Описовий аналіз отриманих даних дослідження «Особливості уявлень батьків та дітей, що проживають у Львівській області про взаємозв’язок стилів виховання та практик покарання».

Як зазначалось в попередніх розділах виховання трактувалось як процес інтеграції і соціалізації дітей батьками у суспільстві. Метою цього дослідження було виявити особливості уявлень батьків та дітей, що проживають у Львівській області про взаємозв’язок стилів виховання та практик покарання.

Для з’ясування частоти використання виховних стилів батьків стосовно дітей до анкети кількісного соціологічного дослідження було включено запитання, яке стосувалось стилів виховання, які застосовуються респондентами у виховному процесі дітей. Всі чотири стилі виховання мали свій відповідний відсоток. На першому місці виявився демократичний стиль «високий рівень контролю та теплі стосунки відсоток якого складав (63,5%). Друге місце за результатами омнібусу посідає ліберальний стиль «низький рівень контролю та теплі стосунки (20,4%). Наступний - це авторитарний стиль високий рівень контролю та напружені стосунки (4,6%). Останнє місце за розподілом відсотків посідає нейтрально – заперечуючий стиль низький рівень контролю та холодні стосунки (0,6%). (Див.: Додаток 5, табл. № 1). Перші два місця посідають стилі, яким притаманні теплі стосунки між батьками і дітьми. Останні два - де ці стосунки є так би мовити віддаленими.

Варто подати статистичні дані щодо гендерного розподілу між чоловіками і жінками. Отож, стосовно першого стилю (демократичного) відповіді респондентів розмістилися наступним чином: 61,1% чоловіків і 65,7% жінок відповіли, що у вихованні своїх дітей перевагу надають високому рівневі контролю та теплим стосункам. Стосовно авторитарного стилю можна сказати, що 4,0% осіб чоловічої статі та 5,1% жіночої надають перевагу цьому стилю. 20,1% татусів та 20% матерів використовують ліберальний стиль виховання як головний. Що стосується останнього виду стилю нейтрально – заперечуючий, то варто наголосити, що лише 0,7% чоловік і 0,6% жінка з загальної кількості виховують свої дітей за допомогою цих методів. (Див.: Додаток 5, табл. №2). Також, варто наголосити на такому аспекті, 14,1% чоловіків та 8,6% жінок вибрали інший варіант відповіді. Таким чином, можна зауважити, що гендерних відмінностей у використанні стилів виховання немає.

Розглядаючи інтерпретацію виховного процесу батьками та дітьми, варто відзначити, що перші запитання: «Що для Вас означає бути матір’ю батьком?», «Що Ви розумієте під поняттям батьківство?» викликало певне хвилювання у респондентів, яким важко було охарактеризувати дане явище. Більшість респондентів зазначили, що це явище, в першу чергу, пов’язане з певною відповідальністю батьків за виховання власних дітей та їхній розвиток: (сім’я.2.ч.) «… в першу чергу ми несемо відповідальність вже…за своє чадо, за свою кров, за свою плоть. Ну і не тільки відповідальність, то вже є велика праця, тому шо якшо ми хочемо, щоби щось було з нашої дитини, то ми приділяємо велику увагу їй»; (сім’я.3.ж) «батьківство – це є дуже велика відповідальність; (сім’я.4.ч.) «батьком для мене означає – це перше виховати своїх дітей». Також зі слів респондента чітко окреслюється думка про фізичний і психологічний розвиток дитини: (сім’я.5.ж) « Батьківство – це вже трошки строгіше, там уже треба звертати увагу не тільки на фізичне виховання, треба підготовляти дитину психологічно».

Визначення виховання у респондентів (як і у батьків, так і дітей) викликало деякі труднощі, але все ж таки відповіді звучали правдоподібними і лаконічними: (cім’я 6 ж.) «… виховання, шоб вони були культурними, розуміли, ставилися до старших з повагою, до батьків же тих, до, до, до (сміх)… ну зразковими»; (сім ’я 4.ч.) «виховання,дітей - це (иии) навчати їх корисної праці, поважати старших людей, допомагати їм переважно пенсіонерам». Також, варто подати інтерпретацію визначення виховання з трактувань дітей: (сім’я 3 д.) « виховання – це коли батьки, наприклад, вказують нам що добре, що погано, що треба робити, чого не варто робити, тобто якимось чином регулюють нашу поведінку…»; (сім’я 6 д.) «виховання», це як батьки опікуються, виховують, шоб бути розумними, толерантними (и-и), добрими і всьо інше». З відповідей дітей ми бачимо, що вони трактують цей термін з позитивного ракурсу і цілком розуміють його суть.

Кожен з батьків і дітей по – різному трактують виховання та його методи, тобто думки щодо стилів виховання розділяються. Стосовно демократичного стилю виховання, його аспекти схвалюються і частково присутні в більшості сімей (сім’я 2, 3, 4, 6 (сім’я.3.ч) « …виховання дитини…дитина має себе вільно почувати, але під контрольом батьків»; (сім’я.3.д) «теплі, та.....ну, я можу сказати, що в мене високий рівень контролю». Можемо простежити, що батьки прихильники демократичного режиму: (сім’я.2.ж.) «… непродуктивним стилем виховання це є авторитарність батьків». Варто вказати, що часто кожен з батьків зазначає, що дитині потрібен контроль, догляд, опіка. Слова батьків, які запевняють, що застосовують демократичний стиль у виховному процесі дітей, можна підтвердити соціометричною методикою. Дитина з сім’ї 3 ближче до себе розташувала маму і інших свої близьких а от тата розмістила подальше і це може свідчити про те що між дитиною і батьком не надто теплі стосунки. (Див.: Додаток 6, рис. 1) В решті зазначених сім’ях діти поблизу себе розмістили як і маму, так і тата, а це може свідчити про їхні теплі і довірливі стосунки.

Авторитарність батьків критикується і вважається негативним стилем виховання. Все ж таки його присутність, спостерігається з розмови (сім’я 1.ч., сім’я,1.ж.), а батько з сім’ї 5 твердить, що дотримується саме авторитарного стилю : (сім’я 5.ч.) «…ніяких теплих стосунків, такі по жошьче… я вже казав в мене дисципліна на вищому рівні…». Пояснює свої слова такими думками: «…я батько і я не маю з ними цяцькатися (ии), то всього хай жона вислуховує, а в мене має бути дисципліна, щоб вони не розпускалися, бо шо потім з них виросте». Аспект авторитарності прослідковується із слів доньки з сім’ї 5: «та строгіший батько думаю, ну а виховання я думаю, мама, мама більше за дитиною дивиться, вона дитину доглядає більше…». Стосовно підтвердження цих думок соціометричною методикою, варто наголосити, що дитина з сім’ї 5 перш за все у першому ж колі записала маму, що може свідчити про їхню близькість, а от тата записала в колечко, яке розташоване на задньому плані від центрального кола. (Див.: Додаток 6, рис. 4). Це ще раз переконує про батьківську авторитарність і холодні стосунки між батьком і дитиною.

На рахунок ліберального стилю (низький рівень контролю та теплі стосунки), то тільки одна сім’я з семи використовує такий стиль у вихованні своїх дітей: (сім’я 7.ч.) « я їх дуже люблю(сміх) вони мене люблять, ну я думаю що в нас теплі стосунки. Батьки це мотивують тим що вони дуже люблять своїх дітей і діти їх, що вони працюють і стараються заради них: (сім’я 7.ж.) « я ну так стараюся свою увагу ну їм приділяти і трачу на них час, я намагаюся зробити все щоб їм було добре, ну і я щаслива коли мої діти щасливі, якщо вони щасливі». Щодо рівню контролю, то батько і мати вказують що в їхній сім’ї вкорінений низький рівень контролю, пояснюючи це тим, що в них не вистачає часу все проконтролювати і більше того вони просто довіряють своїм дітям. Дитина цих батьків також твердить і чітко розуміє що в їхній сім’ї побутує ліберальний стиль виховання (сім’я 7.д.). Соціометрична методика підтвердила слова батьків і дитини про теплі стосунки між ними. Дитина з сім’ї 7 не вагаючись у перші колечка записала обох батьків, що і вказує на їхні близькі стосунки. (Див.: Додток 6, рис.5).

Стосовно останнього стилю нейтрально – заперечуючого (низький рівень контролю і холодні стосунки) в загальному респонденти не дають чіткої відповіді стосовно використання цього стилю виховання. Хоча переважна більшість твердять, що схильні до демократичного, але з розмови зрозуміло що це не так, тобто що в сім’ях побутують різні стилі виховання, але ще раз наголосимо, що чіткої відповіді не отримано.

Прослідковується подібність батьків у відповідях стосовно питання про основні перешкоди для повноцінного виховання дитини: (сім’я 2 ж.) «… заважає вихованню телебачення» ;(сім’я 2 ч.) «… вважаю телебачення». Це означає що батьки не контролюють ситуації стосовно перегляду телебачення дітьми, можливо тут випливає помилка батьків.

Головна перешкода виховного процесу – брак часу: (сім’я 5 ж) « ясно що впливає, так як ми живем у селі, то треба і на полі, і в городі працювати і на полі і в сараї»; (сім ’я 1 ж.); «брак часу, бо тому шо ше в таких умовах як у нас, то не вистачає тим дітям приділяти стільки уваги, скільки би належне було». Варто наголосити, що всі опитані на це питання відповідали з впевненістю і цілком погоджувались, що брак часу заважає у вихованні дитині. І твердять що в саме цей період вони можуть дещо опустити у виховному процесі, а виправити буде вже досить складно. Що стосується думок дітей про даний аспект, то варто наголосити, що всі вони відповідають, що достатньо часу проводять зі своїми батьками, тобто їм вистачає їхньої уваги: (сім’я 3 д) «ну на мою думку достатньо, оскільки весь вільний час я стараюся проводити зі своїми батьками.

Практики покарання.

Щодо ефективності вербальних практик покарання «м’якої мови» і «жорсткої» мови, то батьки надають перевагу практикам покарання «м’якої» мови.Всі опитані батьки, вказали, що віддають перевагу бесідам і діалогам з елементами зауваження, рідше поясненню з елементами критики і пояснюють це тим, що дитина в такий спосіб ефективніше сприймає позицію батьків: (сім’я 6 ч) «критика мусить, мусить бути, бо без критики не може бути і пояснення такого (и-и) критичного, чи як його називать». Батьки пояснюють свою позицію стосовно дітей таким чином: (сім’я 7 ж.) «. ну словесні мені здається та застосовуєш ну а як ти дитині ще поясниш, що вона зле зробила, то треба вичитати, висказати, і показати».

Стосовно інтерпретації дітей тези щодо ефективності практик покарання «м’якої» мови, то загалом можна проаналізувати наступні думки: (сім’я 3 д.) «то я стараюся сприймати такі бесіди з мамою. Пояснюють цедіти такими думками: (сім ’я 7.д) «ну це вже добре тому шо я можу сказати те, що я думаю і відповідно від того вони мене переконують іііі, як сказати, більше розуміють». На рахунок форми покарання такої як критики діти висловили свою думку наступними чином: (сім’я 6.д.) «але критикувати не дуже так бажано»; (сім ’я 5 д) «що це для мене негативно, це погано для мене (иии) з критиками, коли критикують дитину». На відміну від батьків усі діти негативно відносяться до такої усної практики покарання як пояснення з елементами критики.

Стосовно вербальних практик покарання «жорсткої» мови то батьки трактують це як не зовсім позитивне явище, але так чи інакше вони застосовують ці практики до виховного процесу дітей. Якщо детальніше описати кожну з практик покарання, наприклад оcоромлення як один з методів вербального виховання «жорсткої» мови, то є такі думки (сім’я 3 ж., сім’я 3 ч., сім’я 1 ч., сім’я.2 ч., сім’я 7 ч., сім’я 7 ж.), що вони присоромлюють дитину за певний негативний вчинок, щоб їй стало стидно і вона більше такого не повторяла: (сім’я 7 ч.) «осормлення, то добре особливо перед кимось, але так злегка не обзивати а так щоб тільки завстидалося і більше того поганого не робило. Але є і такі батьки (сім’я 2.ж., сім’я 6 ч., сім’я 6 ж., сім’я 4 ж., сім’я 4 ч., сім’я 5 ж.), що спростували цю думку і запевнили, що соромити не можна, бо в подальшому дитина себе буде скуто поводити в будь – якій ситуації: (сім’я 2 ж.) « якшо ми постійно будемо дитину звинувачувати в чомусь, її присоромлювати, то особливо перед іншими людьми, то вона собі прийме це за (.) так як повинно бути, і тоді вона вже, ну це не буде впливати, тому соромити дитину ніколи ні в якому випадку не можна».

Стосовно такої практики покарання як погроза, то респонденти, відповідають, що погрози можна застосовувати, але все повинно бути в міру. Такої думки притримуються респонденти (сім’я 2 ч, сім’я 2 ж., сім’я 1 ж.) (сім’я 5 ж.) «ну я думаю, що невеличка погроза, то не така велика біда». Інші ж респонденти критикують цю думку (сім’я 1 ч., сім’я 6 ж. сім’я 4 ж., сім’я 4 ч., сім’я 3 ч., І.3.ж.,) і твердять що в жодному випадку не можна погрожувати дитині, бо це буде викликати в дитини страх: (сім’я 6 ч.) «ну погрожувати дитині не можна, тому шо дитина буде, стає нервовою, погано (...) сприймає погрози, взагалі погрози не можна до дітей застосовувати».

Якщо брати до уваги таку вербальну практику покарання «жорсткої» мови як приниження, то всі батьки виявили своє негативне ставлення до неї: (сім’я 6 ч.) «приниження так само, ну то ше гірше ніж погрози. З вище навединих практик, приниження виявилось найнегативнішим методом покарання.

Стосовно такої практики покарання як позбавлення чогось, то всі опитані батьки сказали що ця практика є досить позитивною і застосовується батьками у вихованні щодо їхніх дітей: (сім’я 7 ж.) «ну як кажуть ми ціним коли втрачаєм, ну таков дитина чи цукерки не дам, чи щось, ну такі Тані чи кишенькові гроші, ну якщо вона дійсно там чимось провинилася,…».

На рахунок ще однієї практик усного покарання «жорсткої мови» додаткова робота, то варто наголосити, що всі респонденти (батьки) досить позитивно відкликались на дану форму покарання, тому що вважали що робота ніколи не буде завадою для дітей і одночасно роздумом над своїми діями: (сім’я 4 ж.) «посилання на зайнятість…бувало й таке»; (сім ’я 7 ч.) «та то дуже навіть добре, бо робата ніколи не помішає. По – переше воно зробить якусь роботу по – друге подумає і порозмишляє за свій поступок».

Стосовно таких практик покарання як крики і зриви, то всі респонденти критикують цей метод покарання і твердять, що ніяким чином не можна застосовувати. Водночас вони зазначають при деяких обставинах, вони використовують, і за це самі себе критикують: (сім’я 3 ж.) «…крики, зриви – це є дуже погано впливає дитині на на моральну лінію… Ну буває, в життю всяке буває, але я стараюся, шоб шоб то повчити дітей не криками».

Вище ми характеризували ставлення батьків до вербальних практик, але ж діти цих батьків також виявляли свої думки і певне ставлення до кожної практик покарання. Отож, до такої практики покарання як осоромлення то всі опитані діти виявили негативне ставлення тому що на їхню думку: (сім’я 5 д.) «осоромлення також не гарно, бо може осоромити коли будуть друзі біля тебе, чи ще хтось, то тоже негарно…». Прослідковується невідповідність у відповідях, бо батьки цих дітей вважали цю практикою нормальною для виховання дітей, але діти охарактеризували її як неприйнятну дію батьків стосовно дітей.

Щодо такої практики покарання як погрози, приниження, то відповіді респондентів були аналогічно несхвальними: (І.6.д) «…ну погрожувати це не добре, тому що (и-и) тому, що як сказати, дитині, це впливає на її стан, дитина буде в там, жити встраху, тобто це навіть не здорові відбивається я думаю, ну і це, ну з точки зору зору відносин то мені здається це погано».

Звинувачення як практика покарання аналізується дітьми також як неспритне явище між батьками і дітьми: (сім’я 5.д.) « звинувачення, то (ууу), якщо звинувачують то тоже не гарно, якщо дитино того не зробила їй скажуть що ти зробила, то дуже погано, якщо я знаю що я цього не робила її обідно на душі». Всі опитані діти виявили негативне ставлення до даної форми покарання.

Відповіді дітей щодо наступної практики додаткова робота розділилися: (сім’я 7 д.) «ну, а я вже згадувала за цей, за миття посуди, ну то в принципі це то саме, ну мені здається, я добре відношусь до цього, це багато вчить, розумієш». Решту опитуваних сказали, що це неприйнятно застосовувати стосовно виховання дітей такі методи покарання: (сім’я 5 д.) «ну це тоже погано наприклад, щоб весь час ну потрібно допомагати батькам, ніде не виходити ні погуляти, ніде, погано тоже, для мене це тоже дуже погано».

Стосовно останньої практики вербального покарання (крики), то всі діти як і їхні батьки виявили негативне ставлення до даної практики: (сім’я 5 д) «крики це тоже для мене дуже погано, це дуже погано з дитиною треба спочатку поговорити, вияснити і щоб дитина всьо розказала правду, криками нічого не можна, ні взнати, нічого. Всі опитані респонденти (діти) критикували крики як виховний стиль покарання, пояснюючи що цей метод викликає негативні емоції, страх, образи і твердили що в жодному разі не можна його застосовувати як виховну практику.

Для висвітлення частоти застосування вербальних практик покарання, застосовувати дані кількісного соціологічного дослідження. Як і припускалось, вербальні практики покарання «м’якої» мови в порівнянні з «жорсткою» є найрозповсюдженішим методом покарання. «Дуже часто» і «часто» батьки у вихованні дітей застосовують бесіди (44,5%, 37,7%) і діалоги (36,6%, 38,4%). В когорті «час від часу» щільне місце посідають покарання «жорсткої» мови а саме; посилання на зайнятість (17,6%), крики (21,0%) і звинувачення (10,3%). «Рідко» і «ніколи», то в цю когорту входять такі типи вербальних покарань як приниження (71,6%), осоромлення (59,1%), звинувачення (50,7%). (Див.: Додаток 6, табл.3).

Для точніших даних ми використаємо порівняння більше ніж двох залежних числових вибірок: Тест Фрідмана. Середні значення числових вибірок (18.1- 18.8), тобто вербальних практик покарань значимо відрізняються одне від одного. Чітким показником виступає тут асимптоматична значущість, яка дорівнює 0,000%, що свідчить про значне розмежування числових вибірок. Як бачимо, середнє значення статистичного аналізу показує наступні результати в порядку cпадання: найвищий показник серед найбільш вживаніших пратик покарання займає бесіда, крики, погрози, посилання на зайнятість, звинувачення осоромлення, і найменший відсоток займає такий метод покарання як приниження. (Див.: Додаток 6, табл.4).

Для детальнішого з’ясування того ж самого завдання використовуватимуться дані якісного соціологічного дослідження (інтерв’ю). Як і за попередніми кількісними даними батьки стосовно своїх дітей в більшій мірі застосовують вербальні практики «м’якої» мови (бесіда і діалог з елементами зауваження та пояснення з елементами критики). Але частково використовують і практики «жорсткої» мови. Діти також вказують на методи вербальних практик покарання з боку батьків. Найбільш уживанішими практиками зі всіх опитаних сімей можна вважати такі форми як діалог, бесіда, осоромлення, посилання на зайнятість, частково крики.