Розділ І. Теоретико – методологічні основи вивчення моделей виховання та практик покарання в сучасній українській сім’ї

Вступ

Актуальність теми

Практична актуальність.

Однією із важливих функцій сім’ї вважають народження і виховання дітей. Батьки часто включають до виховного процесу дітей різноманітні практики покарання. Ці практики побутують в сім’ях протягом багатьох століть, передаючись з покоління в покоління. В розвинених суспільствах Західної Європи і США жорстокі покарання дітей батьками вважаються ненормальною поведінкою і засуджуються системою ювенальної юстиції та в деяких випадках караються кримінальною відповідальністю. В Україні на державному рівні затверджена Конвенція ООН про права дитини та прийнята низка “дитячих” законів (“Про охорону дитинства”, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”), а також виділено в окремий розділ Кримінального кодексу постанова щодо особливостей кримінальної відповідальності батьків за жорстоке фізичне насильство над дітьми.

Обрана тема є актуальною з огляду на те, що практики виховання та покарання в контексті соціалізації дітей формують їхню особистість, їхні цінності, норми тощо. Виховання - це певні дії щодо дітей з боку батьків, пред’явлення вимог, які повинні виконуватися дітьми, але одночасно і сприйматись дітьми. Кожен з батьків в сучасних українських сім’ях, намагається виховувати дітей так, як вважає за потрібне. Якщо батьки усвідомлюють, що робили щось не так, коли поведінка чи погляди, вчинки сина чи доньки виявляються не такими, як очікувалось, тоді вони намагаються перевиховати дітей, і направити на «правильний шлях». Також варто зазначити, що існує певна специфіка уявлень дітей про виховну діяльність з боку батьків. Кожна дитина певною мірою аналізує батьківське ставлення, поведінку і дії стосовно себе та за допомогою різних засобів прагне показати свою точку зору у певній проблемній ситуації. Замість того, щоб пояснити і зрозуміти свою дитину, батьки застосовують методи вербального покарання мови. Це можна підтвердити даними соціологічного дослідження (82% батьків хоча б раз підвищували голос на дитину, 62,9% хоча б раз осуджували та критикували дитину, 55% хоча б один раз застосовували заборону на зустріч). Або й схиляються при цьому до більш «ефективних способів», тобто фізичних покарань (62,3% хоча б один раз шльопали дитину долонею, 26,3% хоча б раз били дитину ременем, 18.3% хоча б раз сильно били дитину рукою) [35, c. 17]. Наслідки такої поведінки батьків щодо своїх дітей позначаються на психологічному стані і фізичній поведінці дитини. Як відомо сім’я є прикладом для наслідування, і в майбутньому діти створюючи свою, навіть на півсвідомому рівні будуть використовувати елементи батьківських стилів виховання та покарання, а це може стати перепоною в їхньому майбутньому сімейному житті їх і також їхніх дітей.

Варто зазначити, що проблема покарання дітей аналізується на державному рівні, оскільки наводяться статистичні дані про кількість постраждалих дітей, з’ясовуються фактори, які цьому посприяли, встановлюється міра відповідальності для батьків.

Теоретична актуальність

Такі теми соціології сім’ї як функції родини, взаємовідносини між членами сім’ї, виховання дедалі частіше привертають увагу вчених. Проте взаємозв’язок моделей виховання та практик покарання дітей батьками в їхніх же уявленнях, причини, що змушують батьків застосовувати певні практики покарання, їхні різновиди та наслідки для подальшої соціалізації дітей ще не стали предметом поглибленого соціологічного дослідження. Як у вітчизняних, так і у зарубіжних вчених є багато праць з проблематики сім’ї та виховання, де часто присутній аспект покарання, але детально про практики покарання, залежно від скерованості і змісту виховання соціологи практично не згадують.

Виховання варто розглядати в контексті соціалізації, якою займались такі вчені як Т. Парсонс, Г. Тард, Е. Дюркгайм, А. Майер, І. Кон, О. Леонтьєв, В. Москаленко. Серед праць українських і зарубіжних авторів, присвячених стилям, методам і характеристикам виховання дітей, можна зазначити таких дослідників: Т. Алексинко, Т. Кухтевич, Т. Кравченко, Т. Гаврилов, А. Макаренко, А. Ковальов, С Токарєва. Учені акцентують на тому, що саме виховний вплив батьків є одним із важливих механізмів соціалізації дитини та її поведінки, описують різні моделі виховання.

Сьогодні суспільство і наукова спільнота все частіше акцентують увагу на важливій, незамінній ролі батька і матері у процесі виховання та покарання дітей (Т. Афанасьева, Ф.Афузова, Т. Кібірєва, В. Платонова, О. Хомиша, Н. Гришиної, С. Шуман). Так, С. Шуман в своїй праці наводить приклади конфліктів і проблем, які виникають у батьків з дорослими дітьми, а саме причини цих конфліктів та шляхи їхнього вирішення у формі поради, говорить про мистецтво виховання.

Практики покарання дітей батьками частково розглядали такі дослідники як О. Безлюдний, В. Гончаров, Т. Маслова, М. Смагіна, вживаючи термін «насильство», а не покарання. В. Гончаров подає інформацію про види, форми, наслідки насильства над дитиною, розглядає основні законодавчі акти та документи, що регулюють кримінальну та адміністративну відповідальність за скоєння насильства, а також попередження насильства в сім’ї та надання допомоги їхнім жертвам.

Названі вище автори зробили вагомий внесок в дослідження сім’ї та в інтерпретацію процесу виховання дітей батьками. Вони дали змістовне визначення «вихованню» та стилів виховання, розглянули конфлікти і проблеми, які виникають у батьків з дорослими дітьми, з’ясовували причини цих конфліктів і шляхи їхнього вирішення. Але в опрацьованій літературі немає точного визначення поняття «покарання», воно часто переплітається або з терміном «виховання», або з терміном «насильство». Також не виявлено взаємодії стилів виховання та практик покарання, які застосовуються батьками стосовно дітей, ставлення дітей щодо цих батьківських практик, а також наслідки певних практик покарання. Ці обставини й зумовили вибір теми дипломної роботи.

Дипломна робота дасть змогу розкрити сутність взаємозв’язку стилів виховання та практик покарання, об’єктивні та суб’єктивні причини, з’ясування тієї чи іншої форми покарання, акти та наслідки покарання тощо.

Мета дипломної роботи

З’ясувати характер взаємозв’язку стилів виховання та практик покарання в уявленнях батьків та дітей у сучасній українській сім’ї.

Завдання дипломної роботи

- опрацювати наукову літературу, джерела стосовно виховання і покарання та виявити особливості аналізу обраної проблеми у соціогуманітарних науках: психологія, соціальна робота, педагогіка, право, культурологія;

- на основі аналізу наукової літератури встановити і описати специфіку соціології у дослідженні обраної теми;

- розробити авторське визначення понять «стилі виховання», «практики покарання».

- розглянути стилі сімейного виховання;

- з’ясувати специфіку практик покарання у сім’ї;

- на основі емпіричних досліджень уявлень батьків та дітей, визначити особливості взаємозв’язку стилів виховання і практик покарання в сучасних українських сім’ях (на прикладі Львівської області);

- розробити теоретичну схему взаємозв’язку стилів виховання та практик покарання в сім’ї.

Об’єкт дослідження (за критерієм носія проблеми): діти та батьки в сучасній українській сім’ї.

Об’єкт дослідження ( за критерієм загальної проблеми): виховання та покарання дітей в українських сім’ях.

Предмет дослідження: уявлення батьків та дітей про взаємозв’язок стилів виховання та практик покарання в сучасній українській сім’ї.

 

Теоретико-методологічні засади дослідження: Сім’я у гуманітарно – соціальних науках вивчається як мала група, члени якої тісно взаємодіють між собою. Дії окремих людей і малих груп досліджуються в рамках інтерпретативної парадигми, а саме за допомогою символічного інтеракціонізму і феноменології. Наше дослідження буде опиратись на ці дві теорії. Батьки і діти, взаємодіючи у процесі виховання, конструюють об’єкти і змінюють зовнішнє середовище. Діти комунікуючи з батьками соціалізуються і набираються певного життєвого досвіду. Взаємодія, або діалог, відбувається за допомогою символів (жесту, мови). У виховному процесі важливу роль відіграють символи, які відображаються у стилях виховання та практиках покарання.

Феноменологія досліджує соціальну реальність, тобто існуючий до нас інтерсуб’єктивний світ. На базі індивідуальних, суб’єктивних мотивів будується ланцюг типових людських взаємодій. Люди можуть долучатися до цього світу лише шляхом накопичення власного досвіду, взаємодії з оточенням. Важливу роль у цьому відіграє виховання у сім’ї та навчання у школі. Виховний процес відбувається за різними принципами в сім’ях і є повсякденним явищем. В контексті авторського дослідження нас цікавитиме з’ясування особливостей інтерпретації виховного процесу та практик покарання як батьками, так і дітьми

Для отримання даних буде використовуватися тріангуляція, а саме якісні та кількісні методи збору інформації (масове соціологічне опитування, глибинне інтерв’ю та соціометрія). Для аналізу якісних даних буде використовуватися метод поетапного кодування суть якого це поступове звуженні поля аналізу від гранично відкритого пошуку відкритих одиниць тексту до вузько направленого, найбільш відповідного задуму дослідника. Кількісні дані будуть аналізуватись за допомогою соціологічної програми SPSS.

Наукова новизна: Вже зрозуміло, що тематику виховання та практик покарання вивчало та досліджувало багато дослідників. Як відомо практично у всіх наукових працях можна побачити той факт, що практики покарання поділяються на вербальні і фізичні. Натомість ми вдосконалимо ці типи, розділивши вербальні практики покарання на «м’яку» та «жорстку» мову, а фізичні - на «легку» і «важку» форми. Окрім того, новизна цієї дипломної роботи буде виявлятись у тому, що вперше буде здійснена спроба дослідити взаємозв’язок стилів виховання та практик покарання, через апробацію авторської концептуальної схеми дослідження.

Практичне значення одержаних результатів: Результати авторського дослідження є важливими для вдосконалення роботи Державних служб у справах сім’ї, дітей та молоді, педагогічних організацій, органів самоврядування. Дипломна робота міститиме рекомендації про ефективні стилі виховання та практики покарання, які не варто застосовувати батькам, а також причини і наслідки покарання дітей, яких потрібно уникати як батькам, так і дітям.

Структура роботи: Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку джерел та літератури, додатків.

 

Висновки

Варто наголосити що виховання це термін, який вивчається багатьма гуманітарними науками. Завдяки вихованню дитина у сім’ї набуває різних практик, норм і цінностей для того, щоб в майбутньому інтегруватись і соціалізуватись у суспільстві. Соціалізація процес, який успішно закладається в дитячому віці дитини, за допомогою низки виховних процесів.

В кожній із сучасних сімей трапляються випадки, коли батькам важко пояснити дитині певні аспекти за допомого виховних методів, і вони застосовують різнорідні практики покарання. Що стосується терміну покарання, то в різних науках воно пояснюється по – різному, суть якого це корекція поведінки людини. Покарання в соціології виступає як допоміжний засіб виховного процесу і який тісно взаємодіє з вихованням.

В сучасних сім’ях побутують різноманітні види покарань, які можна розділити на вербальні і фізичні. Натомість і вербальні можна розділити на покарання «м’якої» та «жорсткої» мови. Фізичні також діляться на покарання «легкої» та «важкої» форми. Кожна з практик має свої особливості, і по – різному впливає на дитину у виховному процесі. Тобто можна твердити що виховання і практики покарання тісно взаємодіють між собою. І саме цей взаємозв’язок я буду намагатись прослідкувати у емпіричному розділі, а також описати їхні особливості.

Практики покарання.

Щодо ефективності вербальних практик покарання «м’якої мови» і «жорсткої» мови, то батьки надають перевагу практикам покарання «м’якої» мови.Всі опитані батьки, вказали, що віддають перевагу бесідам і діалогам з елементами зауваження, рідше поясненню з елементами критики і пояснюють це тим, що дитина в такий спосіб ефективніше сприймає позицію батьків: (сім’я 6 ч) «критика мусить, мусить бути, бо без критики не може бути і пояснення такого (и-и) критичного, чи як його називать». Батьки пояснюють свою позицію стосовно дітей таким чином: (сім’я 7 ж.) «. ну словесні мені здається та застосовуєш ну а як ти дитині ще поясниш, що вона зле зробила, то треба вичитати, висказати, і показати».

Стосовно інтерпретації дітей тези щодо ефективності практик покарання «м’якої» мови, то загалом можна проаналізувати наступні думки: (сім’я 3 д.) «то я стараюся сприймати такі бесіди з мамою. Пояснюють цедіти такими думками: (сім ’я 7.д) «ну це вже добре тому шо я можу сказати те, що я думаю і відповідно від того вони мене переконують іііі, як сказати, більше розуміють». На рахунок форми покарання такої як критики діти висловили свою думку наступними чином: (сім’я 6.д.) «але критикувати не дуже так бажано»; (сім ’я 5 д) «що це для мене негативно, це погано для мене (иии) з критиками, коли критикують дитину». На відміну від батьків усі діти негативно відносяться до такої усної практики покарання як пояснення з елементами критики.

Стосовно вербальних практик покарання «жорсткої» мови то батьки трактують це як не зовсім позитивне явище, але так чи інакше вони застосовують ці практики до виховного процесу дітей. Якщо детальніше описати кожну з практик покарання, наприклад оcоромлення як один з методів вербального виховання «жорсткої» мови, то є такі думки (сім’я 3 ж., сім’я 3 ч., сім’я 1 ч., сім’я.2 ч., сім’я 7 ч., сім’я 7 ж.), що вони присоромлюють дитину за певний негативний вчинок, щоб їй стало стидно і вона більше такого не повторяла: (сім’я 7 ч.) «осормлення, то добре особливо перед кимось, але так злегка не обзивати а так щоб тільки завстидалося і більше того поганого не робило. Але є і такі батьки (сім’я 2.ж., сім’я 6 ч., сім’я 6 ж., сім’я 4 ж., сім’я 4 ч., сім’я 5 ж.), що спростували цю думку і запевнили, що соромити не можна, бо в подальшому дитина себе буде скуто поводити в будь – якій ситуації: (сім’я 2 ж.) « якшо ми постійно будемо дитину звинувачувати в чомусь, її присоромлювати, то особливо перед іншими людьми, то вона собі прийме це за (.) так як повинно бути, і тоді вона вже, ну це не буде впливати, тому соромити дитину ніколи ні в якому випадку не можна».

Стосовно такої практики покарання як погроза, то респонденти, відповідають, що погрози можна застосовувати, але все повинно бути в міру. Такої думки притримуються респонденти (сім’я 2 ч, сім’я 2 ж., сім’я 1 ж.) (сім’я 5 ж.) «ну я думаю, що невеличка погроза, то не така велика біда». Інші ж респонденти критикують цю думку (сім’я 1 ч., сім’я 6 ж. сім’я 4 ж., сім’я 4 ч., сім’я 3 ч., І.3.ж.,) і твердять що в жодному випадку не можна погрожувати дитині, бо це буде викликати в дитини страх: (сім’я 6 ч.) «ну погрожувати дитині не можна, тому шо дитина буде, стає нервовою, погано (...) сприймає погрози, взагалі погрози не можна до дітей застосовувати».

Якщо брати до уваги таку вербальну практику покарання «жорсткої» мови як приниження, то всі батьки виявили своє негативне ставлення до неї: (сім’я 6 ч.) «приниження так само, ну то ше гірше ніж погрози. З вище навединих практик, приниження виявилось найнегативнішим методом покарання.

Стосовно такої практики покарання як позбавлення чогось, то всі опитані батьки сказали що ця практика є досить позитивною і застосовується батьками у вихованні щодо їхніх дітей: (сім’я 7 ж.) «ну як кажуть ми ціним коли втрачаєм, ну таков дитина чи цукерки не дам, чи щось, ну такі Тані чи кишенькові гроші, ну якщо вона дійсно там чимось провинилася,…».

На рахунок ще однієї практик усного покарання «жорсткої мови» додаткова робота, то варто наголосити, що всі респонденти (батьки) досить позитивно відкликались на дану форму покарання, тому що вважали що робота ніколи не буде завадою для дітей і одночасно роздумом над своїми діями: (сім’я 4 ж.) «посилання на зайнятість…бувало й таке»; (сім ’я 7 ч.) «та то дуже навіть добре, бо робата ніколи не помішає. По – переше воно зробить якусь роботу по – друге подумає і порозмишляє за свій поступок».

Стосовно таких практик покарання як крики і зриви, то всі респонденти критикують цей метод покарання і твердять, що ніяким чином не можна застосовувати. Водночас вони зазначають при деяких обставинах, вони використовують, і за це самі себе критикують: (сім’я 3 ж.) «…крики, зриви – це є дуже погано впливає дитині на на моральну лінію… Ну буває, в життю всяке буває, але я стараюся, шоб шоб то повчити дітей не криками».

Вище ми характеризували ставлення батьків до вербальних практик, але ж діти цих батьків також виявляли свої думки і певне ставлення до кожної практик покарання. Отож, до такої практики покарання як осоромлення то всі опитані діти виявили негативне ставлення тому що на їхню думку: (сім’я 5 д.) «осоромлення також не гарно, бо може осоромити коли будуть друзі біля тебе, чи ще хтось, то тоже негарно…». Прослідковується невідповідність у відповідях, бо батьки цих дітей вважали цю практикою нормальною для виховання дітей, але діти охарактеризували її як неприйнятну дію батьків стосовно дітей.

Щодо такої практики покарання як погрози, приниження, то відповіді респондентів були аналогічно несхвальними: (І.6.д) «…ну погрожувати це не добре, тому що (и-и) тому, що як сказати, дитині, це впливає на її стан, дитина буде в там, жити встраху, тобто це навіть не здорові відбивається я думаю, ну і це, ну з точки зору зору відносин то мені здається це погано».

Звинувачення як практика покарання аналізується дітьми також як неспритне явище між батьками і дітьми: (сім’я 5.д.) « звинувачення, то (ууу), якщо звинувачують то тоже не гарно, якщо дитино того не зробила їй скажуть що ти зробила, то дуже погано, якщо я знаю що я цього не робила її обідно на душі». Всі опитані діти виявили негативне ставлення до даної форми покарання.

Відповіді дітей щодо наступної практики додаткова робота розділилися: (сім’я 7 д.) «ну, а я вже згадувала за цей, за миття посуди, ну то в принципі це то саме, ну мені здається, я добре відношусь до цього, це багато вчить, розумієш». Решту опитуваних сказали, що це неприйнятно застосовувати стосовно виховання дітей такі методи покарання: (сім’я 5 д.) «ну це тоже погано наприклад, щоб весь час ну потрібно допомагати батькам, ніде не виходити ні погуляти, ніде, погано тоже, для мене це тоже дуже погано».

Стосовно останньої практики вербального покарання (крики), то всі діти як і їхні батьки виявили негативне ставлення до даної практики: (сім’я 5 д) «крики це тоже для мене дуже погано, це дуже погано з дитиною треба спочатку поговорити, вияснити і щоб дитина всьо розказала правду, криками нічого не можна, ні взнати, нічого. Всі опитані респонденти (діти) критикували крики як виховний стиль покарання, пояснюючи що цей метод викликає негативні емоції, страх, образи і твердили що в жодному разі не можна його застосовувати як виховну практику.

Для висвітлення частоти застосування вербальних практик покарання, застосовувати дані кількісного соціологічного дослідження. Як і припускалось, вербальні практики покарання «м’якої» мови в порівнянні з «жорсткою» є найрозповсюдженішим методом покарання. «Дуже часто» і «часто» батьки у вихованні дітей застосовують бесіди (44,5%, 37,7%) і діалоги (36,6%, 38,4%). В когорті «час від часу» щільне місце посідають покарання «жорсткої» мови а саме; посилання на зайнятість (17,6%), крики (21,0%) і звинувачення (10,3%). «Рідко» і «ніколи», то в цю когорту входять такі типи вербальних покарань як приниження (71,6%), осоромлення (59,1%), звинувачення (50,7%). (Див.: Додаток 6, табл.3).

Для точніших даних ми використаємо порівняння більше ніж двох залежних числових вибірок: Тест Фрідмана. Середні значення числових вибірок (18.1- 18.8), тобто вербальних практик покарань значимо відрізняються одне від одного. Чітким показником виступає тут асимптоматична значущість, яка дорівнює 0,000%, що свідчить про значне розмежування числових вибірок. Як бачимо, середнє значення статистичного аналізу показує наступні результати в порядку cпадання: найвищий показник серед найбільш вживаніших пратик покарання займає бесіда, крики, погрози, посилання на зайнятість, звинувачення осоромлення, і найменший відсоток займає такий метод покарання як приниження. (Див.: Додаток 6, табл.4).

Для детальнішого з’ясування того ж самого завдання використовуватимуться дані якісного соціологічного дослідження (інтерв’ю). Як і за попередніми кількісними даними батьки стосовно своїх дітей в більшій мірі застосовують вербальні практики «м’якої» мови (бесіда і діалог з елементами зауваження та пояснення з елементами критики). Але частково використовують і практики «жорсткої» мови. Діти також вказують на методи вербальних практик покарання з боку батьків. Найбільш уживанішими практиками зі всіх опитаних сімей можна вважати такі форми як діалог, бесіда, осоромлення, посилання на зайнятість, частково крики.

Фізичні практики покарання

Для з’ясування завдання про особливості фізичних практик покарань «легкої» форми» в інтерпретації батьків та дітей, думки респондентів сходяться. Вони твердять, що саме ці практики потрібно час від часу застосовувати, і мотивують це тим, що бувають різні випадки, де без допомоги цих методів не обійтись, але все повинно бути в міру: (сім’я 2 ч.): «…якщо не доходить словесне, треба тако і фізично зробити. Ну я не в тому справа груба фізична сила, а так… (и) доньку там ремінчиком (сміх)». Стосовно певної фізичної практики покарання «легкої» форми, то також до кожної з них була якась певна інтерпретація. Всі батьки притримуються думки, що фізичні практики «легкої» форми ляпаси і штовхання не є ефективним способом, але не зважаючи на це, вони використовують їх, щоб дитина краще усвідомила свої помилки: (сім’я 3 ж) «до цієї міри покарання я ставлюся негативно.… ну ше ляпас (.) по задньому місці (.) інколи (.) рідко. А штовхання – ні. Негативно. Ще в даному переліку «легких» фізичних практик покарання присутній такий метод як стояння в кутку. Всі батьки висловлюються проти такого методу покарання в сім’ях, але все ж таки така форма використовується: (сім’я 7 ж.) « тут час є коли подумати дитині, то як вичитав, щосдуже втворить, то можу в куток поставити, як то кажуть і витримку виховати, але та застосовую, але це не дуже щось такого файного». Чітко зрозуміло що фізичні практики «легкої» форми невід’ємна частина виховного процесу для батьків.

Натомість думки опитаних дітей різняться між собою троє з чотирьох дітей сказали, що взагалі не варто застосовувати таких практик покарання як ляпаси або штовхання, а от до стояння в кутку ставлення більш прийнятне: (сім’я 3 д.) «… стояння в кутку… можливо це ефективній коли дитина ще є наприклад коли ходить до школи, до п’ятого класу.

Що стосується фізичних практик покарання «важкої» форми, то батьки ставляться до цього з негативом і більше того з великою відразою. Стверджують що, ніколи таких практик покарання не застосовували і не будуть застосовувати. На їхню думку, батьки які застосовують важкі фізичні покарання до виховного процесу, це люди які потребують медично – психологічної допомоги або повинні притягуватись до кримінальної відповідальності і позбавляти батьківських прав. Варто проаналізувати думки респондентів щодо кожної із практик «важкої» форми, наприклад опіки: (сім’я 1.ж) « опіки та одушення, о це вже взагалі. Це вже просто садизм може бути якийсь з сторони батьків до дитини. Це нормальні батьки такого зробити напевно не можуть». Також негативні відгуки про такі методи покарання як наприклад удари кулаками, кидання в дитину предметів :(сім’я 3 ж.) «удари кулаками, негативно ставлюся. Це є це є батьки хворі. Їх треба лікувати і позбавляти (.) батьківства; (сім’я 5 ч.) «та ні бо так можна кинути що можна вбити та й відповідати перед законом. Ні, ні (ии) то страшне». Спостерігається, що все ж таки переважають «легкі» форми фізичних практик покарання. Респонденти фізичні практики «важкої» характеризують як негативне явище, це виступає насильницьким методом, застосовувати такі покарання до дітей, бо з свого роду певний вид насильства. Стосовно такого виду фізичних практик покарання як викручування рук: (сім’я 7 ч.) «…викручування рук…нє то якісь тортури получаються, а не виховання»; (сім’я 1. ж.) «… погрози зброєю, нє, нє. Це також негативне; (сім’я 3 ч.) «позбавлення їжі, нє, нє, нє. Дитина повинна харчуватися. Заборонити можна на велосипеді кататися, а їсти то нє».

Всі фізичні практики важкої форми батьками були покритиковані і відкинуті, крім одної «побиття ременем», ще вважалось більш – менш прийнятним методом, який дуже зрідка може стати «помічником» у виховному процесі дітей: (сім’я 7 ч.) «а куди без того те святе для батька, і кожна дитина повинна відчути як то кажуть запах ременя. Та я добре до того ставлюся хоть часто так вже не бив дітей ременем». Підсумовуючи, потрібно наголосити, що опитувані давали «важким» фізичним форма покарання дітей негативну оцінку. Фізичні практики покарання «важкої» форми можна трактувати як методи насильства. Хоча в цих респондентів, «важкі» форми стосовно своїх дітей не застосовуються (окрім побиття ременем), але не зважаючи на все вони таки існують в певних інших сучасних сім’ях.

Діти опитуваних батьків висували тільки негативні думки щодо фізичних практик «важкої» форми (аналогічні відповіді з батьками). Тільки та дитина, якої батько сказав що деколи застосовує ремінець у вихованні своїх дітей підтвердив слова батька: (сім’я 4.д.) «…побиття ременем … ну (сміх) деколи бувало. Також ще одна дитина призналась що стосовно неї застосовували таку форму покарання як побиття ременем: (сім’я 7 д.) «ну в принципі це погано і (сміх), і для дітей це погано, бо болить, ну я б не сказала, що це так дуже багато вчить, ну напевно якщо мала була, то теж і били ременем». Отож, підсумовуючи дану субтему про фізичні практики покарання можна сказати, що батьки все ж таки схиляються до деяких вибраних методів покарання такі як от (ляпаси, стояння в кутку, побиття ременем, різочкою), натомість діти практично проти будь – яких фізичних дій над ними.

Наступне завдання, яке стосується частоти застосування фізичних практики покарання ми будемо аналізувати за допомогою кількісних соціологічних даних. Можна прослідкувати, такий розподіл у відповідях, а саме: перевага надається фізичним практикам покарання «легкої» форми, аніж покаранням «важкої» форми, як загалом і припускалось. Якщо детальніше описати, то можна виявити наступне; практики покарання «легкої» форми, такі як ляпаси (5.9%), штовхання(0.7%) застосовувались батьками респондентів «часто» або «час від часу», порівняно з покараннями «важкої» форми (удушення 0,3%, погрози зброє (0.7% рідко), та ін.), яких розподіл відсотків порівняно з першими дуже низький. Але не варто твердити, що він таки не існує, просто там дуже низький відсоток позитивних відповідей, приблизно це одна, дві людини на кожну з «важкої» практики покарання.(Див.: Додаток 6, Таблиця №3)

Для більш детальних даних про частоту застосування батьками у виховному процесі фізичних практик покарань, ми використаємо порівняння більше ніж двох залежних числових вибірок: тест Фрідмана. Середні значення числових вибірок (18.9- 18.19), тобто фізичні практики покарань значимо відрізняються одне від одного. Чітким показником виступає тут асимптоматична значущість, яка дорівнює 0,000%, що твердить про значне розмежування числових вибірок. Як бачимо, середнє значення статистичного аналізу показує наступні результати, найвищий показник найбільш вживаних покарань батьками, займають такі практики в порядку спадання як; ляпаси, побиття ременем, штовхання, опіки, кидання в дитину предметів, удари кулаками, удушення, викручування рук, позбавлення їжі або пиття, останнє місце займає практика погрози зброєю. (Див.: Додаток 6, табл.5.).

Щоб чіткіше висвітлити дане завдання ми підтвердимо даними якісного соціологічного дослідження як вже було сказано, батьки до фізичних практик покарання ставляться негативно і у виховних практиках ці методи використовують тільки в рідкісних випадках. Як і за кількісними, так і за якісними даними найуживанішими фізичними практиками покарарання є ляпаси, стояння в кутку і рідше побиття ременем.

Висновки до розділу 2

В сучасних сім’ях Львівщини виховання описується як процес, який весь час взаємодіє з вербальними практиками покарання та меншою мірою з фізичними покараннями «легкої» форми.

Стосовно стилів виховання, то як респонденти, так і їхні батьки надавали перевагу демократичному стилеві. Практики покарання, які застосовувались до респондентів, та які вони застосовують сильно не відрізняються. Перше місце у застосуванні посідають вербальні практики «легкої», наступне -«жорстка» мова, третє місце - фізичні покарання «легкої» форми. Стосовно «важкої» форми, то їм належить низький відсоток позитивних відповідей, але не варто твердити, що їх не існує.

Підсумовуючи взаємодію стилів виховання і практик покарання, можна сказати, що всі стилі виховання і практики покарання взаємодіють між собою по – різному. Варто наголосити, що ця взаємодія, яку ми дослідили за допомогою соціологічних даних не повною мірою відповідає ідеалізованій теоретичній соціологічній моделі (Рис 1.).

Порівняння уявлень батьків та дітей вказує на відсутність кардинальної різниці у їхній інтерпретації виховного процесу та практик покарання. Як батьки, так і діти кожної з опитаних сімей виявляли однакові думки про вид стилю виховання, який застосовується в їхній сім’ї, про типи практик покарань, причини, наслідки. Звичайно певні відповіді батьків та дітей різнились між собою, але це було на рівні суттєвих відмінностей.

Вступ.

Питання охорони праці людини необхідно вирішувати на всіх стадіях трудового процесу незалежно від виду професійної діяльності.

Забезпечення безпечних і здорових умов праці в значній мірі залежить від правильної оцінки небезпечних, шкідливих виробничих факторів. Однакові по складності зміни в організмі людини можуть бути викликані різними причинами. Це можуть бути фактори виробничого середовища, надмірне фізичне і розумове навантаження, нервово-емоційна напруга, а також різне сполучення цих причин.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, в її основі якої лежать відповідні законодавчі та інші нормативні акти, які регламентують та обумовлюють необхідні умови для збереження здоров’я, життя і працездатності людини в процесі праці. Власне знання та дотримання цих норм дає нам можливість ефективно та безпечно здійснювати трудову діяльність, яка полягає, у нашому випадку, в написанні дипломної кваліфікаційної роботи. Безпека життєдіяльності та охорона праці під час написання дипломної роботи в основному стосується праці в приватних офісних та аудиторних приміщеннях, що, зокрема, пов’язані з роботою на персональному комп’ютері, ноут- та нетбуках, ксероксах, принтерах та сканерах. Під час роботи із зазначеними технічними засобами важливо дотримуватись відповідних організаційно-технічних та гігієнічно-санітарних вимог, що забезпечують високу продуктивність та безпеку такої діяльності.

Аналіз стану умов праці.

3.1.1. Характеристика виробничого середовища та чинників трудового процесу.

Робота соціолога носить в основному теоретичний, аналітично-пошуковий та суспільно-гуманітарний характер. Зазвичай теоретично-аналітичні роботи студентів відбуваються в кабінетах, де вони виконують дослідження, опрацьовують результати польових досліджень, здійснюють теоретичні та аналітичні розрахунки, опрацьовують результати експериментів, а на завершення здійснюють оформлення дипломної (кваліфікаційної) роботи. Зазвичай такими приміщеннями є особисті кімнати студентів, бібліотеки та читальні зали, університетські аудиторії, комп’ютерні класи та інтернет-кафе. Площу приміщень, в яких розташовують персональні комп’ютери, визначають згідно з чинними нормативними документами з розрахунку на одне робоче місце, обладнане ПК: площа такого приміщення повинна бути не менше 6,0 м². За жодних умов безперервна робота з ПК не повинна перевищувати чотири години, щогодини необхідно робити 15 хвилинні перерви.

Робота виконувалася у примішенні (кімнаті) загальною площею 22 кв.м., обладнаному одним ПК з відповідними до норм параметрами мікроклімату, системами вентилювання та опалення, із наявними системами освітлення та нормативними величинами освітленості робочого місця. У приміщенні наявне електричне обладнання. Не було джерел небезпечних хімічних речовин, пилу та випромінювань. Параметри напруженості трудового процесу відповідали встановленим нормам. Наявні засоби пожежогасіння та засоби надання долікарської допомоги.

Належний психофізіологічний мікроклімат був забезпечений відповідно організованим процесом праці, зокрема, згідно з нормативними вимогами:

1) фізичне навантаження полягало у переважанні вертикального положення тіла як робочої пози, відповідній ергономічній характеристиці робочого місця, за ступенем важкості трудового процесу робота відповідала середньому рівню;

2) нервово-психічна напруженість праці полягала у досить значній напруженості зору, значній кількості та великому обсягу оброблювальної текстової інформації, тривалості зосередженого спостереження, наявності та передбаченій тривалості перерв протягом робочого дня.

3.1.2. Опис трудового процесу.

Під час виконання роботи використовувався ПК, що супроводжувалося виділенням значної кількості тепла, шуму, вібрації та електромагнітних випромінювань у допустимій концентрації, однак симптоми шкідливого впливу не спостерігалися. Під час виконання роботи використовувалися також периферійні пристрої (лазерні та струменеві друкарки, копіювальна техніка, сканер тощо). Негативний вплив цих пристроїв на організм людини виникає через неадекватне (надто велике або надто мале) навантаження на окремі системи організму. Значної напруженості зорового аналізатора і довготривалого малорухомого положення перед екраном не було, тому загальне напруження не посилювалося і вдалося запобігти прояву стресових реакцій. Під час роботи вдалося уникнути порушень органів зору, м’язово-скелетної системи, нервово-психічної діяльності.

На одному робочому місці працювала одна особа. Відповідно до принципів наукової організації робочого місця були створені всі необхідні умови для високопродуктивної і високоякісної праці за можливо менших фізичних зусиль і мінімальному нервовому напруженні, що передбачає: оснащеність робочого місця відповідним основним і допоміжним устаткуванням, технологічною і організаційною оснасткою; раціональне планування, тобто найзручніше і на