Договори про надання послуг.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Договори про надання послуг.



ЦК України закріплює норми (статті 901-907), які визначають загальні положення щодо договорів про надання послуг. У цивільному праві послуги розглядаються як окремий вид об’єктів цивільних прав (ст. 177 ЦК), що відрізняються від інших об’єктів (речей, результатів робіт, нематеріальних об’єктів тощо). У зв’язку з особливостями послуг як об’єктів усі договори, предметом яких вони виступають, поєднуються в єдиний тип цивільно-правових договорів, а саме - договори про надання послуг.

Послугам притаманна своєрідна природа і спільні характерні ознаки. Для усіх послуг характерним є те, що вони:

1) мають нематеріальний характер, а їх результат не набуває уречевлюваного вигляду;

2) тісно пов’язані з особою виконавця та процесом вчинення ним певних дій (здійснення певної діяльності);

3) не збігаються із самими діями (здійсненням діяльності) виконавця, а існують як окреме явище - певне нематеріальне благо. [25, c.36]

Перш за все, послуги характеризуються тим, що мають нематеріальний характер. Цим вони відрізняються від такого виду об’єктів, як речі, бо згідно із ст.179 ЦК річчю є предмет матеріального світу. Разом з тим нематеріальність послуг не зменшує їх значення у цивільному обороті. Навпаки, останнім часом спостерігається розширення кола договорів, предметом яких є саме нематеріальні об’єкти - послуги. Для послуг характерним також є те, що вони тісно пов’язані з особою виконавця та процесом виконання ним певних дій або здійснення певної діяльності. Це означає, що послуга існує тільки тоді, коли вона надається. У цьому полягає різниця між послугами та результатами робіт, стосовно яких виникають договори підрядного типу. Для останніх важливим є не процес, а саме результат дії - споруджений будинок, відремонтована річ тощо. Послуги, навпаки, не мають результату, який мав би окремий уречевлюваний вигляд, матеріальне втілення.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК). [2]

У ч. 1 ст. 901 ЦК йдеться, що послуга споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності. Отже, відповідно до закону послуга не зводиться до самої дії або діяльності, а розглядається як окреме явище. Характерні ознаки послуги можна продемонструвати на такому прикладі. Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її останньому у схоронності. На виконання цього договору зберігач буде виконувати певні дії, спрямовані на зберігання майна (наприклад, тримати річ у відведеному для цього і спеціально обладнаному приміщенні, забезпечувати необхідні технічні засоби зберігання, охорону речі тощо). У виконанні таких дій знаходитиме прояв процес надання послуги, сама ж послуга полягатиме у збереженні речі. Тобто збереження, схоронність речі - це послуга, а дії зберігача - це спосіб її надання. Причому для поклажодавця самі дії (діяльність) зберігача не мають вирішального значення. Зберігач може, навіть, не надавати поклажодавцеві усієї інформації щодо здійснення процесу зберігання. Наприклад, якщо банк надає поклажодавцеві індівідуальний банківський сейф, що ним охороняється (ст. 970 ЦК), банк не повинен інформувати його про усі особливості своєї охоронної системи та здійснення охоронної діяльності. Хоча для поклажодавця спосіб надання йому послуги є важливим, у першу чергу його турбує корисний ефект дій зберігача - збереження речі, тобто сама послуга. Хоча послуга та процес її надання за ЦК - різні речі, вони між собою невід’ємно пов’язані. З наведеного прикладу вбачається, що послуга (збереження речі) споживається саме у процесі виконання зберігачем відповідних дій щодо зберігання. Як тільки зберігач поверне річ поклажодавцеві, тобто припинить дії із зберігання, припиниться і сама послуга.

Договір про надання послуг є:

- двосторонньозобов'язувальним, оскільки і виконавець, і замовник наділені як правами, так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надати послугу і надано право на одержання відповідної плати або відшкодування фактичних витрат, необхідних для виконання договору. Замовник у свою чергу зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуги з боку виконавця.

- консенсуальним, оскільки він вважається укладеним не з моменту передачі певної речі, як це властиво реальним договорам, а з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

- має сплатний характер, покладаючи на замовника обов'язок оплатити послугу. Проте ст. 904 ЦК передбачає укладення договору про безоплатне надання послуг із відшкодуванням виконавцеві фактичних витрат, необхідних для виконання договору.

- може бути публічним договором (ст.633 ЦК), у якому одна сторона — підприємець бере на себе обов'язок здійснювати надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Так до публічного договору про надання послуг можна віднести договори про надання послуг зв'язку, медичних, готельних, туристських та інших подібних послуг.

Порушення умов договору про виконання робіт (надання послуг)

Згідно зі ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право:

— відмовитись від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим (п. 1 ст. 10 Закону);

— відповідно до ч. 12 ст. 10 Закону споживач має право відмовитись від договору про виконання робіт (надання послуг) без штрафних санкцій з боку виконавця, якщо після укладення договору виконавець повідомив про очевидність того, що роботи (послуги), зважаючи на їх ціну (вартість) та характеристики або інші обставини, явно не задовольнятимуть інтереси або вимоги споживача, або вартість робіт (послуг) може істотно зрости, ніж можна було очікувати під час укладення договору;

— на розірвання договору, якщо стане очевидним, що роботи (послуги) не буде виконане з вини виконавця згідно з умовами договору, якщо у призначений споживачем строк недоліки виконавцем усунені не будуть;

— у разі виявлення недоліків споживач має право вимагати безоплатного усунення недоліків, зменшення ціни, безоплатного виготовлення іншої речі чи повторного виконання робіт, відшкодування збитків своїми силами чи силами третьої особи, реалізації інших прав, передбачених законодавством;

— у разі виявлення недоліків споживач має право вимагати безоплатного усунення недоліків, зменшення ціни, безоплатного виготовлення іншої речі чи повторного виконання робіт, відшкодування збитків своїми силами чи силами третьої особи, реалізації інших прав, передбачених законодавством;

— у разі виявлення істотних недоліків виконання робіт (надання послуг) споживач має право на свій вибір вимагати виконання роботи з такого ж матеріалу виконавця, або розірвання договору і відшкодування збитків. Ці вимоги можуть бути заявлені протягом строків, передбачених нормативно-правовими актами та нормативними документами, умовами договору, а в разі відсутності таких строків — протягом 10 років.

Право вибору одного з передбачених законом способів захисту порушених прав належить споживачеві і суд не вправі самостійно замінити один спосіб захисту іншим, оскільки це суперечить вимогам ст. 11 ЦПК України.

Відповідно до ст. 902 ЦК, виконавець повинен надати послугу особисто. На договір про надання послуг поширюються загальні положення про виконання зобов'язань. Зокрема ст.14 ЦК України зазначає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Крім того, особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Ст. 526 ЦК, конкретизуючи дане положення, вказує, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться. Поряд із принципом належного виконання зобов'язань діють принципи реальності і своєчасності виконання зобов'язань. [2]

Щодо порядку оформлення можливості виконавця покласти виконання взятого на себе за договором обов'язку на третю особу, то це може відбуватися або шляхом укладення договору між виконавцем і третьою особою, так і включення останньої в основний договір на правах сторони (ч.4 ст.626, ч.2 ст.628 ЦК).

Виконавець договору про надання послуг несе повну відповідальність за його невиконання або неналежне виконання незалежно від того чи виконує він свої зобов'язання особисто, чи поклав їх на іншу особу.

Відповідно до ст. 906 ЦК можна дійти висновку, що законодавець поділяє відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг на два види, залежно від того, сплатне надання послуг чи безоплатне. Цим і зумовлений поділ статті на дві частини.

У ч.1 ст. 906 ЦК зазначено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем лише за наявності його вини у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Принциповим у тлумаченні положень ст. 906 ЦК є пояснення кількох питань: що розуміється під поняттям "збитки", як розуміти положення "невиконання або неналежне виконання договору" та "відшкодування у повному обсязі". У відповідності до ст.22 ЦК збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, в нашому випадку виконавець відшкодовує як реальні збитки, так і втрачену вигоду, що й є "відшкодуванням у повному обсязі". Уявлення про невиконання або неналежне виконання зобов'язання дається в ст.610 ЦК — "Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)". Тобто під невиконанням зобов'язання слід розуміти такі дії чи бездіяльність сторони зобов'язання (в нашому випадку — про надання послуг), у результаті яких зобов'язання не виконане ані повністю, ані частково.

Судячи зі змісту ч.І ст. 906 ЦК, договором про надання послуг може бути передбачено положення, відповідно до якого відшкодування збитків замовнику може проводитися і не в повному обсязі, тобто сторони вправі передбачити інший порядок відшкодування (наприклад, лише реальні збитки).

Законодавцем передбачено підставу звільнення виконавця від відповідальності за договором про надання послуг. На підтвердження цієї тези процитуємо ч.І ст. 906 ЦК: "Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом". Отже, умовами звільнення від відповідальності виконавця за вказаною правовою нормою є: а) послуги мають надаватися за плату; б) надання послуг здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на професійній основі на виконання статутних завдань (юридична особа, фізична особа — підприємець); в) обов'язок доведення неможливості виконання зобов'язання внаслідок непереборної сили покладається на виконавця; г) якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 2 ст. 906 ЦК передбачає відповідальність виконавця за порушення договору про безоплатне надання послуг. Дана норма встановлює максимальну межу відшкодування збитків, встановлюючи її у розмірі до двох неоподаткованих мінімумів доходів, але із указівкою, що сторони в договорі можуть відійти від цього положення і встановити інший розмір. То ж постає питання: чи має значення встановлена верхня межа відшкодування, якщо сторони у будь-який момент можуть відійти в цього правила? Вважається, що має, оскільки орієнтує сторони на той факт, що, зважаючи на безоплатність договору, не потрібно застосовувати надзвичайно жорсткі санкції до правопорушника.

Необхідно вказати, що ст. 906 ЦК не містить указівки на відшкодування шкоди в повному обсязі за невиконання договору про безоплатне надання послуг. Тому вважається, що сторони мають виходити із фіксованої суми або користуючись вимогами закону, або врегульовуючи це на рівні договору.

Одним із видів припинення зобов'язання є його розірвання з боку однієї із сторін, яке проявляється в активній формі із конкретно визначеною метою. Використовує інститут розірвання зобов'язання і договір про надання послуг. За загальним правилом розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.651 ЦК). Це свідчить про заборону односторонньої відмови від договору за винятками, які можуть бути встановлені договором або законом.

Договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору в порядку і на підставах, установлених ЦК України, іншим законом або за домовленістю сторін. Тобто одностороння відмова від договору може відбуватися у трьох випадках: на підставах установлених ЦК України; на підставах, установлених іншими законами; за домовленістю сторін.

Хоча в статті не йдеться про час, протягом якого сторони можуть відмовитися від виконання договору, уявляється, що відмова є можливою як до початку надання послуги (наприклад, відмова від столика в ресторані, міжнародної телефонної розмови і т.д.), так і будь-який час її надання (наприклад, виїзд з номера готелю достроково). Інститут односторонньої відмови від виконання договору про надання послуг є його важливою рисою і відображає сутність відносин, які опосередковуються цим правочином, даючи можливість замовнику його розірвати у разі потреби. Єдиною умовою односторонньої відмови від договору про надання послуг є обов'язок замовника відшкодувати виконавцеві понесені ним фактичні витрати. При цьому необхідно враховувати, що при відмові замовника від виконання договору до початку надання послуги, він зобов'язаний відшкодувати виконавцеві його фактичні витрати, понесені в цілях виконання договору до початку відмови. У випадку відмови від виконання договору в процесі надання послуги, замовник відшкодовує виконавцю його фактичні витрати, які він поніс до цього моменту в цілях виконання тієї частини договору, від якої замовник відмовився.

Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом. Отже, сторони можуть шляхом досягнення взаємної згоди передбачити порядок розірвання договору і його наслідки. У разі недосягнення домовленості справа вирішується судом відповідно до правил підвідомчості і підсудності. Також сторони наділені правом передати спір на розгляд третейському суду. Крім цього, законодавство вказує на той факт, що порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг можуть передбачатися законом.

Сьогодні можна говорити про певне визнання договору про надання послуг на законодавчому рівні (або, принаймні, про згадку про такий договір) у зв'язку з прийняттям Закону України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 р. № 1023-ХП, Цивільного кодексу України.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-12-12; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.231.14 (0.007 с.)