Поняття, предмет та метод сімейного права

Поняття, предмет та метод сімейного права

Предмет правового регулювання галузі права - сукупність однорідних за своєю суттю суспільних відносин, які регулюються нормами даної галузі права. Метод правового регулювання — сукупність засобів і способів впливу норм права на суспільні відносини,що складають предмет права. Виділяють такі методи сімейного права: — диспозитивний; — імперативний. Диспозитивний метод (метод координації) характерний для регулювання на засадах ініціативності та вільного розсуду учасників відносин; на процес такого регулювання впливає активність учасників суспільних відносин, що регулюються за його допомогою. Імперативний метод (метод субординації) характеризується тим, що регулювання зверху вниз здійснюється на владно-імперативних засадах. Предмет сімейного права – особисті немайнові та майнові відносини, що виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, прийняття дітей на виховання у сім'ю. Метод сімейного права – сукупність специфічних засобів впливу на учасників сімейних відносин, що характеризуються, передусім юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на засадах їхнього вільного розсуду за винятками, встановленими законом.

 

2. Поняття сімейних правовідносин, що складають предмет сімейного права. Норми сімейного права регулюють різні види сімейних відносин, унаслідок чого останні набувають якостей правовідносин, тобто відносин, які врегульовані нормами сімейного права. В сімейно-правовій літературі традиційним є широке розуміння поняття “сімейні правовідносини”. Воно включає: а) правовідносини між членами сім’ї (внутрішні сімейні правовідносини); б) правовідносини, які визнаються сімейними, хоча вони виникають за межами сім’ї (зовнішні сімейні правовідносини). Сімейні правовідносини мають спеціальні та загальні ознаки. Спеціальними ознаками є ті, що характерні саме для сімейних правовідносин, і певною мірою виділяють їх серед інших цивільних правовідносин. Загальні ознаки, навпаки, характеризують спільні риси, які притаманні усім цивільним правовідносинам. Ознаками, які притаманні сімейним правовідносинам (спеціальні ознаки) є: спеціальний суб’єктний склад (суб’єктами сімейних правовідносин можуть бути тільки фізичні особи); своєрідність юридичних фактів, які породжують сімейні правовідносини (шлюб, спорідненість, материнство, батьківство тощо); тривалість існування (сімейні відносини, як правило, є тривалими за часом); індивідуалізація учасників і неможливість передачі прав та обов’язків іншим особам; особисто-довірчий характер відносин. До загальних ознак, тобто тих, що притаманні усім цивільним, у тому числі і сімейним правовідносинам, належать: рівність учасників правовідносин; автономія їх волі; майнова самостійність. За своєю природою відносини, що складають предмет сімейного права, поділяються на два види: а) особисті та б) майнові.

3. Принципи та функції сімейного права Принципи – це закріплені чинним сімейним законодавством основні засади, керівні положення, ідеї, відповідно до яких нормами сімейного права регулюються особисті немайнові та майнові відносини. Принципи сімейного права: надання пріоритету у регулюванні сімейних відносин Сімейному кодексу України; добровільність шлюбного союзу чоловіка і жінки; рівності подружжя в сім'ї; визнання шлюбу, укладеного тільки у органах держаної реєстрації актів цивільного стану; вирішення внутрішньосімейних питань за взаємною згодою;пріоритет сімейного виховання дітей, турбота про їх влаштування та розвиток, забезпечення пріоритетним захистом їх прав та інтересів; одношлюбність (моногамія);свобода припинення шлюбу під контролем держави; справедливість, добросовісність, розумність, відповідність моральним засадам суспільства.
Функції сімейного права – спрямування правового впливу, який виражає роль права в організації сімейних відносин. Виділяють наступні функції сімейного права:
регулятивна (регулювання сімейних відносин відповідно до чинного законодавства);охоронна (захист і охорона прав та законних інтересів учасників сімейних відносин); виховна (у сімейно-правових нормах міститься модель поведінки, що підтримується державою, а також несприятливі правові наслідки виконання дій та вчинків, що порушують права, свободи та законні інтереси інших громадян).

4. Джерелами сімейного права Джерела права – це зовнішні (писані) форми виразу правотворчої діяльності держави, якими законодавець виражає свою волю, що є обов'язковою для виконання. За юридичною силою джерела сімейного права поділяються на: Конституція України; закони (Сімейний кодекс України – надалі СК, Цивільний кодекс України – надалі ЦК);
— підзаконні нормативно-правові акти (Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств і відомств). Основним джерелом сімейного права є СК, який прийнятий 10 січня 2002 року, а вступив в силу 1 січня 2004 року.
Структура діючого СК є наступною: Розділ І. Загальні положення.Розділ ІІ. Шлюб. Права та обов'язки подружжя. Розділ ІІІ. Права та обов'язки матері, батька і дитини.
Розділ ІV. Влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.Розділ V. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів.Розділ VI. Особливості усиновлення дітей громадянами України, які проживають за її межами, та іноземцями.Розділ VІI. Прикінцеві положення. 5. Система сімейного права, взаємозв`язок сімейного права з іншими галузями права С імейне право має зв'язок з інститутами цивільного права. Особливо із спадковим, де основним видом спадкування є спадкування за законом, тобто майно переходить до осіб, пов'язаних між собою відносинами подружжя, родинності. І хоча особа має право за заповітом позбавити свою родину спадщини, ст.535 Цивільного кодексу України встановлює правило обов'язковості долі в спадщині (неповнолітні або непрацездатні діти, непрацездатні дружина, батьки). Звідси можна говорити, що спадкування, в основному, носить сімейний характер.У деякій мірі сімейне право пов'язане з житловим правом, де право на житлову площу виникає не лише з договору житлового найму, а також з сімейно-шлюбних відносин. Хоча поняття члена сім'ї по сімейному праву і житловому не збігаються, оскільки в сімейному праві при визначенні члена сім'ї ми виходимо з родства, шлюбу (або усиновлення), то в житловому праві має значення ще й спільне проживання.

Наслідки розірвання шлюбу

Розірвання шлюбу як юридичний факт викликає певні юри­дичні наслідки:1) між колишнім подружжям припиняються особисті права та обов'язки, зокрема, такі як право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності, право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток, право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї, обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю, право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність; 2) особа, яка змінили своє прізвище у зв’язку з реєстрацією шлюбу має право на вибір прізвища: 3) особи, після одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу мають право на повторний шлюб; 4) питання про походження дитини вирішується у порядку, а саме, дитина, яка була народжена до спливу десяти місяців після розірвання шлюбу, походить від подружжя; 5) припинення режиму спільної сумісної власності.

25. Встановлення режиму окремого проживання подружжя 1. За заявою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для подружжя режиму окремого проживання у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. 2. Режим окремого проживання припиняється у разі поновлення сімейних відносин або за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

26. Особисті немайнові правовідносини подружжя — це врегу­льовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, які перебувають у шлюбі.Особисті немайнові права подружжя мають певні особливості.Особисті немайнові права подружжя виникають не від народження, а в зв'язку із взяттям шлюбу, зареєстрованого у встановленому порядку. Особисті немайнові права подружжя не є абсолютними, бо вони можуть бути порушені не будь-ким, а лише іншим з подружжя. Особисті немай­нові права подружжя є визначальними в сімейних правовідноси­нах. Саме з них, як похідні, виникають усі інші права подружжя. Здійснення особистих немайнових прав одним із подружжя можливе не тільки за умови погодження своїх дій з іншим із подружжя, а й з урахуванням інтересів сім'ї в цілому. Немайнові особисті права подружжя можуть припинятися з волі учасників шлюбних відносин - шляхом розір­вання шлюбу, оскільки їх припинення відбувається разом із при­пиненням шлюбу.

 

Оспорювання батьківства.

Оспорювання батьківства (материнства) – це невизнання особою реєстрації себе як батька (матери) дитини. Особа, яка записана батьком дитини має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. Особа, яка була записана батьком дитини на законних підставах, повинна довести відсутність кровного споріднення між собою й дитиною, батьком якої вона записана. Однак заперечення кровного споріднення не завжди є підставою для оспорювання батьківства. У окремих випадках особа, яка записана батьком дитини, повинна також довести, що на момент вчинення запису про народження дитини вона не знала, що не є батьком дитини. Оспорювання батьківства можливе також із боку наступних осіб:- спадкоємців особи, яка записана батьком дитини; - матері дитини щодо батьківства свого чоловіка.

 

43.Особисті немайнові права та обов`язки батьків

Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.Діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.Серед основних особистих немайнових обов’язків батьків СК України називає обов’язок забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я, обов’язок зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов’язані поважати дитину.

 

44. Підстави позбавлення батьківських прав (Ст.164.) 1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального
правопорушення щодо дитини. 2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. 3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. 4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального
правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України 5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

 

45. Правові наслідки позбавлення батьківських прав (Ст.166). 1. Особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються
сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію
та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. 2. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. 46. Порядок поновлення батьківських прав (Ст.169). 1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. 2. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним
судом. 3. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. 4. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для
позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. 5. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина. 6. Рішення суду про поновлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження
дитини. 7. У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову. 47. Відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав. 1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. 2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи
одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом до суду має право звернутися прокурор. 3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини. 4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

48. Особисті немайнові правовідносини інших членів сім`ї та родичів

Особисті немайнові права – це права нематеріального змісту, які мають особистісний характер. Коло немайнових право членів сім’ї та родичів можне поділити на три види:

1) право на спілкування. Баба, дід, прабаба, прадід мають право на спілкування зі своїми внуками, правнуками. Крім зазначених осіб, законом також встановлено права та обов’язки для братів та сестер на спілкування з їхніми рідними (повнорідними, неповнорідними) братами та сестрами. 2) право на виховання. Баба, дід, прабаба, прадід мають право учать у вихованні своїх внуків, правнуків. Мачуха і вітчим, які проживають однією сім’єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою мають право брати участь у їхньому вихованні.3) право на захист. Дід та баба мають право на захист внуків шляхом:а) самозахисту; б) шляхом звернення до органу опіки та піклування або до суду.

Як дід та баба, так і аналогічно сестра, брат, мачуха, вітчим мають право на самозахист своїх малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки. Ці ж особи, з метою захисту прав та законних інтересів малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки, мають право звертатися до органу опіки та піклування або до суду.

49.Правовідносини батьків і дітей з приводу майна Кожна сім'я має у власності певне майно. Це можуть бути будь-які речі, грошові кошти, нерухомість, транспортні засоби, засоби виробництва. Головним його призначенням є задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб членів сім'ї.Переважна частина сімейного майна належить батькам (матері, батьку) дитини (дітей). Менша його частина належить дитині (дітям). Отже, батьки і діти, зокрема ті, які проживають спільно, виступають самостійними власниками майна. Батьки мають право розпоряджатись належним їм майном на свій розсуд, не запитуючи згоди на це своїх дітей. Малолітні діти не мають права розпоряджатись належним їм майном. Батьки можуть набувати майно в результаті укладання цивільно-правових угод, отримання спадщини тощо. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. Закон зобов'язує батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток Батьки є законними представниками інтересів своїх дітей, і однією з функцій такого представництва є управління їх майном. Майном малолітньої дитини в силу закону батьки управляють без спеціальних на те повноважень. побутового. Окрім роздільного майна, батьки і діти можуть мати майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

50. Управління батьками майном дитини (ст.177)1. Батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби
та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.2.Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.3. Батьки мають право дати згоду на вчинення неповнолітньою дитиною правочинів, передбачених частиною другою цієї статті, лише з дозволу органу опіки та піклування.4. Дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло. 5. Органи опіки та піклування можуть відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з
одночасним зверненням до нотаріуса щодо накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, якщо ними встановлено, що: 1) мати та/або батько дитини, які (яка, який) звернулися за дозволом, позбавлені судом батьківських прав; 2) судом, органом опіки та піклування або прокурором постановлено (прийнято) рішення про відібрання дитини від батьків 3) до суду подано позов про позбавлення батьків дитини (або того з них, який звернувся за дозволом) батьківських прав особами; 4) особа, яка звернулася за дозволом, повідомила про себе неправдиві відомості, що мають суттєве значення для вирішення питання про надання дозволу чи відмову в його наданні; 5) між батьками дитини немає згоди стосовно вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини; 6) між батьками дитини або між одним з них та третіми особами існує судовий спір стосовно нерухомого майна, за дозволом на вчинення правочину щодо якого звернулися батьки дитини (або один з них); 7) вчинення правочину призведе до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини. 6. При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна
малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків. Другий з батьків має право звернутися до суду з вимогою про визнання правочину недійсним як укладеного без його згоди, якщо цей правочин виходить за межі дрібного побутового. На вчинення одним із батьків правочинів щодо транспортних засобів та нерухомого майна малолітньої дитини повинна бути письмова нотаріально засвідчена згода другого з батьків. Якщо той з батьків, хто проживає окремо від дитини протягом не менш як шість місяців, не бере участі у вихованні та утриманні дитини або якщо місце його проживання невідоме, правочини, зазначені в абзаці другому цієї частини, можуть бути вчинені без його згоди. 7. Батьки вирішують питання про управління майном дитини
спільно, якщо інше не передбачено договором між ними. Спори, які виникають між батьками щодо управління майном дитини, можуть вирішуватися органом опіки та піклування або судом. 8. Після припинення управління батьки зобов'язані повернути
дитині майно, яким вони управляли, а також доходи від нього. 9. Неналежне виконання батьками своїх обов'язків щодо управління майном дитини є підставою для покладення на них обов'язку відшкодувати завдану їй матеріальну шкоду та повернути
доходи, одержані від управління її майном.10. Порядок провадження органами опіки та піклування визначеної законом діяльності, пов'язаної із захистом майнових
прав дитини, встановлюється Кабінетом Міністрів України. 51. Поняття і особливості аліментних зобов`язань 1. Аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, які одержані для її утримання. 2. У разі смерті того з батьків, з ким проживала дитина, аліменти є власністю дитини. Опікун розпоряджається аліментами, які одержані для утримання малолітньої дитини. Неповнолітня дитина має право на самостійне одержання
аліментів та розпоряджання ними відповідно до Цивільного кодексу
України

Поняття, предмет та метод сімейного права

Предмет правового регулювання галузі права - сукупність однорідних за своєю суттю суспільних відносин, які регулюються нормами даної галузі права. Метод правового регулювання — сукупність засобів і способів впливу норм права на суспільні відносини,що складають предмет права. Виділяють такі методи сімейного права: — диспозитивний; — імперативний. Диспозитивний метод (метод координації) характерний для регулювання на засадах ініціативності та вільного розсуду учасників відносин; на процес такого регулювання впливає активність учасників суспільних відносин, що регулюються за його допомогою. Імперативний метод (метод субординації) характеризується тим, що регулювання зверху вниз здійснюється на владно-імперативних засадах. Предмет сімейного права – особисті немайнові та майнові відносини, що виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, прийняття дітей на виховання у сім'ю. Метод сімейного права – сукупність специфічних засобів впливу на учасників сімейних відносин, що характеризуються, передусім юридичною рівністю сторін, а також наданням останнім можливості врегулювання цих відносин на засадах їхнього вільного розсуду за винятками, встановленими законом.

 

2. Поняття сімейних правовідносин, що складають предмет сімейного права. Норми сімейного права регулюють різні види сімейних відносин, унаслідок чого останні набувають якостей правовідносин, тобто відносин, які врегульовані нормами сімейного права. В сімейно-правовій літературі традиційним є широке розуміння поняття “сімейні правовідносини”. Воно включає: а) правовідносини між членами сім’ї (внутрішні сімейні правовідносини); б) правовідносини, які визнаються сімейними, хоча вони виникають за межами сім’ї (зовнішні сімейні правовідносини). Сімейні правовідносини мають спеціальні та загальні ознаки. Спеціальними ознаками є ті, що характерні саме для сімейних правовідносин, і певною мірою виділяють їх серед інших цивільних правовідносин. Загальні ознаки, навпаки, характеризують спільні риси, які притаманні усім цивільним правовідносинам. Ознаками, які притаманні сімейним правовідносинам (спеціальні ознаки) є: спеціальний суб’єктний склад (суб’єктами сімейних правовідносин можуть бути тільки фізичні особи); своєрідність юридичних фактів, які породжують сімейні правовідносини (шлюб, спорідненість, материнство, батьківство тощо); тривалість існування (сімейні відносини, як правило, є тривалими за часом); індивідуалізація учасників і неможливість передачі прав та обов’язків іншим особам; особисто-довірчий характер відносин. До загальних ознак, тобто тих, що притаманні усім цивільним, у тому числі і сімейним правовідносинам, належать: рівність учасників правовідносин; автономія їх волі; майнова самостійність. За своєю природою відносини, що складають предмет сімейного права, поділяються на два види: а) особисті та б) майнові.

3. Принципи та функції сімейного права Принципи – це закріплені чинним сімейним законодавством основні засади, керівні положення, ідеї, відповідно до яких нормами сімейного права регулюються особисті немайнові та майнові відносини. Принципи сімейного права: надання пріоритету у регулюванні сімейних відносин Сімейному кодексу України; добровільність шлюбного союзу чоловіка і жінки; рівності подружжя в сім'ї; визнання шлюбу, укладеного тільки у органах держаної реєстрації актів цивільного стану; вирішення внутрішньосімейних питань за взаємною згодою;пріоритет сімейного виховання дітей, турбота про їх влаштування та розвиток, забезпечення пріоритетним захистом їх прав та інтересів; одношлюбність (моногамія);свобода припинення шлюбу під контролем держави; справедливість, добросовісність, розумність, відповідність моральним засадам суспільства.
Функції сімейного права – спрямування правового впливу, який виражає роль права в організації сімейних відносин. Виділяють наступні функції сімейного права:
регулятивна (регулювання сімейних відносин відповідно до чинного законодавства);охоронна (захист і охорона прав та законних інтересів учасників сімейних відносин); виховна (у сімейно-правових нормах міститься модель поведінки, що підтримується державою, а також несприятливі правові наслідки виконання дій та вчинків, що порушують права, свободи та законні інтереси інших громадян).