанням рішень; б) акти різних органів у ряді випадків можна оскаржувати у суді; в) рішення різних органів виконуються приму­сово державним виконавцем за участю суду (розділ VI ЦПК).

3. Правосудця у цивільних справах здійснюється на засадах поваги до честі і гідності, рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, а також зазначених у ст. 5 ЦПК інших обставин. Цей при­нцип цивільного процесуального права не тільки проголошується, а й реально забезпечується і положеннями закону, і всією судовою діяльністю. До таких гарантій належать державна мова судочинс­тва, рівноправність сторін у цивільному процесі і багато чого ін­шого. Відповідно до вказівки Пленуму Верховного Суду України забезпечення рівності громадян перед законом і судом є одним із найважливіших завдань судів (див. п. 1 постанови Пленуму № 7 від 30.05.97 р. «Про посилення судового захисту прав свобод лю­дини і громадянина» // Бюлетень законодавства і юридичної прак­тики України. - 1998. - № 8. - С 75).