Порядок реєстрації народження дитини

Для реєстрації народження дитини до державних органів РАЦС пред’являються певні документи, а саме: довідка медичної установи про народження дитини та документи, що посвідчують особу батьків (одного з них). Крім того, залежно від порядку визначення походження дитини від певного батька також пред’являється свідоцтво про шлюб або заява батька (спільна заява батьків) про визнання батьківства, або судове рішення про визнання батьківства. Реєстрація народження дитини провадиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них. Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі, то народження дитини може бути зареєстроване за місцем проживання особи, яка визнає себе батьком дитини, якщо з заявою про реєстрацію народження ця особа одночасно подає заяву про визнання батьківства. СК зобов’язує батьків невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати її народження дитини в державному органі РАЦС. На підставі реєстрації народження дитини видається свідоцтво про народження, в якому засвідчується походження дитини від вказаних у ньому батьків (одного з батьків).

Визначення походження дитини, батьки якої перебувають у шлюбі між собою

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини. Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від
подружжя. 3. Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

 

39. Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою (Ст. 125) 1. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. 2. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між
собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини;
за рішенням суду.

 

40. Визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій (ст. 123.) 1. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини. 2. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини,
зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. 3. Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних
репродуктивних технологій.

 

41. Визнання батьківства за рішенням суду (Ст.128.) 1. За відсутності заяви, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду.2. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу (1501-06, 1502-06, 1503-06, 1504-06, 1505-06) України. 3. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.
4. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень.

 

Оспорювання батьківства.

Оспорювання батьківства (материнства) – це невизнання особою реєстрації себе як батька (матери) дитини. Особа, яка записана батьком дитини має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. Особа, яка була записана батьком дитини на законних підставах, повинна довести відсутність кровного споріднення між собою й дитиною, батьком якої вона записана. Однак заперечення кровного споріднення не завжди є підставою для оспорювання батьківства. У окремих випадках особа, яка записана батьком дитини, повинна також довести, що на момент вчинення запису про народження дитини вона не знала, що не є батьком дитини. Оспорювання батьківства можливе також із боку наступних осіб:- спадкоємців особи, яка записана батьком дитини; - матері дитини щодо батьківства свого чоловіка.

 

43.Особисті немайнові права та обов`язки батьків

Мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.Діти мають рівні права та обов’язки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.Серед основних особистих немайнових обов’язків батьків СК України називає обов’язок забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я, обов’язок зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов’язані поважати дитину.

 

44. Підстави позбавлення батьківських прав (Ст.164.) 1. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального
правопорушення щодо дитини. 2. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. 3. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. 4. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки кримінального
правопорушення, він письмово повідомляє про це орган досудового розслідування, який в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України 5. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

 

45. Правові наслідки позбавлення батьківських прав (Ст.166). 1. Особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються
сім'ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію
та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною. 2. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. 46. Порядок поновлення батьківських прав (Ст.169). 1. Мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. 2. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним
судом. 3. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. 4. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для
позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. 5. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина. 6. Рішення суду про поновлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження
дитини. 7. У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову. 47. Відібрання дитини у батьків без позбавлення батьківських прав. 1. Суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. 2. У виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров'я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. У цьому разі орган опіки та піклування зобов'язаний негайно повідомити прокурора та у семиденний строк після постановлення рішення звернутися до суду з позовом про позбавлення батьків чи
одного з них батьківських прав або про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав. З таким позовом до суду має право звернутися прокурор. 3. Якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини. 4. При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

48. Особисті немайнові правовідносини інших членів сім`ї та родичів

Особисті немайнові права – це права нематеріального змісту, які мають особистісний характер. Коло немайнових право членів сім’ї та родичів можне поділити на три види:

1) право на спілкування. Баба, дід, прабаба, прадід мають право на спілкування зі своїми внуками, правнуками. Крім зазначених осіб, законом також встановлено права та обов’язки для братів та сестер на спілкування з їхніми рідними (повнорідними, неповнорідними) братами та сестрами. 2) право на виховання. Баба, дід, прабаба, прадід мають право учать у вихованні своїх внуків, правнуків. Мачуха і вітчим, які проживають однією сім’єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою мають право брати участь у їхньому вихованні.3) право на захист. Дід та баба мають право на захист внуків шляхом:а) самозахисту; б) шляхом звернення до органу опіки та піклування або до суду.

Як дід та баба, так і аналогічно сестра, брат, мачуха, вітчим мають право на самозахист своїх малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки. Ці ж особи, з метою захисту прав та законних інтересів малолітніх, неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних братів, сестер, пасинка, падчерки, мають право звертатися до органу опіки та піклування або до суду.

49.Правовідносини батьків і дітей з приводу майна Кожна сім'я має у власності певне майно. Це можуть бути будь-які речі, грошові кошти, нерухомість, транспортні засоби, засоби виробництва. Головним його призначенням є задоволення фізичних, духовних і соціальних потреб членів сім'ї.Переважна частина сімейного майна належить батькам (матері, батьку) дитини (дітей). Менша його частина належить дитині (дітям). Отже, батьки і діти, зокрема ті, які проживають спільно, виступають самостійними власниками майна. Батьки мають право розпоряджатись належним їм майном на свій розсуд, не запитуючи згоди на це своїх дітей. Малолітні діти не мають права розпоряджатись належним їм майном. Батьки можуть набувати майно в результаті укладання цивільно-правових угод, отримання спадщини тощо. Майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини. Закон зобов'язує батьків передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток Батьки є законними представниками інтересів своїх дітей, і однією з функцій такого представництва є управління їх майном. Майном малолітньої дитини в силу закону батьки управляють без спеціальних на те повноважень. побутового. Окрім роздільного майна, батьки і діти можуть мати майно, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.