Визнання шлюбного договору недійсним.

Шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду на вимогу одного з подружжя. Проте, інколи умови шлюбного договору можуть торкатися інтересів третіх осіб, більше того, він може порушувати права й інтереси цих осіб. Статтею 103 СК України встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої за цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, передбачених ЦК України. Законодавець зазначає необхідність додержання умов дійсності правочину, встановлених статтею 203 ЦК України. Отже, шлюбний договір не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, не може бути укладений сторонами, що не мають необхідного обсягу цивільної дієздатності, волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі, правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх дітей.

Варто зазначити, що правові наслідки недійсності шлюбу розрізняють залежно від однієї обставини: чи знала особа і чи могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, чи ні. Якщо особа знала або могла знати, то для неї виникають наслідки недійсності шлюбу, передбачені статтею 45 СК України, якщо ні, то такі правовідносини регламентуються статтею 46 СК України. У цих нормах не визначено правових наслідків, якщо між подружжям було укладено шлюбний договір. Частина 2 статті 216 ЦК України передбачає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за правочином, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати вартість (двостороння реституція). Якщо ж виконання вчинено лише однією стороною, то застосовується одностороння реституція. Але такі цивільно-правові наслідки недійсного правочину не відображають повною мірою сутність правових наслідків недійсності шлюбного договору. Якщо шлюбним договором встановлювався режим роздільності певного майна подружжя, то у разі визнання його недійсним, наслідком цього буде не лише реституція, але і розповсюдження на все набуте майно правил законного правового режиму (спільної сумісної чи особистої приватної власності).

Однак питання розподілу майна, якщо юно не було вирішене під час розгляду справи, може реалізуватися в нотаріальному порядку. Якщо обидві особи знали про незаконність укладення шлюбу, то за статтею 45 СК України набуте протягом недійсного шлюбу майно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у набутті цього майна своєю працею та коштами, а тому вони можуть його розділити. Однак у статті 46 СК України встановлено, що особа, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя. Отже, в цій ситуації є колізія, оскільки неможливо одночасно ділити майно як спільну часткову власність і спільну сумісну власність, якщо частки не рівні. Тому є можливість апріорі встановити, що той із подружжя, чиї права порушені та він не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право обирати варіант поділу майна:

1) якщо при поділі спільно набутого майна його внесок є більшим, то майно ділиться як спільна часткова власність;

2) якщо внесок такої особи менший, ніж правопорушника, то майно має ділитись як спільна сумісна власність.

Той із подружжя, права якого порушено, може наполягати на розподілі майна відповідно до укладеного шлюбного договору. При цьому не повинні порушуватися права інших осіб, наприклад, може виникнути необхідність спочатку встановити належне особисто правопорушнику майно і лише в майбутньому вирішувати питання про розподіл його в натурі. Отже, нотаріусу необхідно проаналізувати рішення суду на предмет з’ясування підстав визнання шлюбу недійсним. Аналогічно до статей 45, 46 СК України має вирішуватися питання щодо аліментів.

Цікавим аспектом недійсного шлюбу є положення щодо прав та обов’язків дитини, яка народилася у недійсному шлюбі. Статтею 47 СК України передбачено, що недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов’язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі. Тому можна вносити зміни, коригувати його назву на ширшу — «сімейний договір», а шлюбний договір вважати таким, що не діє. Проте більше відповідатиме правовому характеру шлюбного договору визнання його таким, що не діє, і регламентувати права та обов’язки щодо дітей на підставі законодавства.

На відміну від розірвання договору, дія якого припиняється лише на майбутнє, визнання договору недійсним анулює договір з моменту його укладення. Таким чином, судове визнання шлюбного договору недійсним приводить його у стан, наче він юридично не існував до цього. Якщо на момент визнання шлюбного договору недійсним дружина і чоловік ще не виконали його умов (щодо сплати аліментів, передачі роздільного майна у спільну власність, його набуття або реалізації тощо), вони автоматично звільняються від їх виконання, у протилежному випадку їх результати підлягають анулюванню. У цьому випадку сторони повертаються у первісний стан, який був до здійснення сторонами юридично значимих дій. Це правило не стосується виконання подружжям аліментних зобов’язань. Як зазначає І. В. Жилінкова, якщо шлюбний договір визнаний недійсним на вимогу одного з подружжя внаслідок винних дій другого з подружжя (обман, насильство, погроза тощо), негативні наслідки цього мають стосуватися лише винної особи. З неї за рішенням суду можуть бути не зняті обов’язки, передбачені шлюбним договором (надати утримання другому з подружжя, придбати майно для сім’ї за власні кошти тощо). Водночас обов’язки другого з подружжя щодо винної особи мають бути анульовані. Майно, яке вже було передане ним у спільну власність або другому з подружжя, повинно бути повернене йому. Мабуть, у такому разі можна вести мову й про повернення сум, виплачених тим із подружжя, хто є добросовісним, на користь недобросовісного чи в його інтересах іншим особам.

Шлюбний договір є нікчемним у разі недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення. Стаття 94 СК України не визначає наслідків недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору, тому у цій ситуації підлягатиме субсидіарному застосуванню стаття 220 ЦК України. У випадку, коли сторони домовилися щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Шлюбний договір, як і будь-який інший правочин, може бути визнаний недійсним або в цілому або може бути визнана недійсною окрема його частина. Наприклад, після укладення шлюбного договору чоловік ставить питання про те, що при включенні до договору пункту про те, що він бере на себе обов’язок забезпечити сім’ю окремим житлом, він мав на увазі окрему житлову кімнату у спільному будинку, а не ізольовану квартиру чи окремий будинок, тобто помилився щодо обставин, які мають суттєве значення, а тому просить визнати цей пункт шлюбного договору недійсним, а інші його умови зберегти.

При вирішенні цього питання треба керуватися статтею 217 ЦК України, в якій ідеться про те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності окремих його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Якщо, окрім умови про забезпечення сім’ї окремим житлом шлюбний договір містив й інші умови, не пов’язані з цією, то при визнанні недійсною цієї частини правочину, інші умови шлюбного договору не будуть втрачати юридичної сили.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДІТЕЙ