Взаємодія стилів виховання та практик покарання

Щодо наступного завдання, яке стосувалось взаємодії батьківських стилів виховання з практиками покарання, то зі слів батьків можна сказати, що процес виховання як такий не можливий без методів покарання: (сім’я 7 ч.) «ну знаєте, деколи і треба покарання зробити, пристосовувати, тому що деколи слова просто не доходять, от треба не раз і може і поговорити серйозно якось, і по дупі раз траснути, не раз як треба, от, то є як деколи необхідно». Тобто як зі слів батьків так і дітей, в кожній з опитаних сімей використовуються як вербальні, так і фізичні практики покарання. Щодо їхнього взаємозв’язку, то в сім’ях, де застосовується демократичний стиль у виховному процесі дітей використовувались різного роду практики покарання як і вербального плану («м’яка» і «жорстка» мова), так і фізичного («легка» і «важка» форма). Стосовно наступних стилів авторитарного і ліберального, то тут простежується аналогічна ситуація. Останній стиль ігноруючий не був проаналізований, адже не знайшлось сім’ї де б побутував цей метод. Це були результати якісних даних. Щодо кількісних результатів, прослідковується наступна ситуація, демократичний стиль, який найчастіше використовується респондентами у виховному процесі дітей, притаманні практики покарання як вербальні(«легка» і «важка» форма), так фізичні («важка» і «легка»). Ліберальний стиль також відзначився значним відсотком позитивних відповідей притаманні вербальні практики покарання як «м’якої» так і «жорсткої» мови. Авторитарному стилю, який характеризується високим рівнем контролю та холодними відносинами, притаманні тільки вербальні практики покарання. Ігноруючий стиль взаємодіє з фізичними практиками «жорсткої» мови.

2.3.Інтерпретація та порівняльний аналіз досліджень результатів дескриптивного аналізу емпіричних даних дослідження «Особливості уявлень батьків та дітей, що проживають у Львівській області про взаємозв’язок стилів виховання та практик покарання».

В попередньому підрозділі було проаналізовано особливості батьківських стилів виховання та практик покарання в уявленнях батьків та дітей. Зараз варто зосередитись на аналізі залежностей між ними, а також зазначити наскільки власна авторська соціологічна модель буде відображеною у соціологічних даних кількісного і якісного дослідження. Стосовноробочих гіпотез дослідження, то низка гіпотез були підтверджені, деякі частково підтверджені, деякі не підтверджені.

Отже, гіпотеза про те що в кожній сім’ї побутують різні стилі виховання, підтвердилась. Як і припускалось демократичний і ліберальний стиль за розрахунками відсоткового розподілу отримали більше число відсотків порівняно з авторитарним чи нейтрально – заперечуючим стилем.

Припущення про, те що більшу участь у вихованні дітей приймають матері можна вважати цілковито підтвердженим, адже всі опитані батьки і діти давали аналогічні відповідь про ефективнішу участь матерів у вихованні дітей. Варто сказати, що в сучасних сім’ях глибоко вкорінений і затверджений гендерний стереотип, що матері повинні брати більшу участь у вихованні.

Стосовно гіпотези про те, що брак часу впливає на повноцінне виховання дітей, то зустрічались відповіді, тобто що батьки через певну зайнятість приділяють мало уваги своїм дітям. Отож, гіпотеза є цілковито підтвердженою.

Гіпотеза, яка стосувалась чи батьки в вікові періоди дітей (дошкільний, шкільний, підлітковий) застосовували різні методи виховання, то варто вказати, що це припущення цілковито підтверджено. Всі без винятку сім’ї наголошували, що в дошкільний період батьки застосовували більш м’якші практики покарання, а із віком ці практики ставали все строгішими і вимогливішими.

Щодо тези про те чи батьки виховуючи дітей беруть приклад зі своїх батьків, то відповіді розділялись по – різному. Одні твердили що наслідують батьківські стилі виховання, але з елементами поправки: (сім’я 4.ч) «вже звичайно бралося, але багато бралося але ну не такі умови виховання були як зараз». Інші казали, що частково наслідують: (сім’я 5.ж.) деякі методи були, пам’ятаю, як мене виховували, мене батьки тоже нормально виховували, я думаю що є». Стосовно результатів кількісного соціологічного дослідження то 55,8 % сказали, що наслідують стилі виховання своїх батьків. Варто звернути увагу, що великий відсоток опитуваних 44,2% твердять, що не надають переваги батьківським методам. Отож, тут можна сказати, що дана теза не є чітко доведеною і вона є частково підтвердженою.

На рахунок гіпотези про те що батьки і діти будуть однаково трактувати поняття покарання, варто сказати що вона є повністю підтверджено. Тому що як і діти, так і батьки пояснювали термін покарання як певні дії батьків стосовно дітей за їх неслухняність.

Стосовно припущення про перевагу частоти вербальних практик покарання над фізичними, то за даними кількісного та якісного дослідження, можна твердити що в сучасних сім’ях батьки до виховного процесу в більшій мірі застосовують вербальні практики покарання, аніж фізичні. Отож з впевненістю можна твердити що дана гіпотеза є цілковито підтвердженою. Для порівняння, можна навести приклад соціологічного дослідження українського фонду «Благополуччя дітей», де більша частина батьків (76%) притримуються думки, що тілесні покарання не є ефективним методом виховного процесу [35, с. 8].

Припущення про те, що батьки в різні вікові періоди дітей (дошкільний, шкільний, підлітковий) застосовували різні усні практики покарання є частково підтверджена, адже батьки не змогли чітко розмежувати дані етапи і дати чітку відповідь, а пояснювали це тим, що все залежить від ситуації.

Наступна думка про те, що батьки інтерпретуючи обставини, які спонукають до усного покарання будуть звинувачувати поведінку і дії дітей, є цілковито правильно. Всі опитані батьки наголошували на аспекті неправильної поведінки дитини, яка потребувала покарання. Варто наголосити на такому аспекті, що ніхто з батьків не вбачав своєї помилки або необдуманої дії стосовно своїх дітей. Водночас кожна опитана дитина твердила, що батьки карали її за неправильність її дій. Отож дані гіпотези є підтвердженими. Аналогічна ситуація з інтерпретацією обставин фізичного покарання. Для порівняння, можна навести результати дослідження проведеного Українським інститутом соціологічних досліджень ім. М.Яремка, присвяченому дотриманню прав дітей в Україні, де вказувалося, що причиною для покарання батьками є низька успішність дітей, також досить високий відсоток дітей (30%) відповіли, що їх б’ють заслужено, тобто вони признають свою помилку. Але варто вказати той факт, що вагома частина дітей призналось, що їх карають несправедливо [47, с. 1]. Є також дані російських досліджень, які є детальніше розписані і в яких вказується на причини наступних покарань дітей з боку батьків: порушення дитиною дисципліни, невиконання дитиною потреб батьків, погана успішність дитини, втома, роздратованість викликана дитиною та інші. Можна сказати, що батьки звинувачуючи дітей ніби виправдовують себе і не задумуються що це можливо вони припустились якоїсь певної помилки.

Припущення про те, що в сім’ях батьки стосовно виховання своїх дітей надають перевагу вербальним практикам «м’якої» мови, аніж практикам жорсткої мови можна вважати підтвердженою (як і за результатами кількісного так і за даними якісного аналізу).

Припущення про те, що батьки і діти по – різному будуть трактувати поняття фізичне покарання є хибним, тому що як і батьки, так і їхні діти висували однакову інтерпретацію даного терміну, що це нібито певні дії стосовно дітей за їхню неслухняність: (сім’я 7.ж.) «це є щось з такого – це є спосіб виховання коли є здійснена погана дія, ну тобто дитина зробила те чого робити не можна, і якось то треба їй показати, що це зле, щоб вона то зрозуміла, то її треба покарати». Діти також надають таку ж інтерпретацію даному поняттю як і батьки: (сім’я 6 д.) «ну це коли батьки карають своїх дітей за щось погане зроблене, за то шо вони шось не так зробили чи не послухали, щось типу такого».

Наступна думка, що батьки в різні вікові періоди (дошкільний, шкільний, підлітковий) застосовували різні фізичні практики покарання є частково правдивою. Більшість батьків твердили, що в різні вікові періоди застосовували інші фізичні практики покарання. До дітей в дошкільному віці застосовували «легкі» практики покарання (ляпаси, стояння в кутку), в шкільному віці могли застосовувати вже «важчі» методи (побиття ременем, різкою). Всі батьки наголосили, що в підлітковому віці вони вже не прикладають фізичних практик до своїх дітей і пояснювали це тим, що вони вже дорослі і такі методи вже не будуть ефективними. Отож, дану гіпотезу можна вважати частково підтвердженою. Тут цілком можна погодитися з батьками, тому що кожний етап розвитку дитини є особливим і специфічним і до кожного з цих періодів потрібно вміло застосовувати певні норми виховання.

Що стосується гіпотези частоти застосовування фізичних практик «легкої» форми і «важкої», першість займе «легка» фізична форма покарання. Батьки взагалі заперечують важкі фізичні покарання, і трактують це як вандалізм, за яких потрібно позбавляти батьківських прав і кримінально карати. За даними кількісного соціологічного дослідження, тут зрозуміло, що першість займе «легка» фізична форма покарання. Хоча «важка» форм отримала дуже низький відсоток, але не варто твердити що таких покарань не існує, це можна підтвердити російськими соціологічними даними, де вказується що до 2 мільйонів дітей піддаються побиттю в родині, великий відсоток дітей піддаються насильству і навіть помирають [37, с 2]. Отже, дана гіпотеза є підтвердженою.

Стосовно думки, яка стосувалась такого факту що батьки з поміж фізичних практик «важкої» форми в більшій мірі будуть застосовувати такі практики покарання як побиття ременем є цілковито підтвердженою як якісними даними, де батьки твердять що з поміж усіх перелічених «важких» форм застосовують тільки цей метод. Так і за кількісними даними. (Див.: Додаток 5, табл. № 3) побиття ременем отримало найбільший відсоток з поміж усіх «важких» форм покарання.

Щодо взаємозв’язку стилів виховання та практик покарання, то припускалась, що батьки використовуючи демократичний стиль та застосовують практики покарання вербального виду «м’якої» і «жорсткої» мови. За обчисленням аналізу взаємозалежностей, виявилось що батьки виховуючи дітей в рамках демократичного стилю застосовують такі практики покарання: бесіда, діалог, звинувачення, посилання на зайнятість.(Див.: Додаток 6, табл. з №6 по 13). Ці практики займали досить високий відсоток обчислення, як і припускалось це тільки вербальні практики покарання. Потрібно наголосити на такому аспекті, що демократичному стилі притаманні, не тільки вербальні практики. За результатами соціологічного дослідження, виявилось що даному стилю хоча в невеликій кількості, але все ж таки притаманні фізичні практики покарання як «легкої», так і «важкої» (удари кулаками (шість чоловік, відповіли що «дуже часто» використовують цей метод покарання), кидання в дитину предметів, це звичайно невелика кількість (на кожну практику в середньому дві, три людини)). (Див.: Додаток 5, табл. з №13 по 23). І ці покарання вже не можна віднести до демократичного стилю, якому притаманний високий рівень контролю та теплі стосунки, за такі методи батьки повинні нести кримінальну відповідальність. Натомість за якісними соціологічними даними щодо цієї гіпотези, то варто наголосити, що респонденти чітко не розмежовують ці поняття, наголошуючи на такому аспекті «що без покарання в деяких випадках, не буде якісного виховання». У процесі виховання покарання відіграють важливу роль. Як і припускалось, для демократичного стилю виховання притаманний високий рівень контролю та «теплі» стосунки між батьками і дітьми, де батьки застосовують вербальне покарання як «м’якої» мови так «жорсткої», але також до цього стилю застосовують і фізичні покарання «легкої» і «важкої» форми. Тому гіпотеза є частково підтвердженою. Ми припускали що переважна більшість батьків респондентів будуть твердити що у виховному процесі свої дітей використовують методи демократичного стилю, тому що йому притаманні гуманні риси і він буде найбільш престижним у сучасних українських сім’ях. Але наші очікування стосовно ідеальної соціологічної моделі стосовно демократичного стилю, який повинен взаємодіяти з вербальними практиками покарання «м’яко» і «жорстко» мови, відповіді респондентів не виправдали.

Припускалось, що батьки, які у виховному процесі використовують ліберальний стиль, будуть застосовуватись тільки покарання «м’якої» мови. За результатом обчислення аналізу залежностей, виявилося що цьому стилю притаманні такі покарання як бесіда, діалог, тобто покарання «м’якої» мови, у досить високій пропорційності. Але також було виявлено, що тут присутні такі покарання як погрози, звинувачення, посилання на зайнятість, крики. (Див.: Додаток 5, табл. з №6 по 13). За якісними результатами простежується аналогічна ситуація - в сім’ї, де побутує ліберальний стиль виховання то батьки твердять, що в більшій мірі застосовують практик «м’якої», але також надають перевагу «жорсткій мові». Більше того ці батьки (сім’я 7) у виховному процесі застосовують фізичні методи «легкої» і «важкої» (побиття ременем) форми. Припущення, які були зазначені на схемі авторського дослідження (Рис.1) стосовно ідеального поєднання ліберального стилю і вербальних практик покарання «м’якої» мови є хибними. Емпіричні дані показали їхню несумісність Тобто ця гіпотеза є частково підтвердженою.

Ще одна гіпотеза, стосувалась авторитарного стилю виховання, якому приписувались вербальні практики покарання «жорсткої» мови і фізичні «легкої» та «важкої» форми покарання. За результатами соціологічного дослідження, було виявлено наступне: стосовно вербальних практик авторитарні батьки віддали перевагу таким практикам покарання як бесіда і діалог. Для «жорсткої» мови притаманні такі покарання як погрози, приниження, звинувачення, посилання на зайнятість, крики. Стосовно фізичних практик «легкої» форми, то не виявлено, щоб батьки, періодично застосовували ці покарання, скоріше це стосувалося когорти «рідко» або «ніколи». (Див.: Додаток 5, табл. №6 по №13). Батьки, які застосовують авторитарний стиль виховання до виховного процесу включають тільки вербальні практики покарання як на рівні «м’якої», так і «жорсткої» мови. Натомість за даними якісного соціологічного простежується наступна ситуація батьки застосовують в більшій мірі фізичні практики покарання «легкої» і «важкої» форми», але також і вербальні «жорсткої» та «м’якої» мови. Тобто гіпотеза є частково підтвердженою. Цей стиль майже відобразив модель ідеального поєднання авторитарного стилю у взаємозв’язку із вербальними практиками «жорсткої» мови та фізичними «легкої» і «важкої» форми. Але варто вказати, що тут значний відсоток займають і вербальні покарання «м’якої» мови.

Якщо взяти до уваги останню гіпотезу, суть якої полягає в тому, що ігноруючому стилю притаманні вербальні покарання «жорсткої» мови і фізичні покарання як «легкої» форми, так і «важкої» форми. Відповіді респондентів розмістились наступним чином. Щодо вербальних практик «жорсткої» форми, то тут присутні такі покарання як погрози, приниження, звинувачення. (Див.: Додаток 5, табл. №8 по 13). Що стосується фізичних практик покарання, то ці методи не взаємодіють з цим стилем виховання. Припущена гіпотеза є частково підтвердженою. Стосовно нейтрально – заперечуйочого стилю, то він ефективно взаємодіє з фізичними практиками «жорсткої мови». Цей взаємозв’язок між стилем виховання та практиками покарання дійсно існує і це підтвердило нашу соціологічну модель.

Висновки до розділу 2

В сучасних сім’ях Львівщини виховання описується як процес, який весь час взаємодіє з вербальними практиками покарання та меншою мірою з фізичними покараннями «легкої» форми.

Стосовно стилів виховання, то як респонденти, так і їхні батьки надавали перевагу демократичному стилеві. Практики покарання, які застосовувались до респондентів, та які вони застосовують сильно не відрізняються. Перше місце у застосуванні посідають вербальні практики «легкої», наступне -«жорстка» мова, третє місце - фізичні покарання «легкої» форми. Стосовно «важкої» форми, то їм належить низький відсоток позитивних відповідей, але не варто твердити, що їх не існує.

Підсумовуючи взаємодію стилів виховання і практик покарання, можна сказати, що всі стилі виховання і практики покарання взаємодіють між собою по – різному. Варто наголосити, що ця взаємодія, яку ми дослідили за допомогою соціологічних даних не повною мірою відповідає ідеалізованій теоретичній соціологічній моделі (Рис 1.).

Порівняння уявлень батьків та дітей вказує на відсутність кардинальної різниці у їхній інтерпретації виховного процесу та практик покарання. Як батьки, так і діти кожної з опитаних сімей виявляли однакові думки про вид стилю виховання, який застосовується в їхній сім’ї, про типи практик покарань, причини, наслідки. Звичайно певні відповіді батьків та дітей різнились між собою, але це було на рівні суттєвих відмінностей.