Нормативно-правові акти як регулятори сімейних відносин

Конституцією України 1996 року визначено основні засади правового регулювання у нашій державі. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України).

Конституція України у статтях 51 та 52 визначає основні засади правового регулювання сімейних відносин, насамперед, принципи добровільності шлюбу (шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка), принцип тендерної рівності чоловіка та жінки (кожен із подружжя має рівні права й обов’язки у шлюбі та сім’ї). Також визначено засади регулювання відносин між батьками та дітьми. Передусім, сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, натомість повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом. Акцентовано також увагу на питанні утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які покладаються на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, що суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України. Відповідно до статті 13 СК України частиною національного сімейного законодавства України є міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо в міжнародному договорі України, укладеному в установленому порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом сімейного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України. Серед таких міжнародних актів виділяють багатосторонні міжнародні договори — Конвенції та двосторонні договори України з іншими державами про надання правової допомоги у цивільних та сімейних справах.

Згідно з Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 року держави-учасниці визнають та проголошують важливі права дитини, зокрема право дитини на належний рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку, право дитини на реєстрацію її народження та на ім’я, проголошено повагу до права дитини на збереження її індивідуальності, забезпечення того, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, захист дитини від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту її добробуту, надання захисту та допомоги державою дітям, що тимчасово або постійно позбавлені сімейного оточення, визначено засади функціонування системи усиновлення.

Конвенцією Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року проголошено право на повагу до приватного і сімейного життя (стаття 8), право на шлюб чоловіка та жінки, що досягли шлюбного віку (стаття 12), право кожного, чиї права та свободи порушені, на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13).

Предметом Європейської конвенції Ради Європи про здійснення прав дітей від 25.01.1996 року є — у найвищих інтересах дітей — підтримка їхніх прав, надання дітям процесуальних прав та сприяння реалізації цих прав шляхом забезпечення становища, за якого діти особисто або через інших осіб чи органи проінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються. Метою Конвенції ООН про стягнення аліментів за кордоном від 20.06.1956 року є спрощення процедури стягнення аліментів.

Міжнародним пактом ООН про громадянські і політичні права від 16.12.1966 року сім’ю визнано природним і основним осередком суспільства, що має право на захист з боку суспільства і держави. За чоловіками і жінками, які досягли шлюбного віку, визнано право на одруження і право заснувати сім’ю. Жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, хто одружується. Держави повинні вживати належних заходів для забезпечення рівності прав та обов’язків обох з подружжя щодо одруження, під час перебування в шлюбі і при його розірванні. В разі розірвання шлюбу має передбачатися необхідний захист усіх дітей (стаття 23). Кожна дитина без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, національного чи соціального походження, майнового стану або народження має право на такі заходи захисту, які є необхідними в її становищі, як малолітньої, з боку її сім’ї, суспільства і держави. Кожна дитина повинна бути за-реєстрована негайно після її народження і повинна мати ім’я (стаття 24).

Вплив на розвиток національного сімейного законодавства мали також Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 року, а також Декларація прав дитини від 20.11.1959 року.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює сімейні відносини, є Сімейний кодекс України, який був прийнятий 10.01.2002 року і набрав чинності 01.01.2004 року. Розробником проекту Сімейного кодексу України стала Зорислава Василівна Ромовська, доктор юридичних наук, професор кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, народний депутат України третього скликання (1998—2002 років). З цього приводу 3. В. Ромовська зазначила: «Тридцять років викладання сімейного права у Львівському національному університеті імені Івана Франка, захист докторської дисертації з проблем сімейного права, статус народного депутата України дали мені змогу реалізувати сміливу ідею: підготувати і запропонувати Верховній Раді України якісно нову модель регулювання сімейних відносин, зі своєю національною специфікою, модель, яка увібрала б національний і європейський досвід регулювання цієї дуже важливої сфери людських відносин, досягнення правничої науки і щоденну практику життя». З прийняттям цього нормативного акту розпочався процес реформування сімейного законодавства України, радикальних змін самої ідеології регулювання цієї сфери суспільних відносин, переосмислення усталених підходів, переоцінювання загальновизнаних позицій у вирішенні дискусійних питань. У процесі розробки цього важливого законодавчого акту, який стосується кожного з нас, були враховані прогресивні наукові позиції, найбільш оптимальні аспекти регулювання сімейних відносин у законодавствах зарубіжних країн, адаптовані положення міжнародних актів у сфері сімейного права, але найголовніше — враховані узагальнення судової практики та матеріали розгляду конкретних сімейно-правових спорів. Частину новел СК України науковці та практики сприйняли неоднозначно, однак, лише в процесі їх застосування стане очевидною доцільність їх запровадження, узгодженість з реаліями сьогодення, потребами практики.

СК України складається із семи розділів і визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права й обов’язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов’язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів, тощо.

У Розділі І «ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ» визначено завдання СК України, коло учасників, сімейні відносини між якими врегульовані цим актом, уперше сформульовано законодавче визначення поняття сім’ї, окреслено загальні засади регулювання сімейних відносин, здійснення сімейних прав та виконання обов’язків, визначено способи захисту сімейних прав та інтересів, участь у цих процесах органів опіки та піклування, а також подано правила щодо застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин.

Розділ II «ШЛЮБ. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ» - значний за обсягом і визначає положення щодо набуття, існування та припинення подружнього стану. У цьому розділі вперше визначено на законодавчому рівні поняття шлюбу, окреслено умови його укладення, основні положення щодо його державної реєстрації, змінено підходи щодо значущості та обсягу підстав недійсності шлюбу, порядку та правових наслідків застосування такої сімейно-правової санкції. Значну увагу приділено особистим немайновим правам та обов’язкам подружжя, а також правам особистої приватної власності кожного з них та спільної сумісної власності подружжя. Також розширено законодавче регулювання зобов’язань із утримання між подружжям, визначено засади укладення відповідних домовленостей, більш деталізовано механізм функціонування шлюбного договору. У цьому розділі також визначено підстави та порядок припинення шлюбу. Серед новел, зокрема, запроваджено можливість розірвання шлюбу в порядку окремого провадження та застосування режиму окремого проживання.

Розділ III «ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ МАТЕРІ, БАТЬКА І ДИ-ТИНИ» містить підстави та порядок визначення походження дитини, визначає особисті немайнові права і обов’язки батьків та дітей, підстави, порядок та правові наслідки застосування сімейно-правових санкцій за невиконання обов’язків батьками, засади роздільності та спільності майна батьків та дітей, а також управління батьками майном дитини, положення щодо реалізації прав та виконання обов’язків із утримання батьками дітей, повнолітніх синів, дочок і навпаки.

Розділ IV «ВЛАШТУВАННЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВ-ЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ» містить загальні положення щодо застосування таких форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, як усиновлення, встановлення опіки та піклування, передача дитини до прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу чи під патронат.

Розділ V «ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ІНШИХ ЧЛЕНІВ СІМ'Ї ТА РОДИЧІВ» визначає особисті немайнові права та обов’язки, зобов’язання з утримання інших членів сім’ї та родичів.

Розділ VI «ОСОБЛИВОСТІ УСИНОВЛЕННЯ ЗА УЧАСТЮ ІНО-ЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА» містить вказівки щодо специфіки процедури усиновлення дітей іноземцями та особами без громадянства, яка є дещо складнішою від процедури національного усиновлення.

Розділ VII «ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ» містить вказівку щодо набрання чинності СК України одночасно з набранням чинності ЦК України, стосовно втрати чинності КпШС України, окрім його Розділу V «Акти громадянського стану», який зберігає свою чинність у частині, що не суперечить СК України, до прийняття спеціального закону.

Регулювання сімейних відносин здійснюється СК України з такою метою: зміцнення сім’ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов’язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім’ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина 2 статті 1 СК України).

Відповідно до статті 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім’ї та родичами не врегульовані цим актом, то вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Наприклад, у разі укладення сімейно-правових договорів застосовують загальні положення про правочини, правові наслідки недотримання сторонами при вчиненні правочину вимог закону, положення щодо представництва, загальні положення про договір та про зобов’язання; щодо визначення повноважень подружжя як власників щодо спільного майна застосовують положення про право власності, зокрема, і про право спільної сумісної власності; у разі необхідності захисту сімейних прав — положення про позовну давність і т. д.

У процесі реформування національного сімейного законодавства правове регулювання сімейних відносин значно деталізовано і, крім СК та ЦК України, суспільні відносини в цій сфері врегульовані також низкою законів, значною кількістю підзаконних нормативно-правових актів.

Для регулювання сімейних відносин можна застосовувати аналогію закону та аналогію права. Якщо певні сімейні відносини не врегульовані СК України, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми СК України, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права).