Види особистих немайнових прав та обов'язків батьків і дітей

До особистих немайнових прав та обов’язків батьків і дітей належать:

1) обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або іншою закладу охорони здоров’я (стаття 143 СК України) Мати, батько дитини, які перебувають у шлюбі, зобов’язані забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я. Мати, яка не перебуває у шлюбі, зобов’язана забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (частина 3 статті 155 СК України). Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров’я, якщо вона має істотні вади фізичного і (або) психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я, забрати дитину мають право її баба, дід, інші родичі з дозволу органу опіки та піклування.

2) обов’язок батьків зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану (стаття 144 СК України) та право дитини на ім’я (статті 145—149 СК України). Це ж право дитини та обов’язок батьків передбачене частиною 2 статті 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права від 16.12.1966 року, статтею 7 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року.

Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану. У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини реєстрація провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває.

Реєстрація народження дитини провадиться державним органом реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Ім’я фізичної особи, яка є громадянином України, складається з прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.

Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо батьки мають спільне прізвище, то це прізвище присвоюється і дітям. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ. У заяві про присвоєння дитині подвійного прізвища батьки зазначають, з якого прізвища — батька чи матері — повинно починатися прізвище дитини.

Ім’я дитини визначається за згодою батьків. Ім’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір’ю дитини. При реєстрації народження іншою особою власне ім’я дитини присвоюється за її вказівкою. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько.

По батькові дитини визначається за іменем батька. Якщо батько має подвійне власне ім’я, то по батькові дитині присвоюється за одним із них на вибір батьків. На прохання батьків по батькові може також утворюватись згідно з національними традиціями або не присвоюватись взагалі. У разі реєстрації народження дитини в громадян, у національній традиції яких немає звичаю зазначати по батькові, то в актовому записі про народження дитини мають право записати лише її прізвище та власне ім’я. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком.

Спір між батьками щодо прізвища, імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Для розв’язання спору, що виник між батьками, щодо визначення імені, прізвища, один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності). Служба у справах дітей з метою вивчення ситуації та підготовки висновку щодо визначення або зміни прізвища, імені та по батькові дитини проводить бесіду з матір’ю, батьком та дитиною, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може висловити свою думку. Рішення органу опіки та піклування про розв’язання спору між батьками щодо визначення або зміни імені, прізвища, по батькові дитини приймає районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради з урахуванням висновку служби у справах дітей (пункт 71 Постанови КМУ від 24.09.2008 року, якою були затверджені Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини).

Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім’я за згодою батьків (одно-го з батьків — у разі, коли другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері) або піклувальника про надання згоди на зміну імені. Заява про надання згоди батьків (одного з батьків) або піклувальника на зміну прізвища та (або) власного імені зазначеної особи може подаватися ними особисто, а у разі, коли заява через поважну причину не може бути подана особисто одним із батьків, така заява, нотаріально засвідчена або прирівняна до нотаріально засвідченої, від його імені може бути подана другим із батьків. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені.

У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою. У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років. За заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, дитині, яка не досягла чотирнадцяти років та якій при реєстрації народження присвоєне прізвище одного з батьків, може бути змінено прізвище на прізвище другого з батьків.

У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруть до уваги виконання батьками своїх обов’язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Реєстрація зміни імені громадян України провадиться за їх заявою державним відділом реєстрації актів цивільного стану за місцем їх проживання.

Заява про зміну імені подається у письмовій формі за умови пред’явлення паспорта громадянина України. Для зміни імені фізичної особи, яка досягла чотирнадцятирічного віку, разом із відповідною заявою подається свідоцтво про народження та довідка з місця проживання. Фізична особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, але не отримала паспорт громадянина України, пред’являє свідоцтво про народження та довідку з місця проживання за умови, якщо від дня досягнення зазначеного віку минуло менше ніж один місяць.

Відомості про зміну імені підлягають обов’язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

3) право дитини на виховання (право і обов’язок батьків щодо виховання та розвитку дитини) (статті 150, 151, 157—159 СК України).

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Засади виховання дитини батьками, окрім статті 150 СК України, визначені статею 12 Закону України від 26.04.2001 року «Про охорону дитинства» та статтею 59 Закону УРСР від 23.05.1991 року «Про освіту». Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом із батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Батьки мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод районної у місті ради з урахуванням висновку служби у справах дітей (пункт 71 Постанови КМУ від 24.09.2008 року, якою були затверджені Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини).

Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на власний розсуд змінити своє прізвище та (або) власне ім’я. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право змінити своє прізвище та (або) власне ім’я за згодою батьків (одно-го з батьків — у разі, коли другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері) або піклувальника про надання згоди на зміну імені. Заява про надання згоди батьків (одного з батьків) або піклувальника на зміну прізвища та (або) власного імені зазначеної особи може подаватися ними особисто, а у разі, коли заява через поважну причину не може бути подана особисто одним із батьків, така заява, нотаріально засвідчена або прирівняна до нотаріально засвідченої, від його імені може бути подана другим із батьків. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право на зміну по батькові у разі зміни її батьком свого власного імені.

У разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років. У разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою. У разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років. За заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, дитині, яка не досягла чотирнадцяти років та якій при реєстрації народження присвоєне прізвище одного з батьків, може бути змінено прізвище на прізвище другого з батьків.

У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруть до уваги виконання батьками своїх обов’язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини.

Реєстрація зміни імені громадян України провадиться за їх заявою державним відділом реєстрації актів цивільного стану за місцем їх проживання.

Заява про зміну імені подається у письмовій формі за умови пред’явлення паспорта громадянина України. Для зміни імені фізичної особи, яка досягла чотирнадцятирічного віку, разом із відповідною заявою подається свідоцтво про народження та довідка з місця проживання, фізична особа, яка досягла шістнадцятирічного віку, але не отримала паспорт громадянина України, пред’являє свідоцтво про народження та довідку з місця проживання за умови, якщо від дня досягнення зазначеного віку минуло менше ніж один місяць.

Відомості про зміну імені підлягають обов’язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

3) право дитини на виховання (право і обов’язок батьків щодо виховання та розвитку дитини) (статті 150, 151, 157—159 СК України).

Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Засади виховання дитини батьками, окрім статті 150 СК України, визначені статею 12 Закону України від 26.04.2001 року «Про охорону дитинства» та статтею 59 Закону УРСР від 23.05.1991 року «Про освіту». Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом із батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Батьки мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки мають виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища, любов до своєї країни, сприяти здобуттю дітьми освіти у навчальних закладах, зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти або повноцінної домашньої освіти відповідно до вимог щодо її змісту, рівня та обсягу, виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини.

Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини, а також мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. Однак передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї.

Батьки зобов’язані поважати дитину й обирати такі форми та методи виховання, які не суперечать закону, моральним засадам суспільства. Зокрема, заборонено фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. При виборі форм виховання батьки мають враховувати думку дитини.

Вирішувати питання виховання щодо дитини батьки мають за спільною згодою. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею, дитина має право на підтримання з ним регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов’язків тим з них, хто проживає окремо від дитини (стаття 157 СК України), а в разі розірвання шлюбу між батьками за спільною згодою в порядку окремого провадження укладення такого договору є обов’язковим (стаття 109 СК України). Цей договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. У такому договорі має визначатися, з ким із батьків проживатимуть діти та в який спосіб той із батьків, який проживатиме окремо, здійснюватиме право на особисте виховання дитини. Той із батьків, хто про-живає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов’язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

Якщо батьки не можуть дійти згоди, за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. У разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один із батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини. Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, а у разі потреби, також з родичами дитини. Після з’ясування обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок. Участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною того з батьків, який проживає окремо від неї, встановлюються рішенням районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради з урахуванням висновку служби у справах дітей (пункт 73 Постанови КМУ від 24.09.2008 року, якою були затверджені Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини).

Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, заслуховування думки дитини, врахування інших обставин, що мають істотне значення. Рішення органу опіки та піклування є обов’язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав до суду (частина 2 статті 19 СК України). Особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (частина 2 статті 158 СК України).

У разі ухилення від виконання рішення органу опіки та піклування тим із батьків, з ким проживає дитина, створення ним перешкод другому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. У такому випадку уже за рішенням суду визначаються способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров’я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами. За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана судом при вирішенні між батьками спору щодо її виховання, однак, суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Під час розгляду судом спорів між батьками щодо виховання дитини районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті ради подає суду письмовий висновок про способи участі одно-го з батьків у вихованні дитини, місце та час їх спілкування, складений на підставі відомостей, одержаних службою у справах дітей в результаті проведення бесіди з батьками, дитиною, родичами, які беруть участь у її вихованні, обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших доку-ментів, які стосуються зазначеної справи (пункт 74 Постанови КМУ від 24.09.2008 року, якою були затверджені Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини).

Як крайній захід, в разі ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина, суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним. Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини (стаття 159 СК України).

Главою 21 СК України визначені засади виховання дітей іншими членами сім’ї, родичами, а також права щодо спілкування між ними. Зокрема, баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Мати, батько, баба, дід, інші особи, з якими проживають малолітні та неповнолітні брати та сестри, зобов’язані сприяти їхньому спілкуванню, і не перешкоджати спілкуванню братів та сестер, які не проживають разом. Права та обов’язки, встановлені законом для братів та сестер, мають рідні (повнорідні, неповнорідні) брати та сестри. Повнолітні особи мають право брати участь у вихованні своїх малолітніх, неповнолітніх братів та сестер, незалежно від місця їхнього проживання.

Якщо мачуха, вітчим проживають однією сім’єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні. Особа, яка взяла у свою сім’ю дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, має права та обов’язки щодо її виховання, аналогічні до статусу опікуна, піклувальника. У разі виникнення спорів щодо виховання дитини іншими членами сім’ї чи родичами, окрім батьків, вони вирішуються судом.

4) право батьків на визначення місця проживання дитини (статті 160—162 СК України). Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а дитини, яка досягла десяти років, — за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою. Статтею 9 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року задекларовано вимогу про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Це може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них проживатиме малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Для розв’язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт обстеження житлово-побутових умов. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення. Місце проживання дитини не може бути визначене з тим із батьків, який не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або вживає наркотичні засоби, своєю поведінкою може зашкодити здоров’ю та розвитку дитини. Якщо встановлено, що жоден з батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, служба у справах дітей подає клопотання голові районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті ради про позбавлення таких батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав (пункт 72 Постанови КМУ від 24.09.2008 року, якою були затверджені Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини), окрім того, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, орган опіки та піклування або суд дитину може передати комусь із них. Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування для вирішення питання щодо подальшого влаштування дитини. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її виховання. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (стаття 171 СК України).

Якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров’я або обставини змінилися так, іцо повернення суперечить її інтересам. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов’язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

5) право батьків на відібрання малолітньої дитини від інших осіб (стаття 163 СК України)

Батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними, вони можуть вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Суд може відмовити у відібранні малолітньої дитини і переданні її батькам або одному з них, якщо буде встановлено, що це суперечить її інтересам.

6) право дитини на захист та право батьків по захисту дитини (статті 152, 154 СК України)

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років. Відповідно до частини 2 статті 29 ЦПК України неповнолітні особи можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді у справах, що виникають з відносин, в яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Особа, яка до 18 років набула повної цивільної дієздатності, набуває цивільної процесуальної дієздатності.

Батьки мають право на самозахист своєї дитини, також вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини як її законні представники без спеціальних на те повноважень, їм достатньо пред’явити документи, які підтверджують походження дитини від цих батьків. Обрання форми та способу захисту залежить від характеру правопорушення, природи порушеного чи оспорюваного права чи інтересу, які можуть визначатися актами не лише сімейного, але й цивільного, житлового, інших галузей законодавства.