ТОП 10:

Правовий режим ботанічних садів



Правовий режим ботанічних садів регулюється главою 8 розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року.

Ботанічні сади можуть бути загальнодержавного і місцевого значення.

Ботанічні сади загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами, створеними задля збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних та типових видів місцевої і світової флори шляхомстворення, поповнення та збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

Ботанічним садам надаються ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами, які вилучаються з господарського використання. На їх території забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню колекцій флори.

У межах ботанічних садів для забезпечення ефективного режиму використання та охорони флори можуть бути виділені такі зони:

Експозиційна зона – (з колекцією флори) використовується населенням для відвідування у порядку, встановленому адміністрацією ботанічного саду.

Наукова зона – до складу якої входять колекції, експериментальні ділянки тощо – використовується для наукових цілей лише співробітниками ботанічного саду для виконання ними службових обов’язків, а також фахівцями ін. установ з дозволу адміністрації ботанічного саду.

Заповідна зона – для відвідування забороняється, крім випадків, коли воно пов’язане з проведенням наукових спостережень.

Адміністративно-господарська зона – використовується для господарської діяльності, розташування адміністративних та господарських споруд.

Правовий режим дендрологічних парків

Правовий режим дендрологічних парків регулюєтьсяглавою 9 розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року.

Дендрологічні парки можуть бути загальнодержавного і місцевого значення.

Дендрологічні парки загальнодержавного значення є науково-дослідними природоохоронними установами, створеними задля збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

В іншому правовий режим дендрологічних парків подібний до правового режиму ботанічних садів.

 

Правовий режим зоологічних парків

Правовий режим зоологічних парків регулюється:

· главою 10 розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року;

· Положенням про зоологічний парк загальнодержавного значення, затвердженим наказом Мінекобезпеки та Мінкультури України від 20 лютого 1998 року № 21/46.

Зоологічні паркиє культурно-освітніми установами загальнодержавного чи місцевого значення, що створюються задля організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами, що надаються зоологічним паркам, вилучаються з господарського використання. На території зоологічних парків забороняється діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин.

Територія зоологічних парків підлягає зонуванню:

Експозиційна зона – призначена для стаціонарного утримання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях;

Наукова зона – у її межах проводиться науково-дослідна робота з тваринами. Відвідування цієї зони дозволяється у порядку, встановленому адміністрацією парку;

Рекреаційна зона – використовується для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку;

Господарська зона – використовується для розміщення господарських об’єктів, підсобних господарств.

 

Правовий режим парків-пам’яток садово-паркового мистецтва

Правовий режим парків-пам’яток садово-паркового мистецтва регулюється главою 11 розділу ІІІ Закону України „Про природно-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року.

Парками-пам’ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. На території парків-пам’яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.

Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть бути загальнодержавного та місцевого значення. Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами.

На їх територіях забороняється будь-яка діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню.

Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених парками–пам’ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов’язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

У іншому правовий режим парків-пам’яток садово-паркового мистецтва подібний до ботанічних садів.

96.

97. Поняття й особливості охорони курортних, лікувально-оздоровчих територій та об'єктів: структура і зміст Закону «Про курорти».

Одним із типів територій, що підлягають в Україні особливій державній охороні, є курортні та лікувально-оздоровчі території. Лікувально-оздоровча місцевість — це природна територія, яка підлягає особливій охороні як така, що має природні лікувальні ресурси (мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови), сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.Курорт — це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, яка підлягає особливій охороні як така, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури і використовується з метою лікування, медичної реабілітації , профілактики захворювань, а також для рекреації.За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення (ст. 4 Закону).До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси (тобто ресурси, які рідко трапляються на території України, мають обме-жене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими і ефективними) і використовуються з метою лікуван-ня, медичної реабілітації та профілактики захворювань.До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси (тобто ресурси, які трапляються в різних регіонах України, мають значні запаси, придатні для використання) і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.При цьому виявлення природних лікувальних ресурсів здійснюється шляхом проведення комплексних медико-біологічних, кліматологічних, геолого-гідрологічних, курортологічних та інших дослідницьких робіт.Більш детально питання правового статусу, охоронного режиму, організації функціонального зонування їх територій, управління ними, виявлення та обліку природних лікувальних ресурсів, забезпечення їх раціонального видобутку, використання і охорони, а також інші аспекти регулювання відносин стосовно цих об'єктів були згодом визначені Законом України «Про курорти» Стаття 1 цього Закону визначає основні поняття, даючи, зокрема, орієнтири щодо спільних рис і розмежувальних ознак базових кате-горій «курорт» і «лікувально-оздоровча місцевість»: 1) обидва типи природних територій виділяються за ознакою наявності на них при-родних лікувальних ресурсів (мінеральних та термальних вод, ліку-вальних грязей, озокериту, ропи лиманів, морської води, природно-кліматичних умов), сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань; 2) землі курортів, так само, як і землі лікувально-оздоровчих місцевостей, належать до земель оздоровчого призначення, режим використання яких визначається главою 8 Зе-мельного кодексу України (статті 47-49); 3) розрізняються ці 2 типи територій за ступенем їх освоєності, наявністю відповідної інфра-структури (транспорт, зв'язок, комунальне господарство) для використання природних лікувальних ресурсів у курортів та їх відсутністю (недостатністю для визнання курортом) — в лікувально-оздоровчій місцевості.Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року, Цей Закон регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

98. Умови оголошення територій та об'єктів курортними: правові заходи охорони територій і середовища курортів та їх охоронних зон.

Курорт - освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні;За характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення.

До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.До курортів місцевого значення належать природні території, що мають загальнопоширені природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.Медичний профіль (спеціалізація) курортів визначається з урахуванням властивостей природних лікувальних ресурсів. За своєю спеціалізацією курорти поділяються на курорти загального призначення та спеціалізовані курорти для лікування конкретних захворювань.Медичний профіль (спеціалізація) курортів установлюється центральним органом виконавчої влади з охорони здоров'я.Підставою для прийняття рішення про оголошення природної території курортною є наявність на ній природних лікувальних ресурсів, необхідної інфраструктури для їх експлуатації та організації лікування людей.Підготовку та подання клопотань про оголошення природних територій курортними можуть здійснювати центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування або інші заінтересовані підприємства, установи, організації та громадяни.Клопотання про оголошення природних територій курортними мають містити обгрунтування необхідності оголошення природних територій курортними; характеристику природних лікувальних ресурсів, їх лікувальних факторів, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, інших цінностей природних територій, що пропонуються для оголошення; відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників і користувачів природних територій, а також відповідний картографічний матеріал.Клопотання про оголошення природних територій курортними подаються до відповідних органів виконавчої влади, уповноважених цим Законом здійснювати їх попередній розгляд.Клопотання про оголошення природних територій курортними у місячний термін розглядаються:щодо природних територій державного значення - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад;щодо природних територій місцевого значення - відповідними місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів.У разі схвалення клопотання спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок.На підставі результатів погодження клопотань відповідно спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розроблення проектів оголошення природних територій курортнимиПроекти оголошення природних територій курортними підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам, які проводяться відповідно до законів України "Про державну екологічну експертизу" і "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної експертиз щодо проектів оголошення природних територій курортними можна відкривати курорт.Метою санітарної охорони курортів є збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів. З цією метою в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони.Округ санітарної охорони - це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. В межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення грунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

99. Лікувально-оздоровчі території й об'єкти та їх правове становище: охорона мінеральних джерел і кліматичних умов, що сприяють лікуванню населення країни.

З метою забезпечення ефективного та раціонального використання курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних зон чинне екологічне законодавство України відносить ці території до природних територій, які мають бути під особливою охороною і на яких встановлюється спеціальний режим здійснення господарської та будь-якої іншої діяльності. Законом України «Про курорти» визначається:Лікувально-оздоровча місцевість - природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань;На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.До заходів правової охорони належить встановлення округів санітарної охорони та зонування курортних, лікувально-оздоровчих та рекреаційних територій.Під округом санітарної охорони розуміють територію земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. У межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення грунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.Округ санітарної охорони поділяється на три зони: зона суворого режиму; зона обмежень і зона спостережень. Встановлення зазначених зон здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою.Зона суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів. У межах цієї зони забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; прокладення кабелів, трубопроводів, інших комунікацій…

Зона обмежень охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер, лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; Зона спостережень охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.

100. Правовий режим особливо охоронюваних об'єктів і територій, що мають курортно-оздоровче значення.

Для визнання території лікувально-оздоровчою місцевіс­тю необхідна наявність певних умов. На території повинно знаходитись один або декілька унікальних природних ліку­вальних ресурсів, матись необхідний запас мінеральної води, лікувальних грязей, і достатні ресурси інших лікувальних факторів. Територія повинна мати площу, придатну і дос­татню для курортного будівництва, а також задовольняти екологічним і санітарно-епідемілогічним нормам і прави­лам, встановленим для особливо охоронюваних територій лікувально-оздоровчого призначення. На ній повинні бути джерела питного і технічного водопостачання і надійне енер­гозабезпечення, здатні задовольнити потреби майбутнього курорту.

Природні лікувальні ресурси надаються юридичним і фізич­ним особам для лікування і профілактики захворювань, а також в цілях відпочинку. Мінеральні води можуть викорис­товуватись для промислового розливу. Надання лікувальних природних ресурсів для інших цілей як правило не допус­кається. В виключних випадках при наявності позитивного висновку екологічної і санітарно-епідемілогічної експертизи дозволяється використання природних лікувальних ресурсів для цілей, не пов'язаних з лікуванням, профілактикою і відпо­чинком населення, якщо це не зашкодить для курортно-рек­реаційному потенціалу відповідних територій. Природні ліку­вальні ресурси надаються на підставі ліцензії в порядку, виз­наченому законодавством.

Родовища мінеральних вод, лікувальних грязей, а також інших природних лікувальних ресурсів розробляються у відпо­відності з ліцензією. На курортах, в курортних регіонах (рай­онах) природні лікувальні ресурси розробляються спеціалі­зованими гідрогеологічними підприємствами і організація­ми, що мають ліцензію на цей вид діяльності.

Об'єми добутих мінеральних вод, лікувальних грязей, а та­кож інших корисних копалин, віднесених до категорії при­родних лікувальних ресурсів, лімітуються затвердженими про­мисловими категоріями запасу і термінами їх експлуатації. Технічні методи, які застосовуються при експлуатації вказа­них природних лікувальних ресурсів, базуються на техноло­гічних схемах їх розробки. Якість природних лікувальних ре­сурсів регламентується спеціальним медичним висновком, який визначає кондиційний вміст корисних і шкідливих для людини компонентів.

Технологія видобування, підготовки і використання міне­ральних вод, лікувальних грязей, а також інших корисних копалин, віднесених до категорії природних лікувальних ре­сурсів, повинна гарантувати захист родовища від передчасного виснаження та забруднення і захисту корисних копа­лин під втрати лікувальних властивостей.

В випадку порушення правил використання природних ліку­вальних ресурсів право користування природніми лікуваль­ними ресурсами може бути зупинене або обмежене. Зупи­нення і обмеження права користування природніми лікуваль­ними ресурсами не звільняє винних осіб від Інших видів відпо­відальності, передбачених законодавством.

Санаторно-курортним організаціям для лікувально-про­філактичних цілей надаються у відповідності з вимогами за­конодавства про природні ресурси земельні ділянки та інші природні ресурси. Забудова земель лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів ведеться з дотриманням правил, вста­новлених законодавством для відповідних робіт на вказаних особливо охоронюваних природних територіях.

Особливе значення для охорони природних лікувальних ре­сурсів, лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів має організація їх санітарної охорони.

З метою охорони природних лікувальних факторів земель оздоровчого призначення встановлюються округи санітар­ної охорони.

У межах цих округів забороняється передавати земельні ділянки у власність І надавати їх у користування, в тому числі в оренду, тим підприємствам, установам, організаціям І гро­мадянам, діяльність яких є несумісною з охороною природ­них лікувальних властивостей та забезпеченням сприятливих умов для відпочинку населення.

Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законодавством України.

101. Формування міського ландшафту й охорона природних ресурсів в населених пунктах при здійсненні планування, проектування, будівництва та благоустрою.

Охорона докілля населених пунктів ведеться за кількома напрямами: планування охорони навколишнього середовища в цих пунктах; планування та забудова територій; забезпечення в них санітарного режиму; охорона зелених насаджень.

Планування включає: здійснення природоохоронних заходів у населених пунктах, ураховуючи особливості кожного з них; забезпечення вимог охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів при складанні планів розвитку галузей народного господарства; проведення організаційно-масових заходів щодо забезпечення охорони довкілля; розробку коордиційних заходів на перспективу.

Найефективнішою формою прогнозування охорони навколишнього природного середовища є довгострокові комплексні екологічні програми — основа інших видів планування охорони довкілля. Розробка, узгодження та затвердження екологічних програм передбачено Положенням про порядок розроблення екологічних програм, затверджене постановою Кабінету Мінистрів України від 31 грудня 1993 року.

Екологічна програма — це комплекс взаємоузгоджених територіальних заходів, спрямованих на поліпшення співіснування природних екологічних систем і суспільства. Планування охорони довкілля в населених пунктах, як правило, відбивають місцеві екологічні програми, в яких накреслена мета програми, термін її реалізації, основні напрями дії, комплекси заходів, що мають бути вжиті на кожному з етапів, механізм реалізації та фінансування програми, контроль за її виконанням.

Планування та забудова населених пунктів здійснюється на, підставі кількох видів планової документації: генерального плану населеного пункту; плану червоних ліній, проекту забудови території; плану земельно-господарського устрою. Правовою основою для відповідної діяльності є Закони України від 16 листопада 1992 року «Про основи містобудування» та від 20 квітня 2000 року «Про, планування та забудову територій», а також різноманітні державні будівельні норми (ДБН), згідно з якими здійснюється розробка проектів планування і забудови населених пунктів з урахуванням соціальних, природно-кліматичних, гідрогеологічних, екологічних та інших умов.

Генеральний план населеного пункту є головним містобудівним документом. При розробці генеральних планів населених пунктів враховується зональність, екологічна безпека, раціональна організація території.

Надання земельних ділянок для будівництва об'єктів житлового і промислового будівництва і їх подальшої експлуатації проводиться лише за наявності позитивного висновку державних органів охорони навколишнього природного середовища України та санітарно-епідеміологічного нагляду.

Надання земельних ділянок здійснюється на підставі плану земельно-господарського устрою населеного пункту, який складається на підставі генерального плану і є самостійним елементом містобудівної документації. Порядок складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту затверджений спільним наказом Мінбудархітектури і Держкомзему від 24 вересня 1993 року. Встановлено, що план земельно-господарського устрою повинен містити повну інформацію про розподіл земель населеного пункту за цільовим призначенням, формами власності, економічним стимулюванням щодо раціонального використання та охорони земель, про напрямки природоохоронної діяльності, організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдосконалення структури територій, освоєння земель, покращення їх якості, особливості використання земель у санітарно-захисних зонах шкідливих і небезпечних промислових та комунальних підприємств, зонах та округах санітарної охорони джерел водопостачання, у водоохоронних зонах водних об'єктів та захисних зонах об'єктів природно-заповідного фонду.

Особливим напрямком правової охорони навколишнього середовища в населених пунктах є забезпечення у них санітарного режиму. Санітарна охорона навколишнього середовища — це діяльність органів санітарно-епідеміологічного нагляду за охороною життя і здоров'я громадян від несприятливого впливу навколишнього середовища.

Метою цієї охорони є забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, що включає створення оптимальних умов життєдіяльності, які забезпечують низький рівень захворювань, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення, а також усунення умов для виникнення та розповсюдження інфекційних захворювань.

Загальною правовою основою політики України з охорони здоров'я є положення Конституції України, яка закріплює право кожного громадянина на охорону здоров'я та обов'язки держави по забезпеченню санітарно-епідеміологічного благополуччя населення. Більш конкретні правові заходи по забезпеченню санітарно-епідеміологічного благополуччя населення закріплені в Законі України від 24 лютого 1994 року «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення».

Щодо населених пунктів цей Закон виходить із необхідності здійснення в них найбільш сприятливих умов для життя та здоров'я населення. Зокрема, органи державної виконавчої влади, міського та регіонального самоврядування зобов'язані забезпечити мешканців міст та інших населених пунктів питною водою, кількість та якість якої повинна відповідати вимогам санітарних норм та державним стандартам (ст. 18 Закону).

З метою запобігання погіршення якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання та забезпечення охорони водопровідних споруд встановлюються зони санітарної охорони. Зони санітарної охорони мають три пояси, які відрізняються один від одного правовим режимом.

Чинним законодавством України регулюються питання боротьби з шумом у населених пунктах. Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (ст. 23) зобов'язує підприємства, установи, організації здійснювати: створення і запровадження малошумних машин і механізмів на основі технічного нормування; поліпшення конструкцій транспортних засобів та умов їх експлуатації, а також утримування в належному стані залізничних і трамвайних колій, автодоріг, вуличних покриттів; розміщення підприємств, транспортних магістралей, аеродромів та інших об'єктів з джерелом шуму при плануванні і будівництві населених пунктів відповідно до встановлених санітарно-технічних вимог та карт шуму тощо. У свою чергу громадяни зобов'язані дотримувати вимог, встановлених з метою боротьби з побутовим шумом у квартирах, а також у дворах житлових будинків, на вулицях, у місцях відпочинку та інших громадських місцях. За невиконання вимог до охорони від шуму та інших фізичних дій органи санітарного нагляду мають право зупинити або заборонити діяльність підприємств, організацій або їх окремих структурних підрозділів.

З метою охорони атмосферного повітря в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об'єктів, що впливають на стан атмосферного повітря, запроваджуються санітарні захисні зони. Якщо внаслідок порушення встановлених розмірів і режиму санітарно-захисних зон виникає необхідність у відселенні людей, виводу з цих зон об'єктів соціального значення або здійснення інших заходів, підприємства, установи, організації, місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування повинні вирішити питання про фінансування необхідних робіт і заходів, строки їх реалізації.

Зелена рослинність у населених пунктах є самостійним об'єктом правової охорони. Вона має велике екологічне, оздоровче, естетичне, рекреаційне значення в місцях проживання людей. Уся зелена рослинність у межах населених пунктів поділяється на дві групи: на лісову і нелісову.

До лісів населених пунктів належить рослинність, яка росте в населених пунктах на землях лісового фонду. Згідно зі ст. 36 Лісового кодексу України ліси населених пунктів належать до першої групи лісів, які виконують переважно природоохоронні функції. За своїм цільовим призначенням ліси населених пунктів виконують дві основні функції: санітарно-гігієнічну та оздоровчу. Перша функція полягає в забезпеченні чистоти повітря населеного пункту, друга — у використанні населеням лісів для зміцнення здоров'я, відпочинку, туризму, спорту.

До нелісової рослинності в населених пунктах (ст. 4 Лісового кодексу України) належать усі види зелених насаджень у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів, а також окремі дерева і групи дерев, чагарники на садибах, присадибних, дачних і садових ділянках. Зелені насадження мають оздоровче, естетичне та рекреаційне значення. Тому озеленення міст та інших населених пунктів є обов'язковим заходом у процесі їх забудови.

За своїм цільовим призначенням зелені насадження (нелісова рослинність) поділяються на чотири види: захисні, озеленювані, декоративні та плодові.

За функціональними ознаками зелені насадження населених пунктів поділяються на три групи: загального користування — міські та районні парки і сквери, бульвари, набережні, лісопарки; обмеженого користування — насадження на територіях громадських та житлових будівель, шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, промислових та інших підприємств; спеціального призначення — насадження вздовж вулиць, ліній електропередач високої напруги, в санітарно-захисних та охоронних зонах, на територіях ботанічних та зоологічних садів.

Порядок охорони зелених насаджень у містах та інших населених пунктах регулюється Правилами утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів.

102.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.29.190 (0.011 с.)