Правові заходи охорони тваринного світу: охорона середовищів існування, умов розмноження та шляхів міграції тварин.

Тваринний світ становить один з найбільш вразливих об'єктів природи, бо впливати на його стан можна як безпосередньо (на самих тварин), так і через вплив на середовище його перебування. Тому ст. 32 Закону України «Про тваринний світ» містить перелік правових, організаційних, матеріально-технічних та інших заходів, спрямованих на відтворення, раціональне використання і збереження тваринного світу у всьому його біологічному різноманітті. Підґрунттям такої діяльності є комплексний підхід до охорони та поліпшення всієї екологічної системи довкілля, в якій перебуває і складовою частиною якої є тваринний світ. Відповідно заходи щодо його охорони можна умовно поділити на дві великі групи: спрямовані на охорону самих тварин та ті, які забезпечують охорону середовища їх перебування, умов відтворення та шляхів міграції тварин.До першої групи передусім слід віднести встановлення науково обгрунтованих правил та норм охорони, використання тваринного світу, а також заборони та обмежень у користуванні деякими його об'єктами. Здійснення окремих видів використання тваринного світу і вилучення із природного середовища тварин може бути обмежено або повністю заборонено на певній території чи на певні строки.Інші заходи охорони тваринного світу спрямовані на охорону середовища перебування, умов відтворення та шляхів міграції тварин. Найбільш ефективними серед них є створення заповідників, інших територій, правовий режим яких визначає Закон України «Про природно-заповідний фонд». Тваринний світ на таких територіях може охоронятись як у комплексі з іншими природними ресурсами (наприклад, у заповідниках, національних природних парках), так і в спецільно створених з метою охорони тваринного світу об'єктах (загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхітіологічні заказники, зоологічні пам'ятки природи, зоологічні парки, сади тощо).При проведенні екологічної експертизи об'єктів, впровадженні нової техніки, технологій, материалів і речовин обов'язково повинен враховуватися їх вплив на стан тваринного світу, середовище його перебування та шляхи міграції.

Стаття 39. Охорона середовища існування, умов розмноження,
шляхів міграції тварин

 

Підприємства, установи, організації і громадяни при
здійсненні будь-якої діяльності, що впливає або може вплинути на
стан тваринного світу, зобов'язані забезпечувати охорону
середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції тварин.

 

Під час розміщення, проектування та забудови населених
пунктів, підприємств, споруд та інших об'єктів, удосконалення
існуючих і впровадження нових технологічних процесів, введення в
господарський обіг цілинних земель, заболочених, прибережних і
зайнятих чагарниками територій, меліорації земель, здійснення
лісових користувань і лісогосподарських заходів, проведення
геологорозвідувальних робіт, видобування корисних копалин,
визначення місць випасання і прогону свійських тварин, розроблення
туристичних маршрутів та організації місць відпочинку населення
повинні передбачатися і здійснюватися заходи щодо збереження
середовища існування та умов розмноження тварин, забезпечення
недоторканності ділянок, що становлять особливу цінність для
збереження тваринного світу.

 

Під час розміщення, проектування і будівництва залізничних,
шосейних, трубопровідних та інших транспортних магістралей, ліній
електропередачі і зв'язку, а також каналів, гребель та інших
гідротехнічних споруд повинні розроблятися і здійснюватися заходи,
які забезпечували б збереження шляхів міграції тварин.

 

Введення в експлуатацію об'єктів і застосування технологій
без забезпечення їх засобами захисту тварин та середовища їх
існування забороняються.

 

Проведення вибухових та інших робіт, які є джерелом
підвищеного шуму, в місцях розмноження тварин обмежується
законодавством.

 

Випалювання сухої рослинності або її залишків допускається
лише в разі господарської необхідності за відповідним дозволом
обласних, Київської та Севастопольської міських державних
адміністрацій, а на території Автономної Республіки Крим - органу
виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони
навколишнього природного середовища.

З метою збереження і поліпшення екологічного стану окремих
територій, визначених в установленому законом порядку такими, що
мають особливу цінність як середовище існування рідкісних і таких,
що перебувають під загрозою зникнення, та цінних видів тварин,
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері охорони навколишнього природного
середовища може розробляти і запроваджувати для цих територій
більш суворі екологічні нормативи, ніж ті, що встановлені для
всієї території України.

 

Експлуатація гідротехнічних та інших споруд на водних
об'єктах, встановлення гідрологічного режиму і режиму
водоспоживання та інша діяльність, що впливає чи може вплинути на
стан середовища існування диких тварин, повинні здійснюватися з
урахуванням вимог охорони тваринного світу, інтересів рибного і
мисливського господарства.

 

Гідромеліоративні роботи та промислове рибальство у місцях,
які за рішенням уповноважених органів виконавчої влади, що
здійснюють управління та регулювання у галузі охорони,
використання і відтворення тваринного світу, визначені як такі, що
мають особливе значення для перебування водноболотних птахів та
напівводних ссавців (бобри, хохулі тощо), здійснюються за
погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері лісового та мисливського господарства,
та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері рибного господарства, а на території Автономної
Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки
Крим з питань мисливського господарства та полювання.

Стаття 37. Забезпечення охорони тваринного світу

 

Охорона тваринного світу забезпечується шляхом:

 

встановлення правил та науково обгрунтованих норм охорони,
раціонального використання і відтворення об'єктів тваринного
світу;

 

встановлення заборони та обмежень при використанні об'єктів
тваринного світу;

 

охорони від самовільного використання та інших порушень
встановленого законодавством порядку використання об'єктів
тваринного світу;

 

охорони середовища існування, умов розмноження і шляхів
міграції тварин;

 

запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих
процесів;

 

формування екологічної мережі, створення державних
заповідників, заказників і визначення інших природних територій та
об'єктів, що підлягають особливій охороні;

 

встановлення особливого режиму охорони видів тварин,
занесених до Червоної книги України і до переліків видів тварин,
які підлягають особливій охороні на території Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя;

 

розроблення і впровадження програм (планів дій) щодо
збереження та відтворення видів диких тварин, які перебувають під
загрозою зникнення;

 

розведення в неволі рідкісних і таких, що перебувають під
загрозою зникнення, видів тварин, створення центрів та "банків"
для зберігання генетичного матеріалу;

 

встановлення науково обгрунтованих нормативів і лімітів
використання об'єктів тваринного світу та вимог щодо засобів їх
добування;

 

регулювання вилучення тварин із природного середовища для
зоологічних колекцій;

 

надання допомоги тваринам у разі захворювання, загрози їх
загибелі під час стихійного лиха і внаслідок надзвичайних
екологічних ситуацій;

 

організації наукових досліджень, спрямованих на обгрунтування
заходів щодо охорони тваринного світу;

 

виховання громадян у дусі гуманного ставлення до тварин;

 

пропаганди важливості охорони тваринного світу;

 

здійснення контролю у галузі охорони, використання і
відтворення тваринного світу;

 

проведення заходів екологічної безпеки;

 

запобігання проникненню в природне середовище України
чужорідних видів диких тварин та здійснення заходів щодо
недопущення негативних наслідків у разі їх випадкового
проникнення;

 

створення системи державного обліку, кадастру та моніторингу
тваринного світу;

 

урахування питань охорони тваринного світу під час
встановлення екологічних нормативів та здійснення господарської
діяльності;

 

регулювання вивезення за митний кордон України об'єктів
тваринного світу;

 

стимулювання діяльності, спрямованої на охорону, раціональне
використання і відтворення тваринного світу;

 

проведення відповідно до законодавства інших заходів і
встановлення інших вимог щодо охорони об'єктів тваринного світу.

89. Особливості охорони тваринного світу на територіях і об'єктів природно-заповідного фонду: «Червона книга України» та значення її ведення.

Охорона тваринного світу на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України забезпечується відповідно до цього Закону, Закону України "Про природно-заповідний фонд України"Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Тваринний світ на таких територіях може охоронятись як у комплексі з іншими природними ресурсами (наприклад, у заповідниках, національних природних парках), так і в спецільно створених з метою охорони тваринного світу об'єктах (загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхітіологічні заказники, зоологічні пам'ятки природи, зоологічні парки, сади тощо).Червона книга є основним державним документом, який містить узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення. На сьогодні це 382 види тварин і 531 вид рослин. Залежно від стану та ступеня загрози для популяції вони поділяються на такі категорії: зниклі, зникаючі, вразливі, рідкісні, неоцінені, недостатньо відомі. Незалежно від категорії всі тварини і рослини підлягають особливій охороні на всій території республіки. Рішення про занесення об'єктів тваринного і рослинного світу до Червоної книги і її ведення здійснює Міністерство екології та природних ресурсів України за поданням Національної комісії з питань Червоної книги України.Правове значення Червоної книги полягає в тому, що занесені до неї тварини набувають особливого правового статусу

, який виявляється в такому:

1. Не можуть передаватись у недержавну власність тварини, занесені до Червоної книги України (крім випадків, коли ці тварини одержані шляхом розведення в неволі чи придбані у власність за межами України). У свою чергу розведення в неволі таких тварин потребує спеціального дозволу Міністерство екології та природних ресурсів України України.2. Перебування на певній території тварин, занесених до Червоної книги, є підставою для проголошення цієї території об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.3. Добування таких тварин здійснюється лише у виняткових випадках тільки для наукових і селекційних цілей. Його можуть здійснювати лише наукові установи за іменними дозволами Мінекоресурсів на підставі рішень означеної Національної комисії.

4. Законодавством установлена підвищена кримінальна, адміністративні та майнова відповідальність за знищення чи пошкодження видів тварин, занесених до Червоної книги України.

 

 

Стаття 50. Переселення, акліматизація і схрещування диких тварин

Переселення тварин у нові місця перебування, акліматизація нових для фауни України видів диких тварин, а також заходи щодо схрещування диких тварин допускаються в науково-дослідних і господарських цілях з урахуванням науково обгрунтованих експертних висновків з дозволу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання і рибного господарства.

Самовільне переселення, акліматизація і схрещування диких тварин забороняються. Підприємства, установи, організації та громадяни, які утримують або розводять у напіввільних умовах чи в неволі диких тварин, а також свійських тварин, які можуть схрещуватися з дикими тваринами або заподіяти їм шкоду, зобов'язані вживати заходів до запобігання виходу цих тварин у природне середовище.

Ввезення в Україну і вивезення за її межі об'єктів тваринного світу здійснюються за правилами, встановленими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

90. Правові вимоги щодо переселення й акліматизація тварин: правила ввозу та вивозу об'єктів тваринного світу в Україну та створений біологічних колекцій тварин.

Охорона тваринного світу на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України забезпечується відповідно до цього Закону, Закону України "Про природно-заповідний фонд України"Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Тваринний світ на таких територіях може охоронятись як у комплексі з іншими природними ресурсами (наприклад, у заповідниках, національних природних парках), так і в спецільно створених з метою охорони тваринного світу об'єктах (загальнозоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхітіологічні заказники, зоологічні пам'ятки природи, зоологічні парки, сади тощо).Червона книга є основним державним документом, який містить узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення. На сьогодні це 382 види тварин і 531 вид рослин. Залежно від стану та ступеня загрози для популяції вони поділяються на такі категорії: зниклі, зникаючі, вразливі, рідкісні, неоцінені, недостатньо відомі. Незалежно від категорії всі тварини і рослини підлягають особливій охороні на всій території республіки. Рішення про занесення об'єктів тваринного і рослинного світу до Червоної книги і її ведення здійснює Міністерство екології та природних ресурсів України за поданням Національної комісії з питань Червоної книги України.Правове значення Червоної книги полягає в тому, що занесені до неї тварини набувають особливого правового статусу, який виявляється в такому:

1. Не можуть передаватись у недержавну власність тварини, занесені до Червоної книги України (крім випадків, коли ці тварини одержані шляхом розведення в неволі чи придбані у власність за межами України). У свою чергу розведення в неволі таких тварин потребує спеціального дозволу Міністерство екології та природних ресурсів України України.2. Перебування на певній території тварин, занесених до Червоної книги, є підставою для проголошення цієї території об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.3. Добування таких тварин здійснюється лише у виняткових випадках тільки для наукових і селекційних цілей. Його можуть здійснювати лише наукові установи за іменними дозволами Мінекоресурсів на підставі рішень означеної Національної комисії.

4. Законодавством установлена підвищена кримінальна, адміністративні та майнова відповідальність за знищення чи пошкодження видів тварин, занесених до Червоної книги України.

Стаття 50. Переселення, акліматизація і схрещування диких тварин

Переселення тварин у нові місця перебування, акліматизація нових для фауни України видів диких тварин, а також заходи щодо схрещування диких тварин допускаються в науково-дослідних і господарських цілях з урахуванням науково обгрунтованих експертних висновків з дозволу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання і рибного господарства.

Самовільне переселення, акліматизація і схрещування диких тварин забороняються. Підприємства, установи, організації та громадяни, які утримують або розводять у напіввільних умовах чи в неволі диких тварин, а також свійських тварин, які можуть схрещуватися з дикими тваринами або заподіяти їм шкоду, зобов'язані вживати заходів до запобігання виходу цих тварин у природне середовище.

Ввезення в Україну і вивезення за її межі об'єктів тваринного світу здійснюються за правилами, встановленими спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

93.Загальна характеристика законодавства про природно-заповідний фонд України: поняття і класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду, Згідно зі ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст. 7 Закону «Про природно-заповідний фонд України» природно-заповідний фонд України — це ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і у встановленому законодавством порядку оголошуються територією чи об'єктом ПЗФ України.Класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До кладу ПЗФ України входять території та об'єкти одинадцяти категорій:

1) природні заповідники;

2) біосферні заповідники;

3) національні природні парки;

4) регіональні ландшафтні парки;

5) заказники;

6) пам'ятки природи;

7) заповідні урочища;

8) ботанічні сади;

9) дендрологічні парки,

10) зоологічні парки;

11) парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Категорії територій та об'єктів ПЗФ розрізняються за природним походженням, порядком створення, юридичним статусом, правовим режимом охорони та використання, функціональним зонуванням території та іншими ознаками. Крім того, Автономній Республіці Крим надано право встановлювати додаткові категорії територій та об'єктів ПЗФ.І снує кілька класифікацій територій та об'єктів ПЗФ, що залежать від класифікаційних ознак, що виділяються.Залежно від походження розрізняються природні території та об'єкти (перші сім з наведених вище категорій) і штучно створені об'єкти (останні чотири категорії).Рівень охоронного режиму, що у свою чергу визначається екологічною, науковою, історико-культурною цінністю об'єктів, є ознакою, що розмежовує території ПЗФ загальнодержавного та місцевого значення. При цьому ряд категорій ПЗФ можуть бути як загальнодержавного, так і місцевого значення (це стосується заказників, пам'яток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків — пам'яток садово-паркового мистецтва). Регіональні ландшафтні парки і заповідні урочища — це категорії ПЗФ місцевого значення. Природні заповідники та національні природні парки створюються лише на загальнодержавному рівні. Що стосується біосферних заповідників, то це є єдиною категорією ПЗФ міжнародного значення, оскільки створення і функціонування всіх територій цього типу вимагає дотримання не лише національних, а й міжнародних процедур, при цьому всі біосферні заповідники є елементами відповідної глобальної мережі, загальний реєстр якої ведеться Програмою «Людина і біосфера» ЮНЕСКО і нараховує сьогодні близько 400 об'єктів у всьому світі.Категорії ПЗФ можна також класифікувати за юридичним статусом. Ряд з них завжди є юридичними особами, інші створюються (оголошуються) без такого статусу. Так, статус юридичної особи завжди мають природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки загальнодержавного значення. Заказниками, пам'ятками природи чи заповідними урочищами оголошуються об'єкти без надання їм статусу юридичної особи. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцевого значення та парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути визнані юридичними особами або оголошуватися територією ПЗФ без такого статусу.Законодавство регламентує і вид юридичної особи, який закріплюється при реєстрації території та об'єктів ПЗФ. Для територій, що мають найвищий ступінь охоронного режиму (природні заповідники, біосферні заповідники, ботанічні сади та дендрологічні парки загальнодержавного значення), передбачений статус науково-дослідної установи. Такий самий статус, але в альтернативному порядку, може надаватись ботанічним садам і дендропаркам місцевого значення.

91.

92.

93. Загальна характеристика законодавства про природно-заповідний фонд України: поняття і класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду, умови і порядок їх створення і оголошення заповідними: правове й економічне забезпечення організації та функціонування природно-заповідного фонду.

Згідно зі ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього при­родного середовища» та ст. 7 Закону «Про природно-заповідний фонд України» природно-заповідний фонд України — це ділянки суші та водного простору з природними комплексами та об'єктами, що ма­ють особливу екологічну, наукову, естетичну і народногосподарську цінність і призначені для збереження природної різноманітності, ге­нофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного сере­довища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і у встановленому законодавством порядку оголошуються територією чи об'єктом ПЗФ України.Класифікація територій та об'єктів природно-заповідного фонду. До кладу ПЗФ України входять території та об'єкти одинадцяти кате­горій:

1) природні заповідники;

2) біосферні заповідники;

3) національні природні парки;

4) регіональні ландшафтні парки;

5) заказники;

6) пам'ятки природи;

7) заповідні урочища;

8) ботанічні сади;

9) дендрологічні парки,

10)зоологічні парки;

11)парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Категорії територій та об'єктів ПЗФ розрізняються за природним походженням, порядком створення, юридичним статусом, правовим режимом охорони та використання, функціональним зонуванням території та іншими ознаками. Крім того, Автономній Республіці Крим надано право встановлювати додаткові категорії територій та об'єктів ПЗФ.Існує кілька класифікацій територій та об'єктів ПЗФ, що залежать від класифікаційних ознак, що виділяються.Залежно від походження розрізняються природні території та об'єкти (перші сім з наведених вище категорій) і штучно створені об'єкти (останні чотири категорії).Рівень охоронного режиму, що у свою чергу визначається еко­логічною, науковою, історико-культурною цінністю об'єктів, є озна­кою, що розмежовує території ПЗФ загальнодержавного та місцевого значення. При цьому ряд категорій ПЗФ можуть бути як загальнодер­жавного, так і місцевого значення (це стосується заказників, пам'я­ток природи, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків та парків — пам'яток садово-паркового мистецтва). Регіональні ландшафтні парки і заповідні урочища — це категорії ПЗФ місцевого значення. Природні заповідники та національні при­родні парки створюються лише на загальнодержавному рівні. Що стосується біосферних заповідників, то це є єдиною категорією ПЗФ міжнародного значення, оскільки створення і функціонування всіх територій цього типу вимагає дотримання не лише національних, а й міжнародних процедур, при цьому всі біосферні заповідники є еле­ментами відповідної глобальної мережі, загальний реєстр якої ведеть­ся Програмою «Людина і біосфера» ЮНЕСКО і нараховує сьогодні близько 400 об'єктів у всьому світі.Категорії ПЗФ можна також класифікувати за юридичним стату­сом. Ряд з них завжди є юридичними особами, інші створюються (оголошуються) без такого статусу. Так, статус юридичної особи завжди мають природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, а також ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки загальнодер­жавного значення. Заказниками, пам'ятками природи чи заповідними урочищами оголошуються об'єкти без надання їм статусу юридичної особи. Ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки місцево­го значення та парки — пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть бути визнані юридичними особами або оголошуватися територією ПЗФ без такого статусу.Законодавство регламентує і вид юридичної особи, який закріп­люється при реєстрації території та об'єктів ПЗФ. Для територій, що мають найвищий ступінь охоронного режиму (природні заповідники, біосферні заповідники, ботанічні сади та дендрологічні парки загально­державного значення), передбачений статус науково-дослідної устано­ви. Такий самий статус, але в альтернативному порядку, може надава­тись ботанічним садам і дендропаркам місцевого значення.