Судова практика у справах про захист прав споживачів.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Судова практика у справах про захист прав споживачів.



Більшість українців знають, що українським законодавством передбачені як гарантії якості товарів та послуг, які надаються громадянам, так і можливості захисту порушених прав споживачів. Проте, навряд чи більшість із громадян володіє інформацією щодо того, куди звертатися і що робити у разі якщо вони безпосередньо зіткнуться з такою проблемою.

У відповідності до ст. 3 Закону України „Про захист прав споживачів” споживач має право на:

- державний захист своїх прав;

- гарантований рівень споживання;

- належну якість товарів торговельного та інших видів обслуговування;

- безпеку товарів (робіт, послуг);

- необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари, їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця);

- відшкодування збитків, завданих товарами неналежної якості, а також майнової та моральної шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров’я людей товарами у випадках, передбачених законодавством;

- звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;

- об’єднання в громадські організації споживачів (об’єднання споживачів)[3].

Отже, законодавством закріплений достатньо широкий обсяг прав споживачів, однак насправді все складається так, що громадяни часто купують товари або отримують послуги, що не відповідають вимогам якості. А коли намагаються їх обміняти чи здати продавцю отримують негативну відповідь.

У більшості, поведінка продавців щодо відмови в прийнятті неякісного товару обумовлена як сподіванням на безкарність, так і безвідповідальністю, обумовленою незнанням закону. Таким чином, споживачу часто доводиться сподіватися на порядність продавця. Проте, це неправильно, адже законодавчо обґрунтована вимога з боку покупця, який вважає, що його права порушені, може вирішити проблему так би мовити „не відходячи від каси”. [19, c. 25]

Зокрема ч 3. ст. 12 Закону „Про захист прав споживачів” передбачено, що продавець (виробник, виконавець) зобов’язаний передати споживачеві товар (роботу, послугу), який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виробником, виконавцем).

Проте якщо товар неякісний існує доволі простий алгоритм дій. Насамперед, необхідно переконатися в наявності платіжного документу (чек, квитанція, договір купівлі-продажу, накладна тощо) з відміткою про дату придбання, котрий повинен бути виданий продавцем. Такий документ є доказом здійснення покупки саме в цього продавця. Саме тому, купуючи товар, необхідно вимагати чеки і зберігати їх певний час, принаймні впродовж гарантійного строку (якщо такий передбачений). Якщо розрахунковий документ є в наявності, необхідно направити рекомендованим повідомленням, телеграмою або ж передати в компанію продавця із узяттям відмітки про вручення, заяву з вимогою здійснити одну з дій передбачених ч. 1 ст. 14 Закону „Про захист прав споживачів”, зокрема:

а) безоплатно усунути недоліки товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою;

б) замінити на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості;

в) відповідно зменшити його купівельну ціну;

г) замінити на такий же товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни;

д) розірвати договір та відшкодувати збитки, які зазнав покупець.

У випадку якщо продавець не захотів виконати законних вимог, або ж не відреагував на них – залишається звертатися до суду. Для того щоб все зробити правильно та уникнути лишніх проблем найкраще звернутися до спеціаліста, котрий грамотно підготує позовну заяву та інші необхідні документи і процедурно правильно подасть їх до суду.

Особливе місце належить судовому захистові прав споживачів. За правилами цивільного судочинства він полягає в реалізації конституційного права на судовий захист порушених прав споживачів та можливість звернутися до суду.

Відповідно до Закону судовий захист споживчих прав громадян здійснюється через звернення споживачів до судів загальної юрисдикції та з позовами про захист прав на:

– безпечну та якісну продукцію;

– повну, достовірну та прозору споживчу інформацію;

– відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, заподіяної споживанням неякісної продукції або наданням неповної чи оманливої інформації, що перешкодило використанню продукції за її призначенням;

– відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок споживання неякісної або небезпечної продукції, отриманням неякісних послуг (зокрема й недоброзичливим ставленням персоналу), бездіяльністю державних і самоврядних органів захисту прав споживачів;

– на вчасне, достатнє й об'єктивне реагування державних та самоврядних органів (організацій) на виявлені / заявлені факти порушення споживчих прав.ёёёё

У п. 3 ст. 5 Закону наводиться перелік органів, що здійснюють захист прав споживачів:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів (сьогодні цей орган в Україні носить назву Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики — Держспоживстандарт України);

територіальні органи Держспоживстандарту України;

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим;

місцеві державні адміністрації;

органи й установи, що здійснюють санітарно-епідеміологічний нагляд;

інші органи виконавчої влади;

органи місцевого самоврядування;

суди.

Необхідно зазначити, що законом не встановлюється порядок і послідовність звернення до органів влади — це передбачає вільний вибір споживача діяти на власний розсуд при захисті своїх прав. Таким чином, сааме споживач вирішує, куди йому звернутися в першу чергу — до продавця чи виробника з вимогою про безоплатне усунення недоліків товару, до державного органу виконавчої влади, до органу місцевого самоврядування, до суду, чи до всіх одночасно.

Формою захисту прийнято вважати комплекс внутрішньо узгоджених заходів із захисту суб’єктивних прав і охоронюваних інтересів, певний процедурний (процесуальний) порядок [34, c. 267]. А. А. Добровольский та С. А. Іванова виділяють позовну та не позовну форми захисту цивільних прав та інтересів. На їх думку, всі спірні правові вимоги, які підлягають розгляду з дотриманням встановленої законом правової форми захисту цивільного права та інтересу, називаються позовними, а правові вимоги, які підлягають розгляду без дотримання такої форми (наприклад, при захисті в адміністративному порядку) в законодавстві і в теорії називаються непозовним. [22, c. 21] .

В залежності від суб’єкта, який здійснює захист, форми захисту цивільних прав та інтересів поділяються на:

Юрисдикційну. Діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів [25, c. 282]. До таких органів ЦК України відносить суд, Президента України, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, нотаріусів та інші. [2].

У разі порушення своїх прав кожен споживач має право повідомити у ДержспоживстандартУкраїничи його структурні підрозділи.

Якщо споживач лише збирається висловити продавцеві/виконавцеві власні претензії щодо товарів або послуг, то слід його повідомити про намір надіслати скаргу до ДержспоживстандартуУкраїни, а також довести до його відома наслідки реагування цього органу на скаргу, до яких зазвичай належать: утруднення звичайної діяльності організації внаслідок проведення перевірки, тривалість перевірки, вірогідність накладення штрафів та їх розміри, обмеження діяльності тощо.

Неюрисдикційну. Охоплює собою дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на захист прав, які здійснюються ними самостійно, без звернення до державних чи інших компетентних органів. У ЦК України вказані дії об’єднані поняттям «самозахисту цивільних прав» (ст. 19 ЦК України). [2; 26, c. 75].

Захист цивільних прав та інтересів забезпечується застосуванням наступного елемента механізму захисту – способів захисту.

Способом захисту цивільних прав та інтересів є встановлений актом цивільного законодавства або договором порядок забезпечення відновлення (визнання) порушених прав і вплив на правопорушника з метою відшкодування порушеної майнової і немайнової сфер. [19, c. 266].

Стаття 55 Конституції України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина [1]. Така конституційна норма знайшла своє відображення у ч. 1 ст. 16 ЦК України, згідно з якою, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу [2]. Це право особа здійснює на свій розсуд. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу в разі порушення особою положень частин 2-5 ст. 13 ЦК України. [2].

До способів захисту цивільних прав та інтересів, що застосовуються судом належать такі способи. [2].

- визнання права – застосовується у випадку спору або сумніву щодо наявності у особи певного цивільного права чи цивільного обов'язку;

- визнання правочину недійсним – цей спосіб дає можливість сторонам, що виконали недійсну угоду повернутися до первинного стану за правовими наслідками;

- припинення дії, яка порушує право – можливе щодо триваючого цивільного правопорушення. Прикладом може бути зобов'язування припинити розповсюдження мистецького твору до вирішення спору судом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення (реституція) – застосовується в разі, коли необхідно поновити порушене цивільне право;

- примусове виконання обов’язку в натурі (реальне виконання) – полягає у тому, що кредитор зобов’язує боржника реально виконати обов’язки, взяті ним на себе у силу договору;

- зміна правовідношення – полягає у реорганізації правовідносин, перетворенні одного обов'язку в інший, покладенні на боржника нового обов'язку. Так, ч.1 ст. 678 ЦК України передбачено, що при придбанні за договором купівлі-продажу товару неналежної якості, покупець має право вимагати за його вибором: безоплатного усунення недоліків товару у розумний строк, або відшкодування витрат на усунення недоліків товару, або пропорційного зменшення ціни [2];

- припинення правовідношення – застосовується у разі невиконання чи неналежного виконання особою обов'язків або зловживання цивільним правом. Прикладом може бути ч. 2 ст. 678 ЦК України, яка передбачає, що в разі істотного порушення вимог щодо якості товару, покупець має право вимагати заміни товару на аналогічний товар належної якості, або відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми [2];

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди – цей спосіб захисту передбачає наявність у особи, якій завдано збитків у зв’язку з порушенням її цивільного права та інтересу, права на їх відшкодування;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди – цей спосіб захисту полягає у покладенні на порушника обов’язку сплатити потерпілому грошову компенсацію за фізичні або моральні страждання, які той переніс внаслідок скоєного правопорушення;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб – цей спосіб захисту полягає у визнанні незаконним або скасуванні правового акта судом, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси особи [2].

Важливо зазначити, що цей перелік не є вичерпним, адже в ч. 2 ст. 16 ЦК України зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленим договором або законом [2]. Така норма є новелою, у порівнянні з ЦК УРСР 1963 р. (втратив чинність на підставі кодексу № 435-IV від 16.01.2003, Відомості Верховної Ради України, 2003, № 40-44, ст. 356) і дає підстави стверджувати,що за новим ЦК України сторони, укладаючи угоду, мають право передбачити особливі способи захисту своїх прав на випадок її порушення контрагентом. [5].

Як правило, вибір того чи іншого способу захисту покладається на особу, права якої порушені, не визнані або оспорювані. Цей вибір залежить від двох важливих факторів: характеру правовідносин та виду правопорушення. [21, c. 12].

Аналіз діяльності Держспоживстандарту України та його територіальних органів, основним завданням яких є захист прав споживачів, призводить до невтішних висновків. На думку вітчизняного експерта з питань прав споживачів Н. В. Бородачової, в Україні лишається високим рівень ризиків і небезпеки споживання внаслідок присутності на внутрішньому ринку продукції неналежної якості, підробок та фальсифікації. Широка практика недобросовісного бізнесу, зневаги до законних прав споживачів, масштаб ошукувань замовників послуг і робіт викликають недовіру громадян до державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Мало того, такий стан справ впливає на створення негативного іміджу України серед європейської та світової спільноти, адже іноземці під час перебування в нашій країні користуються тими самими споживчими правами, що й громадяни України, і також потерпають від недружнього, а іноді й агресивного ставлення до них недобросовісних підприємців.

Причини такого стану, на думку цього експерта, закладені в Положенні про Держспоживстандарт України. Згідно з ним, у цьому комітеті зосереджені функції стандартизації, метрології, підтвердження відповідності (сертифікації), а також захисту прав споживачів. Тобто один і той самий орган влади відповідає і за виробничу сферу (розробку стандартів, контроль їх дотримання, підтвердження відповідності продукції та сис тем управління якістю для забезпечення єдиної технічної політики), і за політику захисту прав споживачів. Таке поєднання інтересів держави, виробників і споживачів — усіх учасників ринкових відносин — в одному виконавчому органі є нонсенсом. Світова практика не має аналогів. Отже, неефективність захисту прав споживачів закладена в самому підході до організації державного управління процесами ринкової економіки (на ринку товарів, послуг і робіт). [11].

Недосконалість системи захисту прав споживачів висуває нові завдання, націлені на її оптимізацію, зокрема такі, що передбачені в п. 2 Указу Президента України «Про заходи щодо посилення державного захисту прав споживачів» від 12 січня 2002 р. № 16/2002, а саме:

1) обов'язкове погодження проектів нормативно-правових актів з питань прав та інтересів споживачів з Державним комітетом стандартизації, метрології та сертифікації України;

2) створення системи оперативного взаємного сповіщення органів державного контролю та нагляду про виявлені небезпечні, неякісні та фальсифіковані товари з покладенням на Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України обов’язку здійснювати міжгалузеву координацію діяльності з функціонування цієї системи;

3) вдосконалення взаємодії територіальних органів у справах захисту прав споживачів з іншими органами державного контролю та нагляду, а також правоохоронними органами під час проведення заходів, пов'язаних із захистом прав споживачів.

З метою профілактики порушень прав споживачів, варто було б закріпити за органами влади в цій сфері обов’язок оприлюднення інформації про недобросовісних виробників товарів і послуг. Наприклад, щотижня розміщувати у друкованих та електронних засобах масової інформації переліки продукції, яка не відповідає встановленим вимогам, в основному за показниками безпечності. Натомість сьогодні повноваження управлінь у справах захисту прав споживачів обмежуються:

– веденням обліку виявлених порушень технології виробництва, поставки й продажу товарів неналежної якості;

– порушень правил торгівлі, виконання робіт, надання послуг, законодавства про рекламу;

– узагальненням результатів перевірок і у випадках, передбачених законодавством, доведення їх до відома вищих органів у сфері захисту прав споживачів.

Роблячи висновок потрібно сказати, що споживачам слід бути надзвичайно уважними за споживання товарів і послуг, уважно ставитися до збереження доказів, придбання та стану товарів, принаймні на час гарантійного терміну на річ, або якщо такий термін не встановлено - строку її придатності, і у разі порушення їхніх прав їм буде простіше їх відстояти.

 

 

Висновок

Законодавство України, яке регулює відносини у сфері захисту права споживачів, пройшло ряд етапів становлення. Великий вплив на його розвиток мало ухвалення ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» та інших нормативно-правових актів, що дозволило закріпити комплекс специфічних правових можливостей, наданих споживачеві. Аналіз сучасного стану правового регулювання відносин у сфері захисту прав споживачів свідчить, що воно потребує вдосконалення як у частині усунення недоліків, так і суперечностей норм різних нормативних актів, що регулюють ці відносини.

Захист інтересів і прав споживачів неможливий без забезпечення гарантії отримання товарів і послуг високого рівня якості. В умовах «суспільства масового споживання» якість стала основним критерієм, який впливає на поведінку споживача під час здійснення покупки або отримання послуги. Це — з одного боку. З іншого — тільки виготовлення конкурентоспроможної, високоякісної продукції може забезпечити підприємству або фірмі стабільне існування. Шлях до успіху на сучасному ринку йде завдяки використанню передових технологій, модернізації обладнання, підготовки висококваліфікованих кадрів, застосування систем якості.

Характерною ознакою правовідносин за участю споживачів є нерівне положення суб'єктів, наявність „сильної” і „слабкої” сторони: з одного боку виступають підприємці, що володіють не лише капіталом, а й певним обсягом необхідних фахових знань про свій товар (послугу), а з іншого - індивідуальний споживач (фізична особа), який змушений довіряти наданій інформації про товар або послугу. Традиційне договірне право не надає звичайному споживачу ефективних способів захисту його інтересів у відносинах з виробниками, продавцями та підприємствами, що надають послуги, оскільки воно базується на принципах рівності сторін, свободи договору. Відтак виникає потреба у формуванні спеціального споживчого законодавства.

Розвиток ринкових відносин в Україні супроводжується насиченням ринку різноманітними товарами вітчизняного та іноземного виробництва, хоча не завжди вони мають належну якість. Низька купівельна спроможність пересічного українського споживача сприяє зростанню пропозиції дешевого товару, де за низькою ціною часто криється не насправді невисока собівартість виробництва цього товару, а низька якість і сумнівне походження, про що свідчать скарги споживачів та перевірки державних органів у справах захисту прав споживачів. І все-таки конкуренція товаровиробників, зростання купівельної спроможності, вимогливість споживачів та наявність у них можливості вибору товарів (робіт, послуг) є тими ефективними, впливовими засобами, які приведуть до насичення ринку України високоякісними товарами.

Захист прав споживачів вченими і законодавством визначається як комплекс заходів, спрямованих на врегулювання суспільних відносин, що виникають між споживачами (фізичними особами, які придбали товари чи послуги для власних потреб) та суб’єктами господарювання (виробниками, виконавцями та продавцями), які реалізуються державою та громадським консьюмерським рухом.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.177.17 (0.011 с.)