Що забезпечує незалежність суддів

Із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вер­ховного Суду України від 3 грудня 1997року N 12

Відповідно до статей 6, 126, 129 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а судці при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. (абзац 1 преамбули змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N12) Статтями 124, 127 Конституції України та Законом України "Про статус суддів" передбачено, що носіями судової влади є професійні судді й залучені у визначених законом випадках до здійснення правосуддя народні засідателі та присяжні.

(абзац 2 преамбули змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12) Незалежність судової влади та її рівноправність з іншими гілками державної влади є ознаками правової держави, в якій кожен громадянин має право на захист своїх прав і свобод повноважним, незалежним, неупередженим і об'єктивним судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. (абзац 3 преамбули змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N12) Пленум відзначає, що прийняті на реалізацію Концепції судово-правової реформи правові акти створили певні умови для зміцнення незалежності судової влади.

(абзац 4 преамбули змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12) Разом з тим ряд важливих законодавчих положень з питань забез­печення діяльності судів не виконуються. Нерідко органи виконавчої влади намагаються контролювати цю діяльність, приймають рішення, якими зобов'язують суди посилити боротьбу зі злочинністю, узагальнити судову практику. Є спроби втручання з боку представників законодавчої і виконавчої влади у вирішення конкретних судових справ і призначення покарань. Останнім часом трапляються випадки тиску на суддів шляхом погроз, шантажу, застосування до них насильства у зв'язку зі здійсненням правосуддя та напади на суди з метою викрадення судових справ. 516

Конституцією України та чинним законодавством судам надано владні повноваження для захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб, інтересів держави та для відновлення порушених прав. Здійснення таких повноважень має бути вільним від будь-якого сторон­нього впливу.

(абзац 6 преамбули змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 03.12.97p. N 12)

Незалежність і недоторканність громадянина не є особистим при­вілеєм суддів, а є способом захисту публічних інтересів, насамперед прав і свобод людини та громадянина.

(абзац 7 преамбули змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

Держава зобов'язана гарантувати, забезпечувати й оберігати незалеж­ність судової влади. її зміцненню має сприяти і правильне застосування відповідного законодавства самими суддями при розгляді справ.

Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу суддів на те, що при здійсненні правосуддя вони повинні зміцнювати свою незалежність, підвищувати авторитет судової влади та судових рішень шляхом правильного застосування законодавс­тва, не допускати фактів тяганини чи спрощенства при розгляді судових справ або винесення рішень при неповно досліджених доказах тощо.

2. Виходячи з того, що незалежність суддів є основною передумовою їх об'єктивності та неупередженості, суддя при здійсненні правосуддя та прийнятті рішення в судовій справі повинен керуватися лише законом, виходити із власного її розуміння та переконання, які грунтуються на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, бути незалежним як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового процесу, так і від представників влади, юридичних чи фізичних осіб.

(абзац 1 пункту 2 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

Незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді. У зв'язку з цим необхідно мати на увазі неприпустимість непроцесуального впливу на суддю з боку інших суддів та керівників судів.

При розгляді справ усі учасники процесу та присутні в залі судового засідання особи зобов'язані підкорятися вимогам процесуальних норм та встановленому в суді порядку. У разі їх порушення суди повинні належним чином реагувати на це, а за наявності підстав вирішувати питання про притягнення винних до відповідальності.

Суддя за межами суддівства не повинен звітувати та давати пояснення з приводу судових справ, піддаватись критиці за позицію в них та при­тягатися за неї до відповідальності, крім випадків прямо передбачених законом.

Виходячи з того, що Конституцією України та чинним законодавством професійним суддям заборонено виконувати не властиві суду функції, вони не можуть бути членами різних комітетів, комісій по боротьбі зі злочинністю та залучатись до іншої роботи, якщо це може вплинути на їх незалежність і неупередженість при здійсненні правосуддя.

(абзац 5 пункту 2 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N12)

3. Відповідно до ст. 126 Конституції України вплив на суддів у будь-
який спосіб забороняється і тягне за собою юридичну відповідальність.
На всі випадки втручання в їх діяльність та прояву неповаги до суду й
судді суди повинні реагувати окремими ухвалами чи постановами, а
якщо в таких діях є ознаки злочину, передбаченого відповідною статтею
Кримінального кодексу - вирішувати питання про порушення криміналь­
ної справи.

(пункт 3 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

4. Під втручанням у діяльність по здійсненню правосудця слід розумі­
ти будь-який вплив на суддю (прохання, вказівку, вимогу, критику судді
в засобах масової інформації до вирішення справи тощо) з боку будь-якої
особи з метою схилити їх до вчинення чи невчинення певних процесу­
альних дій або ухвалення бажаного судового рішення. При цьому не має
значення, за допомогою яких засобів (обіцяння різних вигод, погрози
тощо), в якій стадії процесу і в діяльність суду якої інстанції здійснюється
втручання.

(пункт 4 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

5. Чинним законодавством встановлено вичерпний перелік осіб, які
вправі оскаржити до суду постанову про відмову в порушенні кримінальної
справи чи про її закриття, санкцію прокурора на арешт, порушити перед
судом питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності в
порядку приватного обвинувачення, заявити цивільний позов, оскаржити
судове рішення в касаційному порядку, оскаржити постанову у справах
про адміністративні правопорушення. У зв'язку з цим суди не повинні
приймати до розгляду скарги і клопотання такого змісту та вести з їх
приводу листування, якщо вони надійшли не від зазначених у законі осіб.

Судам слід мати на увазі, що Законом України "Про статус народного депутата України" не передбачено подання звернень чи запитів до суду 518

з приводу конкретних судових справ. У зв'язку з цим суди не повинні встановлювати особливого порядку (контролю) для розгляду звернень, що надійшли від депутатів чи інших представників влади. Залежно від характеру і змісту таких звернень їх слід розцінювати як супровідний лист до скарги заінтересованої особи, або як скаргу в порядку нагляду самого представника влади, або як втручання в судову діяльність.

Звернути увагу на те, що громадяни не звільняються від сплати державного мита за скаргами в порядку нагляду на рішення судів у цивільних справах лише з тих підстав, що їх скаргу до суду вищого рівня надіслано через представника влади. Це стосується і представників влади, які самостійно оскаржують такі судові рішення.

6. Забезпечуючи додержання такої основної засади судочинства,
як змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в
доведенні перед ним переконливості останніх, судді не повинні брати
на себе функції, які можуть бути розцінені як прояв їх необ'єктивності
чи заінтересованості в результатах розгляду справи і, зокрема, функції
державного обвинувачення. Тому при відданні особи до суду слід у всіх
необхідних випадках на підставі пункту 1 статті 253 КПК вирішувати
питання про обов'язкову участь у судовому засіданні прокурора. Рішення
про його участь може бути прийнято і в справі, що надійшла до суду після
досудової підготовки матеріалів за протокольною формою.

(пункт 6 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

7. Вагомими гарантіями незалежності суддів є забезпечення їм осо­бистої безпеки та їх державний захист. У разі, коли під час здійснення правосуддя чи у зв'язку з цим виникнуть обставини, що свідчать про наявність небезпеки для життя, здоров'я, житла чи майна судді або його близьких родичів, головам судів необхідно відповідно до Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" вживати заходів для нормального здійснення правосуддя. Судам слід кон­тролювати виконання органами внутрішніх справ таких заходів безпеки, як здійснення особистої охорони цих осіб, їх житла, майна, видача зброї чи засобів індивідуального захисту тощо.

8. Згідно із Законом України "Про забезпечення безпеки осіб, які бе­руть участь у кримінальному судочинстві" їх безпека є важливим засобом запобігання втручанню у здійснення правосудця. У зв'язку з цим суди в кожному конкретному випадку виявлення спроби вплинути на учасників кримінального судочинства повинні вживати заходів до захисту їх життя, здоров'я, житла та майна.

Якщо будуть встановлені дані, які свідчать про перешкоджання явці свідка, потерпілого, експерта до суду або про примушування їх до відмо-

ви від дачі показань чи висновку, до дачі завідомо неправдивих показань чи висновку шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням їхнього майна чи майна їхніх близьких родичів або розголошення відо­мостей, що їх ганьблять, про підкуп з тією ж метою свідка, потерпілого чи експерта, а так само про погрозу вчинити зазначені дії з помсти за раніше дані показання чи висновок, суд одночасно зі справою має ви­рішити питання про притягнення винних у цьому осіб до кримінальної відповідальності.

(абзац 2 пункту 8 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

9. При розгляді справ за позовами про надання судді житла на підставі
пункту 7 статті 44 Закону України "Про статус суддів" слід мати на увазі,
що судді, які потребують поліпшення житлових умов, забезпечуються
благоустроєним житлом протягом шести місяців не тільки безпосередньо
після обрання чи призначення на посаду, а й у разі виникнення такої
потреби під час виконання обов'язків судді.

10. Відповідно до глави 31-А Цивільного процесуального кодексу
судді вправі оскаржити в судовому порядку рішення, дії чи бездіяльність
органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і
службових осіб, якщо з їх вини не забезпечується виконання вимог статей
44, 45 Закону "Про статус суддів" та інших нормативно-правових актів
України, якими передбачено гарантії незалежності суддів (наприклад,
незабезпечення або неналежне забезпечення житла судді комунальними
послугами, засобами протипожежної і охоронної сигналізації, відмову чи
невиправдану тяганину при встановленні індивідуального домашнього
телефону тощо).

У кожному такому випадку, коли буде встановлено, що особа вчинила умисні дії, які свідчать про неповагу до суду й судді, необхідно вирішува­ти питання про притягнення винних до відповідальності за статтею 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Роз'яснити судам, що відповідальності за цією статтею підлягає і будь-яка інша особа, котра вчинила дії, які свідчать про неповагу до суду й судді, наприклад, умисно порушила вимоги статті 11 Закону "Про статус суддів" щодо створення необхідних організаційно-технічних та інформа­ційних умов для діяльності судів, особливого порядку їх фінансування тощо.

(пункт 10 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

11. Слід мати на увазі, що відповідно до статей 11, 13, 42, 45 Закону
"Про статус суддів" незалежність суддів забезпечується зокрема, особ­
ливим захистом майна судді та членів його сім'ї, їх недоторканістю, яка
520

поширюється і на майно судді та членів його сім'ї. Оскільки це майно перебуває під особливим захистом держави, то при його пошкодженні чи знищенні збитки судді чи членам його сім'ї відшкодовуються в повному розмірі за рахунок державного бюджету. За наявності спору він вирі­шується в судовому порядку.

(пункт 11 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

12. При розгляді цивільних справ за спорами з приводу судового
захисту гарантій незалежності й недоторканності суддів слід виходити
з того, що в разі невідповідності положень правового акта Конституції
України чи законові належить застосовувати положення Конституції або
закону.

(пункт 12 змінено згідно з постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

13. Слід мати на увазі, що кримінальна відповідальність за статтею
176-1 КК настає лише за втручання у вирішення судових справ з метою
перешкодити всебічному, повному та об'єктивному розглядові справи
або добитися винесення незаконного судового рішення. У зв'язку з цим
при розгляді справ про такі злочини суди повинні ретельно з'ясовувати
спрямованість умислу винної особи і належним чином мотивувати свої
висновки у вироку.

За змістом частини 2 статті 176-1 КК відповідальність за цей злочин може нести лише посадова особа. При цьому під використанням поса­дового становища слід розуміти не лише випадки зловживання ним з боку посадових осіб, які мають певні повноваження щодо судді, а й використання свого становища чи можливостей, які воно надає, іншими посадовими особами.

Дії винної особи кваліфікуються за статтею 176-1 КК як закінчений злочин незалежно від того, чи перешкодила вона всебічному, повному і об'єктивному розглядові конкретної справи і чи добилася винесення незаконного рішення.

Якщо втручання в судову діяльність було пов'язане зі спробою дати судді хабара, дії винної особи повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених статтею 176-1 та статтями 17, 170 КК.

14. Роз'яснити судам, що склад злочину, передбаченого статтею 176-2
КК, має місце як у випадках, коли особа вчиняє ці дії з метою перешкоди­
ти судді прийняти законне рішення чи добитися ухвалення бажаного для
неї рішення, так і в разі, коли вона висловлює погрози після вирішення
справи. Однак у всіх випадках вчинення цього злочину погроза вислов­
люється у зв'язку зі здійсненням правосуддя, тобто з діяльністю суду по
розгляду цивільних, адміністративних і кримінальних справ.

Законом не передбачено, щоб погроза вбивством, насильством чи знищенням майна щодо судді чи його близьких родичів була реальною. У зв'язку з цим дії винної особи кваліфікуються за статтею 176-2 КК незалежно від того, як сприймав погрозу потерпілий і чи мала винна особа намір та реальну можливість ви конати її. Даний злочин визнається закінченим з моменту доведення погрози до відома зазначених осіб будь-яким способом (усно, письмово, через посередника тощо).

(абзац 2 пункту 14 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

15. Слід мати на увазі, що відповідальність за злочини, передбачені
статтями 189-4 і 189-5 КК, настає не тільки тоді, коли зазначені в цих
нормах дії вчинено щодо суддів або їхніх близьких родичів у зв'язку з
виконанням суддею обов'язків по здійсненню правосуддя, а й тоді, коли
це було пов'язане з виконанням ним інших обов'язків (наприклад, з осо­
бистим прийомом громадян, публічним виступом тощо).

Умисне заподіяння судді або його близьким родичам середньої тяж­кості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, а так само нанесення їм побоїв або вчинення інших насильницьких дій повністю охоплюється ч. 1 ст. 189-4 КК і додаткової кваліфікації за статтями 102, 106 чи 107 КК не потребує.

(абзац 2 пункту 15 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

Абзац 3 пункту 15 виключено.

(згідно з постановою Пленуму

Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

Настання смерті потерпілого через необережність винного не охоп­люється диспозицією ст. 189-4 КК, а тому якщо внаслідок дій, перед­бачених ч. 1 цієї статті, настала смерть потерпілого, вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 189-4 та ст. 98 КК. Якщо ж смерть потерпілого настала внаслідок умисного заподіян­ня йому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 189-4 та ч. З ст. 101 КК.

У разі, коли винна особа вчинила посягання на життя судді у зв'язку

з виконанням ним службових обов'язків, її дії мають кваліфікуватися

за ст. 190-1 КК або, за наявності інших передбачених законом підстав, за ст. 58 КК і додаткової кваліфікації за п. "в" ст. 93 КК не потребують.

(абзац 4 пункту 15 замінено абзацами 3 і 4 згідно з

постановою Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

16. Під образою у ст. 176-3 КК слід розуміти нецензурні чи брутальні
висловлювання, непристойні жести та інші аналогічні дії щодо судді у
зв'язку зі здійсненням ним правосуддя, які принижують його честь і гід-
522

ність. Образою слід визнавати й непристойну оцінку особистих якостей або поведінки судді.

(абзац 1 пункту 16 змінено згідно з постановою

Пленуму Верховного Суду від 03.12.97р. N 12)

Розглядаючи справи про злочини, передбачені статтями 176-2, 176-3 і 189-4 КК, суди повинні особливо ретельно досліджувати як обставини вчинення особою протиправних дій щодо судді, так і обставин, що пере­дували цьому.

17. Судам слід мати на увазі, що до кримінальної відповідальності за
статтею 176-4 КК за невиконання судового рішення може бути притягну­
та лише посадова особа, яка відповідно до своїх повноважень повинна
була вчинити дії по його виконанню або мала можливість перешкодити
останньому. При цьому не має значення, яке рішення не виконала поса­
дова особа, - те, яким закінчено провадження у справі, чи інше, прийняте
відповідно до закону (про привід або арешт, про скасування санкції
прокурора на арешт тощо).

До кримінальної відповідальності за статтею 183-2 КК за невиконання вироку може бути притягнута лише особа, яка була засуджена до позбав­лення права займати певні посади або займатися певною діяльністю.

Відповідальність за цією статтею настає незалежно від того, було це покарання призначено як основне чи додаткове.

Якщо посадова особа державного або громадського підприємства, ус­танови чи організації не виконала рішення суду про поновлення на роботі з особистих мотивів, її дії належить кваліфікувати за статтею 133 КК, а за відсутності такого мотиву - за статтею 176-4 КК.

18. Судам необхідно класти край будь-яким проявам неповаги до суду,
особливо тим, які роблять неможливим нормальне здійснення право­
суддя (наприклад, перешкоджанню явці народного засідателя; злісному
ухиленню від явки свідка, потерпілого, позивача, відповідача; несвоєчас­
ній доставці в судове засідання підсудного, що тримається під вартою;
непідкоренню розпорядженням головуючого або прийнятим правилам
поведінки в суді; невиконанню судових рішень).

Встановивши факти перешкоджання явці народного засідателя, зліс­ного ухилення від явки свідка, потерпілого, позивача, відповідача або непідкорення зазначених та інших осіб розпорядженням го

ПОСТАНОВА