Розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану

Порядок розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану регулюється не лише нормами СК України, але й Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 року № 52/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 22.11.2007 року № 1154/5 з наступними змінами).

Подружжя, яке не має спільних дітей до 18 років, незалежно від наявності між ними майнового спору, відповідно до статті 106 СК України має право подати спільну заяву про розірвання шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання подружжя або одного з них. Якщо один із подружжя через поважну причину (у зв’язку:і тяжкою хворобою, тривалим відрядженням, проживанням у віддаленій місцевості) не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, нотаріально засвідчену або прирівняну до неї, від його імені може подати другий із подружжя. У заяві подружжя має підтвердити взаємну згоду на розірвання шлюбу, однак, не вказує на причини розладу сімейних стосунків між ними. Не може також встановлюватися строк для примирення.

Перед прийняттям заяви про розірвання шлюбу проводиться і співбесіда з особами, які подають заяву про розірвання шлюбу, щодо моменту припинення шлюбу, а також порядку і умов реєстрації розірвання шлюбу. До заяви про розірвання шлюбу Мій; бути додане свідоцтво про шлюб. Про відсутність свідоцтва робиться відмітка на заяві про реєстрацію розірвання шлюбу. За наявності свідоцтва про шлюб після складання запису акта про розірвання шлюбу воно повертається заявникам з відміткою про розлучення. Якщо актовий запис про шлюб був складений в органах реєстрації актів цивільного стану України, але не зберігся, і в подружжя немає свідоцтва про шлюб, а також відсутні штампи (відмітки) про шлюб у паспортах, паспортних документах, то реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена тільки після поновлення актового запису про шлюб у встановленому законодавством порядку. Державний орган реєстрації актів цивільного стану виносить постанову про розірвання шлюбу і реєструє розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання такої заяви, якщо вона не була відкликана, у присутності хоча б одного з подружжя.

Шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя: визнаний безвісно відсутнім, визнаний недієздатним вже після реєстрації шлюбу, засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки (стаття 107 СК України). Засуджений до позбавлення волі або опікун недієздатного не мають права на подання заяви в такому по-рядку, їхня згода на розірвання шлюбу, ініційоване іншим із подружжя, не вимагається. Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору, а також спору щодо дітей. До заяви про розірвання шлюбу додаються копія або виписка з рішення суду про визнання другого з подружися безвісно відсутнім чи недієздатним, або копія чи виписка з ви-року суду про засудження його до позбавлення волі на строк не менше трьох років. На підставі пред’явлених документів відділ реєстрації актів цивільного стану реєструє розірвання шлюбу за місцем проживання того з подружжя, який подав заяву про розірвання шлюбу. Про проведену реєстрацію розірвання шлюбу в десятиденний термін повідомляється засуджений.

Важливе значення має також визначення моменту припинення шлюбу. У разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу (частина 1 статті 114 СК України).

Якщо ОДИН із подружжя був визнаний у судовому порядку безвісно відсутнім і за цієї підстави шлюб з ним було розірвано, то в разі його з’явлення і скасування рішення суду про визнання цієї особи безвісно відсутньою шлюб може бути поновлений відділом реєстрації актів цивільного стану тільки за спільною заявою подружжя, за умови, що ніхто з них не перебуває у повторному шлюбі. Анулювання актового запису про розірвання шлюбу та відповідного свідоцтва, виданого на його підставі, провадить відділ реєстрації актів цивільного стану, у якому зберігається актовий запис, тільки за наявності рішення суду про скасування попереднього рішення суду про визнання цієї особи безвісно відсутньою без складання висновку.

Якщо другий із подружжя вступив у новий шлюб, особа, визнана безвісно відсутньою, яка з’явилася, вправі одержати або витребувати свідоцтво про розірвання шлюбу з відділу реєстрації актів цивільного стану, у якому було зареєстровано розірвання шлюбу. При цьому актовий запис про розірвання шлюбу доповнюється тими відомостями, яких бракує.

За заявою заінтересованої особи розірвання шлюбу, здійснене за спільною заявою або за заявою одного із подружжя, якщо другий засуджений до позбавлення волі на строк не менш як три роки, може бути визнане судом фіктивним, якщо буде встановлено, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім’єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини. На підставі рішення суду актовий запис про розірвання шлюбу та Свідоцтво про розірвання шлюбу анулюються державним органом реєстрації актів цивільного стану (стаття 108 СК України).

Розірвання шлюбу судом

Судовий порядок розірвання шлюбу зазнав значних змін. Насамперед законодавство, яке діяло до 01.01.2004 року, передбачало можливість розірвання шлюбу в суді між подружжям, яке мало дітей до 18 порядку позовного провадження, незважаючи на наявність чи відсутність між ними згоди на розірвання шлюбу. Відповідно до статті 109 СК України подружжя, яке має спільних дітей до 18 років, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу за взаємною згодою. У спільній заяві подружжя має вказати відомості щодо часу реєстрації шлюбу, наявності спільних дітей, наявності спільної згоди на розірвання шлюбу та інші необхідні дані. Ця справа розглядатиметься в порядку окремого, а не позовного провадження. Суд не повинен з’ясовувати причини розірвання шлюбу, а також вживати заходи щодо збереження сім’ї, зокрема встановлювати строки для примирення сторін. Суд встановлює, чи вимога про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і чи після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Для забезпечення інтересів дітей ще однією новелою СК України є вимога щодо подання разом із такою заявою договору подружжя про виховання і договору про утримання дітей. У договорі про виховання дітей подружжя має домовитися про те, з ким із них проживатимуть діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Якщо батьки проживають окремо, то визначення місця проживання дитини віком до десяти років відбувається за згодою між батьками, дитини віком від десяти до чотирнадцяти років — за згодою батьків та самої дитини, а дитини віком від чотирнадцяти до повноліття — за бажанням самої дитини (стаття 29 ЦК України). Щодо здійснення тим із батьків, котрий проживатиме окремо, права на особисте виховання дитини, то в договорі може бути визначено конкретний час (дні тижня, години; вихідні та святкові дні; канікули) для такого спілкування. Законом встановлено просту письмову форму для такого договору, однак, за бажанням сторін він може бути посвідчений нотаріально. За відсутності нотаріального посвідчення відповідність умов договору вимогам закону перевіряє суд. Також передбачено укладення іншого договору між подружжям, яке звертається до суду зі спільною заявою про розірвання шлюбу. Частина 2 статті 109 СК України передбачає укладення договору про розмір аліментів на дитину. Незважаючи на таку назву, видається можливим у такі договори включати також інші умови щодо утримання дитини, зокрема відносно строків, форми, порядку надання такого утримання, а також підстав для його припинення, зміни розміру тощо. Договір між подружжям про аліменти на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Якщо між подружжям існує спір, відсутня взаємна згода на розірвання шлюбу, або коли один із подружжя не заперечує проти розірвання шлюбу, але ухиляється від подання спільної заяви до суду чи державних органів реєстрації актів цивільного стану, позов про розірвання шлюбу може бути пред’явлений одним із подружжя (стаття 110 СК України). Розірвання шлюбу відбуватиметься в порядку позовного провадження. Позовна заява пред’являється в суд за місцем проживання відповідача, або за місцем проживання позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти, або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них (стаття 109, частина 2 статті 110 ЦПК України).

Окрім самого подружжя, позов про розірвання шлюбу, якщо цього вимагають інтереси того з подружжя, хто визнаний недієздатним, може пред’явити опікун. Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини (також у разі народження мертвої дитини або смерті дитини до одного року)» окрім деяких винятків. Допускається звернення до суду одного з подружжя із позовом про розірвання шлюбу навіть протягом вагітності дружини та одного року після народження дитини у таких випадках: 1) один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини; 2) протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою; 3) до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про чоловіка як батька дитини виключено із актового запису про народження дитини (стаття 110 СК України).

За відсутності зазначених обставин, які є винятками із загального правила, у разі подання заяви про розірвання шлюбу одним із подружжя під час вагітності дружини або протягом року після народження дитини така позовна заява підлягає поверненню, про що суддя постановляє ухвалу (частина 3 статті 121 ЦПК України). Встановивши зазначені обставини, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі за заявою про розірвання шлюбу, а якщо воно було відкрито, — припиняє провадження у справі. Ухвали такого роду не є перепоною для повторного звернення до суду з тих самих підстав у зв’язку зі зміною обставин, згаданих у вказаній нормі (абзац 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»).

Позовна заява за формою та змістом має відповідати вимогам, встановленим статтею 119 ЦПК України. Розгляд справи проводиться у межах заявлених вимог і на підставі пред’явлених доказів, тому в позовній заяві має бути повний виклад обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, і посилання на відповідні засоби доказування. У позовній заяві про розірвання шлюбу зазначаються відомості про рік народження кожного з подружжя, дату та місце реєстрації шлюбу, причини його розірвання, наявність спільних дітей, відомості про них, пропозиції щодо їх виховання та утримання після розірвання шлюбу, інші вимоги, наприклад, щодо поділу майна, сплати аліментів на користь одного із подружжя, які можуть розглядатися в одному провадженні разом із вимогою про розірвання шлюбу. До заяви додаються свідоцтво про шлюб, копії свідоцтв про народження дітей, інші необхідні документи.

Оскільки між подружжям існує спір щодо необхідності розірвання шлюбу, то суд зобов’язаний з’ясувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини розірвання шлюбу. Жодного вичерпного чи приблизного переліку таких обставин СК України не містить. Однак на одну з них звертає окрему увагу: небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини, а також відмова дружини від народження дитини або нездатність її до народження дитини може бути причиною розірвання шлюбу (частина 2 статті 49 та частина 2 статті 50 СК України). Причини припинення шлюбу шляхом його розірвання можуть бути об'єктивного характеру, тобто незалежними від волі одного або обох подружжя (наприклад, безплідність одного із подружжя), або суб'єктивною характеру, тобто залежними від волі одного або обох подружжя (наприклад, подружня зрада, зловживання спиртними напоями, наркотиками, побої, різні віросповідання, різниця у віці, освітньому рівні, різні погляди на питання сімейного співжиття, небажання мати дітей одним із подружжя тощо).

З метою вжиття заходів для збереження сім’ї суд може відкласти розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, межі якого законодавством не встановлені (стаття 11 СК України, частина 5 статті 191 ЦПК України). Суд вживає таких заходів, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. При визначенні строку на примирення суд заслуховує думку сторін та враховує конкретні обставини справи. Ухвала суду про відкладення розгляду справи та надання сторонам строку на примирення не підлягає оскарженню в апеляційному та касаційному порядку.

Під час розгляду справи про розірвання шлюбу суд також бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне Життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день Набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу (частина 2 статті 114 СК України). Якщо один із подружжя помер до набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Якщо у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання. Зазначені правила стосуються лише припинення шлюбів, розірваних у судовому порядку після 01.01.2004 року, тобто після набрання чинності Сімейним кодексом України 2002 року. Щодо шлюбів, розірваних у судовому порядку до 01.01.2004 року, то моментом їх припинення є дата реєстрації розірвання шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану (стаття 44 КпШС України 1969 року).

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану за заявою колишньої дружини чи чоловіка. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу (стаття 115 СК України). Реєстрація розірвання шлюбу може провадитися незалежно від строку, що минув після постановлення судом рішення про розірвання шлюбу, яке набрало чинності. Така реєстрація провадиться за письмовою заявою подружжя або одного з них за пред’явлення копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало чинності, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита. Відділ реєстрації актів цивільного стану, який одержав повідомлення про відсутність відмітки про розлучення за місцем зберігання актового запису про шлюб, у десятиденний термін запрошує заявника для реєстрації розірвання шлюбу і в його присутності реєструє розірвання шлюбу. У паспортах або паспортних документах, що посвідчують осіб розлученого подружжя, проставляється штамп про реєстрацію розірвання шлюбу, де зазначають прізвище, ім’я, по батькові особи, з якою розірвано шлюб, місце і час цієї реєстрації.