Види зобов'язань щодо утримання та підстави тх виникнення

Зобов’язання щодо утримання можуть виникати з підстав, визначених договором або законом. За суб’єктним складом зобов'язання щодо утримання в СК України визначені таких видів:

1) між подружжям. Обов’язок щодо надання матеріальної допомоги одному із подружжя існує як моральний борг з часу вступу до шлюбу, а як юридичне веління — з моменту виникнення необхідних для цього підстав1. Підставою виникнення загального зобов’язання щодо взаємного утримання між подружжям є непрацездатність та нужденність (потреба матеріальної допомоги) одного із подружжя, а також спроможність другого із подружжя надавати таку допомогу. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом (для чоловіків — 60 років, а для жінок — 55 років), або є інвалідом I, II чи III групи. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв’язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом (стаття 75 СК України).

Підставою виникнення спеціального зобов’язання щодо утримання між подружжям є вагітність дружини або проживання дитини з дружиною (чоловіком), незалежно від того, чи вона (він) працює, та незалежно від її (його) матеріального становища, а також спроможність чоловіка (дружини) надавати матеріальну допомогу (статті 84, 86 СК України). Той з подружжя, з ким проживає дитина, має право на утримання від другою із подружжя до досягнення дитиною трьох років, якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку — до досягнення дитиною шести років, а якщо дитина є інвалідом, не може обходитися без постійного стороннього догляду — протягом всього часу проживання з дитиною та опікування нею (стаття 88 СК України).

2) між колишнім подружжям. Розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Підставою виникнення загального зобов’язання щодо взаємного утримання між колишнім подружжям є непрацездатність та нужденність (потреба матеріальної допомоги) одного із колишнього подружжя, а також спроможність другого із колишнього подружжя надавати таку допомогу. Однак непрацездатність має настати до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу. Крім того, якщо на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п’ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

Специфічною підставою виникнення зобов’язання щодо утриманню є такі обставини, коли у зв’язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім’ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв’язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу (стаття 76 СК України).

Підставою виникнення спеціального зобов'язання щодо утримання між комоннім подружжям є вагітність дружини або проживання дитини з дружиною (чоловіком), незалежно від того, чи вона (він) працює, та незалежно від її (його) матеріального становища, а також спроможність чоловіка (дружини) надавати матеріальну допомогу (статті 84, 86 СК України). Той із колишнього подружжя, з ким проживає дитина, має право на утримання від другого із подружжя до досягнення дитиною трьох років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку — до досягнення дитиною шести років, а якщо дитина є інвалідом, не може обходитися без постійного стороннього догляду — протягом всього часу проживання з дитиною та опікування нею (стаття 88 СК України).

3) між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім’єю, але без реєстрації шлюбу підстави виникнення зобов’язань щодо взаємного утримання є аналогічними до підстав, визначених законом для колишнього подружжя, однак, з тими особливостями, що такі жінка та чоловік мали проживати однією сім’єю тривалий час, а непрацездатність особи, яка потребує утримання, має настати під час спільного проживання (стаття 91 СК України).

4) між батьками і дітьми. Підставою виникнення зобов’язання щодо утримання батьками своїх дітей є походження дітей від цих батьків, засвідчене у встановленому законом порядку. Такий обов’язок батьків існує незалежно від того, чи спроможні вони надавати таке утримання. Батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів (стаття 188 СК України).

Реєстрація шлюбу чи набуття повної цивільної дієздатності неповнолітньою особою, яка одержує аліменти, не є підставою для припинення цього обов’язку батьків.

5) між батьками і повнолітніми синами (дочками). Підставою виникнення зобов’язань батьків щодо утримання повнолітніх дочки, сина є непрацездатність та нужденність (потреба матеріальної допомоги) дочки, сина, а також спроможність батьків надавати таку матеріальну допомогу (стаття 198 СК України). Іншою підставою виникнення зобов’язання щодо утримання між тими ж суб’єктами є вік до 23 років, продовження навчання та нужденність (потреба матеріальної допомоги) дочки, сина, а також спроможність батьків надавати утримання.

Підставою виникнення зобов’язань щодо утримання повнолітніми дочкою, сином батьків є непрацездатність та нужденність (потреба матеріальної допомоги) батьків. Якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов’язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає (стаття 202 СК України).

Дочка, син, крім сплати аліментів, зобов’язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

За рішенням суду дочка, син можуть бути звільнені від утримання матері, батька та участі у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов’язків. У виняткових випадках суд може присудити з дочки, сина аліменти на строк не більш як три роки (стаття 204 СК України).

6) між бабою, дідом (прабабою, прадідом) і внуками. Зобов’язання щодо утримання бабою, дідом своїх малолітніх, неповнолітніх внуків виникає, якщо у них немає матері, батька, або якщо батьки не можуть з поважних причин надавати їм належного утримання, за умови, що баба, дід можуть надавати матеріальну допомогу (стаття 265 СК України).

Повнолітні внуки, правнуки зобов’язані утримувати непрацездатних бабу, діда, прабабу, прадіда, які потребують матеріальної допомоги, і якщо у них немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні внуки, правнуки можуть надавати матеріальну допомогу (стаття 266 СК України).

7) між братами і сестрами. Повнолітні брати, сестри зобов’язані утримувати малолітніх, неповнолітніх братів та сестер, які потребують матеріальної допомоги і якщо вони не мають батьків, чоловіка, дружини або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу. Повнолітні брати і сестри зобов’язані утримувати непрацездатних повнолітніх братів і сестер, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони не мають чоловіка, дружини, батьків або повнолітніх дочки, сина, за умови, що повнолітні брати та сестри можуть надавати матеріальну допомогу (стаття 267 СК України).

8) між мачухою (вітчимом) і падчерицею (пасинком), між фактичним вихователем та вихованцем. Зобов’язання мачухи, вітчима щодо утримання малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка, які з ними проживають, виникає, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.

Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов’язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі:

1) нетривалого проживання з їхнім матір’ю, батьком;

2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини (стаття 268 Сімейного кодексу України).

Зобов’язання щодо утримання повнолітніми падчеркою, пасинком непрацездатних мачухи, вітчима виникає, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони надавали падчерці, пасинкові систематичну матеріальну допомогу не менш як п’ять років, за умови, що падчерка, пасинок можуть надавати матеріальну допомогу, а у мачухи, вітчима немає чоловіка, дружини, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або якщо ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання (стаття 270 СК України).

Особи, у сім’ї яких виховувалася дитина, зобов’язані надавати їй матеріальну допомогу, якщо у неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи можуть надавати матеріальну допомогу (стаття 269 СК України).

Якщо особа до досягнення повноліття проживала з родичами або іншими особами однією сім’єю, вона зобов’язана утримувати непрацездатних родичів та інших осіб, з якими проживала не менш як п’ять років, за умови, що ця особа може надавати матеріальну допомогу. Цей обов’язок виникає, якщо у того, хто потребує матеріальної допомоги, немає дружини, чоловіка, повнолітніх дочки, сина, братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання (стаття 271 СК України).

9) між колишнім усиновлювачем та дитиною. У разі скасування усиновлення з тієї підстави, що воно суперечило інтересам дитини, не забезпечувало їй сімейного виховання, якщо дитина не передається батькам, суд може постановити рішення про стягнення аліментів на дитину з особи, яка була її усиновлювачем, за умови, що останній може надавати матеріальну допомогу (частина 6 статті 239 СК України).

Види зобов’язань щодо утримання, розглянуті в пунктах 6, 7, 8, визначені главою 22 СК України, яка містить лише основні положення щодо реалізації обов’язку щодо утримання інших членів сім’ї та родичів. Однак у процесі їхньої реалізації за аналогією закону можуть застосовуватися норми інших статей СК України, що регулюють подібні аліментні зобов’язання.