Правова охорона Конституції: поняття, зміст та сутність.

 

В широкому розумінні правова охорона Конституції - це система політико-правових заходів та юридичних засобів за допомогою яких забезпечується незмінність становища Конституції - як основного закону держави, закону що має вищу юридичну силу та підвищену степінь стабільності, а також забезпечується належне виконання конституційних норм та дотримання режиму конституційної законності.

У вузчому розумінні правова охорона конституції - це сукупність контрольно-наглядових повноважень і заходів з боку державних органів, які мають право провіряти зміст нормативних актів на предмет їхньої відповідності Основному законові держави (на предмет конституційності)

Розглянемо дане поняття в першому випадку (виадок «широкого» розуміння поняття «правова охорона конституції».). В цій ситуації система правової охорони конституції сучасної держави, як правило, включає в себе наступні елементи:

1) особливий порядок прийняття Конституції;

2) особливий порядок внесення змін до Конституції;

3) встановлення конституційної відповідальності та запровадження інституту присяги на вірність Конституції;

4) планування розвитку поточного законодавства у відповідності з принципами та нормами Основного Закону;

5) конституційний контроль або конституційний нагляд

 

Розгляне названі елементів «правова охорона конституції».детальніше

 

Особливий порядок прийняття Конституції

Наявність даного елементу системи правової охорони конституції («о собливий порядок прийняття Конституції») обумовлено вже самою природою Конституції як нормативно-правового акту. Адже, за своєю природою

Конституція є актом установчої влади, на відміну від законів чи інших норматтивних актів. Як наслідок - поява «Конституції» і поява «звичайного закону» є різними політико-правовими явища. Звідси у них умовно кажучи і різна різна величина законної сили, величина довіри з боку народу, різна степінь свого роду легітивності.

«Легітивність» Конституції повинна завжди має бути вищою «легітивності» звичайного закону. Саме тому, як правило, на відміну від порядку прийняття законів парламентом, для прийняття Конституції використовують способи із підвищеною «легітивністю»: прийняття Конституції на референдумі; прийняття Конституції Установими Зборами і т.д.

-

Особливий порядок внесення змін до Конституції

Коли говорять за особливий порядок внесення змін до Конституції, то мають наувазі особливий в порівнянні з внесенням змін і доповнень до звичайних законів. Якщо зміни і доповнення до звичайних законів вносяться в порядку звичайної парламентської процедури, то внесення змін до Конституції має свої особливості. Ці особливості полягають як правило в тому, що для змінення норм Конституції (конституційних положень) використовують:

1) ускладнену парламентську процедуру

2) використання спеціального суб’єкта (наприклад: рефередум)

3) повторення процедури внесеня відповідних протягом певного часу (варіант «повторності»), тошо.

В теорії конститційного права у зв’язку з поставленою проблемою (пролемою забезпечення підвищеної стабільності конституції) сформувались евною мірою узагальнені підходи, щодо правової природи конститційних положень крізь призму проблеми внесення змін до них. Іншими словами, всі конституціні положення (норми конститції) з огляду на можливість внесення до них ззмін і доповнень поділяються на три категорії:

1. положення, які не підлягають відміні (ліквідації взагалі) чи будь-яким змінам;

2. положення, які можна змінювати в ускладненій процедурі;

3. положженя, як змінюються звичайним порядоком (т.б. так само як і

положення будь-якого іншого закону)

На практиці, в контретних конституційних системах, як правило икористовуються усі три відомі варіанти.

 

Конституційна відповідальність

Мова іде про реальне введення спеціального юридичної відповідальності, яка повинна наступити за порушення в широкому озуміннні конституційно-правових норм, у вужчому розумінні - норм Конституції. (т.б. іде мова про конституційно-правову відповідальность, іншими словами мова не іде про відповідальність адміністративну, кримінальну, цивільну - яка теж може наступити, коли порушуться норми Конституції). Мова іде про відповідальність Уряду перед парламентом, Президента і парламенту перед народом, народного депутата України перед виборцями, Львівського міського голови перед жителями міста Львова і т.д.

Принісши присягу на вірність Конституції, посадова особа порушуючи її норми, ризикує не тільки бути притягнутою до кримінальної, адміністративної чи цивільної відповідальності, а і в порядку конституційної відповідальності зазнати певних негативних наслідків для себе (наприклад: відкликання з посади депутата парламенту).

 

Конституційний контроль або конституційний нагляд

Дані категорії сьогодні по праву називають центральними елементами системи правової охорони конституції. Вони іноді сприймаються як тотожне явище до самлого поняття «правова охорона конституції»(згалаймо підхід - про «вужче» розуміння даної категорії - правової охорони конституції).

Взагальному, спрощеному погяді дані категорії «конституційний контроль» і «конституційний нагляд» є досить близькими по юридичній природі та сутності конституційно-правовими категоріями. Ця «близькість» пояснюються насамперед тим що в основі появи та функціонування даних категорій лежить одна мета, одна ціль - забезпечити верховенство Конституції - як основного закону держави, як закону що має підвищену степінь стабільності. Одна шляхи досягнення даної мети у цих категорій («к онституційний контроль» і «конституційний нагляд) єрізні,- т.б. використовуються різні засоби і можливості.

Отже, сутність конституційного нагляду - полягає в тому, що відповідний державний орган (орган конституційного нагляду) може тільки звернути увагу на неконституційність дій та актів різних суб’єктів.

В той же час, органи конституційного контролю - можуть не тільки звертати увагу на неконституційність дій та актів різних суб’єктів, а й безпосередньо втручатися в їх діяльність з метою недопущення появи неконституційних актів та призупинення неконституційних діянь.

Конституційно-правова практика в частині забезпечення недопущення появи таких неконституційних актів знає наступні можливі варіанти дій:

1. призупинення дії неконституційного акту;

2. відміна неконституційного акту.

Саме тому, на сьогоднішній день устійнились дві основні моделі (системи) конституційного контролю:

1. т.з. - американська модель;

2. т.з. - європейська модель (інша назва - асвтрійська або кельзенівська) модель.

Історчно (по часу виникнення) першою була американська модель консттууційного контролю. Назва походить від назви держави - США (Америка), де ця модель виникла і де має застосуваня по сьогоднішній день.

Зміст американської моделі конституційного контролю полягає в тому, що функцію останього (т.б. конституційого контролю) покладається на звичайні суди (суди загальної юрисдикції). «Амерриканська» модель конституційного контролю має декілька різновидів пов’язаних з тим, кому все таки надано право визначення конституційності нормативних актів, а саме:

а) коли таке право маю усі суди (т.з. американська дифузна модель);

б) коли таке право має тільки Верховний Суд;

в) коли таке право має спеціальна палата Верховного Суду.

Зміст європейської моделі конституційного контролю полягає в тому, що функцію конституційого контролю покладається на спеціально створений судовий орган, або інши (не судовий) орган держави.

Інша назва даної моделі конституційного контролю (асвтрійська або кельзенівська) походить від того, що її ідеологом був відомий європейський вчений-конституціоналіст ХХ століття Ганс Кельзен, який її обгрунтував на зразу ж після Першої світової війни і вона з успіхом була впроваджена в австрійській конституційній системі міжвоєнного періоду.

Зрештою функцію конституційного контролю можуть виконувати органи, в тому числі і існуючі в державі поза судовими органами. Ось як виглядає загальна схема різновидів органів, які виконують (можуть виконувати) конституційний контроль чи конституційний нагляд:

а) існуючі в державі органи: 1) парламент; 2) уряд; 3) глава держави; 4) суди загальної юрисдикції;

б) спеціально створені для цього органи: 1) спеціально створені судові органи (органи конституційної юстиція); інші, спеціально створені не судові органи (приклад - Конституційна Рада у Франції).

Конституційно-правова практика знає сьогодні дві основні процедурні форми здійснення конститційного контролю: 1) попередній конститційний контроль; 2) наступний конститційний контроль.

Попередній конститційний контроль має місце на стадіях парламентського розгляду законопроекту, ще до його промульгації главою держави.

Наступний конститційний контроль має місце щодо законів уже прийнятих парламентом і введених в дію.

За природою ініціювання здійснення конституційного контролю його умовно поділяют теж на дві групи:а) обов’язковий; б) факультативний.

Обов’язковим конституційним контролем є такий контроль, який робиться за спеціальним (постійним) приписом; іншими словами - коли є визначено державою як обов’язок в тих чи інших випадках здійснювати конститційний контроль.

Факультативний конституційний контроль здійснюється з ініціативи встановлених органів (т.б. - може здійснюватись, а може і не здійснюватись. Для першого необхідна активна дія - проявлена ініціатива).