Види особистих немайнових прав та обов'язків подружжя

1) Право на материнство (батьківство) (статті 49, 50 СК України).

Дружина має право на материнство, а чоловік має право на батьківство.

Материнство (батьківство) — це соціально-правовий стан, з настанням якого особа наділяється певними правами та обов’язками щодо конкретної дитини (правовим статусом матері, батька). Набуття статусу матері, батька не залежить від перебування цих осіб у шлюбі. Щодо подружжя виникнення стану материнства (батьківства) може бути зумовлене народженням дитини дружиною, народженням дитини дружиною чи іншою жінкою внаслідок застосування репродуктивних технологій, усиновленням дитини і записом усиновлювачів її батьками. З юридичної точки зору такий стан пов’язаний як з біологічним, так і з соціальним материнством (батьківством).

Народження дітей не є конститутивною ознакою сім’ї, створеної на підставі шлюбу, однак це одне із питань життя сім’ї, щодо якого подружжя має досягти згоди. Тому цілком логічними є законодавчі положення про те, що небажання чоловіка мати дитину (відмова дружини від народження дитини) або нездатність його до зачаття дитини (нездатність її до народження дитини) може бути причиною розірвання шлюбу. Окрім того, якщо нездатність до зачаття, до народження дитини зумовлена тяжкою хворобою чи хворобою, небезпечною для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків, прихованою при укладенні шлюбу, то такий шлюб може бути визнаний недійсним за рішенням суду (пункт 3 частини 1 статті 41 СК України).

Можливість реалізації репродуктивних функцій жінкою, чоловіком не залежить від набуття ними статусу подружжя, однак стаття 49 СК України декларує створення вагітній жінці у сім’ї умови для збереження її здоров’я та народження здорової дитини, а дружині-матері умов для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов’язків. На забезпечення механізму фукціонування цих прав серед іншого сімейне законодавство передбачає спеціальні обов’язки з матеріальної підтримки жінок у процесі реалізації ними права на материнство. Відповідно до статті 84 СК України дружина має право на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини за наявності визначених законом умов, певні матеріальні гарантії реалізації дружиною цього права можуть визначатись і шлюбним договором. Іншою важливою нормою, яка гарантує створення умов у сім’ї, пов’язаних із реалізацією права на материнство, Є заборона подавати позов про розірвання шлюбу чоловіком, дружиною протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, крім випадків, визначених частинами 2, 3, 4 статті 110 СК України.

Ще однією гарантією права на материнство чи батьківство є встановлення умов відповідальності в разі позбавлення особи можливості реалізації репродуктивної функції. Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв’язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Позбавлення чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв’язку з виконанням ним конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому моральної шкоди.

2) Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності (стаття 51 СК України).

Дружина та чоловік мають рівне право на повагу до своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань.

Індивідуальність — це сукупність психічних властивостей, характерних рис і досвіду кожної особистості, що відрізняють їх від інших індивідуумів.

Поняття «індивідуальність» включає в себе низку особливостей фізичної особи, що пов’язані з її національною, культурною, релігійною, мовною та іншою самобутністю. З огляду на структуру особистості, вказані особливості можуть виражатися у:

а) зовнішньому вигляді фізичної особи (зовнішність, ріст, фігура, зачіска, колір очей, фізичні дані, одежа, інші елементи, а також сукупність цих елементів);

б) голосі фізичної особи (сукупність різноманітних по висоті, силі та тембру звуків, що відтворюються людиною, у формі слів, мелодій, свисту тощо) та мові (система звуків з усіма своїми особливостями, наприклад, невимова окремих звуків, говір, заїкання, слова-паразити, сміх тощо);

в) манері поведінки (поводження у стосунках з іншими особами та особливості у ставленні до речей, наявність моральних принципів, звичок та інших особливостей характеру);

г) інтелектуальному, культурному та освітньому рівнях (вміння спілкуватись, знання правил ґречності, дотепність, кмітливість, хист, використання спеціальної термінології, сленгу, знання та застосування іноземних мов тощо).

Уподобання — це схильність до кого-, чого-небудь, зацікавлення кимсь, чимсь як таким, що відповідає смакам, бажанням, настроям і т. і.

Звичка — це певний спосіб дії, життя, манера поведінки або висловлювання, схильність до чогось, що стали звичними, постійними для кого-небудь; властивість вдачі, характеру.

Право подружжя вимагати поваги до своєї індивідуальності, звичок, уподобань може обмежуватись із врахуванням інтересів другого з подружжя, інших членів сім’ї. Якщо звички, уподобання одного із подружжя є негативними, пов’язані зі значними матеріальними витратами всупереч інтересам сім’ї і подружжя не може дійти згоди щодо такого витрачання сімейного бюджету, і (або) мають наслідком неналежне виховання дітей, неналежне ставлення до другого із подружжя, інших членів сім’ї, то очевидно кожен із подружжя не може вимагати реалізації свого права на повагу до таких своїх особливостей.

З) Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток (стаття 52 СК України).

Дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення умов для праці та відпочинку.

Духовним розвитком, людини є процес, унаслідок якого відбуваються зміни, пов’язані з її внутрішнім психічним життям, її моральним світом, перехід від одного якісного стану до іншого, вищого, за якого зростає рівень її освіченості, культурності, вихованості, емоційної зрілості. Фізичним розвитком людини є процес, унаслідок якого відбуваються зміни, пов’язані зі станом її організму, її відчуттями. У контексті реалізації цього права подружжя, яке пов’язане спільним побутом, спільно проживає, має не лише не перешкоджати один одному самовдосконалюватися фізично та духовно, але й намагатися сприяти, допомагати один одному, створювати умови для реалізації здібностей, покращення рівня освіченості. Очевидно, реалізація цього права має стати одним із проявів злагоди в сімейних стосунках.

4) Право дружини та чоловіка на зміну прізвища (стаття 53 СК України).

Якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану, який зареєстрував їхній шлюб, або відповідного органу за місцем їхнього проживання заяву про обрання прізвища одного з них як їхнього спільного прізвища або про приєднання до свого також прізвища другого з подружжя.

Відповідно до Порядку розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 року № 915 заяви про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) (далі — імені) громадян України, які проживають на території України, приймає, розглядає, а також веде їх облік відділ реєстрації актів цивільного стану за місцем їх проживання; громадян України, які постійно проживають за кордоном, — дипломатичне представництво або консульська установа України, в якій вони перебувають на постійному консульському обліку.

Заява про зміну імені подається у письмовій формі за умови пред’явлення паспорта громадянина України, а у разі, коли заявник постійно проживає за кордоном, — за умови пред’явлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Заяву про зміну імені відділ реєстрації актів цивільного стану розглядає у тримісячний строк з дня її подання. За наявності поважних причин цей строк може бути продовжений, але не більш як на три місяці, з письмового дозволу керівника відділу реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції в Автономній Республіці Крим, Головного управління юстиції в області, містах Києві та Севастополі. Заява про зміну імені дипломатичним представництвом або консульською установою України розглядається у шестимісячний строк з дня її подання. Строк розгляду заяви про зміну імені може бути зупинено у разі потреби у поновленні та внесенні відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Відділ реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво або консульська установа України на підставі документів про зміну імені та висновку органу внутрішніх справ про можливість зміни імені готує висновок про надання дозволу на зміну імені або відмову в його наданні та надсилає заявникові.

Підставами для відмови у наданні дозволу на зміну імені є:

— перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом;

— наявність у заявника судимості, яку не погашено або не знято в установленому законом порядку;

— офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника;

— подання заявником неправдивих відомостей.

Відмова у наданні дозволу на зміну імені може бути в установленому порядку оскаржена у суді. У разі надання дозволу на зміну імені заявник у тримісячний строк може звернутися для реєстрації зміни імені до відділу реєстрації актів цивільного стану, дипломатичного представництва або консульської установи України, які складають актовий запис про зміну імені.

Якщо заявник без поважних причин у зазначений строк не звернувся до відділу реєстрації актів цивільного стану, дипломатичного представництва або консульської установи України для реєстрації зміни імені, дозвіл на зміну імені втрачає силу. Реєстрація зміни імені громадян України, які проживають на території України, проводиться відділом реєстрації актів цивільного стану після сплати заявником державного мита. Реєстрація зміни імені громадян України, які постійно проживають за кордоном, проводиться дипломатичним представництвом або консульською установою України після сплати заявником консульського збору. Під час реєстрації зміни імені відділ реєстрації актів цивільного стану, дипломатичне представництво або консульська установа України видає заявникові свідоцтво про зміну імені. Відомості про зміну імені підлягають обов’язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

У разі зміни прізвища державний орган реєстрації актів цивільного стану видає нове Свідоцтво про шлюб.

5) Право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї (стаття 54 СК України) та обов’язок подружжя турбуватися про сім’ю (стаття 55 СК України).

Дружина, чоловік мають право на засадах взаємної згоди вирішити питання щодо розподілу між собою обов’язків у сім’ї. Закон не визначає певних меж свободи такої домовленості загалом, однак щодо окремих аспектів, наприклад, утримання спільних дітей тощо, вони встановлені. Зазвичай на вирішення цього питання мають безпосередній вплив моральні засади суспільства, рівень вихованості особистості.

Дружина, чоловік повинні утверджувати повагу до будь-якої праці, яка робиться в інтересах сім’ї, при цьому щодо дітей подружжя не повинно переходити межі, за якою вже відбувається експлуатація.

Усі найважливіші питання життя сім’ї має вирішувати подружжя спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім’ї. Наприклад, питання виховання батьками дитини вирішується спільно (частина 1 статті 157 СК України), реалізація цього права пов’язана із можливістю здійснення також інших прав подружжя.

Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім’ї вчинені за згодою другого з подружжя. Наприклад, при укладенні одним із подружжя договорів, які не потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, не стосуються цінного майна, застосовується презумпція згоди другого із подружжя (частина 2 статті 65 СК України).

Дружина та чоловік зобов’язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Чоловік зобов’язаний утверджувати в сім’ї повагу до матері, а дружина — повагу до батька. Виконання такого обов’язку подружжям сприятиме збереженню традицій українського народу. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім’ї за свою поведінку в ній.

Дружина та чоловік зобов’язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї. Зокрема дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного (частина 1 стаття 75 СК України), батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).

6) Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканність (стаття 56 СК України).

У СК чи ЦІ< України немає законодавчого визначення поняття свободи чи особистої недоторканості. У літературі поняттям особиста свобода пропонується охоплювати «особисте немайнове благо фізичної особи, суть якого полягає у можливості вільно, на власний розсуд, з метою задоволення власного інтересу та переслідування особистої мети визначати свою поведінку та приймати рішення». Реалізація права на свободу в сфері сімейних правовідносин не обмежується регламентацією можливостей, визначених нормами СК України. Як зазначав ще Г. ф. Шершеневич, «із юридичного поняття про шлюб та визнання свободи особистості за кожним громадянином, до якого класу чи статі він не належав, слідує, що в особистих і майнових відносинах подружжя повинні бути такі ж рівноправні і самостійні, як вони були до шлюбу». Укладення шлюбу не передбачає встановлення додаткових (інших, ніж для осіб, які не перебувають у шлюбі) юридичних обмежень свободи жінки чи чоловіка, які й надалі можуть вільно визначати свою поведінку, однак у разі прийняття рішень вони мають керуватися не лише власними інтересами, але й враховувати інтереси сім’ї загалом. Стаття 56 СК України акцентує увагу на окремих елементах права кожного із подружжя на свободу, зокрема дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання (частина 1 статті 56). Вільний вибір місця проживання чи перебування як право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно- територіальної одиниці, на території якої вони хочуть проживати чи перебувати, кожен із подружжя реалізує на засадах, визначених ЦК України, Законом України від 11.12.2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно (частина 2 статті З СК України). У цьому контексті не можна погодитись із позицією, висловленою в науковій літературі про те, що праву дружини і чоловіка на особисту свободу суперечать правила частини 1 статті 119 СК, які передбачають можливість встановлення для подружжя режиму окремого проживання. Можливість встановлення сепарації

— це теж елемент свободи кожного із подружжя.

Елементом права на свободу кожного із подружжя є також право на свободу перебування в шлюбі. Кожен із подружжя має право припинити шлюбні відносини (частина 3 статті 56 СК України). Порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність є примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв’язку за допомогою фізичного або психічного насильства (частина 4 статті 56 СК України). Фізичне насильство в сім’ї — умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі і гідності; сексуальне насильство в сім’ї — протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру по відношенню до неповнолітнього члена сім’ї; психологічне насильство в сім’ї

— насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися або завдається шкода психічному здоров’ю; економічне насильство в сім’ї — умисне позбавлення одним членом сім’ї іншого члена сім’ї житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я (стаття 1 Закону України від 15.11.2001 року «Про попередження насильства в сім’ї»). Застосування одним із подружжя до іншого будь-якого із зазначених видів насильства є порушенням його права на особисту недоторканість, складовими якого є права на фізичну, психічну та моральну недоторканість. Члени сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї, несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову відповідальність. Для підтримання шлюбних відносин дружина та чоловік мають право вживати лише заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства.