Стилі сімейного виховання та різновиди практик покарання дітей

У цій дипломній роботі пропонується наступне авторське означення стилів сімейного виховання. Стиль сімейного виховання – це характерне ставлення батьків стосовно своїх дітей, застосування певних методів і засобів у процесі виховання дитини. Кожна сучасна сім’я, застосовують різні стилі виховання стосовно своїх дітей.

Малкович М.М. у своїй статті «Стилі сімейного виховання та їх роль у формуванні гендерних уявлень дітей дошкільного віку» виокремлює такі стилі виховання:

1) Партнерський стиль (демократичний) для якого характерним є середній рівень контролю та теплі стосунки між батьками й дитиною. Батьки гнучко мотивують свої дії та вимоги, твердо досягають позитивних вчинків дітей, а також приймають зростаючу автономію дітей. Вони відкриті у спілкуванні з дитиною, прислухаються до її думок та побажань в розумних межах.

2) Дитиноцентричний стиль (гіперопіка, «гіперсоціалізуюче виховання») – надмірна опіка, дріб’язковий контроль, пильне стеження за дитиною. Хоча гіперопіка побудована на любові, такий стиль виховання має негативні наслідки – діти ростуть нерішучими, боязкими та несамостійними.

3) Жорсткий стиль (авторитарний) характеризується високим рівнем контролю та холодними стосунками. Батьки, віддаючи накази, прагнуть їх безсумнівного виконання. Такий стиль виховання руйнує самосвідомість дитини, і діти зростають агресивно налаштованими та невпевненими у собі.

4) Нейтрально-заперечуючий стиль (ігноруючий) поєднує в собі низький рівень контролю та холодні стосунки. В основі цього стилю лежить нехтування дитиною, відкидання її індивідуальних особливостей, відсутність зацікавленості її життям. Батьки не виявляють зацікавленості у вихованні власних дітей, не встановлюють для них жодних обмежень [28, с. 42–44].

Отже, батьки застосовуючи певний стиль виховання, вимагають в дитини такої поведінки, яку їм хочеться бачити. Якщо дитина поводиться небажано, то батьки застосовують соціальні санкції, які проявляються у покаранні.

Похідною ланкою виховання є практики покарання які, як відомо діляться на вербальні і фізичні. За власною авторською позицією у цій дипломній роботі вербальні практики варто було б розділити на практики «м’якої» мови і «жорсткої» мови. Фізичні практики покарання, практики «легкої» форми і «важкої» форми.

Що стосується фізичних практик покарання «важкої» форми, то вони існують, але в дуже рідкісних випадках, і це вже можна назвати не виховання, а насильством, яке на даний час засуджується кримінальною відповідальністю, але не зважаючи на це воно все ж таки існує. На думку А.І Лисової, А.В. Істоміної на думку яких «крім жорстокого ставлення до дітей, яке включає в себе фізичне насильство, - спостерігається така ситуація що автори до фізичних практик покарання застосовують термін насильство (нанесення побоїв, заподіяння тяжкого, середньої і легкої шкоди здоров'ю, зв'язування і т.п.), в сім'ях широко поширене знущання над дитиною у вигляді бездіяльності (позбавлення, їжі, води, тепла) та психологічного насильства (погрози фізичною розправою, приниження людської гідності, знущання). Багато випадків насильства щодо дітей залишаються прихованими і навіть отримують соціальне схвалення. Це стосується, насамперед, фізичного або тілесного покарання дітей батьками. Таке покарання далеко не всіма визнається формою насильства або жорстокого поводження з дітьми [40, с. 87-106].

Застосування практик покарання фізичного типу («важкої форми») порушує цілу низку прав дитини, закріплених в Законі України «Про охорону дитинства».

- «право на рівний захист перед законом;

- право не піддаватися жорстокому ставленню;

- право на життя та фізичну недоторканість;

- право на найвищі стандарти фізичного та психічного здоров’я» [30, с. 17–36].

Права дитини закріплені у відповідних міжнародних документах, які підписала й Україна. Це, насамперед, Конвенція ООН про права дитини. З метою охорони прав дітей в Україні і приведення національного законодавства у відповідність до положень Конвенції про права дитини 26 квітня 2001 року Президент України підписав Закон “Про охорону дитинства”. Способи захисту прав дитини значно збагатилися з прийняттям Законів України “Про органи та служби у справах неповнолітніх”, “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”, Кодексу про шлюб та сім’ю України, Національної програми планування сім’ї тощо.

Як вже вказувалось вище, практики покарання поділяються на вербальні та фізичні. Вербальне покарання – здійснення покарання за допомогою словесних методів, які поділяються на види «м’якої мови» та види «жорсткої мови».

До методів «м’якої мови» можна віднести такі практики покарання як діалог з дитиною чи бесіда. Діалог – розмова між батьками і дітьми. «Бесіда — це форма спілкування з метою обміну думками, інформацією, почуттями, стимулювання людської думки в новому напрямку» [23, c.1].

Як зазначає В.Л.Гончаров, до непродуктивних вербальних практик покарання дітей, що демонструють відсутність поваги до дітей і одночасно є прикладом «жорсткої мови» до яких відносять:

- Погрози головний зміст яких заперечення певної думки, вчинку, дії за допомогою наприклад такими методами як «лякання дітей привидами, поліцейськими, великими собаками й кажуть, що залишать їх одних й віддадуть їхню улюблену іграшку гарному хлопчику» [29, с. 26–30]. Але це також стосується дітей підліткового і старшого віку. Тут дітей залякують більш правдивими способами. Наприклад: «твоя поведінка перейшла всі межі, і ти можеш забути про обіцяну мною річ» або «ти повів себе жахливо, віднині можеш не називати мене батьком».

- «Обзивання. Наприклад, ситуація, коли дитину називають тупою, поганою, ледарем, грубіяном, ідіотом, злодієм» [29, с. 26–30]. Окрім того, що ці прізвиська «прилипають», дитина себе не просто асоціює з цим прізвиськом, і дуже часто вживає подібні слова у своєму лексиконі, приписуючи ці погані слова всім навколо.

- «Звинувачення та соромлення. Коли батьки весь час «чіпляються» до дітей, критикують їх, то часто це призводить до погіршення дитячої поведінки» [29, с. 26 – 30]. Потенційно може відобразитися і в майбутньому, коли особистість буде почуватись ніяково і скуто, бо буде остерігатись соромлень та звинувачень з боку людей, які її оточують.

- «Посилання на зайнятість». Наприклад: «Як тільки закінчиться ця програма, ми вимкнемо телевізор і трохи поговоримо»[29, с. 26‑30]. Також батьки використовують тактику покарання в формі «посилання на зайнятість» і в інший спосіб. Наприклад, за нетактовну поведінку дитини, батьки змушують її виконувати якісь певні обов’язки. Наприклад: «За скоєне тобою сьогодні, ти цілий місяць прибираєш дім». І в дорослому житті ця ж особистість, може сумніватись над кожною своєю дією, бо поруч буде присутня дитяча боязкість, відповідати за свій вчинок.

- «Крики [29,с. 26–30] – сильний різкий звук голосу на дитину з боку батьків, який призводить до емоційного збудження і тиску дитини.

- «Накази. Якщо впостійно командувати дітьми, то напевне, вони слухатимуть зараз, але можуть затаїти образу на батьків [29, с. 26-30]. Краще пояснити дітям, чому ви робите саме так, тобто пояснити причини ваших вчинків та ваші цінності.

Розглянемо детальніше фізичну форму покарання. «Фізичне покарання – це навмисне завдання фізичних ушкоджень дитині, а також свідоме позбавлення свободи, помешкання, їжі, одягу та інших нормальних умов життя, які можуть призвести до смерті дитини, або викликати порушення фізичного та психічного здоров’я» [22, c. 8].

Фізичні практики покарання можуть виражатися у легкій формі та у важкій. До фізичних практик легкої форми, можна віднести: ляпаси, штовхання, грубе хапання. Фізичні практики покарання у важкій формі: побиття ременем, опіки, удушення, удари кулаками, кидання в дитину предметів, погрози зброєю, позбавлення їжі або пиття, викручування рук тощо.

Необдумані способи покарання батьків стосовно своїх дітей можуть призвести до психологічної травми дитини. Негативними психічними наслідками покарання дітей можуть бути:

- страх фізичного контакту з дорослими, який може переслідувати дитину за будь – яких обставин, наслідком чого буде обмежене коло людей, скутість дитини в різних ситуаціях;

- затримка фізичного і розумового розвитку

- самотність, відсутність друзів;

- постійний сумний вигляд;

- негативізм, агресивність, жорстокість щодо тварин;

- суїцидальні спроби [22, с.121–130].

В даному підрозділі описано стилі виховання, які в різнорідності побутують в сучасних сім’ях. Але не варто твердити, що лише ці стилі притаманні батькам у вихованні дітей, оскільки класифікації можуть бути різноманітними, а типи взаємодіяти між собою (наприклад демократичний стиль може перетинатись з дитиноцентричним). Стосовно практик покарання, то ситуація аналогічна, адже вказані тільки найпоширеніші практики покарання, які батьки застосовують у виховному процесі дітей.