Правове регулювання ведення кадастрів природних ресурсів та їх еколого-правовий зміст.

Термін "кадастр" (від фр. сасіазіге, реєстр) означає систематизований банк кількісних і якісних даних щодо певного об'єкта. Відповідно державні природноресурсові кадастри — це реєстри, що містять систему відомостей і документів про правовий режим тих чи інших природних ресурсів, їх розподіл серед власників і користувачів, у тому числі орендарів, про якісну і вартісну характеристики природних ресурсів, дані щодо реєстрації права власності та права користування природними ресурсами та договорами на їх оренду, обліку кількості та якості природних ресурсів тощо.Головною метою ведення державних кадастрів природних ресурсів є облік кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, обсягу, характеру та режиму їх використання. Систематизовані і зведені відомості кадастрів природних ресурсів залежно від їх характеру і змісту об'єднуються у відповідні розділи, кожний з яких виконує в кадастрі певну функцію і є носієм конкретного виду інформації. Це може бути інформація про правове, природне, господарське положення природного ресурсу, його окремі складові частини, постійні або ті, що змінюються в часі, властивості.Єдиного кадастру всіх природних ресурсів не існує, тому за кожним із видів природних ресурсів ведеться окремий кадастр. Термін "природноресурсові кадастри" має узагальнюючий характер і використовується в юридичній літературі для характеристики різних видів державних кадастрів, а саме: земельного, водного, лісового, кадастру родовищ і проявів корисних копалин, кадастру тваринного світу, кадастру територій та об'єктів природно-заповідного фонду, обліку у галузі охорони атмосферного повітря. Слід зазначити, що кожний окремий кадастр характеризується специфічним змістом зведень та їх зовнішнім проявом.Ведення державних кадастрів у галузі природокористування й охо­рони навколишнього природного середовища здійснюється напідставі Закону «Про охорону навколишнього природного середови­ща» (ст. 23), Земельного кодексу України (статті 193—204), Кодексу України про надра (статті 42—44), Водного кодексу України (статті 24—28), Лісового кодексу України (статті 49—53), законів Ук­раїни «Про рослинний світ» (ст. 38), «Про тваринний світ» (ст. 56), «Про мисливське господарство і полювання» (статті 6, ЗО), «Про при­родно-заповідний фонд України» (статті 56—59), «Про Червону книгу України» (ст. 15), «Про курорти» (статті 35—37), «Про поводження з радіоактивними відходами» (ст. 16).Порядок ведення державного кадастру кожного з природних ре­сурсів регулюється окремою постановою Кабінету Міністрів України.

46. Державний облік об'єктів та речовин, що негативно впливають на стан навколишнього природного середовища.

 

 

Стаття 24. Державний облік об'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовищаОб'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному обліку. (Частина перша статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом N 198-IV (198-15) від 24.10.2002)Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.Збір, обробка і подання відповідним державним органам зведеної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань по охороні навколишнього природного середовища та іншої інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для республіки системою в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Державному обліку підлягають об'єкти, що шкідливо впливають або можуть впливати на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види та розміри шкідливих фізичних впливів на нього.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

 

— Правові вимоги та юридичний зміст інформації про стан навколишнього природного середовища. Екологічна гласність як еколого-соціальне явище — це повна, відкрита і вірогідна інформованість населення й органів управління у встановленому порядку про стан оточуючого природного середо­вища, про використання природних об'єктів, їх відтворення та охорону, про захворюваність населення, викликану забрудненням природного середовища, про інші екологічні чинники, а також про заходи, спрямовані на усунення негативних наслідків¹. Отже, за наявності екологічної інформації краще та ефективніше вирішують­ся екологічні проблеми, приймаються виважені рішення. Тому зако­нодавством гарантовано право громадян на екологічну інформацію, яке, з урахуванням існуючих правових положень, за своїм змістом охоплює сукупність можливостей, спрямованих на: вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища(екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поши­рення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом (ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Громадяни вправі вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати таку інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір (ст. 34 Конституції); одержувати таку інформацію в установленому порядку (статті 32—37 5акону України «Про інформацію») шляхом звернення з інфор­маційним запитом до уповноважених на це органів державної влади і місцевого самоврядування.Екологічна інформація — це будь-яка інформація про стан навколиш­нього природного середовища в письмовій, аудіовізуальній, електронній чи іншій матеріальній формі про події, явища, матеріали, факти, процеси і окремих осіб у сфері використання, відтворення та охорони природних ресурсів, природних компонентів та ландшафтів, охорони довкілля та шбезпечення екологічної безпеки.Національне законодавство відносить до екологічної інформації відомості про:стан навколишнього природного середовища чи його об'єктів — іемлі, вод, надр, атмосферного повітря, рослинного та тваринного і віту та рівні їх забруднення;біологічне різноманіття і його компоненти, включаючи гене­тично видозмінені організми та їх взаємодію з об'єктами навколиш­нього природного середовища;джерела, фактори, матеріали, речовини, продукцію, енергію, фішчні фактори (шум, вібрацію, електромагнітне випромінювання, радіацію), які впливають або можуть вплинути на стан навколишньо-і о природного середовища та здоров'я людей;

—загрозу виникнення і причини надзвичайних екологічних ситу­ацій, результати ліквідації цих явищ, рекомендації щодо заходів, спрямованих на зменшення їх негативного впливу на природні об'єкти та здоров'я людей;екологічні прогнози, плани і програми, заходи, у тому числі ааміністративні, державну екологічну політику, законодавство про охорону навколишнього природного середовища;

витрати, пов'язані із здійсненням природоохоронних заходів за рахунок фондів охорони навколишнього природного середовища, піших джерел фінансування, економічний аналіз, проведений у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.Основними джерелами такої інформації є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизовані бази даних, архіви, а також довідки, що видаються уповноваженими на те органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, окремими посадовими особами.

47. Сучасний стан нормативно-правового закріплення екологічних прав, свобод та обов'язків людини, громадянина й особистості в національному законодавстві та міжнародних документах.

Питання про екологічні права людини і громадянина є центральним у національному і міжнародному екологічному праві. Воно тісно пов'язане з правом на життя і охорону здоров'я населення.Екологічні права громадян — це закріплена в законі і гарантована правом сукупність юридичних можливостей та засобів, які дають змогу задовольняти потреби та інтереси громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.Загальна декларація прав людини — перший міжнародно-правовий документ, що проголосив основні права та свободи людини, — прямо не закріплювала екологічні права, однак поряд з правом на життя проголосила право на такий життєвий рівень, який необхідний кожній людині для підтримання її здоров'я і добробуту (ст. 25). Необхідність правового забезпечення права людини на сприятливе навколишнє середовище була виголошена на Стокгольмській конференції ООН. Найбільш повно екологічні права людини знайшли відображення в Конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, схваленій на Нараді міністрів охорони навколишнього середовища в Орхусі (Данія) у червні 1998 р. і ратифікованій Верховною Радою України в 1999 році. Українське національне законодавство стало найбільш прогресивним у цій сфері, оскільки з прийняттям в 1991 р. Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» вперше закріплено правову категорію «екологічні права та обов'язки громадян». З 1996 року екологічні права в Україні належать до конституційних. Екологічні права — комплексна правова категорія, яка охоплює цілу І систему таких прав, визначену Законом «Про охорону навколишньо- о природного середовища», відповідно до ст. 9 якого кожен громадянин України має право на:а) безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище (право на екологічну безпеку);б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів норма-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань (право на масть в обговоренні проектів екологічно значимих рішень);в) участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, мікористання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом (право на екологічну інформацію);є) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та проведенні громадської екологічної експертизи;ж) одержання екологічної освіти;Екологічний характер мають права, закріплені й іншими законами. Так, Законом України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» в статті 6 проголошено право кожного на охорону здоров'я, що передбачає: безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинкуюЕкологічні права закріплені також у законах України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про відходи», «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» та інших.Екологічні права, як і будь-які інші, не можуть існувати без обов'язків, що їм кореспондують. Стаття 66 Конституції України закріпила обов'язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки. А стаття 12 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає обов'язком кожного берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; не порушу-вати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; компенсувати шкоду, заподіяну забруд-ненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище

 

48.

49.

50.

51.