Дитячий будинок сімейного типу

Організація діяльності дитячого будинку сімейного типу схожа до створення прийомної сім’ї і теж має на меті забезпечити найбільш наближене до сімейного виховання дитини. Засади функціонування цієї форми влаштування дітей визначені у СК України, Законі України від 13.01.2005 року «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Законі України від 26.04.2001 року «Про охорону дитинства» та в Положенні про дитячий будинок сімейного типу, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 року (далі — Положення).

Дитячий будинок сімейною типу — окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільного проживання не менш як п’яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування (стаття 256-5 СК України).

Для організації його діяльності законодавцем визначено певний порядок: подання заяви подружжям чи окремою особою, які виявили бажання створити дитячий будинок сімейного типу, прийняття рішення про створення дитячого будинку сімейного типу з урахуванням результатів навчання, подання відповідного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і висновку служби у справах дітей про наявність умов для його створення, і укладення договору про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу (далі — договір) між батьками-вихователями та органом, іцо прийняв рішення про його утворення, надання дитиною згоди на влаштування її у дитячий будинок сімейного типу. Отже, підставою виникнення правовідносин щодо передачі дитини на виховання у дитячий будинок сімейного типу є юридичний склад, який охоплює усі зазначені вище факти. Наявність лише деяких із них не є ще достатньою підставою для цього. Разом із заявою кандидати у батьки-вихователі подають до органу, який приймає рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, такі документи:

— довідку про склад сімї;

— копію свідоцтва про шлюб (для подрркжя);

— довідку про проходження курсу підготовки і рекомендацію центру соціальних слркб для сімї, дітей та молоді щодо включення їх у банк даних про сімї потенційних усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів;

— копії паспортів;

— довідку про стан свого здоров’я та здоров’я осіб, які проживають разом з ними;

— письмову згоду всіх повнолітніх членів сімї, які проживають разом із кандидатами у батьки-вихователі, якщо останні вирішили створити дитячий будинок сімейного типу на власній житловій площі, засвідчену нотаріально (пункт 18 Положення).

На влаштування дитини-сироти і дитини, позбавленої бать-ківського піклування, до дитячого будинку сімейного типу пот-рібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на влаштування її до дитячого будинку сімейного типу з’ясовується службовою особою закладу, в якому вона перебуває, у присутності батьків- вихователів і представника органу опіки та піклування, про що складається відповідний документ (частина 2 статті 256 СК України).

Поняття самого договору у законодавстві немає. За договором про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу орган опіки та піклування на умовах матеріального забезпечення передає, а батьки-вихователі (подружжя або окрема особа) приймають не менше п’яти дітей на виховання та проживання до досягнення ними повноліття (завершення навчання у відповідних навчальних закладах), якщо інший строк не визначений договором.

Сторонами договору є орган, який прийняв рішення про його створення, та батьки-вихователі. Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймають органи опіки та піклування, якими є державні адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчі органи міських чи район-них у містах, сільських, селищних рад. Коло питань щодо дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які вирішуються органами опіки та піклування, визначений статтею 11 Закону України від 13.01.2005 року «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування». Безпосереднє ведення справ та координація такої діяльності покладається на служби у справах дітей.

Батьками-вихователями не можуть бути особи, які:

1) обмежені у дієздатності;

2) визнані недієздатними;

3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

4) були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;

5) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);

8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров’я України;

9) є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;

10) були засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, пере-дбачені статтями 148,150, 150-1,164, 166, 167, 169,181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів.

Батьки-вихователі в обов’язковому порядку проходять курс підготовки (один раз на два роки), проведення якого забез-печують обласні центри соціальних служб для сімї, дітей та молоді. Батькам-вихователям дитячого будинку сімейного типу виплачується грошове забезпечення.

Батьки-вихователі є особами, які заміняють батьків, закон-ними представниками своїх вихованців, хцо захищають їхні права та інтереси в органах державної влади, у тому числі судових, як опікуни або піклувальники без спеціальних на те повноважень. Вони не можуть використовувати надані їм права всупереч інтересам дитини. Набуття статусу батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу не може обмежувати громадянських прав цих осіб.

Батьки-вихователі мають право:

— захищати дитину, її права та інтереси як опікуни або піклувальники без спеціальних на те повноважень;

— на звернення до суду з позовом про позбавлення бать-ківських прав батьків дітей-вихованців;

— на звернення до суду з позовом про скасування усинов-лення чи визнання його недійсним щодо дітей, які проживали разом з ними та передані на усиновлення;

— на усиновлення дітей, які перебувають на вихованні та утриманні в їхніх сім’ях;

— брати участь у вирішенні органом опіки та піклування питання про управління майном дитини;

— вимагати повернення дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду;

— вимагати надання їм органами опіки та піклування повної інформації про дитину та її батьків, стан її здоров’я, рівень та особливості розвитку дитини;

— самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування.

Батьки-вихователі зобов’язані:

— захищати права та інтереси дітей, бути їхніми представниками в установах і організаціях;

— створити належні умови для всебічного гармонійного розвитку дітей; ~ —

— піклуватися про здоров’я, фізичний, психічний та моральний розвиток, навчання дітей, готувати їх до праці;

— забезпечувати проведення двічі на рік медичного обстеження дітей лікарями-спеціалістами та виконувати їхні рекомендації;

— забезпечити здобуття дітьми освіти, стежити за навчанням і розвитком дітей у навчально-виховних закладах, підтримувати зв’язки з учителями та вихователями;

— займатися розвитком здібностей дітей, у тому числі за-лучати їх до занять у позашкільних навчальних закладах;

— не перешкоджати спілкуванню дитини з її рідними батьками та поверненню дитини в разі поновлення їх у батьківських правах, звільнення з місць позбавлення волі та в інших випадках, якщо це не суперечить інтересам дитини і не заборонено рішенням суду;

— співпрацювати з місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та соціальними працівниками, залучати спеціалістів до вирішення проблемних питань;

— повідомляти відповідні служби опіки та піклування в разі виникнення в дитячому будинку сімейного типу несприятливих умов для утримання, виховання та навчання дітей.

Батьки-вихователі виконують свої обов’язки стосовно дітей до досягнення ними вісімнадцяти років або до закінчення ними навчання у відповідних закладах навіть у разі їх окремого проживання (стаття 31 Закону України від 13.01.2005 року «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»).

Вихованці — це діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. Вихованці проживають і виховуються у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі I—IV рівнів акредитації — до його закінчення. До дитячого будинку сімейного типу в першу чергу влаштовуються діти, які перебувають між собою у родинних стосунках, за винятком випадків, коли за медичними показаннями або з інших причин вони не можуть виховуватися разом. Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних. Дитячий будинок сімейного типу комплектується дітьми протягом дванадцяти місяців з дня створення. Влаштування дітей у дитячий будинок сімейного типу проводиться з урахуванням віку батьків-вихователів та дітей, за умови, що на час досягнення обома бать- ками-вихователями пенсійного віку всі вихованці досягли віку вибуття з дитячого будинку сімейного типу. У разі досягнення пенсійного віку одним із батьків-вихователів час перебування дітей визначається за віком молодшого з батьків. В окремих випадках за згодою сторін дитячий будинок сімейного типу може функціонувати і після досягнення батьками-вихователями пенсійного віку, але не більше ніж протягом п’яти років.

За вихованцями дитячого будинку сімейного типу зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника, які вони мали до влаштування до дитячого будинку сімейного типу. Суми коштів, що належать вихованцям, а саме — пенсія, аліменти чи інші види державної допомоги, переходять у розпорядження батьків-вихователів і витрачаються на утримання вихованців. За вихованцями зберігаються пільги та державні гарантії, встановлені законодавством для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Органи опіки та піклування забезпечують збереження майна, у тому числі житла вихованців за місцем його знаходження і контролюють за його використанням.

Вихованці мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, крім випадків, коли це може завдати шкоди їхньому життю, здоров’ю та моральному ви-хованню. Форму такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з батьками-вихователями та за участю соціального працівника, який провадить соціальне супроводження.

Соціальне супроводження дитячих будинків сімейного типу здійснюється центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, що передбачає надання комплексу правових, психо-логічних* соціально-педагогічних, соціально-економічних, со-ціально-медичних та інформаційних послуг, спрямованих на створення належних умов функціонування дитячого будинку сімейного типу.

Батькам-вихователям для потреб дитячого будинку сімей-ного типу'позачергово надається обладнаний індивідуальний житловий будинок або багатокімнатна квартира за нормами, встановленими законодавством. Надане в користування житлове приміщення має бути обладнане необхідними меблями, побутовою технікою та іншими предметами тривалого вжитку, перелік яких визначається органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу. Користування наданим житловим приміщенням відбувається в порядку, встановленому законодавством для користування службовими приміщеннями. У разі зменшення кількості вихованців унаслідок вибуття їх за віком або з інших причин за згодою сторін угоди вирішується питання про поповнення дитячого будинку сімейного типу вихованцями, або переведення його в статус прийомної сім’ї.

Фінансування дитячого будинку сімейного типу здійснюєть-ся за рахунок видатків державного бюджету в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Розмір державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених бать-ківського піклування, становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку. Заощаджені протягом року бюджетні кошти вилученню не підлягають і використовуються батьками-вихователя- ми для задоволення потреб вихованців у наступному році.

За згодою сторін угоди дитячому будинку сімейного типу може надаватися у користування земельна ділянка для ведення садівництва та городництва поблизу місця його знаходження, а також транспортний засіб. Дитячому будинку сімейного типу може надаватися юридичними та фізичними особами благодійна допомога.

Ліквідація дитячого будинку сімейного типу відбувається за рішенням органу, який створив його, або за рішенням суду. Дія договору припиняється у разі, коли в дитячому будинку сімейного типу виникають несприятливі умови для виховання та спільного проживання дітей (важка хвороба батьків-вихователів, відсутність взаєморозуміння з дітьми, конфліктні стосунки між дітьми, невиконання батьками-вихователями обов’язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей), повернення вихованців рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновлювачу), досягнення дитиною повноліття, за згодою сторін, з інших причин, передбачених домовленістю, та за рішенням суду. У разі припинення дп договору питання про подальше влаштування вихованців вирішується органом опіки і піклування, який вживає вичерпних заходів влаштування дітей у сімї громадян України — на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сімї, дитячі будинки сімейного типу. Після закінчення строку перебування вихованців у дитячому будинку сімейного типу в разі відсутності у них права на житло органи опіки (піклування) забезпечують вихованців дитячого будинку сімейного типу протягом місяця у позачерговому по-рядку впорядкованим соціальним житлом

ПАТРОНАТ

Однією із перспективних новел реформування правового регулювання сімейних відносин стало запровадження альтернативних форм виховання дітей, позбавлених батьківського піклування — усиновлення, опіки (піклування), прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу, патронату.

За договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім’ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату (стаття 252 СК України). За правовою природою цей договір є двосторонньо зобов’язуючим, реальним і оплатним. Однак, оскільки СК України не містить загальних положень про договори, то до цього юридичного факту слід застосувати норми Розділу II ЦК України.

У змісті договору про патронат сторони мають узгодити умови іцодо предмету, розміру плати та строку дії договору. Предметом договору патронату є надання послуг по вихованню дитини. Вчинення цієї діяльності абсолютно відповідає суті послуги, закладеної в статті 901 ЦК України, адже послуга по вихованню споживається в процесі її надання. За аналогією закону до цих відносин можуть застосовуватись положення глави 63 ЦК України, якою врегульовані загальні положення щодо надання послуг. За загальним правилом строк дії договору патронату пов’язується із досягненням дитиною повноліття. Однак закон не забороняє встановлювати інший конкретний строк дії цього договору і до настання цієї події. Стаття 254 СК України вказує, що за виховання дитини встановлюється плата, розмір якої визначається виключно за домовленістю сторін. Орган опіки та піклування не може вимагати від патронатного вихователя використання цих коштів на користь дитини. Для цієї мети мають виділятись інші кошти. Доцільним є визначення в договорі патронату й низки інших умов, насамперед, щодо місця та умов проживання дитини, форм контролю з боку органів опіки та піклування, підстав розірвання цього договору та інших.

Сторонами цього договору є орган опіки та піклування і патронатний вихователь. Сімейний кодекс не містить вимог щодо осіб, які можуть бути патронатними вихователями. За аналогією закону до цих осіб варто застосувати ті ж вимоги, що й до опікунів та піклувальників.

Дитина, яку передають на виховання, не є стороною цього договору. Однак, патронат безпосередньо вчиняється на її користь і за цим договором вона має право вимагати надання їй належного виховання. Отже, договір патронату вчиняється на користь третьої особи. Обов’язковою є згода дитини на проживання у сім’ї патронатного вихователя, передбачена статтею 253 СК України, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити.

Щодо правового статусу патронатного вихователя, то не можна його повністю ототожнювати із опікуном (стосовно дітей до 14 років) чи піклувальником (щодо дітей від 14 до 18 років). Патронат є альтернативою опіки (піклування) і абсо-лютне ототожнення цих відносин є неправильним. Передусім, відмінною є підстава їх виникнення. Відносини патронату виникають на підставі договору, а відносини опіки (піклування) встановлюються за рішенням суду або органу опіки та піклування. Відповідно правовий статус опікуна чи піклувальника є наперед чітко визначений законом, а обсяг повноважень патронатного вихователя визначається на договірних засадах сторонами. Принцип свободи договору дає можливість сторонам уточнити, конкретизувати обов’язки патронатного вихователя, визначені

статтею 255 СК України, а також розширити обсяг прав, окрім права на оплату його діяльності. До обов’язків патронатного вихователя належать створення умов для навчання, фізичного і духовного розвитку дитини (стаття 255 СК України). Отже, на патронатного вихователя як і на опікуна чи піклувальника покладаються обов’язки особистого немайнового характеру. Обсяг таких обов’язків є дещо вркчим, ніж тих, що виникають між батьками та дітьми. Наприклад, патронатний вихователь не може мати обов’язку назвати дитину, а відповідно і права змінювати прізвище та ім’я цієї дитини. Також ця особа не може визначати місце проживання дитини, воно визначається безпосередньо в договорі, і змінювати його патронатний вихователь може лише за погодженням із органом опіки та піклування. Оскільки особисті немайнові відносини в межах патронату на відміну від батьківських виникають на підставі договору, а не походження дитини, то належність та реальність їх виконання теж пов’язана із межами або додатковими обтяженнями, визначеними договором.

Щодо обов’язків майнового характеру, то патронатний вихователь зобов’язаний забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням (стаття 255 СК України). Отже, автоматично за договором дитина набуває права користування житлом цієї особи, а щодо іншого, то для виконання цього обов’язку пат- ронатному вихователю повинні виділятися кошти з цільовим призначенням їх використання — задоволення повсякденних потреб дитини, переданої на виховання. Оскільки патронатний вихователь не зобов’язаний утримувати дитину за власні кошти і за договором на себе такого обов’язку не бере, то до нього не можуть застосовуватися положення статті 269 СК України і не може бути покладений аліментний обов’язок ані під час дії договору патронату, ані після його розірвання.

На відміну від опікуна (піклувальника), усиновлювача, рідних батьків патронатний вихователь не уповноважений законом на вчинення правочинів від імені дитині до 14 років (надання згоди на вчинення правочину дитиною від 14 до 18 років). Це істотна відмінність правового статусу цих суб’єктів. Такі повно

важення залишаються органові опіки та піклування. Патронат- ному вихователю за договором орган опіки та піклування може делегувати деякі права на управління і розпорядження майном малолітньої дитини або надання згоди на реалізацію цих функцій неповнолітньою особою самостійно. Однак наділення його такими повноваженнями може обумовлюватися лише необхідністю належного та реального виконання зазначених вище обов’язків. Такі права чи обов’язки мають бути конкретизовані і чітко визначені в договорі патронату. Патронатний вихователь наділений статусом процесуального представника дитини.

Відповідно до статті 1178 ЦК України шкода, завдана малолітньою особою, може відшкодовуватися, окрім батьків, усиновлювачів, опікунів, також іншою фізичною особою, яка на правових підставах виховує малолітню особу, якщо не доведе, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. До правових підстав, про які йдеться у цій нормі, можна віднести і договір патронату. Отже, деліктна відповідальність за шкоду, завдану третій особі дитиною до досягнення нею 14 років, може бути покладена і на патронатного вихователя.

Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років. До призначення дитині нового вихователя або передання дитини іншій особі, навчальному закладові, закладові охорони здоров’я або соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов’язаний піклуватися про дитину. Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов’язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов’язків за договором (стаття 256 СК України). Найголовнішим правовим наслідком припинення договору патронату є припинення будь-яких юридичних відносин як майнового, так і немайнового характеру між патронатним вихователем та дитиною.